Ухвала

від 18.11.2020 по справі 910/611/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 910/611/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

секретар судового засідання Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

скаржника Толстореброва О. О.,

позивача не з`явились,

відповідача-1 Нечипорук І. І.,

відповідача-2 Кулаков В. В.,

третьої особи на стороні позивача Немирівська А. Г.,

третьої особи на стороні відповідача-1 не з`явились,

третьої особи на стороні відповідача-2 не з`явились,

від Військової прокуратури не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 (судді: Яковлєв М. Л. головуючий, Куксов В. В., Шаптала Є. Ю.)

за позовом Міністерства оборони України

до:1. Військової частини НОМЕР_1 ,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Кабінет Міністрів України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 Міністерство інфраструктури України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Плюс",

за участю Військової прокуратури Центрального регіону України та Генеральної прокуратури України

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року Міністерство оборони України (далі Міністерство, Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної організації 195 Центральна база Державної спеціальної служби транспорту (найменування якої змінено протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 на Військова частина НОМЕР_1 ) (далі Військова частина, Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд Девелопмент Груп" (далі ТОВ "Фонд Девелопмент Груп", Відповідач-2) про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу на вул. Магнітогорській, 5 у Деснянському районі міста Києва від 03.05.2017.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначений договір, який укладено між Відповідачами, Позивачем не погоджувався, рішень щодо здійснення будівництва житла на вказаній земельній ділянці конкурсною комісією Позивача не приймалось, а тому спірний договір не відповідає нормам матеріального права та має бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 позов задоволено повністю та визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу на вул. Магнітогорській, 5 у Деснянському районі міста Києва від 03.05.2017.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Позивачем доведено наявність підстав, на які він посилається, оскільки спірний договір був укладений з порушенням Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №296, а саме без погодження з центральним органом виконавчої влади, та з порушенням Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715, щодо відсутності проведення конкурсу на будівництво житла.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі №910/611/19 та прийнято нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зазначена постанова обґрунтована тим, що спірний договір за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених його предметом, фактично покладено на одну сторону Відповідача-2, без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі.

При цьому, за висновком апеляційного суду, спірний договір за своєю правовою природою є змішаним, тобто, містить елементи різних правочинів, а саме договору підряду та інвестування, що в повному обсязі узгоджується з принципом свободи договору та нормами Цивільного кодексу України. Зміст зазначеного договору відповідає положенням Закону України "Про інвестиційну діяльність" та положенням чинного законодавства, які регулюють правовідносини підряду.

Апеляційний суд також зазначив, що спірний договір повинен був погоджуватись саме з Міністерством інфраструктури України (що ним і було зроблено з урахуванням принципу "мовчазної згоди"), оскільки станом на час укладання зазначеного договору Відповідач-1, засновником якого є Міністерство інфраструктури, не входив до системи Міністерства оборони України, а був структурним підрозділом Державної спеціальної служби транспорту.

Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, обраний Позивачем спосіб захисту, з урахуванням викладеної в позові вимоги, є неефективним та таким, що порушує баланс інтересів учасників справи, оскільки станом на момент укладення спірного договору цей правочин не впливав безпосередньо чи опосередковано на права та обов`язки Позивача, а можливість порушення його прав або інтересів у майбутньому, при виконанні сторонами вказаного договору, не підлягає судовому захисту з огляду на положення чинного законодавства.

Одночасно апеляційний суд зазначив, що задоволення позову по суті у цій справі суперечитиме загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора просить повністю скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі №910/611/19 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у цій справі.

У якості підстави подання касаційної скарги заявник посилається на те, що апеляційним судом не враховано висновків суду касаційної інстанції про застосування норм права у аналогічних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №916/3727/15, постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №5017/3706/2012, від 22.03.2018 у справі №5017/2972/2012, від 29.11.2018 у справі № 916/1900/16, від 29.11.2018 у справі №916/821/13, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14 щодо належності земель оборони до державної власності в силу вимог закону та особливого порядку розпорядження вказаними землями; постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/4501/17 щодо належності договору, аналогічного спірному, до договорів про спільну діяльність; постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №826/2810/17, від 10.01.2019 у справі № 813/3145/16 щодо застосування принципу мовчазної згоди.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач-1 просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2020 у складі колегії суддів Кушніра І. В. головуючого, Могила С. К., Мачульського Г. М., відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 910/611/19.

Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №29.3-02/2328 від 23.09.2020 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/611/19 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 15.09.2020 про відставку судді Кушніра І. В.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.09.2020 для розгляду справи № 910/611/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В. А. головуючий, Багай Н. О., Дроботова Т. Б.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 910/611/19 підлягає закриттю з огляду на наступне.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справі № 916/3727/15 розглядалися позовні вимоги заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_2 до Ізмаїльської міської ради Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайбункер" про: 1) визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.11.2004, укладеного між Ізмаїльською міськрадою та ТОВ "Дунайбункер"; 2) витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайбункер" на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України земельної ділянки, яка є предметом вказаного договору. При цьому вказані вимоги було обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні Адміністрації Державної прикордонної служби України, однак рішенням Ізмаїльської міської ради припинено таке право Державного комітету у справах охорони державного кордону України і за рахунок земель останнього надано земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "Дунайбункер". Прокурор зазначав, що Ізмаїльська міськрада, укладаючи оспорюваний договір, розпорядилась землями оборони всупереч вимогам Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України.

У справі 5017/3706/2012 розглядалися позовні вимоги заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мазур-Юг" про: 1) визнання недійсними укладених між відповідачами договорів оренди земельних ділянок від 28.12.2007; 2) витребування вказаних земельних ділянок загальною площею 100 га з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Мазур-Юг" та зобов`язання повернути Міністерству оборони України зі складенням акту прийому-передачі. При цьому вказані вимоги були обґрунтовані тим, що Тарутинська районна державна адміністарція, укладаючи спірні договори оренди, незаконно розпорядилася землями оборони, наданими у постійне користування військовій частині А-1366, без отримання згоди Міністерства оборони України на вилучення спірної землі державної власності у її землекористувача, а також за відсутності рішення Кабінету Міністрів України про припинення права користування такою землею.

У справі № 5017/2972/2012 розглядалися позовні вимоги заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Селянського (фермерського) господарства "Колос" про: 1) визнання недійсними договорів оренди землі, укладених відповідачами; 2) зобов`язання Селянського (фермерського) господарства "Колос" повернути Міністерству оборони України зі складенням акту прийому-передачі земельні ділянки, передані за вказаними договорами оренди (остання редакція змісту позовних вимог, прийнята до розгляду судами). При цьому вказані вимоги було обґрунтовано тим, що Тарутинська районна державна адміністрація, укладаючи зазначені договори, розпорядилася землями оборони самовільно і незаконно, всупереч вимогам Закону України "Про оренду землі" та Земельного кодексу України, враховуючи, що будь-які дозволи на передачу земельних ділянок загальновійськового полігону суб`єктам господарювання не надавались.

У справі № 916/1900/16 розглядалися позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області про: 1) визнання незаконним та скасування рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007 № 774-V "Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного"; 2) зобов`язання Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області повернути державі в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси шляхом складання акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 6,2930 га, вилучену рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007 № 774-V (згідно із заявами про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог). При цьому вказані вимоги було обґрунтовано тим, що земельна ділянка щодо якої Молодіжненською сільською радою прийнято спірне рішення перебувала у постійному користуванні військової установи, а саме Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса, що підтверджується, зокрема, Державним актом на право постійного користування, а відтак всупереч вимог статті 19 Конституції України, статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування, частини третьої статті 78, частини першої статті 84, статті 122 Земельного Кодексу України, рада, приймаючи вказане рішення, незаконно розпорядився землями державної власності.

У справі № 916/821/13 розглядалися позовні вимоги Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської РДА № 367/А-2007 від 07.12.2007 "Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки СГВК "Победа на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради. При цьому вказані вимого було обґрунтовано тим, що спірне розпорядження, яким, зокрема, затверджено проект землеустрою СГВК "Победа" щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1 341,35 га, в тому числі ріллі 1 341,35 га, в короткострокову оренду строком на 5 років із земель запасу, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки прийняте Тарутинською РДА Одеської області із перевищенням повноважень.

У справі № 902/538/14 розглядалися позовні вимоги заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Військова частина НОМЕР_3 , про визнання недійсним розпорядження Хмільницької РДА Вінницької області від 30.03.2007 № 162 та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого ДП "Хмільницький лісгосп", серії ЯЯ № 017894, зареєстрованого 07.08.2007 за № 030787800002. При цьому вказані вимого було обґрунтовано тим, що Хмільницька РДА Вінницької області без достатніх правових підстав включила земельну ділянку, яка належить до земель оборони та перебуває на обліку КЕВ м. Вінниці, до складу земель, що підлягають передачі ДП "Хмільницький лісгосп".

Таким чином, предмет, підстави позовів і обставини, а відтак і правовідносини у вказаних справах та у цій справі не є подібними.

Що стосується справи № 826/2810/17, на яку посилався заявник, то у ній розглядалися позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Поліщук С. М. до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа без самостійних вимог на предмет спору Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов`язання відповідача прийняти рішення (розпорядження) про надання позивачу дозволу на розміщення зовнішньої реклами відповідно до принципу мовчазної згоди, згідно з поданими заявами та отриманими описами за 38 адресами. При цьому вказані вимоги були обґрунтовані тим, що Фізична особа-підприємець Поліщук С. М. звернувся до Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, однак у встановлений законодавством строк не отримав оформлених дозволів або відмови у їх наданні.

У справі № 813/3145/16 розглядалися позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄвроГаз Мінералс" до Державної служби геології та надр України, треті особи Державна служба України з питань праці, Міністерство екології та природних ресурсів України, Дніпропетровська обласна рада, про: 1) визнання протиправними дій Державної служби геології та надр України щодо відмови у наданні Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄвроГаз Мінералс" спеціального дозволу на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою Середньопридніпровського блоку Українського щита на виявлення тіл кімберлітів та лампроїтів як можливих корінних джерел алмазів; 2) зобов`язання Державної служби геології та надр України видати Товариству з обмеженою відповідальністю "ЄвроГаз Мінералс" спеціальний дозвіл на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою Середньопридніпровського блоку Українського щита на виявлення тіл кімберлітів та лампроїтів як можливих корінних джерел алмазів. При цьому зазначений позов було обґрунтовано тим, що відповідачем не дотримано вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615 "Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами", оскільки протягом 60 днів після надходження заяви разом із відповідними документами Державною службою геології та надр України не прийнято жодного рішення, у визначений законом строк дозволу на користування надрами не видано, матеріали позивачу не повернуто.

Отже, правовідносини у вказаних справах та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються предметом, підставами позову та правовим регулюванням і змістом спірних правовідносин.

Щодо справи № 910/4501/17 на яку посилався заявник, обґрунтовуючи неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду про належність договору, аналогічного спірному, до договорів про спільну діяльність, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у вказаній справі розглядались позовні вимоги заступника генерального прокурора України головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Центрального територіального управління капітального будівництва та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп" про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва від 27.09.2016. При цьому вказані вимоги було мотивовані тим, що спірний договір суперечить положенням частин першої третьої, п`ятої, шостої статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки є договором про спільну діяльність, однак з порушенням умов Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296, не був погоджений з позивачем.

Рішенням місцевого господарського суду у зазначеній справі, залишеним без змін постановами господарських судів апеляційної та касаційної інстанцій, позов прокурора було задоволено повністю у зв`язку з тим, що спірний договір є договором про спільну діяльність, а не будівельного підряду, оскільки він не містить усіх передбачених частиною п`ятою статті 318 Господарського кодексу України положень. При цьому як встановлено судами попередніх інстанцій у справі №910/4501/17, відповідач-1 (Центральне територіальне управління капітального будівництва), вносячи у вказаний договір свою частку у вигляді земельної ділянки, яка є його майном на праві постійного користування, повинен був узгодити таку дію із своїм засновником, тобто Міністерством оборони України, що ним зроблено не було.

Колегія суддів звертає увагу на те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06. 2019 року у справі № 923/496/18, від 03.11.2020 у справі №920/611/19.

Як встановлено апеляційним господарським судом у справі № 910/611/19, спірний договір про будівництво житлового комплексу на вул. Магнітогорській, 5 у Деснянському районі міста Києва від 03.05.2017 за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених його предметом, фактично покладено на одну сторону Відповідача-2, без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі. Вказаний договір є змішаним, тобто, містить елементи різних правочинів, а саме договору підряду та інвестування, оскільки його зміст відповідає, зокрема положенням чинного законодавства, які регулюють правовідносини підряду.

Отже, апеляційний суд з огляду на умови спірного договору та зміст правовідносин, які виникли на його підставі, а також враховуючи правові наслідки його укладення, дійшов висновку, що вказаний договір містить елементи різних правочинів, зокрема підряду, тобто є змішаним.

При цьому судом апеляційної інстанції у цій справі встановлено, що станом на час укладання спірного договору Відповідач-1, засновником якого є Міністерство інфраструктури, не входив до системи Міністерства оборони України, а був структурним підрозділом Державної спеціальної служби транспорту, отже, зазначений договір повинен був погоджуватись саме з Міністерством інфраструктури України.

Таким чином, правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17, не могли бути взяті до уваги господарським судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови у цій справі, оскільки судові рішення у справі, на яку посилався скаржник, хоча і прийняті за подібного правового регулювання, але за інших фактичних обставин, з урахуванням інших доказів, поданих сторонами, у залежності від оцінки яких і були прийняті судові рішення, а відтак відповідні доводи заявника фактично спрямовані на перегляд та переоцінку обставин справи, встановлених апеляційним господарським судом.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 910/611/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 910/611/19, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова