Постанова

від 10.06.2020 по справі 489/1435/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.06.20

22-ц/812/838/20

Єдиний унікальний номер судової справи № 489/1435/19

Номер провадження № 22-ц/812/838/20 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю: прокурора - Цвікілевич Н.В., представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 , поданої в її інтересах представником - адвокатом Мотельчук Юлією Ігорівною

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2020 року, ухваленого під головуванням судді - Коваленка І.В. о 9-33 год., в приміщенні того ж суду по справі за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, Комунального підприємства Миколаївської міської ради Центр захисту тварин (далі - КП ММР Центр захисту тварин ) до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівників, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2019 року прокурор звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь КП ММР Центр захисту тварин шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у сумі 124957,12 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2018 року у справі №487/399/17 визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 , поновлено його на посаді водія автотранспорти засобів (за сумісництвом ловця бездоглядних тварин) КП ММР Центр захисту тварин та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 86743,00 грн. та 1000,00 грн. моральної шкоди. Також, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2018 року у справі №487/397/17 визнано незаконним звільнення ОСОБА_4 , поновлено її на посаді ловця бездоглядних тварин КП ММР Центр захисту тварин та стягнуто на її користь середній заробіток у сумі 38214,12 грн. та 1000,00 грн. моральної шкоди. Посилаючись на те, що порушення, яке зумовило поновлення працівників на роботі та виплату їм коштів допущено з вини директора КП ММР Центр захисту тварин Ткач Л.А., якою було видано незаконні накази про звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з роботи, прокурор просив про задоволення позову.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП ММР Центр захисту тварин шкоду завдану внаслідок незаконного звільнення правників у сумі 124 957,12 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з незаконним звільненням працівників на підставі наказу директора на той час ОСОБА_2 підприємство виплатило середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 124 957,12 грн., які підлягають стягненню в порядку регресу з посадової особи на підставі наказу якої відбулося незаконне звільнення. Крім того, суд зазначав, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу відповідно до вимог ст. 23 закону України Про прокуратуру .

Не погодившись із вказаним рішенням суду представник відповідачки - адвокат Мотельчук Ю.І. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду ухвалено при неповно встановлених обставинах справи із порушенням норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про існування підстав для захисту інтересів держави прокурором, оскільки не надано оцінки в чому саме полягає інтереси держави у даній справі. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази усвідомленої пасивної поведінки Миколаївської міської ради щодо не проведення претензійної або позовної роботи відносно відповідача. До того ж, Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Управління комунального майна Миколаївської міської ради, яким у своїй господарській діяльності безпосередньо підпорядковано КП ММР Центр захисту тварин не були залучені до справи, їх права та обов`язки у спірних відносинах судом не з`ясовані.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Миколаївської міської ради у своїй заяві заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду без змін, розгляд справи здійснювати за відсутності представника міської ради.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належними чином, причини їх неявки колегія вважає не поважними.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України ).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_4 на підставі наказу директора КП ММР Центр захисту тварин Ткач Л. ОСОБА_5 . від 22 грудня 2016 року №91-к було звільнено з 26 грудня 2016 року з посади ловця бездоглядних тварин КП ММР Центр захисту тварин (а.с.19).

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 лютого 2018 року у справі №487/397/17 визнано незаконними та скасовано накази директора КП ММР Центр захисту тварин №88-к від 22 грудня 2016 року про притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та №91-к від 22 грудня 2016 року про звільнення її з посади ловця бездоглядних тварин КП ММР Центр захисту тварин , поновлено її на зазначеній посаді та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 38 214,12 грн. та 1000 грн. моральної шкоди (а.с. 10-13).

ОСОБА_3 на підставі наказу директора КП ММР Центр захисту тварин Ткач Л.А. від 22 грудня 2016 року № 90-к було звільнено з 26 грудня 2016 року з посади водія автотранспортних засобів за сумісництвом ловця бездоглядних тварин КП ММР Центр захисту тварин (а.с.25).

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 травня 2018 року у справі №487/399/17 визнано незаконними та скасовано накази директора КП ММР Центр захисту тварин №89-к від 22 грудня 2016 року про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та №90-к від 22 грудня 2016 року про звільнення його з посади водія автотранспортних засобів за сумісництвом ловця бездоглядних тварин КП ММР Центр захисту тварин , поновлено його на вказаній посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 86 743,00 грн. та 1000 грн. моральної шкоди (а.с. 14-17).

Розпорядженням Миколаївського міського голови №143рк від 16 квітня 2018 року припинено дію контракту з керівником КП ММР Центр захисту тварин ОСОБА_2 та звільнено її з посади в порядку пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України 27 квітня 2018 року (а.с.22).

На підставі вищевказаного розпорядження, 26 квітня 2018 року КП ММР Центр захисту тварин було видано наказ №47-К про звільнення ОСОБА_2 з 27 квітня 2018 року у зв`язку із закінченням строку дії контракту (а.с.23).

Постановами заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 31 жовтня 2018 року, виконавчі провадження ВП №56708095 та ВП №56708197 з примусового виконання виконавчих листів №487/397/17 та №487/399/17, виданих на підставі вищевказаних рішень Заводського районного суду міста Миколаєва, закінчено у зв`язку із стягненням боргу в повному обсязі (а.с.26-29).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У статті 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками , застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було звільнено із порушенням закону за наказами директора КП ММР Центр захисту тварин Ткач Л. ОСОБА_6 , що встановлено рішеннями суду, які набрали законної сили, відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що позивачу заподіяна шкода у зв`язку з оплатою таким працівникам часу вимушеного прогулу у розмірі 124 957,12 грн. є правильним, а відтак обґрунтовано стягнув цю шкоду з відповідача на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було залучено Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Управління комунального майна Миколаївської міської ради, яким у своїй господарській діяльності безпосередньо підпорядковано КП ММР Центр захисту тварин та не з`ясовані їх права та обов`язки у спірних відносинах на увагу не заслуговують, оскільки вирішення даного спору не вплине на права та обов`язки вказаних юридичних осіб.

Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно передчасного висновку про існування підстав для захисту інтересів держави прокурором, колегія суддів виходить з наступного.

Так, відповідно до п.3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27). В той же час, суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі):

Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст . 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру . Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону Про прокуратуру .

Отже, на думку колегії, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У справі, що розглядається, прокурор наявність інтересів держави обґрунтовував тим, що КП ММР Центр захисту тварин є комунальним підприємством та відповідно до його Статуту засновником якого є територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Майно комунального підприємства становлять основні фонди та обігові кошти, а також інші матеріальні та фінансові ресурси. Майно підприємства належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громада права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради

Отже, вищестоящим в порядку підлеглості органом відносно КП ММР Центр захисту тварин є Миколаївська міська рада, яка уповноважена державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Однак, Миколаївська міська рада не вживала заходів до стягнення з відповідачки шкоди у сумі 124 957,12 грн., завданої незаконним звільненням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки незважаючи на повідомлення Миколаївською місцевої прокуратури №1 від 21 грудня 2018 року щодо виявлення підстав для представництва інтересів держави у бюджетній сфері та надання інформації про вжиті міською радою заходів до стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівників, міська рада обмежилась лише наданням відповіді від 13 березня 2019 року про відсутність інформації з приводу незаконного звільнення працівників.

Разом з тим, міською радою не вжито жодних заходів щодо поновлення порушених інтересів держави, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень та нездійснення ним захисту інтересів держави, а тому в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів негативно впливає на забезпечення здійснення господарської діяльності та роботи КП ММР Центр захисту тварин .

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під виключним випадком і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Матеріалами справи встановлено, що пред`явлення позову у цій справі прокурором в інтересах держави в особі Міської ради та КП ММР Центр захисту тварин викликано саме захистом інтересів держави у суді, оскільки міською радою як уповноваженим органом не було вжито заходів щодо повернення бюджетних коштів.

Виконана була прокурором також вимога частини 3 статті 23 Закону Про прокуратуру про те, що необхідною умовою для звернення прокурора з позовом є попереднє повідомлення саме тих відповідних компетентних органів, які мали б самостійно захищати інтереси держави.

Із переписки між Миколаївською місцевою прокуратурою №1 та Миколаївською міською радою, яка передувала зверненню прокурора до суду, вбачається, що міській раді було відомо про завдання шкоди ОСОБА_2 внаслідок незаконного звільнення працівників КП ММР Центр захисту тварин , однак до суду з позовом не зверталася (а.с.37-39).

Отримавши повідомлення прокурора про намір звернутися до суду за захистом інтересів держави, Миколаївська міська рада не заперечила проти цього.

Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , поданої в її інтересах представником - адвокатом Мотельчук Юлією Ігорівною залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 12 червня 2020 року.