Постанова

від 11.06.2020 по справі 915/1936/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1936/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: Ревенко О.В.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020, суддя в І інстанції Ржепецький В.О., повний текст якого складено 17.01.2020 в м. Миколаєві

у справі № 915/1936/19

за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ",

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні позивача: Міністерства інфраструктури України,

про припинення сервітуту та договору

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП АМПУ ) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" (далі - ТОВ НЄК ), в якому просило:

- припинити сервітут, встановлений згідно з договором від 04.07.2013р. № А3-А, укладеним між ДП Адміністрація морських портів України та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ", щодо користування причалом №12 (інв. №1031039) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№53,54, (інв. №№1031085, 1031086), підкрановими коліями (інв. №1031068) довжиною 180 м.п. у дві нитки, номер запису про інше речове право 9430088 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- припинити договір від 04.07.2013р. №А3-А, укладений між державним підприємством Адміністрація морських портів України та товариством з обмеженою відповідальністю "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" щодо користування причалом №12 (інв. №1031039) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№53,54, (інв. №№1031085, 1031086), підкрановими коліями (інв. №1031068) довжиною 180 м.п. у дві нитки, номер запису про інше речове право 9430088 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги з посиланням на приписи ст.ст. 13, 15, 16, 203, 395, 402, 403, 406, 598, 638 ЦК України, ст. ст. 136, 180 ГК України, ст. ст. 13, 14, 50, 52 Закону України Про захист економічної конкуренції , ст. 1, 12, 15, 21, 67 Закону України Про морські порти України , постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013р. №405 Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню з наступними змінами та доповненнями, розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013р. №133 Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту обґрунтовувалися тим, що відповідно до рекомендаційних роз`яснень Антимонопольного комітету України від 01.08.2019р. № 21-рр подальше виконання договору сервітуту від 04.07.2013р. № А3-А може призвести до порушення ст. 13 Закону України Про захист економічної конкуренції , оскільки інші портові оператори при проведенні аналогічних робіт здійснюють оплату у значно більшому розмірі відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України Про затвердження тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України від 18.12.2015 р. № 541.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України ціна договору (плата за користування сервітутом) є істотною умовою договору, розмір якої має істотне значення для позивача, водночас, визначена договором сервітуту від 04.07.2013р. № А3-А плата за користування сервітутом не відповідає вимогам чинного законодавства та інтересам держави, оскільки не враховує компенсацію витрат ДП Адміністрація морських портів України , пов`язаних із забезпеченням функціонування об`єктів сервітуту, зокрема, виробничих та адміністративних витрат, які несе Миколаївська філія адміністрації, а також витрат на використання суміжної (залізничних станцій, електромереж, автодоріг) та забезпечувальної інфраструктури, без яких неможливе належне використання та функціонування об`єктів сервітуту для здійснення вантажних операцій.

Обтяження державного майна сервітутом обмежує права власника щодо ефективного використання державного майна, належного його утримання, ефективного управління і використання об`єктів портової інфраструктури та призводить до створення нерівних умов для провадження господарської діяльності у морському порту та неможливості рівного доступу до послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій.

З посиланням на постанову Кабінету Міністрів України Про внесення зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 р. № 405 від 07.07.2015 р. № 483, ст. 21 Закону України Про морські порти України та ст. 12 Закону України Про ціни та ціноутворення , позивач вказував, що послугу з забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, включено до переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, а тому оплата цих послуг має здійснюватися за державно - регульованими цінами - тарифами. Встановлена у договорі сервітуту вартість користування сервітутом в частині плати за користування причалом для здійснення навантажувально - розвантажувальних робіт є значно меншою, ніж розмір тарифів, регламентованих наказом Міністерства інфраструктури України Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України від 18.12.2015 р. № 541.

З огляду на викладені обставини, позивач вважав, що виконання договору сервітуту може спричинити виникнення загрози інтересам держави.

ТОВ "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" не визнало позов посилаючись на те, що незважаючи на добросовісне виконання договору про встановлення сервітуту зі сторони відповідача, ДП "АМПУ" має намір припинити такий договір в односторонньому порядку, що не відповідає умовам даного договору та чинному законодавству України, намагаючись при цьому послатись на наявність обставин, які мають істотне значення згідно ч. 2 ст. 406 ЦК України, але позивачем не зазначено, яке саме право порушено відповідачем у зв`язку з виконанням договору про встановлення сервітуту, не надано доказів, які б підтверджували необхідність захисту (відновлення) порушеного права саме шляхом припинення договору про встановлення сервітуту.

Отримання позивачем Рекомендаційних роз`яснень Антимонопольного комітету України не є істотною обставиною, яка може бути підставою для припинення сервітуту та/або договору про встановлення сервітуту, зазначені роз`яснення не зобов`язують та не дають правових підстав ДП "АМПУ" припинити договірні відносини з портовими операторами, які здійснюють господарську діяльність на підставі договорів про встановлення сервітуту, зокрема, з відповідачем. Вказані роз`яснення мають суб`єктивний характер і не можуть слугувати обставиною, що має істотне значення в розумінні ч. 2 ст. 406 ЦК України та не можуть вважатись належним та допустимім доказом. Відсутні докази, які підтверджують наявність факту вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Укладаючи оспорюваний договір сторони реалізували своє право на свободу умов договору, в тому числі й щодо ціни договору, що також узгоджується з вимогами ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України.

Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, на які він посилається:

- які виробничі та адміністративні витрати, пов`язані з об`єктом сервітуту за спірним договором, несе МФ ДП "АМПУ" та які при цьому не компенсуються встановленою договором платою: яка структура цих витрат, їх розмір із деталізацією; яке безпосереднє відношення мають ці витрати до причалу № 12 та причальної інфраструктури;

- які витрати на використання суміжної інфраструктури, пов`язаної з об`єктом сервітуту за спірним договором, несе МФ ДП "АМПУ"; у позовній заяви зазначається про витрати на залізничні станції, електромережі, автодороги; проте не надано доказів того, що такі витрати дійсно мали місце, їх структура та розмір, що це за витрати (про які залізничні станції, автодороги конкретно йде мова, кому належить ця інфраструктура та на яких правах); які правові підстави для включення невизначених витрат, що не є об`єктом сервітуту, до плати за користування конкретними об`єктами сервітуту тощо;

- які витрати на використання забезпечувальної інфраструктури, пов`язаної з об`єктом сервітуту за спірним договором, несе МФ ДП "АМПУ": в позовній заяві відсутня будь-яка інформація, що належить до забезпечувальної інфраструктури, відсутнє обґрунтування правових підстав для включення незрозумілих витрат по невизначених об`єктах, що не є об`єктом сервітуту за договором, до плати за користування конкретними об`єктами сервітуту тощо.

Не підтверджені доказами також твердження позивача, що ДП "АМПУ" несе витрати щодо майна, яким користується ТОВ "НЄК", а ТОВ "НЄК" не компенсує понесені ДП "АМПУ" витрати.

Доводи позивача про заподіяння шкоди інтересам держави не підтверджені належними та допустимими доказами, а є тільки власними припущенням ДП "АМПУ".

Крім того, на думку відповідача, позивачем невірно обрано спосіб захисту права, що відповідно унеможливлює задоволення його позовних вимог.

Одночасно відповідач вказував те, що ДП АМПУ обґрунтовує свої вимоги тим, що постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 07.07.2015р. було введено нову спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, а в подальшому було затверджено тарифи на вказану спеціалізовану послугу згідно Наказу Міністерства інфраструктури України № 541 від 18.12.2015р. Відтак, вбачається, що саме з набранням чинності з 01.01.2016р. вказаними вище нормативними актами позивач пов`язує виникнення обставин, які, на його думку, мають істотне значення та є підставою для припинення сервітуту відповідно до ч. 2 статті 406 ЦК України.

Тобто, з 01.01.2016 року (набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами) виникла, на думку позивача, невідповідність ціни договору сервітуту вимогам чинного законодавства, вірогідність порушення положень Закону України Про захист економічної конкуренції та ймовірність порушення інтересів ДП АМПУ і держави щодо ефективного використання майна. Відтак, перебіг позовної давності щодо вимог ДП АМПУ слід відліковувати з 01.01.2018р., а тому на момент пред`явлення позову (02.09.2019р.) сплинула позовна давність, що відповідно до статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020 у задоволенні позову відмовлено з мотивів необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

ДП АМПУ у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначає не з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених у рішенні висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує те, що право сервітуту на умовах діючого договору про встановлення сервітуту щодо ціни є дискримінаційним, тобто таким, що порушує законодавство про захист економічної конкуренції, оскільки наявність сервітуту призводить до того, що ДП АМПУ як природний монополіст, застосовує різні ціни до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання без об`єктивно виправданих на те причин, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендаційними роз`ясненнями Антимонопольного комітету України №21-рр від 01.08.2019, яким місцевий господарський суд безпідставно не надав належної правової оцінки.

Місцевим господарським судом зроблено помилковий висновок про недоведеність доводів позивача щодо неможливості повноцінного володіння майном, позбавлення його права володіння, користування та розпорядження майном, з огляду на те, що ДП АМПУ надає спеціалізовану послугу доступу за допомогою свого майна - причалів та причальної інфраструктури, які є засобами надання послуги. Наявність у відповідача сервітуту не дозволяє позивачу надавати йому таку послугу, внаслідок чого ДП АМПУ позбавлене можливості власними засобами отримати максимально можливе благо - дохід від використання власного майна при наданні послуги, забезпечивши тим самим ефективне його використання, що має наслідком недонадходження коштів до державного бюджету та, відповідно, зумовлює порушення інтересів держави.

Також ДП АМПУ вважає хибним висновок суду першої інстанції, що позивач не довів наявність обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, оскільки позивачем наведена фактична наявність всіх заявлених у позові чотирьох обставин, доведена їх істотність, натомість відповідачем взагалі не було спростовано їх наявність та існування.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідач зазначає, що всі доводи ДП АМПУ та наведені ним обставини, які начебто мають істотне значення, зводяться виключно до незгоди ДП АМПУ з умовами укладеного договору в частині ціни (плати за користування майном - об`єктом сервітуту), а також до необхідності, на думку позивача, здійснення господарської діяльності в Миколаївському морському порту виключно на підставі договору, за яким ДП АМПУ буде надавати спеціалізовану послугу забезпечення доступу портового оператора до причалу, що суперечить Закону України Про морські порти України , який передбачає різні правові механізми, за якими портові оператори можуть здійснювати навантажувально-розвантажувальні роботи через причал і не встановлює їх виключний перелік. Проте, така позиція ДП АМПУ не може розглядатись як обставини, що існують та мають істотне значення, а позивач таким чином намагається в односторонньому порядку припинити (розірвати) договір про встановлення сервітуту за відсутності будь-яких правових підстав для цього, що суперечить умовам спірного договору та чинному законодавству.

Рекомендаційні роз`яснення АМКУ не є нормативно-правовим актом цього органу та не мають обов`язкового характеру. Крім цього, висновки АМКУ у Рекомендаційному роз`ясненні зроблені виключно на підставі інформації, наданої позивачем. При цьому, ані відповідач, а ніінші заінтересовані особи, не надавали АМКУ свої пояснення та документи, у зв`язку з чим вказане роз`яснення має суб`єктивний характер і в жодному разі не може слугувати обставиною, що має істотне значення в розумінні ч. 2 ст. 406 ЦК України. Отже, Рекомендаційні роз`яснення є письмовим доказом, що не має для суду заздалегідь встановленої сили та підлягає оцінці судом в сукупності з іншими доказами, а також доводами та запереченнями сторін.

Крім того відповідач вказує, що Рекомендаційні роз`яснення АМКУ базуються на абсолютно хибному припущенні, що сервітут є послугою, яка надається власником майна, а не речовим правом, і що нібито ДП АМПУ за договором надає ТОВ ДССК якісь послуги. Так само, з юридичної точки зору, взагалі некоректним є порівняння сервітуту з договором про надання послуг. У будь-якому разі, надання послуги, зокрема із забезпечення доступу до причалу, жодним чином не може замінити речового права, яким є право сервітуту, встановлене спірним договором. Незважаючи на вказане, АМКУ у своїх Рекомендаційних роз`ясненнях безпідставно зазначає, що сервітут та спеціалізована послуга із забезпечення доступу до причалу фактично нічим не відрізняються, чим, імовірно, виходить за межі своїх повноважень.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1331-р від 14.12.2015 року погоджено встановлені Мінінфраструктури в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні ДП АМПУ , крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства. Таким чином, передбачено, що використання причалу можливе не тільки на підставі договору доступу, а й на інших правових підставах. Постановою Кабінету Міністрів України №483 від 07.07.2015 не передбачено, що з набранням чинності Постанови КМУ підлягають припиненню або переглядаються умови (зокрема, щодо ціни) всіх договорів на користування причалами, які були укладені до набуття чинності вказаною постановою.

Саме ДП АМПУ своїми діями створювало умови для залучення інвестицій в розбудову інфраструктури порту на базі причалу № 12, створення там комплексу перевалки зернових та олійних культур, діяльність якого технологічно неможлива в інший спосіб як через причал № 12. В створених умовах і було укладено діючий договір № А3-А з чинною платою за користування причалами, що жодним чином не суперечить завданням ДП АМПУ з розвитку портової інфраструктури, а навпаки є основою для її подальшого розвитку і головне - результатом повноцінного і вільного розпорядження позивачем своїм майном. Зазначена позивачем обставина, щодо неможливості повноцінного володіння майном, повністю спростовується як пунктами самого договору, так і умовами, на підставі яких його укладено.

Позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір призводить до порушення інтересів держави, а його посилання на ч. 1 ст. 203 ЦК України є юридично помилковим.

Міністерство інфраструктури України у поданих апеляційному суду письмових заявах просило апеляційну скаргу ДП АМПУ задовольнити та розглянути справу без участі його представника.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач та третя особа не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 липня 2013 року між Державним підприємством Адміністрація морських портів України (володілець) та ТОВ "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" (користувач) було укладено договір №А3-А про встановлення сервітуту, згідно з п.1.1 якого сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м.Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури (п. 2.1 статті 2 договору).

Згідно з п. 2.2 договору обсяг прав та обов`язків по користуванню причалом та причальною інфраструктурою, щодо яких встановлюється право сервітуту згідно з даним договором, визначається на підставі чинного законодавства України та умов даного договору.

Відповідно до п. 3.1 статті 3 договору, видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом - схемою причалу №12 та причальної інфраструктури (Додаток №1, який є невід`ємною частиною цього Договору), наступною довжиною:

- причал №12 (інв. №1031039) - 187,0 м.п., технологічна ширина 15,0 м.п.;

- залізничні колії №53, №54 (інв. №№1031085, 1031086) - 355,68 м.п.;

- підкранові колії (інв. №1031068) - 180,0 м.п. у дві нитки.

У п. 3.2 статті 3 договору зазначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного договору.

Пунктом 4.2 статті 4 договору визначено, сервітут є строковим та платним.

За умовами п.4.4 договору, сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і піддягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.

Відповідно до п. 4.5 договору, сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Відповідно до п.5.1 статті 5 договору, вартість плати за користування сервітутом причалом № 12 та причальною інфраструктурою за місяць складає: 40 083,33 грн. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. У разі, якщо фактичне користування причалом та причальною інфраструктурою користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється.

Згідно з умовами п. 5.3 статті 5 договору, оплата в розмірі, визначеному п. 5.1, п. 5.2 даного договору, здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок володільця на підставі акту наданих послуг, підписаного обома сторонами згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п.5.7 статті 5 договору, володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за даним договором виключно у разі:

- підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні,

- змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійний, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні,

з подальшим укладанням додаткової угоди до даного договору. При цьому, тариф за користування сервітутом за даним договором змінюється володільцем на розмір зміни собівартості послуг (сервітуту) у зв`язку з обставинами, вказаними у цьому пункті.

Пунктом 9.1.4 статті 9 договору сторони погодили, що володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України.

Згідно до п. 14.1 статті 14 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє по 31.12.2018 включно. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить володільця про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим на той же самий строк на тих самих умовах.

У відповідності до п. 14.2 статті 14 договору, сторони домовились, що умови цього договору розповсюджуються на відносини між ними, які виникли з 13.06.2013 року.

Відповідно до п. 14.4 статті 14 договору, одностороння відмова від виконання даного договору, розірвання даного договору не допускаються.

Пунктом 14.5 статті 14 договору сторони погодили, що цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної Додаткової угоди.

Згідно п.14.6 статті 14 договору, дія сервітуту підлягає припиненню у випадках, передбачених чинним законодавством України.

У відповідності до п.15.2 договору, будь-які інші зміни і доповнення до даного договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені у письмовому виді, підписані повноважними представниками обох сторін та скріплені печатками.

Додатковою угодою № 1 від 08.08.2013р. до даного договору сервітуту сторони, зокрема, домовились про наступне:

5) виклали пункт 5.1 договору у новій редакції, визначивши плату за сервітут на місяць: за причал №12 (інв. №1031039) в сумі 40 083,33 грн.; за залізничні колії №№53, 54 - в сумі 1825,07 грн.; за підкранові колії (інв. №1031068) в сумі 1325,08 грн. без ПДВ;

6) доповнили договір пунктом 7.1.10 (п. 3 додаткової угоди): Користувач зобов`язаний вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом № 12 ;

7) виклали пункт 14.2 у наступній редакції (п. 8 додаткової угоди): Сторони дійшли згоди, що згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України, умови цього Договору застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 13.06.2013 року ;

8) Договір доповнено пунктом 16.4 (п. 9 додаткової угоди): Всі права та обов`язки володільця, які передбачені цим Договором, виконуються Миколаївською філією Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрацією Миколаївського морського порту), в т.ч. ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів тощо .

Відповідно до п.10 додаткової угоди, вона набирає чинності з дня її підписання сторонами та скріплення печатками.

Відповідно до п.11 додаткової угоди №1 від 08.08.2013 року сторони дійшли згоди, що згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України, умови пункту 1 даної додаткової угоди застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 01.08.2013 року.

Додатковою угодою № 2 від 01.04.2014р. до даного договору сервітуту сторони, зокрема, домовились про наступне:

1) виклали пункт 3.1 статті 3 договору в наступній редакції: видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом - схемою причалу №12 та причальної інфраструктури (Додаток №1, який є невід`ємною частиною цього Договору), наступною довжиною:

- причал №12 (інв. №1031039) - 187,0 м.п., технологічна ширина 15,0 м.п.;

- залізничні колії №53, №54 (інв. №№1031085, 1031086) - 355,68 м.п.;

- підкранові колії (інв. №1031068) - 182,0 м.п. у дві нитки;

2) у пункті 5.1 цифри та слова 1325,08 замінили на 1327,67 .

21.04.2015 року право сервітуту Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" на підставі договору №А3-А від 04.07.2013 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №36168205 від 09.04.2015 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №158689634 від 06.03.2019.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.05.2014 у справі №915/385/14, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" про спонукання внесення змін до договору про встановлення сервітуту №А3-А від 04.07.2013 шляхом підписання додаткової угоди №3 про підвищення плати за сервітут та зміну порядку її нарахування, в редакції запропонованій позивачем.

Ухвалюючи вказане рішення суд виходив із недоведеності позивачем наявності правових підстав, передбачених законом, зокрема, статтею 651 ЦК України, для внесення змін до договору №А3-А від 04.07.2013, а саме: позивачем не подано доказів істотного порушення умов договору відповідачем та завдання ним шкоди, як і не подано доказів наявності правових підстав на зміну тарифу за користування сервітутом, передбачених пунктом 5.7 вказаного договору.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 19.04.2016р. у справі №915/196/16, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016р. та Вищого господарського суду України від 27.09.2016р., було відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" про розірвання договору від 04.07.2013 №А3-А про встановлення сервітуту у зв`язку з припиненням сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 07.07.2015 №483 "Про внесення змін в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню" та розпорядження від 14.12.2015 №1331-р "Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" не зумовлюють припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту та, як наслідок, укладення договору №А2-А від 04.07.2013.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.03.2019 у справі №915/1792/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 та постановою Верховного Суду від 11.09.2019, визнано договір №А3-А про встановлення сервітуту від 04.07.2013 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" та державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", продовженим (пролонгованим) до 18 липня 2024 року включно на тих самих умовах, які передбачені договором № А3-А про встановлення сервітуту від 04.07.2013 року, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами від 08.08.2013 року та від 01.04.2014 року. Визнано право користування товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" причалом №12 (інв. № 1031039), залізничними коліями №53, №54 (інв. №1031085, №1031086) та підкрановими коліями (інв. № 1031068), розташованими за адресою: Україна, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, до 18 липня 2024 року включно на тих самих умовах, які передбачені договором № А3-А про встановлення сервітуту від 04.07.2013 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" та державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", з урахуванням змін, внесених додатковими угодами від 08.08.2013 року та від 01.04.2014 року.

З матеріалів справи також вбачається, що протягом 2013-2017 років між сторонами велось листування з приводу внесення змін до договору №А3-А від 04.07.2013 та щодо укладання нового договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу, між тим змін до договору сервітуту щодо збільшення розміру плати за сервітут сторонами внесено не було, як і не було укладено між ними договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу.

24.01.2019 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулось до Антимонопольного комітету України із заявою №285/10-01-01/Вих. про надання рекомендаційних роз`яснень щодо відповідності дій заявника положенням статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", враховуючи той факт, що інші портові оператори при проведенні аналогічних робіт здійснюють оплату у більшому розмірі згідно з наказом Міністерства інфраструктури України №541 від 18.12.2015 "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України".

01.08.2019 року Антимонопольний комітет України надав позивачу рекомендаційні роз`яснення №21-рр, в яких містяться висновки про те, що дії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" щодо подальшого виконання договорів сервітуту, у тому числі договору про встановлення сервітуту від 04.07.2013р. №А3-А укладеного з ТОВ "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ", якими встановлена вартість користування сервітутом у частині плати за користування причалом для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт, враховуючи той факт, що інші портові оператори під час проведення аналогічних робіт здійснюють оплату згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541 "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України", можуть призвести до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченої статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Зокрема, у вказаних рекомендаційних роз`ясненнях зазначено, що застосування Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" різних розмірів оплати за фактично одні й ті ж самі послуги - за право користуватися причалом та причальною інфраструктурою залежно від виду договору (договір доступу до причалу чи договір сервітуту) може призвести до спотворення конкуренції на відповідних ринках перевалки вантажів у Миколаївському морському порту.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимоги ДП АМПУ до ТОВ "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" про припинення сервітуту, встановленого згідно з укладеним між сторонами договором від 04.07.2013р. № А3-А щодо користування причалом №12 (інв. №1031039) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№ 53, 54 (інв. №№1031085, 1031086), підкрановими коліями нв. №1031068) довжиною 182 м.п. у дві нитки, номер запису про інше речове право 9430088 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та припинення договору від 04.07.2013р. №А3-А, укладеного між ДП Адміністрація морських портів України та ТОВ "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ".

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем наявності визначених умовами договору №А3-А від 04.07.2013 та приписами чинного законодавства правових підстав для припинення сервітуту щодо користування відповідачем причалом № 12 та причальною інфраструктурою (залізничні колії, підкранові колії) визначеними у спірному договорі, які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених ДП АМПУ позовних вимог, з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Колегія суддів враховую, що за своєю юридичною природою спірний договір №А3-А від 04.07.2013 є договором про встановлення сервітуту.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 395 ЦК України одним із різновидів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає в обмеженому користуванні чужою річчю у межах та у спосіб, що встановлені законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

В силу частини першої статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною першою статті 402 ЦК України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

За умовами частин першої-четвертої статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частина п`ята статті 403 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 404 ЦК України право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності, зокрема, право користування (сервітут).

Судом установлено, що 21.04.2015 року право сервітуту Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ" на підставі договору №А3-А від 04.07.2013 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №158689634 від 06.03.2019, а відтак укладений між сторонами договір №А3-А від 04.07.2013 став належною підставою для встановлення сервітуту щодо користування відповідачем причалом № 12 та причальною інфраструктурою (залізничні колії, підкранові колії) визначеними у спірному договорі, які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

За приписами частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

При цьому колегія суддів враховує, що чинне законодавство не містить критеріїв істотності таких обставин, а тому визначена вищенаведеною нормою закону категорія "обставини, які мають істотне значення" носить оціночний характер та підлягає дослідженню судом з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

За твердженням позивача, однією із обставин, які мають істотне значення для припинення сервітуту, встановленого договором №А3-А від 04.07.2013, є те, що подальше виконання вказаного договору може призвести до порушення статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом та іншими актами законодавства (стаття 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

В силу пункту 13 частини третьої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" до повноважень Антимонопольного комітету України у сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України та застосування законодавства про захист економічної конкуренції віднесено надання рекомендаційних роз`яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 13 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" виключно до компетенції Антимонопольного комітету України належить, зокрема, офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів і надання рекомендаційних роз`яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

За умовами статті 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції" з метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України може надавати суб`єктам господарювання на підставі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз`яснень щодо відповідності дій суб`єктів господарювання положенням статей 6, 10 та 13 цього Закону та статті 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Судом установлено, що 24.01.2019 ДП "АМПУ" звернулось до Антимонопольного комітету України із заявою №285/10-01-01/Вих про надання рекомендаційних роз`яснень щодо відповідності дій позивача в частині подальшого виконання договорів сервітуту, якими встановлено вартість користування сервітутом в частині плати за користування причалом для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт, положенням статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", враховуючи той факт, що інші портові оператори при проведенні аналогічних робіт здійснюють оплату у більшому розмірі згідно з наказом Міністерства інфраструктури України №541 від 18.12.2015 "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України".

01.08.2019 Антимонопольний комітет України надав позивачу рекомендаційні роз`яснення №21-рр, в яких містяться висновки про те, що дії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" щодо подальшого виконання договорів сервітуту, в тому числі договору №А3-А від 04.07.2013, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ , якими встановлена вартість користування сервітутом в частині плати за користування причалом для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт, враховуючи той факт, що інші портові оператори під час проведення аналогічних робіт здійснюють оплату згідно з наказом Міністерства інфраструктури України №541 від 18.12.2015 "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України", можуть призвести до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченої статтею 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Зокрема, у вказаних рекомендаційних роз`ясненнях зазначено, що застосування Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" різних розмірів оплати за фактично одні й ті ж самі послуги - за право користуватися причалом та причальною інфраструктурою залежно від виду договору (договір доступу до причалу чи договір сервітуту) може призвести до спотворення конкуренції на відповідних ринках перевалки вантажів у Миколаївському морському порту.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є, зокрема, застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин.

При цьому колегія суддів враховує, що рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України №21-рр від 01.08.2019 не містять порівняльного та/або правового аналізу договору сервітуту і договору про надання послуг з забезпечення доступу портового оператора до причалу, у тому числі на предмет їх рівнозначності.

За умовами частини першої статті 19 Закону України "Про морські порти України" у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.

Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України (частина друга статті 21 Закону України "Про морські порти України").

Відповідно до Переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №405 від 03.06.2013, з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №483 від 07.07.2015, до таких послуг з 01.01.2016 віднесено, зокрема, забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" №541 від 18.12.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2015 за №1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" №1331-р від 14.12.2015 погоджено встановлені Міністерством інфраструктури в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Водночас, вищевказані акти не містять вказівок на те, що інші правові механізми користування причалами та причальною інфраструктурою, окрім спеціалізованої послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, мають припинити свою дію або на те, що мають змінитись умови правовідносин сторін за такими механізмами. Фактично наведеними актами лише запроваджено додатковий правовий механізм доступу до причалу у формі відповідної послуги, яка не встановлена імперативно для портових операторів в якості загальнообов`язкової.

Чинним законодавством України не визначено поняття "спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу", не врегульовано, що саме включає в себе вказана послуга, та не передбачено, що вона включає в себе також надання права користування причалом і причальною інфраструктурою (підкрановими та залізничними коліями) тощо.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що послуга доступу до причалу, яка передбачена вищенаведеними постановою Кабінету Міністрів України і наказом Міністерства інфраструктури України, не замінює сервітут, при цьому права сервітуарія є ширшими за обсягом за право доступу до причалу, оскільки передбачають можливість користування не лише причалом, а і його інфраструктурою. Водночас сервітут як речове право користування чужим майном не є предметом регулювання вказаних актів, якими регламентовано надання відповідної послуги, тобто унормовано зобов`язальні правовідносини.

Крім того, рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України №21-рр від 01.08.2019 не містять вказівок, які б зобов`язували позивача припинити з відповідачем правовідносини сервітуту, встановленого на підставі договору №А3-А від 04.07.2013.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні та учасниками справи до суду не подано жодного належного доказу на підтвердження незаконності вже існуючих між сторонами на підставі договору №А3-А від 04.07.2013 правовідносин сервітуту, які регулюють користування відповідачем причалом № 12 та причальною інфраструктурою (залізничні колії, підкранові колії) визначеними у спірному договорі, які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Отже, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду про те, що рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України №21-рр від 01.08.2019 не є належним та достатнім доказом існування обставин, що мають істотне значення, з якими частина друга статті 406 ЦК України пов`язує можливість припинення сервітуту.

Стосовно посилань скаржника на те, що плата за користування сервітутом за договором №А3-А від 04.07.2013 є значно меншою, ніж розмір тарифів, регламентований наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" №541 від 18.12.2015, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (частини перша, друга статті 632 ЦК України).

За умовами пункту 5.1 договору №А3-А від 04.07.2013 в редакції додаткової угоди №1 від 08.08.2013 плата за сервітут за місяць складає: за причал №12 (інв. №1031039) в сумі 40 083,33 грн.; за залізничні колії №№53, 54 - в сумі 1825,07 грн.; за підкранові колії (інв. №1031068) в сумі 1325,08 грн. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. У разі якщо фактичне користування причалом користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється. У разі якщо протягом місяця фактичне користування об`єктом причальної інфраструктури користувачем не відбувається, плата за такий місяць володільцем з користувача не справляється, у протилежному випадку - плата за користування таким об`єктом справляється у повному обсязі за місяць.

Згідно з пунктом 5.2 договору №А3-А від 04.07.2013 в редакції додаткової угоди №1 від 08.08.2013 плата за сервітут причалу за період, який становить менше місяця, визначається як місячна плата за сервітут такого причалу (пункт 5.1 даного договору) поділена на кількість днів у місяці і помножена на кількість днів фактичного користування таким причалом в такому місяці, у протилежному випадку - плата справляється у повному обсязі за місяць.

Таким чином, на момент укладення договору №А3-А від 04.07.2013 сторони в належній формі досягли згоди щодо його істотної умови - ціни, а тому, з огляду на встановлений статтею 629 ЦК України принцип обов`язковості договору, наступна незгода позивача з розміром плати за сервітут та намір останнього змінити її в сторону збільшення не є тими обставинами, що мають істотне значення для припинення сервітуту.

Посилання позивача на значну різницю між розміром плати за користування сервітутом, встановленим на підставі договору №А3-А від 04.07.2013, та тарифом на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, визначеним наказом Міністерства інфраструктури України №541 від 18.12.2015 "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України", колегією суддів до уваги не приймається, оскільки вказані правові підстави користування причалом є різними за своєю правовою природою, при цьому чинне законодавство не встановлює будь-яких вимог стосовно того, що плата за сервітут та ціна спеціалізованої послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу мають будь-яким чином кореспондуватися між собою або перебувати у залежності одна від одної.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бочаров проти України" наголошує на тому, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).

За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів у розумінні статті 76 ГПК України на підтвердження факту понесення ДП "АМПУ" витрат на утримання майна, щодо якого встановлено сервітут, твердження скаржника про те, що діючий розрахунок вартості плати за сервітут не враховує компенсацію витрат позивача, пов`язаних із забезпеченням функціонування об`єктів сервітуту, зокрема, виробничих та адміністративних витрат, які несе Миколаївська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", а також витрат на використання суміжної та забезпечувальної інфраструктури, без яких неможливе належне використання та функціонування об`єктів сервітуту для здійснення вантажних операцій, колегією суддів оцінюється критично.

Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про те, що він не має можливості повноцінно володіти майном, щодо якого встановлено сервітут, оскільки, по-перше, належних доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься; по-друге, умовами пункту 4.5 договору №А3-А від 04.07.2013 передбачено, що сервітут не позбавляє Володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалами та причальною інфраструктурою, що також узгоджується з приписами частини п`ятої статті 403 ЦК України; по-третє, відсутність необхідності у наданні відповідачу спеціалізованої послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу у зв`язку із встановленням на підставі договору №А3-А від 04.07.2013 відповідного сервітуту жодним чином не свідчить про "неповноцінність" володіння позивачем причалом № 12 та причальною інфраструктурою (залізничні колії, підкранові колії) визначеними у спірному договорі, які розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Необґрунтованими також визнаються твердження скаржника про те, що подальше виконання спірного договору порушує інтереси держави з відповідним посиланням на ч. 1 ст. 203 ЦК України, яка регулює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, але аж ніяк не припинення сервітуту та припинення договору, оскільки саме по собі бажання позивача отримувати підвищену плату за встановлення сервітуту, що не підкріплене належними правовими підставами, не може вважатися достатнім обґрунтуванням для висновку про порушення інтересів держави та, як наслідок, наявності істотних підстав для припинення відповідного сервітуту.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованими висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ДП АМПУ про припинення сервітуту, встановленого згідно з укладеним між сторонами договором №А3-А від 04.07.2013, щодо користування причалом №12 (інв. №1031039) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№53,54, (інв. №№1031085, 1031086), підкрановими коліями (інв. №1031068) довжиною 182 м.п. у дві нитки, у зв`язку із недоведеністю наявності обставин, що мають істотне значення, з якими частина друга статті 406 ЦК України пов`язує можливість припинення сервітуту за рішенням суду.

Враховуючи відсутність правових підстав для припинення сервітуту, місцевий господарський суд також дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлена позивачем вимога про припинення укладеного між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Товариством з обмеженою відповідальністю НОВА ЄВРОПЕЙСЬКА КОМПАНІЯ договору №А3-А від 04.07.2013 має похідний характер від основної вимоги - припинення сервітуту, а тому, беручи до уваги те, що можливість задоволення похідних вимог безпосередньо залежить від задоволення основних позовних вимог, вказана вимога також задоволенню не підлягає.

Щодо заяви відповідача про пропущення позивачем строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

В силу приписів статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 5763 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 09 січня 2020 року у справі № 915/1936/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 12.06.2020р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Мишкіна М.А.