Постанова

від 03.06.2020 по справі 766/5282/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 766/5282/17-ц

провадження № 61-48858св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор - керівник Херсонської місцевої прокуратури,

відповідачі: ОСОБА_1 , головне управління Держгеокадастру у Херсонській області,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області на постанову Херсонського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів:

Чорної Т. Г., Пузанової Л. В., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року прокурор - керівник Херсонської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - ГУ Держземагенства

у Херсонській області) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки до земель запасу.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору оренди землі сільськогосподарського призначення від 08 липня 2013 року

ГУ Держземагенства у Херсонській області було передано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки, загальною площею 84,4327 га, кадастрові номери 6510165300:03:001:0099 та 6510165300:03:001:0098, які знаходилися на території Антонівської селищної ради Дніпропетровського району

м. Херсона, для ведення фермерського господарства.

Зазначав, що згідно пункту 5 вказаного договору нормативно грошова оцінка земельної ділянки не була проведена. Для визначення розміру земельного податку та орендної плати використовується нормативно грошова оцінка.

Вважав, що вказаний договір укладено з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов

та порядку, передбачених чинним законодавством. Дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативно грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів

та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 ЦК України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин, порушення цього суперечить частині першій статті 13 Закону України Про оцінку земель , пункту 289.1 частини першої статті 289 ПК України.

З урахуванням викладеного, прокурор - керівник Херсонської місцевої прокуратури просив суд:

визнати недійсним договір оренди землі від 08 липня 2013 року, укладений між ГУ Держєемагенства у Херсонській області та ОСОБА_1 про надання у строкове платне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу, загальною площею 84,4327 га, кадастрові номери земельних ділянок 6510165300:03:001:0098

та 6510165300:03:001:0099, які знаходилися на території Антонівської селищної ради Дніпровського району м. Херсона за межами населеного пункту;

повернути земельні ділянки, загальною площею 84,4327 га, кадастрові номери земельних ділянок 6510165300:03:001:0098

та 6510165300:03:001:0099 до земель запасу державної власності, які розташовані на території Антонівської селищної ради Дніпропетровського району м. Херсона за межами населеного пункту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06 квітня 2018 року позов прокурора - керівника Херсонської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 08 липня

2013 року, укладений між ГУ Держгеокадастру у Херсонській області

та ОСОБА_1 про надання у строкове платне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу, загальною площею 84,4327 га, кадастрові номери земельних ділянок 6510165300:03:001:0098

та 6510165300:03:001:0099, які знаходяться на території Антонівської селищної ради Дніпровського району м. Херсона за межами населеного пункту.

Повернуто земельні ділянки, загальною площею 84,4327 га, з кадастровими номерами 6510165300:03:001:0098 та 6510165300:03:001:0099 до земель запасу державної власності, які розташовані на території Антонівської селищної ради Дніпропетровського району м. Херсона за межами населеного пункту.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні спірного договору оренди земельної ділянки між ГУ Держземагенства у Херсонській області та ОСОБА_1 нормативно грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності не була проведена, а тому, як вважав суд першої інстанції, спірний договір оренди у цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 квітня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

Роз`яснено позивачу, що вказані позовні вимоги підлягають розгляду

за правилами господарського судочинства.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки

на момент укладення спірного договору оренди землі, ОСОБА_1 вже набув статусу юридичної особи і після підписання договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства обов`язки орендаря цих земельних ділянок виконує фермерське господарство,

а не громадянин, якому вона надавалася, суд апеляційної інстанції вважав, що за суб`єктивним складом заявлена прокурором вимога повинна розглядатися у господарському судочинстві, а не у цивільному судочинстві.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, заступник прокурора Херсонської області, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статей 1, 7 Закону України Про фермерські господарства , статей 19, 48, 263 ЦПК України, статті 20 ГПК України, що, як він вважав, у відповідності до вимог

статті 413 ЦПК України є підставою для її скасування.

Зазначав, що предметом цього позову є вимоги щодо визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельних ділянок, орендарем яких

є фізична особа, а не фермерське господарство.

Вважав безпідставним посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі

№ 317/2520/15-ц, оскільки у справі яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі право оренди земельної ділянки засновника фермерського господарства було внесено до статутного фонду, а у цій справі така обставина відсутня.

Зазначав, що згідно витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фермерське господарство Вороненко (далі - ФГ Вороненко ) було зареєстровано

у 2007 році, керівником якого є ОСОБА_1 . Останній не є засновником або членом цього фермерського господарства. Спірну земельну ділянку ОСОБА_1 отримав у 2013 році, проте право на створення ним після цього фермерського господарства, як це передбачено статтею 8 Закону України Про фермерське господарство , не реалізував. Умови спірного договору щодо створення та ведення фермерського господарства ОСОБА_1 не було виконано.

Вважав, що цей спір повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано зазначену цивільну справу

із Херсонського міського суду Херсонської області.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2020 року справу за позовом прокурора - керівника Херсонської місцевої прокуратури

до ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Херсонській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки до земель запасу призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 липня 2013 року між ГУ Держземагенства у Херсонській області

та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого останній отримав у строкове користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, із земель державної власності, які розташовані на території Антонівської селищної ради Дніпропетровського району

м. Херсона за межами населених пунктів, загальною площею 84,4327 га, кадастрові номери земельних ділянок 6510165300:03:001:0098

та 6510165300:03:001:0099 (а. с. 4-8).

Відповідно до пункту 5 вказаного договору нормативно грошова оцінка земельної ділянки не проведена.

Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Херсонській області

від 21 березня 2017 року за інформацією Міжрегіонального управління

у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим ГУ Держгеокадастру

у Херсонській області відповідно до технічної документації

по встановленню адміністративних меж Антонівської селищної ради Дніпропетровського району м. Херсона, яка була розроблена у 1992 році, земельні ділянки, площею 46, 7481 га та 37,6846 га, які надані у оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 , знаходяться

за межами населених пунктів смт Антонівка та селища Молодіжне. Також повідомлено, що нормативно грошова оцінка зазначених земельних ділянок не проводилася. Технічна документація з нормативної грошової оцінки цих земельних ділянок не затверджувалася рішенням Херсонської міської ради Херсонської області і не обліковувалась у фонді документації

із землеустрою (а. с. 10).

Згідно з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23 травня 2007 року заснована юридична особа - ФГ Вороненко , керівником і підписантом якого

є ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня

2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника прокурора Херсонської області, підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції

не відповідає.

Статтями 124 , 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій

в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації

та визначається законом.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України визначено,

що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають

із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів,

що розглядаються господарськими судами, та встановлено,

що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, справи

у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не

є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи

з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого

є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Отже, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав

і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами,

а інші - за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється

за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема,

не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них

у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).

Частиною першою статті 1 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою

та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною третьою статті 7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Статтею 8 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство підлягає державній реєстрації після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог статей 89 , 91 , 92 ЦК України та статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців

(у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до положень частини першої статті 31 ЗК України та частини першої статті 12 Закону України Про фермерське господарство

(у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки,

що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Статтею 12 Закону України Про фермерське господарство встановлено, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року

у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18) дійшла висновку, що за змістом статей 1 , 5 , 7 , 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства останнє реєструється

в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надана. Отже, оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю

з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави чи захист її інтересів у спірних правовідносинах, треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив

із того, що за суб`єктивним складом заявлена прокурором вимога повинна розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки

на момент укладення спірного договору оренди землі ОСОБА_1 вже набув статусу юридичної особи і підписання цього договору обов`язки орендаря цих земельних ділянок виконує фермерське господарство,

а не громадянин, якому вона надавалася.

Проте з таким висновком Верховний Суд не може погодитися, виходячи

із наступного.

Для визначення юрисдикції суду у спірних правовідносинах слід врахувати те, що визначальним у цій справі є те, що, як встановив суд апеляційної інстанції, станом на 08 липня 2013 року, коли ОСОБА_1 укладав

із ГУ Держгеокадастру у Херсонській області спірний договір оренди земельної ділянки, він вже був керівником і підписантом ФГ Вороненко , зареєстрованим 23 травня 2007 року, та спірні земельні ділянки отримав

із земель сільськогосподарського призначення державної власності в оренду для створення фермерського господарства.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня

2020 року у справі № 357/1180/17 (провадження № 14-508цс19) відступила від висновку, який містився у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц (провадження

№ 14-157цс18) про те, що спори, пов`язані з наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику і подальшого передання цієї ділянки у користування фермерського господарства, мають розглядатися за правилами господарського судочинства, та дійшла висновку про те, що такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Отже з огляду на суб`єктивний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а тому закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц (провадження

№ 14-83цс19), від 03 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18 (провадження № 14-109цс19) та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються

у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал (постанов) суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню

у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник

у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович