Рішення

від 12.06.2020 по справі 826/1691/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2020 року м. Київ № 826/1691/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство торгівлі тканинами доГоловного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Прийняв до уваги наступне :

На розгляді в Окружному адміністративному суді міста Києва перебуває позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство торгівлі тканинами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.10.2016 №0020411404.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2017 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Як слідує з позовної заяви представник позивача підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент проведення судового засідання), суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, працівниками ГУ ДФС у м. Києві протягом періоду з 31.08.2016 по 06.09.2016 згідно пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України та на підставі наказу від 30.08.2016 № 5473 та направлень на перевірку від 31.08.2016 за № 797/26-15-14-04-03 і № 798/26-15-14-04-03 проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Райз Групп (код ЄДРПОУ 39612983) за період з 01.07.2015 по 31.08.2015.

Результати такої перевірки були оформлені актом від 13.09.2016 № 215/26-15-14-04-03 (далі - акт перевірки).

Згідно акта перевірки працівниками відповідача встановлений факт порушення позивачем норм п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3 і 198.6 ст. 198, п.п. 200.1 і 200.2 ст. 200 ПК України, внаслідок чого товариством занижено податок на додану вартість за звітні періоди липень-серпень 2015 року на загальну суму 346 553 грн. Суть даних правопорушень, на думку перевіряючих, полягає у неправомірному врахуванні в якості об`єкта оподаткування податком на додану вартість результатів господарських операцій з ТОВ Райз Групп .

На підставі акта винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.10.2016 № 0020411404.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як слідує з матеріалів справи, у період що перевірявся, позивач здійснював, зокрема, операції по придбанню товарів у ТОВ Райз Групп .

01.07.2015 між ТОВ Агенство торгівлі тканинами то ТОВ Райз Групп укладено договір поставки № 37. В рамках вказаного договору здійснено три поставки товарів (технічний матеріал, нитки, заклепки, кільця, ремені, скоби тощо), а саме:

09 липня 2015 року в рамках вказаного договору ТОВ Райз Групп здійснило поставку позивачу товарів на суму 829 662, 46 грн. Даний факт підтверджується рахунком фактурою № 19 від 09.07.2015, видатковою накладною № 17 від 09.07.2015, податковою накладною № 79 від 09.07.2015 на суму ПДВ 138 277,08 грн;

03 серпня 2015 року ТОВ Райз Групп здійснило поставку позивачу товарів на суму 920 721,60 грн. Даний факт підтверджується рахунком фактурою № 23 від 03.08.2015, видатковою накладною № 7 від 03.08.2015, податковою накладною № 79 від 09.07.2015 на суму ПДВ 138 277,08 грн, податковою накладною № 7 від 03.08.2015 на суму ПДВ 153 453,60 грн;

11 серпня 2015 року ТОВ Райз Групп здійснило поставку позивачу товарів на суму 328 936,44 грн. Даний факт підтверджується рахунком фактурою № 73 від 11.08.2015, видатковою накладною № 28 від 11.08.2015, податковою накладною № 87 від 11.08.2015 на суму ПДВ 138 277,08 грн, податковою накладною № 7 від 03.08.2015 на суму ПДВ 54 822,74 грн.

Придбані у ТОВ Райз Групп товари були поставлені на склад, розташовані за адресою : м .Київ, вул.Електриків, 23-б та передано на відповідальне зберігання ТОВ Мембрана Текс . Даний факт підтверджується договором відповідального зберігання № 26/06/15 від 26.06.2015 та відповідними актами приймання-передачі.

Як підтверджується відповідачем в акті перевірки, отримані товари позивач оплатив шляхом перерахування на рахунок постачальника грошові кошти. Отриманий податковий кредит був задекларований у податкових деклараціях за липень, серпень 2015 року.

Як вказує позивач вказані товари були використані у власній господарській діяльності.

Також слід зазначити, шо операція з поставки відповідних товарів за договором від 01.07.2015 № 37 в повній мірі відповідає видам економічної діяльності, як позивача, так і ТОВ Райз Групп . Зокрема основними видами діяльності позивача є виробництво готових текстильних виробів, крім одягу: виробництво інших текстильних виробів, н.в.і.у., неспеціалізована оптова торгівля, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах. В свою чергу, основним видом економічної діяльності ТОВ Райз Групп - неспеціалізована оптова торгівля.

Суд, зважаючи на викладене, зазначає наступне.

Податковий кодекс України, (далі - ПК України), регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК України. Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 цього Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ, згідно з цим визначенням, повинен мати дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 15.12.2015 р. №21-4266а15, згідно з якою, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Суд зазначає, що господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У ході судового розгляду справи позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ Райз Групп надано копії первинних документів, про що вже зазначено вище у тексті судового рішення.

Також у матеріалах справи містяться докази використання отриманих послуг у власній господарській діяльності позивача.

Отже, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем суду надано докази фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ Райз Групп , складення за їх результатами первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність операцій, а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

У своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначив, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. №1936/11/13-11).

Зважаючи на викладене суд констатує, що у ході судового розгляду справи позивач надав суду докази на підтвердження реальності господарських операцій із вказаним контрагентом за спірний період.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у свою чергу не надано суду доказів, які б свідчили про наявність у контрагента позивача - ТОВ Райз Групп ознак фіктивності , не доведено наявності фактів неналежної правосуб`єктності контрагентів позивача чи самого позивача, а саме, не надано доказів наявності відповідних вироків суду, які б могли бути беззаперечними доказами у даній справі, висновки відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача із вказаними контрагентами ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та, на думку суду, не можуть бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Суд зауважує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат.

Відсутність у розпорядженні контролюючого органу документів суб`єкта господарювання або необізнаність контролюючого органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб`єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв`язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб`єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб`єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб`єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до приписів ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 р., заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 р., заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 р., заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Практикою Європейського суду з прав людини підтверджується неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії. Так, у п. 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії (2009 р., заява №3991/03) Суд дійшов висновку що компанія заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Викладений висновок підтверджено у рішенні у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 р., заява №6689/03), у п. 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, прямого впливу на оподаткування організації-заявника це не мало б .

З аналізу викладеного вбачається, що Європейський суд з прав людини чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знайшов своє продовження у праві Європейського Союзу, зокрема у Шостій Директиві від 17.05.1977 р. №77/388/EU щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наявні у ній матеріали, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження витрат та сум ПДВ, які включені до складу податкового кредиту за перевіряємий період, та, як наслідок, про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю Круїз Продукт до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 21.10.2016 №0020411404.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство торгівлі тканинами за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м.Києві судовий збір у розмірі 5 198,31 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агенство торгівлі тканинами ( 04176, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИКІВ, будинок 23-Б, код ЄДРПОУ 39338545)

Головне управління ДФС у м.Києві (04655, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.33/19, код ЄДРПОУ 39439980)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Р.О. Арсірій