Постанова
від 16.11.2020 по справі 826/10245/18
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10245/18 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного Товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" до Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000111504 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2013 року на суму 3 041 005,00 грн та застосування тарифних (фінансових) санкцій у розмірі 1 520 502,50 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якої зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом було проведеною документальну позапланову перевірку від 15.05.2013 року щодо правомірності нарахування ВАТ "ФСК "Море" бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2013 року. Відповідачем було встановлено порушення вимог п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України, згідно з яким ВАТ "ФСК "Море" завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за лютий 2013 року на суму 3 041 005 грн та порушення п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України, яким встановлено завищення від`ємного значення різниці між податковими зобов`язання та податковим кредитом за лютий 2013 року на суму 25331 грн, завищено залишок від`ємного значення ПДВ у декларації з ПДВ за лютий 2013 року, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 10630 грн.

За результатами проведеної позапланової перевірки був складений Акт перевірки №1036/15.04/14309008 від 15.05.2013 року.

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000111504 про зменшення суми бюджетного відшкодування на додану вартість за лютий 2013 року на суму 3 041 005,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 520 502,50 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленням-рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як зазначає відповідач в акті перевірки, відповідно до п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України позивачем не підтверджено суму заявленого до відшкодування ПДВ за лютий 2013 року в сумі 3 041 005,00 грн, в зв`язку із встановленими порушеннями за попередні періоди, а також відсутністю матеріалів зустрічних звірок.

Відповідно до положень пунктів 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, Законом передбачено право платника податку на отримання бюджетного відшкодування у податковому періоді, наступному за звітним періодом, протягом якого виникає таке право на прийняття самостійного рішення про зарахування у зменшення податкових зобов`язань з цього податку в наступних звітних періодах або повернення належної йому повної суми бюджетного відшкодування на рахунок платника.

Виходячи із вказаних приписів Податкового Кодексу України, платник податку може бути позбавлений права на бюджетне відшкодування виключно у зв`язку із відсутністю сплати таким платником суми податку у попередніх податкових періодах постачальникам.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.44.1 ст.44 Кодексу.

Разом з тим, суд зазначає, що в акті перевірки не міститься висновків стосовно невідповідності наданих для перевірки бухгалтерських документів вимогам ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в свою чергу податкові накладні відповідають вимогам, визначеним п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Окрім того, позивачем на підтвердження реальності проведення операцій долучено докази, що свідчать про фактичне виконання робіт та надання послуг у перевіряємий період.

Стаття 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV із змінами та доповненнями (далі - Закон № 996- ХІV) встановлено, що дії цього Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Статтею 3 Закону № 996-ХІV встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону України бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності на формою операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі Положення № 88).

Згідно з п.2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.1 ст.2 Положення № 88, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас, відповідачем не надано доказів щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - постачальниками. Як зазначено в акті перевірки, зустрічних звірок між позивачем та його контрагентами не проводилось.

Суд наголошує, що положеннями Податкового Кодексу України не передбачено право позивача на бюджетне відшкодування в залежності від отримання результатів зустрічних звірок.

Тому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

Відтак, виходячи зі специфіки здійснених позивачем та його контрагентами господарських операцій, надані позивачем документи є достатнім доказом підтвердження фактичного виконання зазначених вище операцій.

З наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне отримання позивачем послуг (робіт).

При цьому суд зазначає, що при вирішення податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка резюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів не виконано.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Водночас, акт перевірки від 15.05.2013 року не містить доказів про наявність обставин, які свідчать про неможливість реального здійснення платником податків операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути виробленим в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку; облік для цілей оподаткування тільки господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Отже, притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та статтями 207, 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб`єктом права нікчемного правочину, з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Як уже зазначалось вище, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Крім того, реальність господарської операції - це встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов`язань платника податку, внаслідок придбання ним послуг. Втім, висновки акту перевірки не спростовують фактичного руху активів позивача.

Відтак, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, як то вказує відповідач.

Господарська діяльність суб`єкта господарювання не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, які на момент господарських операцій між позивачем та контрагентами, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

При вирішенні даної справи суд також враховує висновки, зазначені у постанові Верховного Суду від 08.04.2019 року у справі № 810/4559/15, а саме: "якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому податковий орган в акті перевірки та у ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов`язкових реквізитів, у той час як за аналізом отриманих від Позивача документів судами не встановлено відхилень при їх складенні".

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Г.В.Земляна

суддя В.В.Файдюк

СудШостий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення16.11.2020
Оприлюднено19.11.2020
Номер документу92898963
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —826/10245/18

Ухвала від 26.04.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Юрченко В.П.

Ухвала від 15.03.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Юрченко В.П.

Ухвала від 03.02.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Юрченко В.П.

Ухвала від 17.12.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Пасічник С.С.

Постанова від 16.11.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Мєзєнцев Євген Ігорович

Ухвала від 12.10.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Мєзєнцев Євген Ігорович

Ухвала від 12.10.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Мєзєнцев Євген Ігорович

Ухвала від 14.09.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Мєзєнцев Євген Ігорович

Ухвала від 28.07.2020

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Вєкуа Н.Г.

Рішення від 12.06.2020

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Вєкуа Н.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні