Рішення

від 11.06.2020 по справі 388/1519/19

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 388/1519/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2020 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

представника ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПАРК 31 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський Ігор Дмитрович про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, посилаючись на те, що мав у власності земельну ділянку площею 3,1748 га, що знаходиться на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, кадастровий номер: 3521981300:03:000:0651.

Вищезазначену земельну ділянку передав в оренду за договором оренди укладеним 20 березня 2009 року між ним та Селянським фермерським господарством Роксолана .

У вересні 2019 року у зв`язку із закінченням договору оренди землі позивач звернувся до Селянського фермерського господарства Роксолана про, зокрема повернення земельної ділянки, однак у цьому було відмовлено з тих підстав, що земельна ділянка йому не належить.

Після цього ОСОБА_2 дізнався, що земельна ділянка площею 3,1748 га, що знаходиться на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, кадастровий номер: 3521981300:03:000:0651 належить Товариству з обмеженою відповідальністю АГРО-ПАРК 31 (далі - ТОВ АГРО-ПАРК 31 ) згідно з договором міни № 1019 від 6 грудня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І.Д. У свою чергу за цим правочином він став власником земельної ділянки площею 0,005 га, кадастровий номер: 3525287600:02:000:3072.

ОСОБА_2 зазначає, що договір міни є недійсним, оскільки цей правочин не укладав. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходяться у власності громадян та юридичних осіб є обмежено оборотоздатними, законодавством України не визначений порядок та можливість обміну виділених в натурі (на місцевості) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що сформовані як об`єкт цивільних прав, позивач не погоджував, не підписував та не укладав договір міни земельних ділянок, а цей правочин суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави.

ОСОБА_2 уважає, що спірний правочин є удаваним, його вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Обмін земельних ділянок проведено без грошової доплати, сторони домовились, що вартість земельних ділянок відповідає одна одній, однак фактично це не відповідає дійсності. Договір міни спрямований на відчуження земельної ділянки шляхом її дарування в обмін на іншу земельну ділянку, тобто сторони мали на меті приховати насправді вчинений правочин відчуження земельної ділянки, вчинення якого заборонено ЗК України. Крім цього земельна ділянка набута в шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю, відчужена за відсутності нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя.

ОСОБА_2 за зазначених підстав просить визнати недійсним спірний правочин.

ТОВ АГРО-ПАРК 31 надіслало до суду відзив на позов. Не визнає позов. Стверджує, що законодавством дозволено, як виняток, здійснення обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, що передбачений пунктами 14, 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України обмежує конституційні права громадян України щодо можливості відчуження належних їм на праві приватної власності земельних ділянок, які гарантуються Конституцією України і нормами Земельного кодексу України та суперечить ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У судовому засіданні представник позивача Кісіля І.В., ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача ТОВ АГРО-ПАРК 31 у судове засідання не з`явився, повідомлявся про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомив.

Приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський І.Д. у судове засідання не з`явився, повідомлявся про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надіслав, письмових пояснень щодо позову та відзиву також не надіслав.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про відмову у позові з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР № 022028, виданим 18 липня 2008 року мав у власності земельну ділянку площею 3,1748 га на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 14).

Згідно з договором оренди землі укладеним 20 березня 2009 року між ОСОБА_2 та Селянським фермерським господарством Роксолана , зареєстрованим 24 грудня 2009 року у Кіровоградській регіональній філії ДП Центр ДЗК за № 040937000105, вищезазначену земельну ділянку передано в оренду (а. с. 15, 16).

За змістом цього правочину, в оренду передана земельна ділянка площею 3,17 га на строк десять років.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер інформаційної довідки: 114769166 від 21 лютого 2018 року, ТОВ АГРО-ПАРК 31 є власником земельної ділянки площею 0,005 га, кадастровий номер: 3525287600:02:000:3072, що знаходиться на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, номер запису про право власності: 24861911 від 15 лютого 2018 року (а. с. 91).

8 квітня 2011 року ОСОБА_2 видано ОСОБА_3 довіреність, що посвідчена приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Каліушко Д.І., зареєстрована у реєстрі за № 570. Цією довіреністю ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 , зокрема вчиняти будь-які дії щодо належного рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; укладати всі дозволені правочини цивільно-правового характеру (а. с. 102).

6 грудня 2018 року між ТОВ АГРО-ПАРК 31 через представника Бойченка О.О. (далі - Сторона 2) та ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 (далі - Сторона 1) укладено договір міни земельних ділянок, що посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І.Д., зареєстрований у реєстрі за № 1019 (а. с. 83-84) (далі - Договір).

6 грудня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про право власності, що виникло за Договором, номер запису про право власності: 29367594, номер запису про право власності: 29367799 (а. с. 17, 18).

За цим Договором, Сторона 1 передає у власність належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а Сторона 2, взамін передає у власність, належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У власність Сторони 1 переходить земельна ділянка площею 0,0050 га в межах згідно з планом, кадастровий номер: 3525287600:02:000:3072, розташована на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, а у власність Сторони 2 переходить земельна ділянка площею 3,1748 га в межах згідно з планом, кадастровий номер: 3521981300:03:000:0651, розташована на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області. Обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати. Сторона 2 та Сторона 1 домовилися, що вартість земельної ділянки, що належить Стороні 1 відповідає вартості земельної ділянки належної Стороні 2. Сторона 2 та Сторона 1 стверджують один одному про те, що обмінюване майно знаходиться у стані, який повністю придатний для використання його за цільовим призначенням, внаслідок укладення договору не буде порушено прав та інтересів інших осіб, договір не укладено під впливом тяжких для сторін обставин, сторони не визнані судом недієздатними чи обмежено дієздатними, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені ним, неповнолітні і малолітні діти земельними ділянками не користувалися. Сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються міни майна. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору не мають правового значення. Представник Сторони 1 стверджує, що земельна ділянка є особистою приватною власністю Сторони 1. Осіб, які б могли порушити питання про визнання за ними права на земельну ділянку, що передається немає, про що є відповідна заява, зміст якої доведений до Сторони 2.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 ст. 41 Конституції України). Близький за змістом припис передбачає ч. 1 ст. 317 ЦК України.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст. 13 Конституції України).

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (ч. 1 ст. 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. 2 ст. 78 ЗК України).

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (п. в ч. 1 ст. 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пп. а ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається:купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Отже, заборона відчуження, встановлена п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме:

Можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб.

Можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Виключення із заборони відчуження згідно з пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону Верховний Суд України у постановах від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16 витлумачив так:

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі № 899-IV.

Закон № 899-IV застосовується лише одноразово при переведенні земельної ділянки (паю) з невизначеними межами в закріплену на місцевості земельну ділянку з конкретним цільовим призначенням.

Стаття 14 Закону № 899-IV передбачає, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

Частина 1 ст. 5 Закону № 899-IV встановлює, що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Згідно з цією статтею право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю. Ні у ЗК України, ні в інших Законах України немає порядку міни земельних часток (паїв) в інших випадках.

Об`єктами обміну можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення за схемою пай на пай та лише у випадку, передбаченому ст. 14 Закону № 899-IV.

ЄСПЛ у рішенні від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, розглянув заяви ОСОБА_4 (яка успадкувала від матері земельну частку (пай), а у 2006 році отримала документи про виділення цієї частки (паю) у натурі (на місцевості) як земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,5917 га) та ОСОБА_5 (який успадкував від матері земельну частку (пай), а у 2008 році отримав документи про виділення її у натурі (на місцевості) як земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,41 га). Заявники стверджували, що законодавчі обмеження, накладені на них як на власників земель сільськогосподарського призначення, порушували їхні права, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЄСПЛ дійшов таких висновків:

Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104).

Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105).

Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

ЄСПЛ встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156). Однак ЄСПЛ звернув також увагу на те, що якщо держава-відповідач необґрунтовано затягуватиме із вжиттям необхідних заходів загального характеру з метою виконання його рішення, з часом це може призвести до ситуації, коли присудження компенсації за ст. 41 Конвенції може, зрештою, стати виправданим, принаймні, для певних категорій власників землі сільськогосподарського призначення (§ 157).

Держава з часу введення в дію заборони відчуження не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення. Рішення ЄСПЛ не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг, зокрема обмін, земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Верховний Суд України застосував звужувальне тлумачення пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, щодо можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, оскільки на підставі статей 5, 14 Закону № 899-IV встановив, що такий обмін може відбутися за схемою пай на пай .

Земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 79 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод (ч. 1 ст. 131 ЗК України). Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (ч. 2 вказаної статті).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (чч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України).

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (чч. 1-3 ст. 715 ЦК України).

ОСОБА_2 обміняв свою більшу за розміром земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на меншу за розміром земельну ділянку такого ж призначення, належну TOB АГРО-ПАРК 31 без грошової доплати за згодою сторін.

Договір міни є різновидом договору купівлі-продажу (§ 6 Міна розміщений у главі 54 Купівля-продаж ЦК України); сторонами договору міни, як і сторонами договору купівлі-продажу, є продавець і покупець (ст. 655, ч. 2 ст. 715 ЦК України).

Частина 1 ст. 14 Закону № 899-IV встановлює один з випадків, коли можливий обмін земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , тоді як абзац 11 ч. 1 ст. 5 цього Закону у редакції, чинній на час укладення договору міни, передбачав повноваження сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій оформляти матеріали обміну земельними частками (паями) , проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

По-перше, ст. 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

По-друге, заборона відчуження, визначена у пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

По-третє, наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 899-IV у редакції, чинній на час укладення договору міни, повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключала можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Частина 1 ст. 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року (справа № 227/1506/18) зауважила, що задля гарантування правової визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду України лише за наявності для цього належної підстави.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного Суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).

У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з тим, що договір міни відповідає приписам статей 203 та 715 ЦК України та не суперечить пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відхилила як необґрунтовані доводи щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України щодо застосування пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою пай на пай і відступає від цього висновку з огляду на таке:

Підпункт б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Частина 1 ст. 14 Закону № 899-IV не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вищезазначений висновок відображений також, зокрема у постанові Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа № 388/313/18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищезазначене, доводи ОСОБА_2 з приводу порушення спірним правочином актів цивільного законодавства, а також інтересів держави, є необґрунтованими.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України).

Згідно з п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

ОСОБА_2 стверджує, що за спірним договором міни було здійснено міну земельної ділянки площею 3,1748 га на земельну ділянку площею 0,005 га, а тому за цих обставин він укладений з метою приховати договір відчуження земельної ділянки, а саме дарування, вчинення якого заборонено ЗК України.

Суд уважає, що самі по собі вищевказані доводи не свідчать про вчинення між сторонами договору дарування, оскільки за приписами ст. 715 ЦК України доплата за товар, що обмінюється більшої вартості не є обов`язком жодної зі сторін такого правочину, а може мати місце лише за їх волевиявленням. Тобто такі відносини мають нормативне закріплення.

При даруванні дарувальник передає або зобов`язується передати в майбутньому обдарованому безоплатно майно у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ст. 717 ЦК України).

У цій справі ОСОБА_2 за спірним правочином набув у власність майно взамін на інше майно, тобто став власником майна, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість його доводів щодо укладення між сторонами договору дарування.

Окремо слід зазначити, що підставою для видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку серії КР № 022028 від 18 липня 2008 року, було рішення Третейського суду від 16 травня 2007 року. За цим рішенням визнано дійсним договір розподілу спадкового майна від 20 березня 2007 року, укладений між ним, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . За ОСОБА_7 та ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину кожному земельної ділянки площею 6,35 га, що знаходиться на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області. За ОСОБА_6 визнано право власності на земельну ділянку площею 3,17 га, що знаходиться на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області (а. с. 151, 152).

Майно набуте ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_8 .

Положення ст. 24 КпШС України, а також ст. 57 СК України визначають особистою власністю майно набуте в порядку спадкування одним із подружжя за час шлюбу.

З огляду на це, є необґрунтованими доводи ОСОБА_2 щодо відчуження його земельної ділянки за відсутності нотаріально посвідченої згоди його дружини на такі дії, оскільки земельна ділянка належить їй на праві спільної сумісної власності.

Окрім цього, дружиною позивача вимог про визнання недійсним правочину з таких підстав не пред`являлось, а він особисто обґрунтування порушення його прав внаслідок таких обставин не наводить.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість вимог ОСОБА_2 та, про відмову в їх задоволенні.

Посилання на висновки, що відображені у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року (справа № 335/8252/14-ц), від 13 червня 2018 року (справа № 435/1109/12-ц), від 11 квітня 2018 року (справа № 707/1541/16-ц) також є необґрунтованим, оскільки ці справи мають інші фактичні обставини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 14, 15 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , ст. 79, пп. б п. 15 Прикінцевих положень ЗК України, ст. ст. 177, 178, 181, 203, 204, 215, 235, 715 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПАРК 31 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський Ігор Дмитрович про визнання недійсним договору міни земельних ділянок.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 15 червня 2020 року.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський