Постанова

від 01.06.2020 по справі 910/611/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/611/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.06.2020 року у справі №910/611/19 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019, повний текст якого складено 24.12.2019

у справі №910/611/19 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Міністерства оборони України

до 1.Військової частини НОМЕР_1 , 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Міністерство інфраструктури України, 2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Плюс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 3.Кабінет Міністрів України

за участю Військової прокуратури Центрального регіону України та Генеральної прокуратури України

про визнання недійсним договору.

В С Т А Н О В И В :

У січні 2019 року Міністерство оборони України (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної організації 195 Центральна база Державної спеціальної служби транспорту (далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" (далі-відповідач 2) про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу по вул. Магнітогорській, 5 у Деснянському районі міста Києва від 03.05.2017.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що договір про будівництво житлового комплексу по вул. Магнітогорській, 5 у Деснянському районі міста Києва від 03.05.2017 не відповідає нормам матеріального права, та має бути визнаний судом недійсним у відповідності до ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 позов задоволено повністю та визнано недійсним з моменту укладення Договір про будівництво житлового комплексу по вул. Магнітогорській, 5 у Деснянському районі міста Києва від 03.05.2017.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги. Також суд першої інстанції вказав на те, що спірний договір був укладений з порушенням Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296, а саме без погодження з центральним органом виконавчої влади, та з порушенням Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715, щодо відсутності проведення конкурсу на будівництво житла.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 14.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" (відповідач 2) звернулось з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Також останнім було заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач 2 посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Крім того, відповідач 2 стверджує, що спірний договір є за своєю правовою-природою договором будівельного підряду, а тому на нього не розповсюджується дія Порядку укладення договорів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296, та Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №715. Також, вважає, що земельна ділянка передана за спірним договором є комунальною власністю.

Також відповідач 2 стверджує, що позивач не має права на звернення до господарського суду з даним позовом, оскільки станом на момент укладання спірного договору його права та законні інтереси не були порушені.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.

27.01.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від військової прокуратури надійшли заперечення на апеляційну скаргу відповідача 2, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 2 881,50 грн. 31.01.2020, у строк встановлений судом, через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази сплати судового збору квитанція №23771 від 29.01.2020 на суму 2 881,50 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19, відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою, повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 02.03.2020, роз`яснено право учасникам справи подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу, заяви та клопотання в письмовій формі у строк до 25.02.2020.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 (відповідач 1) також звернулась з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, в апеляційній скарзі відповідачем 1 заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги.

Доводи, наведені відповідачем 1 в своїй апеляційній скарзі, фактично є аналогічними доводам відповідача 2, які викладені в його апеляційній скарзі.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 03.02.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19; об`єднано розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" та Військової частини НОМЕР_1 в одне апеляційне провадження; розгляд апеляційних скарг призначено на 02.03.2020 о 12:45 год.

24.02.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача та військової прокуратури надійшли заперечення та відзив на апеляційні скарги, в яких просять залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

27.02.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Офісу Генерального прокурора також надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 03.02.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді:Демидова А.М., Владимиренко С.В.

02.03.20 було подано службову записку про зміну складу колегії суддів у зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., яка входить до складу колегії суддів, на лікарняному.

За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу справи №910/611/19, відповідно до витягу з протоколу від 02.03.2020, визначено наступний склад колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді: Демидова А.М., Євсіков О.О.

02.03.2020 в судовому засіданні у зв`язку зі зміною складу колегії суддів, для вирішення питання про прийняття апеляційних скарг до провадження, судове засідання було перенесено на 08.04.2020 о 11:00 год.

03.03.2020 суддями Північного апеляційного господарського суду Корсаком В.А., Демидовою А.М., Євсіковим О.О., заявлено самовідвід від розгляду справи №910/611/19, який мотивований помилковим визначенням спеціалізації при автоматичному розподілі даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного суду від 03.03.2020 задоволено заяву колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді: Демидова А.М., Євсіков О.О. про самовідвід від розгляду апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2020, справу №910/611/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. головуючий суддя, судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В. Розгляд апеляційних скарг Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 призначено на 07.04.20 о 10:00.

07.04.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" та Кабінету Міністрів України надійшли клопотання, в яких просять суд відкласти розгляд справи у зв`язку з запровадженням карантину через спалах у світі коронавірусу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" та Кабінету Міністрів України про відкладення розгляду справи №910/611/19 задоволено. Розгляд апеляційних скарг Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 відкладено на 28.04.2020 о 10:40 год.

27.04.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи із метою запобігання поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2020 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про відкладення розгляду справи №910/611/19 задоволено. Розгляд апеляційних скарг Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 відкладено на 26.05.2020 о 10:20 год.

26.05.2020 від представника Військової частини НОМЕР_1 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та додаткові пояснення по справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 розгляд апеляційних скарг Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 відкладено на 02.06.2020 о 10:30 год.

02.06.2020 Офісом Генерального прокурора подано через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду пояснення по суті даної справи, в яких зазначає, що позивач у контексті стст.4, 45 ГПК України є належним позивачем у справі, оскільки подання позову спрямовано на забезпечення виконання соціальної функції держави щодо захисту прав військовослужбовців на отримання економічно обґрунтованої кількості квартир у вказаному житловому комплексі, а також щодо захисту інтересів держави на розпорядження землями оборони. Також посилається на те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, а також наполягає на тому, що спірний договір був укладений з порушенням Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296, та Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715.

Міністерство інфраструктури України, Кабінет Міністрів України та Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційні скарги, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Крім того, Міністерство інфраструктури України, військова прокуратура та Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулося 02.06.2020 не з`явились, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомлення їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників учасників справи не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності зазначених вище учасників справи.

02.06.2020 представники скаржників в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційних скарг, просили їх задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.

Представники позивача та Офісу Генерального прокурора в даному судовому засіданні заперечили проти вимог апеляційних скарги та підтримали доводи викладенні у відзивах (запереченнях) на апеляційні скарги.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів (заперечень), заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.05.2017 між відповідачами був укладений договір про будівництво житлового комплексу по вул. Магнітогорська, 5 у Деснянському районі міста Києва (далі Договір), предметом якого є визначення порядку співробітництва сторін щодо здійснення будівництва об`єкту на частині земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:067:0002 орієнтовною площею 8 га за вказаною вище адресою. Земельна ділянка надана відповідачу 1 в постійне користування на підставі рішення Київської міської ради від 14.06.2007 №897/1528 та від 22.09.2011 №129/6345.

Договір укладено сторонами у письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Право постійного користування відповідачем 1 вказаною земельною ділянкою посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 389725 від 21.03.2012.

У відповідності до п.2.1 Договору відповідачі зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: вул. Магнітогорська, 5 у Деснянському районі міста Києва (далі Об`єкт).

З метою реалізації цього Договору відповідач 1 передає відповідачу 2 частину функцій замовника будівництва та будівельний майданчик, розташований на земельній ділянці, визначеній Договором (п.п.2.2, 4.2.3 Договору).

Так, відповідно до п. 4.2.2 Договору відповідач 1 передає відповідачу 2 частину функцій щодо розроблення та погодження проектно-кошторисної документації, укладання договорів підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, ведення технічного нагляду за будівництвом, підписання актів виконаних робіт та інших документів стосовно обсягу, якості, строку виконання та вартості робіт тощо.

У відповідності до п.4.1 Договору відповідач 2 приймає на себе виконання частини функцій замовника будівництва Об`єкта, у тому числі, зокрема: укладання договорів підряду на виконання проектних, будівельно-монтажних робіт, фінансування будівельних робіт та інших витрат, пов`язаних з будівництвом Об`єкта, уточнення обсягів виконаних робіт і проведення розрахунків з підрядниками будівництва; забезпечення будівництва Об`єкта будівельними матеріалами, устаткування, обладнання, конструкціями і комплектуючими виробами; введення Об`єкта в експлуатацію; оформлення права власності на частину Об`єкта.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що фінансування будівництва здійснюється відповідачем 2. Джерелом фінансування об`єкту є кошти відповідача 2 та залучені кошти фізичних та юридичних осіб. У разі залучення коштів фізичних та юридичних осіб відповідач 2 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами.

Згідно з п.3.1 Договору об`єктом забудови є частина земельної ділянка за адресою: вул. Магнітогорська, 5 у Деснянському районі міста Києва, орієнтовною площею 8 (вісім) га, кадастровий номер 8000000000:62:067:0002.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що на виконання його умов відповідач 1 проводить державну реєстрацію права користування вказаної земельної ділянки, яка дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього Договору, у тому числі, здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництво Об`єкт.

Оплату всіх витрат, пов`язаних із виконанням умов Договору покладено на відповідача 2 (п.6.1 Договору).

Пунктами 4.4, 4.7 Договору сторонами погоджено, що з моменту підписання Договору відповідач 1 передає відповідачу 2 майнові права на 100% Об`єкту будівництва, у т.ч. майнові права на 100% об`єктів інвестування в Об`єкт будівництва для подальшого відчуження та подальшої передачі фізичним та юридичним особам, у тому числі відповідачу 1. Відповідач 2 отримує виключне право інвестування та/або залучення коштів від третіх особі для завершення будівництва Об`єкта, а також на придбання будівельних матеріалів, устаткування, обладнання, тощо. На власний розсуд без додаткового письмового погодження з відповідачем 1 залучати спів інвесторів.

Відповідно до п.7.3 Договору відповідач 2 за письмовою заявою відповідача 1 може компенсувати грошовими коштами належну йому, згідно п.7.1 Договору, частку або частину частки, визначену актом розподілу площ.

Згідно з п.7.4 Договору відповідач 2 має право частково або повністю виконати взяті на себе зобов`язання з передачі квадратних метрів, належних відповідачу 1, за цим Договором, шляхом передачі квартир (квадратних метрів) в інших новобудовах міста Києва.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що відповідач 1 після введення Об`єкту в експлуатацію, отримує у власність частину Об`єкту у вигляді окремих квартир, яка складається з 6% загальної площі квартир цього Об`єкту, за виконання частини функцій замовника, а відповідач 2 отримує майнові права, а після закінчення будівництва об`єкта, право власності на частину Об`єкту будівництва з виключенням належної відповідачу 1, відповідно до п. 7.1 частки (п.7.2 Договору).

При цьому, пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що право користування земельною ділянкою внаслідок виконання цього Договору не переходить до відповідача 2.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання покладених на сторони зобов`язань (п.12.8 Договору).

Позивач та прокурори стверджують, що спірний Договір укладений з порушенням Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296, а саме без погодження з центральним органом виконавчої влади, та з порушенням Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715, щодо відсутності проведення конкурсу на будівництво житла, а тому останній підлягає визнанню недійсним в судовому порядку відповідно до ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

Також позивач та прокурори стверджують, що спірний Договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з пп. «л» п.18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також: господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, який визначає механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

За змістом пунктів 2, 3 зазначеного Порядку суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідним пакетом документів, а орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до Положення про 195 Центральну базу Державної спеціальної служби транспорту, затвердженого Головою Державної спеціальної служби транспорту від 19.09.2016 (далі Положення), яке діяло на час укладання Договору, відповідач 1 є структурними підрозділом Державної спеціальної служби транспорту, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та на умовах воєнного і надзвичайного стану та підпорядковується Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» (в редакції чинні на час укладання спірного Договору) Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим державним органом транспорту у системі центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і

надзвичайного стану.

Засновником Центральної бази є центральний орган виконавчої влади у галузі транспорту - Міністерство інфраструктури України (п.3 Положення).

Центральна база має право у порядку, передбаченому законодавством України, здійснювати господарську діяльність, зокрема, організацію будівництва будівель, будівництво житлових і нежитлових будівель, підготовчі роботи на будівельному майданчику та інші будівельно-монтажні роботи (п. 6 Положення).

Майно, що закріплене за центральною базою, є державною власністю, що перебуває у сфері управління Міністерства інфраструктури України, і належить йому на правах оперативного управління (п.10 Положення).

Отже, з викладеного випливає, що рішення Кабінету Міністрів України про погодження укладення договору державними підприємствами, установами, організаціями, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, необхідне виключно для договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Згідно з ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Положеннями статті 1131 Цивільного кодексу України визначено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Колегія суддів зазначає, що з умов п.п.4.2 Договору слідує, що зобов`язаннями відповідача 1 за цією угодою є: забезпечення державної реєстрації права користування земельною ділянкою/оренди та оформлення правовстановлюючого документа на земельну ділянку; здійснення функцій землекористувача земельної ділянки; передача відповідачу 2 будівельного майданчика на період будівництва; списання нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці, та за участю відповідача 2 здійснити його розбирання/демонтаж та звільнення будівельного майданчика від цього майна; забезпечення відповідачу 2 можливості вільного, безперервного і безперешкодного доступу на будівельний майданчик з метою виконання умов Договору, тощо.

Тобто, умовами вказаного правочину передбачено перелік певних обов`язків відповідача 1 перед відповідачем 2, що вказує на виникнення між контрагентами відносин боржника, як особи, яка повинна вчинити на користь контрагента певні дії, та кредитора у зобов`язанні, як особи, яка має право вимагати вчинення таких дій.

За висновками колегії суддів характер та правова суть обов`язків відповідача 1 за Договором вказує на те, що останні фактично є підготовчими діями, направленими на створення умов відповідачу 2 для вчинення юридично значимих дій.

Одночасно, зі змісту п.4.1 Договору вбачається, що права та обов`язки відповідача 2 полягають у: отриманні вихідних даних на проектування, розробці та погодженні проектно-кошторисної документації, забезпеченні будівництва проектно-кошторисною документацією, оформленні в установленому законодавством порядку дозвільних документів на будівництво Об`єкта; укладанні договору підряду на виконання проектних робіт, будівельно-монтажних робі, фінансування будівельних робіт та інших витрат, пов`язаних з будівництвом Об`єкта, уточненні обсягів виконаних робіт і проведення розрахунків з підрядниками будівництва; забезпеченні будівництва Обєкта будівельними матеріалами, устаткуванням, обладнанням, конструкціями і комплектуючими виробами; веденні технічного нагляду за будівництвом, підписання актів виконаних виконаних робіт та інших документів; веденні Об`єкту в експлуатацію; виконання інших функцій, зокрема, але не виключно, визначених розділом 3 Положення про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) та технічному нагляді (Постанова №16 Держбуду СРСР від 02.02.1988 року); фінансуванні, за рахунок власних та/або залучених від третіх осіб коштів, всіх витрат пов`язаних з будівництвом Об`єкта, тощо.

Тобто, з системного аналізу вказаних вище умов Договору випливає, що здійснення будівництва Об`єкта та реалізація Договору покладається саме на відповідача 2 та третіх осіб, з якими будуть укладені відповідні окремі договори. В свою чергу, на відповідача 1 Договором не покладаються зобов`язання із безпосередньої участі у будівництві Об`єкту.

Крім того, майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного Договору, не є об`єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишається у власності сторони, що їх внесла. Частини Об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній з сторін відповідно до положень Договору. При реалізації Договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.

За таких обставин, аналіз всіх положень укладеного між сторонами Договору дає підстави вважати, що останній не є за своєю правовою природою договором про спільну діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом Договору, фактично покладено на одну сторону відповідача 2 без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі.

Одночасно, надаючи оцінку правовій природі укладеного між сторонами правочину колегією суддів враховано наступне.

Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За висновками колегії суддів, укладений сторонами правочин має ознаки змішаного договору та містить елементи зобов`язальних правовідносин у сфері інвестування (інвестиційний договір), підряду (договір підряду) та інших зобов`язальних правовідносин, виникнення та існування яких не суперечить положенням актів цивільного та господарського законодавства та, водночас, не дозволяє зробити висновок про можливість комплексного застосування до окремих частин договору інших положень чинного законодавства, ніж ті, що регламентують порядок здійснення інвестиційної діяльності та особливості виникнення, зміни та припинення правовідносин підряду. При цьому, колегією суддів враховано таке.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність», Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Згідно ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Відповідно до ч.1 ст.875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Частиною 5 статті 318 Господарського кодексу України також регламентовано, що договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об`єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов`язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об`єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об`єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

У відповідності до ч.2 ст.319 Господарського кодексу України та ч.1 ст.838 Цивільного кодексу України підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору у якості третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

Відповідно до ч.1 ст.843 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.321 Господарського кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч.1 ст.846 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.849 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.320 Господарського кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (ч.1 ст.876 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 877 Цивільного кодексу України визначено, що підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Тобто, виходячи з вищевикладених норм законодавства та аналізу положень укладеного між сторонами правочину, колегія суддів дійшла висновку, що за своєю правовою природою означений Договір є змішаним, тобто, містить елементи різних правочинів, а у даному випадку договору підряду та інвестування, що в повному обсязі узгоджується з принципом свободи договору та приписами ст.ст.3, 6, 627, 628 Цивільного кодексу України. Зміст Договору відповідає положенням Закону України «Про інвестиційну діяльність» та положенням договору підряду, взаємовідносини сторін за яким регулюються главою 61 Цивільного кодексу України з особливостями підряду на капітальне будівництво (будівельний підряд) згідно ст.ст. 875-886 Цивільного кодексу України та ст.ст.317-323 Господарського кодексу України.

При цьому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відхилено посилання відповідачів на науково-правовий висновку щодо договору про будівництво житлового комплексу по вул.Магнітогорська, 5 у Деснянському районі міста Києва, оскільки він за природою не є висновком експертизи у розумінні положень § 6 глави 5 ГПК України.

Так, відповідно до ч.2 ст.98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Не може розглядатися зазначений висновок і як висновок експерта у галузі права, оскільки відповідно до ст.108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Разом із тим, роз`яснень щодо зазначених питань у цьому висновку немає, а сам висновок по суті є правовою позицією відповідачів, а не доказом.

Щодо застосування до спірних правовідносин Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до преамбули Закону України "Про використання земель оборони" (в редакції чинній на час укладання спірного Договору) правові засади і порядок використання земель оборони визначаються цим законом.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Правовий режим земель оборони передбачає, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (ч.1 ст.2 Закону України "Про використання земель оборони").

При цьому, відповідно з ч.ч.2-4 ст.4 Закону України "Про використання земель оборони" землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення. Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та у відповідності до цього закону. Забороняється відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, іноземним державам, іноземним юридичним особам та іноземцям.

З метою забезпечення виконання, зокрема ч.2 ст.4 Закону України "Про використання земель оборони", постановою Кабінет Міністрів України від 06.07.2011 №715 затверджено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони (далі-Порядок №715).

Цей Порядок визначає процедуру організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони (далі - будівництво житла) (п.1 Порядку №715).

При цьому, дію Порядку №715 поширено на Державну спеціальну службу транспорту з 13.05.2017 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №308, а спірний Договір укладено 03.05.2017.

Крім того, відповідно до Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» (в редакції чинній на час укладання спірного Договору) Державна спеціальна служба транспорту мала статус спеціалізованого державного органу транспорту у системі центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного надзвичайного стану, а статус військового формування набула 14.01.2018 з моменту набрання чинності Закону України «Про внесення зміні до Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.12.2017 №2225-VIII.

Як встановлено вище, станом на час укладання спірного Договору, відповідач 1 був структурним підрозділом Державної спеціальної служби транспорту, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та на умовах воєнного і надзвичайного стану та підпорядковувався Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.

Засновником відповідача 1 є центральний орган виконавчої влади у галузі транспорту - Міністерство інфраструктури України (п.3 Положення).

Центральна база має право у порядку, передбаченому законодавством України, здійснювати господарську діяльність, зокрема, організацію будівництва будівель, будівництво житлових і нежитлових будівель, підготовчі роботи на будівельному майданчику та інші будівельно-монтажні роботи. Утворювати, разі потреби, в установленому порядку комісії та інші групи (п. 6 Положення).

Майно, що закріплене за центральною базою, є державною власністю, що перебуває у сфері управління Міністерства інфраструктури України, і належить йому на правах оперативного управління (п.10 Положення).

Відповідно до покладених на центральну базу завдань управління центральною базою організовую і здійснює контроль за підготовкою, укладанням та виконанням договорів (п.п.22 п.12 Положення).

Таким чином, у даному випадку спірний Договір повинен був погоджуватись з Міністерством інфраструктури України.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2017 Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту звернулась до Міністра інфраструктури України з листом (а.с.91 т.2), в якому вказує, що отримання житла військовослужбовцями вже протягом багатьох років не вирішується, а фінансування державних програм будівництва є проблемним через дефіцит Державного бюджету України. У зв`язку з чим просить згоди на пошук потенційного інвестора та укладання з ним договору щодо будівництва житла для військовослужбовців Держспецтрансслужби, в першу чергу для учасників антитерористичної операції на сході країни, які перебувають на відповідній черзі.

Міністр інфраструктури України доручив заступнику прийняти вказане звернення до відповідної роботи, в свою чергу заступник Міністра інфраструктури України просив голову Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту надати відповідні пропозиції (а.с.90 т.2).

У зв`язку з чим, 24.03.2017 голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту надіслав Міністерству інфраструктури України листа з відповідними пропозиціями та просив надати згоду на пошук потенційного інвестора, а також закріплення намірів (а.с.94-97 т.2), на що було отримано резолюцію «до відповідної роботи» (а.с.93 т.2).

Як свідчать матеріали справи, відбір інвесторів для реалізації проекту відбувався на конкурсних умовах, для чого було створено відповідну комісію (а.с.215-214 т.1). Так, на протязі 11-20 квітня 2017 року були надіслані конкурсні запити до великих будівельних підприємств, які здійснюють свою господарську діяльність в місті Києві. За результатами відповідної робити надійшли пропозиції, а саме: від Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» з пропозицією передачі 5% всього збудованого житла; від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» з пропозицією передачі 5-5,5% всього збудованого житла; від Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Фонд Девелопмент Груп» (відповідач 2) з пропозицією передачі 6% річних всього збудованого житла (а.с.221-226 т.1).

Враховуючи, що відповідач 2 надав найкращу пропозицію було прийнято рішення про укладання спірного Договору.

06.11.2017 Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту повідомила Міністерство інфраструктури України та Департамент управління об`єктами державної власності про те, що оскільки відповідач 2 надав найкращу пропозицію та є членом Української державної будівельної корпорації «УКРБУД» (яка на цей час є найбільшим та надійним забудовником, а також спів рацію з державним банком «Укргазбанк») було прийнято рішення про укладання спірного Договору. Також зазначила, що відповідно до п.3.3 Договору право користування земельною ділянкою не переходить до відповідача 2 та залишається за центральною базою, а також Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було надано дозвіл від 28.07.2017 №IУ11372091449 на виконання будівельних робіт (а.с.105-106 т.2).

Викладене вище свідчить про відкритість укладення спірного Договору, інформованість, зокрема Міністерства інфраструктури України про пошук інвесторів, наміри укласти угоду, конкурс та будівництво, а також заінтересованість міністерства в будівництві Об`єкта, яке є предметом Договору.

Матеріли справи не містять доказів того, що міністерство з 14.03.2017 до 14.01.2018, тобто до віднесення Державної спеціальної служби транспорту до системи Міністерства оборони України, у будь-якій формі заперечувало проти укладання спірного Договору.

Враховуючи викладене та з урахуванням принципу «мовчазної згоди», колегія суддів дійшла висновку, що спірний Договір слід вважати погодженим.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

При цьому, договір може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи, не сторони договору, за умови встановлення факту порушення особистого немайнового або майнового права та інтересу такої особи. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. Якщо ж за результатами розгляду справи такого факту не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, вимога про визнання правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права якої порушені укладенням спірного правочину.

Як встановлено вище, на час укладання спірного Договору Державна спеціальна служба транспорту не входила до системи Міністерства оборони України.

Позивачем не наведено, яке саме майно, що закріплене за відповідачем 1, у момент укладання спірного Договору вибуває з державної власності або змінює правовий режим як військового, а також не доведено, що останній отримає що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Відчуження земель оборони умовами спірного Договору також не передбачено.

Крім того, право користування земельною ділянкою внаслідок виконання цього Договору не переходить до відповідача 2. Відповідач 2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі Договорів капітального будівництва, укладених в рамках цього Договору (п.3.3 Договору).

Тобто, у даному випадку спірним Договором не встановлюється, не припиняється, не змінюється, не порушується його право власності на земельну ділянку.

При цьому, позивач при зверненні з даним позовом не врахував наслідки визнання Договору недійсним, які можуть бути причиною відшкодування збитків за рахунок Державного бюджету України.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що станом на момент укладення спірного Договору, даний правочин не впливав безпосередньо чи опосередковано на права та обов`язки позивача, а можливість порушення його прав або інтересів у майбутньому, при здійсненні виконання сторонами Договору, не підлягає судовому захисту з огляду на приписи чинного законодавства.

З огляду на що, колегія суддів дійшла висновку, що обраний спосіб захисту, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги, є не ефективним та таким, що порушує баланс інтересів учасників справи.

Крім того, колегія суддів вирішуючи даний спір враховує наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом визнання недійсним договору та зобов`язання повернути все одержане за договором.

Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, питання про яку позивач та прокурори взагалі не порушували.

Водночас Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

Колегією суддів при вирішенні спору у цій справі не встановлено всіх трьох критеріїв для відповідності втручання держави у право власності відповідача 2 на мирне володіння майном, а тому цей спір необхідно вирішувати з урахуванням наведених положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу до цієї Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.

Як свідчить вищевстановлене, під час укладення Договору сторони вважали, що діяли правомірно і мали повноваження на вчинення таких дій; оспорюваний Договір виконується; частина житла, набутого за спірним Договором, яке є предметом цього спору вже передано відповідачем 2, та в подальшому, як випливає з пояснень представника відповідача 1, передано військовослужбовцям, які не мали власного житла, та які володіють і користуються ним на відповідних правових підставах, чиї права та інтереси, відповідно, також може бути порушено унаслідок задоволення позовних вимог у цьому випадку.

За таких обставин та беручи до уваги викладене, задоволення позову по суті у цій справі суперечитиме загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи, наведені позивачем та прокуратурою у відзивах на апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на те, що вони спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права; в позові слід відмовити у повному обсязі.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на позивача.

На підстав викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 275, 277, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на Міністерства оборони України.

4.Стягнути з Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню та п`ятдесят копійок).

5. Стягнути з Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" (вул. Драгомирова, буд. 2А, м. Київ, 01103, ідентифікаційний код 40154729) витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню та п`ятдесят копійок).

6.Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

4.Матеріали справи №910/611/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено та підписано 15.06.2020.

Головуючий суддяМ.Л. Яковлєв

СуддіВ.В. Куксов

Є.Ю. Шаптала