Рішення

від 12.06.2020 по справі 540/834/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/834/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Варняка С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Херсонська виправна колонія (№ 61)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні,

встановив:

Звернувшись до суду, позивач зазначає, що проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, яка неодноразово зазнавала реорганізаційних змін, та 25 січня 2017 року було звільнено з Херсонської виправної колонії № 61 - міжобласна спеціалізована туберкульозна лікарня (на даний час - державна установа "Херсонська виправна колонія (№ 61)) за власним бажанням.

Відповідно до наказу № 5/ос від 25 січня 2017 року вислуга років на дату звільнення у календарному обчисленні склала 08 років 04 місяці 19 днів, у пільговому обчисленні - 12 років 11 місяців 13 днів.

Проте, всупереч вимогам діючого законодавства відповідач відмовився виплачувати вказану одноразову грошовому допомогу із посиланням на відсутність мінімально встановленої календарної вислуги років.

Враховуючи, що інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, відповідно позивач має право на таку виплату.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність державної установи "Херсонська виправна колонія (№ 61)" щодо не виплати ОСОБА_1 в день звільнення одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби;

- зобов`язати державну установу "Херсонська виправна колонія (№ 61)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби.

Ухвалою суду від 03.04.2020 року відкрито провадження в адміністративній справи та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У строк встановлений судом, відповідач 27.04.2020 року надав відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову, оскільки для вирішення спірного питання необхідно застосувати Порядок № 925/5, який передбачає, що обов`язковою умовою для виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення є наявність календарної вислуги 10 років і більше. Згідно з наказом державної установи "Херсонська виправна колонія (№ 61)" № 5/ОС від 25.01.2017 року вислуга років позивача у календарному обчисленні складає 08 (вісім) років 04 (чотири) місяця 19 (дев`ятнадцять) днів, тобто є недостатньою для виплати одноразової грошової допомоги. Щодо встановлення судового контролю, відповідача зазначає, що встановлення судового контролю є правом суду, що реалізується після ухвалення судового рішення не на користь суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи викладене, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

Відповідно до витягу з наказу Херсонської виправної колонії (№ 61) - Міжобласна спеціальна туберкульозна лікарня від 25.01.2017 року № 5 о/с у відповідності з п. 7 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено з Державної кримінально - виконавчої служби України за власним бажанням, 31 січня 2017 року прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора-кінолога відділу охорони установи.

Вислуга років станом на 31 січня 2017 року складає:

- у календарному обчислені: 08 (вісім) років 04 (чотири) місяця 19 (дев`ятнадцять) днів;

- у пільговому обчислені: 12 (дванадцять) років 11 (одинадцять) місяців 13 (тринадцять) днів.

Підстава: рапорт Капусти Д.І. від 24.01.2017 року, подання начальника відділу охорони установи вад 24.01.2017 року.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом преамбули Закону України № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, у тому числі, перебували на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вказані приписи узгоджуються з положеннями Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 р. № 393 (далі - Постанова КМУ № 393).

Пунктом 10 Постанови КМУ № 393 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

На підставі системного аналізу наведених правових норм, суд дійшов до висновку, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: "в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби".

При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до приписів ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ є наявність "вислуги 10 років і більше".

У частині другій статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 р. у справі №806/2104/17 (№ К/9901/3610/18).

Судом встановлено, що вислуга років ОСОБА_1 складає у пільговому обчисленні 12 років 11 місяців 13 днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана. Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, відповідно позивач має право на таку виплату.

Щодо твердження відповідача про наявність обов`язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні такої вислуги, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем вимог законодавства.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є активом , на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з підстав та предмету спору, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, зобов`язавши відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов`язком.

Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

При цьому, відповідно до приписів частини 2 до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", суд не вбачає правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.

Керуючись статтями 9, 90, 242 - 246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність державної установи "Херсонська виправна колонія (№ 61)" (код ЄДРПОУ 08564682, вул. Дружби, 4, м. Херсон, 73000) щодо не виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в день звільнення одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби.

Зобов`язати державну установу "Херсонська виправна колонія (№ 61)" (код ЄДРПОУ 08564682, вул. Дружби, 4, м. Херсон, 73000) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років служби.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.О. Варняк

кат. 106030000