Рішення

від 12.06.2020 по справі 826/10245/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2020 року м. Київ № 826/10245/18

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного Товариства Феодосійська суднобудівна компанія Море до Генічеської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Відкрите акціонерне товариство Феодосійська суднобудівна компанія Море (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 47, код ЄДРПОУ 14309008) з позовом до Генічеської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (75500, Херсонська обл, м. Генічеськ, вул. Братів Коваленків, 60, код ЄДРПОУ 39471254), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення № 0000111504 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2013 року на суму 3 041 005,00 грн та застосування тарифних (фінансових) санкцій у розмірі 1 520 502,50 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив що бюджетне відшкодування сформовано ним з дотриманням положень Податкового Кодексу України , а тому рішення відповідача про зменшення суми бюджетного відшкодування та застосування штрафних санкцій є неправомірним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 04 липня 2018 року задоволено клопотання позивача та відстрочено йому сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.

Ухвалою суду від 04 липня 2018 року відкрито провадження у справі.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесена на підставі, в межах повноважень контролюючого органу, а тому підстави для його скасування відсутні.

В судовому засіданні 22.10.2018 року суд перейшов до вирішення справи у письмовому провадженні.

Розглянувши наявні документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Проведеною документальною позаплановою перевіркою від 15.05.2013 року правомірності нарахування ВАТ ФСК Море бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2013 року відповідачем було встановлено порушення вимог п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України, згідно з яким ВАТ ФСК Море завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за лютий 2013 року на суму 3 041 005 грн та порушення п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України, яким встановлено завищення від`ємного значення різниці між податковими зобов`язання та податковим кредитом за лютий 2013 року на суму 25331 грн, завищено залишок від`ємного значення ПДВ у декларації з ПДВ за лютий 2013 року, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 10630 грн.

За результатами проведеної позапланової перевірки був складений Акт №1036/15.04/14309008 від 15.05.2013 року.

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000111504 про зменшення суми бюджетного відшкодування на додану вартість за лютий 2013 року на суму 3 041 005,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 520 502,50 грн.

Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення до судових органів АРК, однак, у зв`язку із окупацією даної території, судове провадження було втрачене до винесення Окружним адміністративним судом АРК рішення по суті.

В зв`язку із наведеним, позивач був змушений звернутися до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як зазначає відповідач в акті перевірки, відповідно до п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України позивачем не підтверджено суму заявленого до відшкодування ПДВ за лютий 2013 року в сумі 3 041 005,00 грн, в зв`язку із встановленими порушеннями за попередні періоди, а також відсутністю матеріалів зустрічних звірок.

Суд вважає такі висновки контролюючого органу необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до положень пунктів 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України 200.1. сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, Законом передбачено право платника податку на отримання бюджетного відшкодування у податковому періоді, наступному за звітним періодом, протягом якого виникає таке право на прийняття самостійного рішення про зарахування у зменшення податкових зобов`язань з цього податку в наступних звітних періодах або повернення належної йому повної суми бюджетного відшкодування на рахунок платника.

Виходячи із вказаних приписів Податкового Кодексу України, платник податку може бути позбавлений права на бюджетне відшкодування виключно у зв`язку із відсутністю сплати таким платником суми податку у попередніх податкових періодах постачальникам.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.44.1 ст.44 Кодексу.

Разом з тим, суд зазначає, що в акті перевірки не міститься висновків стосовно невідповідності наданих для перевірки бухгалтерських документів вимогам ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в свою чергу податкові накладні відповідають вимогам, визначеним п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Окрім того, суд зазначає, що позивачем на підтвердження реальності проведення операцій долучено докази, що свідчать про фактичне виконання робіт та надання послуг у перевіряємий період.

Стаття 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV із змінами та доповненнями (далі Закону № 996- ХІV) встановлено, що дії цього Закону № 996- ХІV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Статтею 3 Закону № 996-ХІV встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно ст.1 Закону № 996- ХІV первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону України бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності на формою операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі Положення № 88).

Згідно з п.2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.1 ст.2 Положення № 88, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд вказує, на те, що відповідачем не надано доказів щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - постачальниками. Як зазначено в акті перевірки, зустрічних звірок між позивачем та його контрагентами не проводилось.

Суд наголошує, що положеннями Податкового Кодексу України не передбачено право позивача на бюджетне відшкодування в залежності від отримання результатів зустрічних звірок.

Тому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

Відтак, виходячи зі специфіки здійснених позивачем та його контрагентами господарських операцій, надані позивачем документи є достатнім доказом підтвердження фактичного виконання зазначених вище операцій.

З наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне отримання позивачем послуг (робіт).

При цьому суд зазначає, що при вирішення податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка резюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів не виконано.

При цьому, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У рішенні по справі Інтерсплав проти України (заява № 803/02) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Підтримуючи правову позицію Європейського суду, Верховний Суд України у справі № 21-170во10 за позовом ВАТ Болградський виноробний завод до органу ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень дійшов висновку, що про необґрунтованість податкової вигоди суб`єкта господарювання можуть свідчити підтверджені доказами доводи державного податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як:

- неможливість реального здійснення платником податків операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути виробленим в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку;

- облік для цілей оподаткування тільки господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- відсутність первинних документів обліку.

У свою чергу Вищий адміністративний суд України, деталізуючи позицію Верховного Суду України, у листі № 742/11/13-11 дійшов висновку, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд звертає увагу, що акт перевірки від 15.05.2013 року не містить доказів про наявність вищенаведених обставин, а тому висновки відповідача в ньому є необґрунтованими.

Не надано відповідних доказів і при наданні відзиву відповідачем на позовну заяву.

Отже, притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу Українита ст. ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб`єктом права нікчемного правочину, з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Одночасно суд зазначає, що реальність вчинюваної господарської операції- це встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов`язань платника податку, внаслідок придбання ним послуг. Проте, висновки акту перевірки не спростовують фактичного руху активів позивача.

Як уже зазначалось вище, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Оцінка судом обставин справи базується на наданих доказах, їх належності та переконливості, в поєднанні з принципами КАС України.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі те, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Відтак, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, як то вказує відповідач.

Господарська діяльність суб`єкта господарювання не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, які на момент господарських операцій між позивачем та контрагентами, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

При вирішенні даної справи суд також враховує висновки, зазначені у постанові Верховного Суду від 08.04.2019 року у справі № 810/4559/15, а саме: якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому податковий орган в акті перевірки та у ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов`язкових реквізитів, у той час як за аналізом отриманих від Позивача документів судами не встановлено відхилень при їх складенні .

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод.

У п.110 рішення у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Європейський суд з прав людини визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського суду з прав людини у п. 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

Чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, що призвело до безпідставного збільшення податкового навантаження на платника податків.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими, тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо сплати судового збору, суд зазначає, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2018 було задоволено клопотання Відкритого акціонерного Товариства Феодосійська суднобудівна компанія Море про відстрочення сплати судового збору та відстрочено позивачу сплату судового збору в розмірі 68 422,61, 00 грн. до моменту ухвалення судового рішення у справі.

Разом з тим, враховуючи, що адміністративний позов Відкритого акціонерного Товариства Феодосійська суднобудівна компанія Море підлягає задоволенню, сума судового збору в розмірі 68 422,61, 00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства Феодосійська суднобудівна компанія Море (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 47, код ЄДРПОУ 14309008) задовольнити повністю;

2. Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення № 0000111504 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2013 року на суму 3 041 005,00 грн та застосування тарифних (фінансових) санкцій у розмірі 1 520 502,50 грн.;

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Генічеської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (75500, Херсонська обл, м. Генічеськ, вул. Братів Коваленків, 60, код ЄДРПОУ 39471254) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA 798999980000031211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 68 422,61 ( шістдесят вісім тисяч чотириста двадцять дві гривень шістдесят одна копійка). Стягувачем є Державна судова адміністрація України (код ЄДР: 26255795; адреса: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа