Постанова

від 11.06.2020 по справі 754/10981/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 754/10981/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Скрипка О.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаль М.І.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 25 березня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії щодо задоволення інформаційного запиту, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до директора Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м.Києва ОСОБА_2. , Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м. Києва, в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, яка була надана до суду 10.12.2018 року, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м. Києва, як розпорядника інформації, відносно неповноти інформації у листі № 162 від 22.06.2017 року щодо неналежного виконання інформаційного запиту ОСОБА_1 від 24.05.2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м. Києва, як розпорядника інформації, відносно неповноти інформації у листі № 280 від 20.09.2017 року щодо неналежного виконання інформаційного запиту ОСОБА_1 від 14.09.2017 року;

- зобов`язати ОСОБА_2 або директора Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 Деснянського району у м. Києві надати повну, достовірну інформацію щодо письмових інформаційних запитів ОСОБА_1 від 24.05.2017 року та 14.09.2017 року з прилученням відповідних завірених належним чином документів у п`ятиденний термін з часу набрання законної сили судовим рішенням;

- стягнути з Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м. Києва на його користь 10 000, 00 грн. щодо відшкодування моральної або немайнової шкоди відносно навмисного ухилення від належного виконання ЗУ Про доступ до публічної інформації у спосіб перерахування грошових коштів на ім`я ОСОБА_1 у місячний термін після набрання рішенням суду законної сили.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що 24.05.2017 року та 14.09.2017 року він звертався з інформаційними запитами на ім`я директора Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м. Києва ОСОБА_2 . Надані відповідачем відповіді на вказані запити були надані з порушенням встановленого строку та не містили повної та достовірної інформації по суті поставлених питань, а також не було надано запитуваних документів. Позивач вважає, що відповідачем ОСОБА_2 або директором школи порушено його право на отримання інформації від належного розпорядника в порядку, визначеному ЗУ Про доступ до публічної інформації , оскільки допущено бездіяльність щодо надання належних відповідей, що також завдало йому моральної шкоди.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог та приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що на 24.05.2017 року та 14.09.2017 року позивач звернувся до директора Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 Деснянського району у м.Києві з інформаційними запитами.

Листами від 22.06.2017 року та 20.09.2017 року відповідачем - директором школи ОСОБА_2. надано відповіді на вказані звернення відповідно.

Не погоджуючись з наданими відповідями, вважаючи їх неповними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України Про інформацію визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Частиною 1 ст. 6 Закону України Про інформацію встановлено, що право на інформацію забезпечується, зокрема: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 року № 2939-VI (далі Закон - № 2939).

За визначенням ч. 1 ст. 1 Закону України Про доступ до публічної інформації публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно зі ст. 4 Закону України Про доступ до публічної інформації доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про доступ до публічної інформації доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Щодо визнання протиправною бездіяльність Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м. Києва щодо відповіді, викладеної у листі № 162 від 22.06.2017 року на запит ОСОБА_1 від 24.05.2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що на інформаційний запит позивача від 24.05.2017 року, останнім отримано копії на руки 26.10.2017 року, відповідно до заяви від 26.10.2017 року (а.с. 90).

Щодо визнання протиправною бездіяльність Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м. Києва щодо відповіді, викладеної у листі № 280 від 20.09.2017 року на запит ОСОБА_1 від 14.09.2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

Мотивуючи відмову у наданні запитуваної інформації, відповідач керувався тим, що оскільки така інформація стосується персональних даних педагогічних працівників, які вони надавали навчальному закладу з метою забезпечення реалізації трудових, адміністративно - правових, податкових відносин, порушує їхні права відповідно до Законом України Про захист персональних даних , дана інформація може бути налана лише на запит слідчого, судді або адвоката.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що наведений висновок відповідача є помилковим, з огляду на наступне.

За визначенням ст. 2 Закону України Про захист персональних даних персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Наведена норма кореспондується з визначенням пункту а статті 1 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, яка ратифікована Україною 06.07.2010.

Відповідно до ст.ст. 6, 7 вказаної Конвенції персональні дані, що свідчать про расову приналежність, політичні, релігійні чи інші переконання, а також дані, що стосуються здоров`я або статевого життя, не можуть піддаватися автоматизованій обробці, якщо внутрішнє законодавство не забезпечує відповідних гарантій. Це правило також застосовується до персональних даних, що стосуються засудження в кримінальному порядку.

Для захисту персональних даних, що зберігаються у файлах даних для автоматизованої обробки, уживають відповідних заходів безпеки, спрямованих на запобігання випадковому чи несанкціонованому знищенню або випадковій утраті, а також на запобігання несанкціонованим доступу, зміні або поширенню.

Частиною ч. 4 ст. 6 Закону України Про захист персональних даних передбачено, що первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім`я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.

Згідно з ч.6 ст. 16 Закону України Про захист персональних даних суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними, за умови надання інформації, визначеної у пункті 1 частини четвертої цієї статті, крім випадків, установлених законом.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством не встановлено і не може бути встановлено чіткого переліку відомостей про фізичну особу, які є персональними даними, задля можливості застосування положень Закону до різноманітних ситуацій, в тому числі при обробці персональних даних в інформаційних (автоматизованих) базах та картотеках персональних даних, що можуть виникнути у майбутньому, у зв`язку зі зміною в технологічній, соціальній, економічній та інших сферах суспільного життя.

Разом з тим, зі змісту запиту позивача від 14.09.2017 року вбачається, що останній звернувся до відповідача з заявою у порядку, встановленому Законом України Про доступ до публічної інформації .

Колегія суддів зазначає, що запитувана позивачем інформація є інформацією, яка була отримана та створена в процесі виконання відповідачем своїх обов`язків в частині реєстрації та розгляду звернень осіб, відповідно, у розумінні наведених положень Закону України Про доступ до публічної інформації - є публічною інформацією.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про доступ до публічної інформації запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч. 2 ст. 19 Закону).

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач під час розгляду запиту позивача від14.09.2017 року , дійшов помилкового висновку про те, що вказаний запит слід розглядати у порядку, встановленому Законом України Про захист персональних даних .

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у відповідача не було підстав для відмови у наданні повної запитуваної інформації на запит ОСОБА_1 від 14.09.2017 року.

Також, ч.1 ст.22 Закону України Про доступ до публічної інформації передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Разом з тим, відповідь відповідача на інформаційний запит позивача від 14.09.2017 року не містить жодної підстави для відмови, які передбачені ч.1 ст. 22 Закону України Про доступ до публічної інформації .

Щодо порушення строків на надання відповіді на інформаційний запит позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України Про доступ до публічної інформації встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

В порушення наведених правових норм відповідачем при наданні відповіді на інформаційних запит позивача від 14.09.2017 року не дотримано встановлених Законом строків розгляду запиту.

Так, відповідь на інформаційний запит позивача від 14.09.2017 року надана 20.09.2017 року №280, у той час, як п`ятий робочий день для надання відповіді припадав на 19.09.2017 року відповідно.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем при розгляді інформаційного запиту позивача допущено протиправну бездіяльність, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної та матеріальної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом третім постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 р. № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами четвертим та п`ятим постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 р. № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 р. № 4).

Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи доводи позивача, колегія суддів не ставить під сумнів існування у позивача певного емоційного дискомфорту під час виникнення даного спору, оскільки така реакція сторони, чиї права є порушеними, не може викликати жодного сумніву.

Водночас, вимоги щодо доведення особою виникнення у неї саме душевних страждань, що, на думку колегії суддів, не тотожні емоційному пригніченню, попри твердження позивача, підлягають доведенню останнім при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди.

Натомість, позивачем не доведено факту виникнення у нього душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та виникненням відповідних страждань.

Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідачів; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.

За таких обставин, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Розподіл судових витрат здійснено у відповідності до статті 139 КАС України.

Згідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесено витрати у зв`язку із направленням апеляційної скарги до суду першої інстанції, у розмірі 39, 50 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 24.04.2020 року (а.с. 41).

Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у розмірі 39, 50 грн. підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м.Києва, відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня 2019 року підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року - скасувати.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м. Києва щодо відповіді, викладеної у листі № 280 від 20.09.2017 року на запит ОСОБА_1 від 14.09.2017 року.

Зобов`язати Спеціалізовану школу І-ІІІ ступеня №247 Деснянського району у м. Києві надати повну, достовірну інформацію щодо письмового запиту ОСОБА_1 від 14.09.2017 року з долученням належним чином засвідчених документів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня №247 м. Києва (адреса: 02217, м. Київ, вул. Закревського, 37 б, ЄДРПОУ 03598788) судові витрати на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), у розмірі 39 (тридцяти дев`яти) гривень 50 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 15 червня 2020 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

М.І. Кобаль