Постанова

від 10.06.2020 по справі 242/4296/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/1303/20

242/4296/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2020 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 242/4296/19

Номер провадження 22-ц/804/1303/20

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М., Попової С.А.,

секретар судового засідання Галстян Г.Г.,

сторони :

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 28 січня 2020 року, у складі судді Хацько Н.О., дата складення повного судового рішення 31 січня 2020 року,

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 17 вересня 1999 року між ними було укладено шлюб. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 березня 2017 року шлюб розірвано. За період шлюбу вони придбали, крім іншого, автомобіль ВАЗ 21150-120-20 , 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 . Просила поділити спільно нажите майно подружжя шляхом визнання за колишнім чоловіком ОСОБА_2 право власності на вказаний транспортний засіб; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за частку у спільному майні у розмірі 33 980 грн та понесені судові витрати.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 28 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок вартості 1/2 частини транспортного засобу ВАЗ 21150-120-20 , 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 - 43 990 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 758, 60 грн. В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_2 в рахунок вартості 1\2 частини транспортного засобу в розмірі 43 990 грн та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 зазначає, що судове рішення відповідає нормам матеріального і процесуального права; відповідач не надав суду належних та достатніх доказів того, що спірний автомобіль, який він продав після розірвання шлюбу, був пошкоджений і його вартість становила 40000 грн.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дотримуючись принципу диспозитивності, у разі подання апеляційної скарги на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення суду першої інстанції ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку ).

Оскільки відповідач ОСОБА_2 не погоджується з рішенням суду відносно поділу автомобіля ВАЗ 21150-120-20 , 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 , апеляційний суд перевіряє судове рішення від 28 січня 2020 року тільки в цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , який підтримав скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 17 вересня 1999 року.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 березня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 розірвано.

Під час шлюбу сторони придбали автомобіль ВАЗ НОМЕР_3 20 , державний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до звіту про незалежну оцінку вих. № 19/ОЦ-0606-3 від 06 червня 2019 року, наданого суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 , ринкова вартість транспортного засобу автомобілю ВАЗ НОМЕР_4 , складає 87 980 грн.

Згідно довіреності від 23 січня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Нечипоренко Т.І., ОСОБА_2 надав ОСОБА_4 довіреність з правом розпоряджатися належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5 серія НОМЕР_6 , виданого Красноармійським МРЕВ Донецької області, дата реєстрації 08 грудня 2016 року автомобілем марки ВАЗ НОМЕР_4 , 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 строком на три роки.

Відповідно до інформації Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області, наданої в листі № 31/5-6622 від 12 вересня 2019 року, автомобіль марки ВАЗ НОМЕР_4 , 2007 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 06 квітня 2017 року було знято з обліку. 18 квітня 2017 року вищевказаний транспортний засіб було постановлено на облік та новим власником зазначено ОСОБА_5 .

Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу від 18 квітня 2017 року, ОСОБА_2 , в особі свого представника ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 автомобіль марки ВАЗ 211500-120-20 , 2007 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу визначена 94 036,80 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя шляхом стягнення на її користь з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 43 990 грн, що становить 1\2 частку вартості автомобіля ВАЗ НОМЕР_4 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки автомобіль, який є об`єктом права спільної власності, було реалізовано відповідачем після розірвання шлюбу на власний розсуд за 94 036,80 грн, чим порушені права та законні інтереси позивача, то вартість 1\2 частки автомобіля підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача.

З висновками суду не можна не погодитися.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватися за письмової згоди другого з подружжя.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.

У відповідності до пункту третього частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

За змістом статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Оскільки норми СК України передбачають надання згоди іншого з подружжя на відчуження цінної речі, якою є автомобіль, у письмовому вигляді, тому наявність такої згоди може бути доведена лише письмовими доказами.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення 1/2 частки вартості транспортного засобу ВАЗ 211500-120-20 , 2007 року випуску, оскільки цей автомобіль придбаний подружжям під час перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, і кожна зі сторін має рівні права на нього, а матеріали справи не містять доказів того, що позивач давала письмову згоду на відчуження спірного транспортного засобу та отримала свою частку вартості цього автомобіля.

Відповідач ОСОБА_2 , як той з подружжя, хто здійснив відчуження автомобіля, зобов`язаний був довести наявність письмової згоди дружини на це та що отримані від продажу автомобіля кошти пішли на потреби сім`ї чи такий продаж був здійснений в її інтересах. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази з боку відповідача, які б підтверджували наявність письмової згоди ОСОБА_1 на відчуження автомобіля, чи отримання коштів від продажу автомобіля подружжям, та що кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Не погоджуючись з визначеним судом розміром стягнення відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі та в апеляційному суді посилався на те, що у травні 2015 року спірний автомобіль було пошкоджено в результаті ДТП, але цей факт органами ДАЇ зафіксовано не було і тому, дійсна вартість автомобіля не відповідає розміру компенсація, яку суд стягнув з нього на користь ОСОБА_1 і продаж було вчинено за 40 000 грн.

Ці доводи суд апеляційної інстанції вважає неспроможними.

За вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Відповідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких об`єктивних доказів того, що автомобіль засобу ВАЗ НОМЕР_4 , 2007 року випуску, був дійсно проданий у 2015 році за згодою дружини ОСОБА_1 і на час продажу автомобіль мав технічні пошкодження та його вартість не відповідала вартості об`єкта поділу визначеному судом, ОСОБА_2 ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не представив.

Що стосується пояснень свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про обставини, які пов`язані з технічним станом спірного автомобіля, то цим показанням суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, дав належну оцінку у сукупності з іншими представленими сторонами доказами і свої висновки виклав у рішенні.

Крім того, враховується, що довіреність з правом продажу автомобіля видана відповідачем ОСОБА_4 тільки у січні 2017 року, що не підтверджує пояснення ОСОБА_2 про продаж автомобіля в період шлюбу в 2016 році. Тим більше, що сам договір відчуження автомобіля проведено після розірвання сторонами шлюбу - у квітні 2017 року і вартість автомобіля визначена в 94 036,80 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що вирішення спору про стягнення грошової компенсації можливе лише у разі внесення позивачем грошових коштів на депозит суду колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_1 , звертаючись до суду, не просила виділити їй в порядку поділу майна автомобіль ВАЗ 211500-120-20 , 2007 року випуску, з відповідною грошовою компенсацією відповідачу ОСОБА_2 .

Оскільки згідно з позовними вимогами ОСОБА_1 просила про стягнення вартості частини проданого сумісного майна, а не витребування його у третьої особи, яка придбала спірний автомобіль, залучення до участі у справі в якості третьої особи покупця - ОСОБА_5 не викликалося необхідністю, зважаючи на те, що вимоги позивача звернуті безпосередньо до колишнього чоловіка, який без згоди позивача розпорядився спільним майном.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що продаж автомобіля здійснено за час спільного проживання з позивачем і отримана від продажу автомобіля сума 40 000 грн була використана на потреби сім`ї, в тому числі, часткове погашення позивачем кредиту, лікування та харчування, апеляційний суд вважає непереконливими, оскільки таких доказів суду не надано, а позивач ОСОБА_2 ці обставини, виходячи з матеріалів справи, заперечує та не визнає.

Зважаючи на те, що вартість спірного автомобіля 87 980 грн підтверджена звітом про незалежну оцінку колісного транспортного засобу від 06 червня 2019 року, але позивач ОСОБА_1 не збільшувала своїх позовних вимог щодо стягнення грошової частки у спільному майні подружжя, суд першої інстанції обґрунтовано вирішив спір відповідно до встановлених обставин та визначив грошову компенсацію, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 43 990 грн, що становить половину вартості автомобіля (а.с.20-22).

Доказів на спростування цієї вартості, в порядку визначеному цивільним процесуальним законодавством, відповідач ОСОБА_2 не представив.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач просила стягнути в якості компенсації за автомобіль меншу суму, чим вирішив суд першої інстанції, безпідставні, оскільки виходячи зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , зазначена нею сума визначена з урахуванням вартості усього спільного майна, відносно якого рішення суду не переглядається.

Пред`явлений ОСОБА_1 позов в частині стягнення грошової компенсації 1\2 вартості відчуженого автомобіля, відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки позивач надала свою згоду на позбавлення її частки у праві власності, в свою чергу, отримуючи грошову компенсацію в якості відшкодування.

Відтак, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача вартості 1\2 частки спільного сумісного майна - автомобіля ВАЗ 211500-120-20 , 2007 року випуску в розмірі 43 990 грн, оскільки відповідач не довів наявності згоди колишньої дружини ОСОБА_1 на укладення договору щодо розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної

власності подружжя, а за законом ці обставини та факт розпорядження коштами отриманими від продажу автомобіля на потреби сім`ї повинна доводити саме особа, яка уклала такий договір (у справі, що розглядається, тягар доказування покладається на відповідача). Оскільки автомобіль був відчужений ОСОБА_2 поза волею іншого співвласника, позивач не позбавлена права на відповідну грошову компенсацію вартості відчуженого майна (транспортного засобу).

Отже, рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні і підстав для його скасування не вбачається.

У відповідності з вимогами ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При перегляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 апеляційний суд враховує постанови Верховного Суду від 15 січня 2020 року справа № 303/7089/18 провадження № 61-13130св19, від 14 квітня 2020 року справа № 265/4815/18 провадження № 61-5584ск20.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 28 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Дата складення повного судового рішення 12 червня 2020 року.

Судді: Л.М. Кочегарова

О.М. Пономарьова

С.А. Попова