Постанова

від 27.10.2020 по справі 388/1519/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 жовтня 2020 року м. Кропивницький

справа № 388/1519/19

провадження № 22-ц/4809/1214/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,

секретар судового засідання Кравченко Я. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Максимов Роман Ігорович,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю АГРО-ПАРК 31 ,

третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський Ігор Дмитрович,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Максимова Романа Ігоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 червня 2020 року у складі головуючого судді Баранського Д. М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ПАРК 31 (далі ТОВ АГРО-ПАРК 31 ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінський Ігор Дмитрович, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.114-122 т.1), просив визнати недійсним договір міни № 1019 від 06.12.2018 земельних ділянок: кадастровий номер 3521981300:03:000:0651 та кадастровий номер 3525287600:02:000:3072, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ПАРК 31", посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським Ігорем Дмитровичем.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач мав у власності земельну ділянку площею 3,1748 га, що знаходиться на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, кадастровий номер: 3521981300:03:000:0651.

Зазначену земельну ділянку передав в оренду за договором оренди, укладеним 20 березня 2009 року між ним та Селянським фермерським господарством Роксолана .

У вересні 2019 року у зв`язку із закінченням договору оренди землі позивач звернувся до Селянського фермерського господарства Роксолана , зокрема про повернення земельної ділянки, однак у цьому було відмовлено з тих підстав, що земельна ділянка йому не належить.

Після цього ОСОБА_1 дізнався, що земельна ділянка площею 3,1748 га, що знаходиться на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, кадастровий номер: 3521981300:03:000:0651 належить ТОВ АГРО-ПАРК 31 , за договором міни № 1019 від 6 грудня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І.Д. У свою чергу він за цим правочином став власником земельної ділянки площею 0,005 га, кадастровий номер: 3525287600:02:000:3072.

Зазначав, що договір міни є недійсним, оскільки цей правочин він не укладав. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходяться у власності громадян та юридичних осіб є обмежено оборотоздатними, законодавством України не визначений порядок та можливість обміну виділених в натурі (на місцевості) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що сформовані як об`єкт цивільних прав, позивач не погоджував, не підписував та не укладав договір міни земельних ділянок, а цей правочин суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави.

Крім того, позивач вважає, що спірний правочин є удаваним, його вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Обмін земельних ділянок проведено без грошової доплати, сторони домовились, що вартість земельних ділянок відповідає одна одній, однак фактично це не відповідає дійсності. Договір міни спрямований на відчуження земельної ділянки шляхом її дарування в обмін на іншу земельну ділянку, тобто сторони мали на меті приховати насправді вчинений правочин відчуження земельної ділянки, вчинення якого заборонено ЗК України. Крім цього земельна ділянка набута в шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю, відчужена за відсутності нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позову, з підстав необґрунтованості та безпідставності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що ОСОБА_1 обміняв свою більшу за розміром земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на меншу за розміром земельну ділянку такого ж призначення, належну TOB АГРО-ПАРК 31 , без грошової доплати за згодою сторін.

Доводи позивача ОСОБА_1 щодо порушення при укладенні оспорюваного правочину норм цивільного і земельного права, а також інтересів держави, суд визнав необґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Представник позивача - адвокат Максимов Р. І. подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначив, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Звертає увагу, що договір міни є різновидом договору купівлі-продажу; сторонами договору міни, як і сторонами договору купівлі-продажу, є продавець і покупець (ст. 655, ч. 2 ст. 715 ЦК України).

Тобто, міна по своїй суті є договором купівлі-продажу, за яким відбувається відчуження земельної ділянки, що прямо заборонено пунктом 15 Перехідних положень ЗК України.

Отже, оскільки земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб є обмежено оборотоздатними, законодавством України не визначений порядок та можливість обміну виділених в натурі (на місцевості) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які вже сформовані, як об`єкти цивільних прав, а купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок прямо заборонено законом, то договір міни №1019 від 06.12.2018, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І.Д., укладений в порядку та у спосіб, що суперечить ЗК України, ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, що є підставою для визнання цього правочину недійсним, однак судом неправильно витлумачено норми ЗК України та Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", внаслідок чого прийнято рішення про відмову у задоволенні позову.

Також зазначає, що як вбачається з п. 4 спірного договору міни №1019 від 06.12.2018, обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати.

Згідно з п. 6 договору міни №1019 від 06.12.2018, Сторона два та Сторона один домовилися, що вартість земельної ділянки, яка належить Стороні один відповідає вартості земельної ділянки належної Стороні два.

Проте, згідно уточненого розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що належить ТОВ "АГРО-ПАРК 31" на праві власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області вартість земельної ділянки кадастровий номер 3525287600:02:000:3072 площею 0, 005 га становить 83 грн 69 коп, в той час, як відповідно до уточненого розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 на праві власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області вартість земельної ділянки кадастровий номер 3521981300:03:000:0651 площею 3, 1748 та становить 113581 грн 57 кой.

Вказує, що зі змісту оспорюваного договору міни №1019 від 06.12.2018, він укладений з метою приховання договору відчуження земельних ділянок, а саме договору дарування земельної ділянки, оскільки обмін земельних ділянок проведено без грошової доплати та сторони домовились, що вартість земельних ділянок відповідає одна одній, хоча насправді вартість земельної ділянки кадастровий номер 3525287600:02:000:3072 в 1357 разів менша від вартості земельної ділянки кадастровий номер 3521981300:03:000:0651.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник відповідача адвокат Белашов К. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому ставить питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано.

Представник відповідача адвокат Белашов К. В. у відзиві просив провести судове засідання без його та відповідача участі (а.с.44 зв. ст. т.2).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача адвоката Максимова Р. І., який підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР № 022028 ОСОБА_1 належала земельна ділянка, загальною площею 3,1748 га, розташована на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 14, 52 т.1).

Вказане нерухоме майно набуте ОСОБА_1 на підставі рішення Третейського суду від 16 травня 2007 року, у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_2 (а. с. 151 зв. ст. -152 т.1).

Відповідно до копії договору оренди землі від 20 березня 2009 року ОСОБА_1 передав у оренду СФГ Роксолана вказану земельну ділянку строком на 10 років, договір зареєстровано 24 грудня 2009 року у Кіровоградській регіональній філії ДП Центр ДЗК за № 040937000105 (а. с. 15-16 т.1).

В подальшому, 08 квітня 2011 року ОСОБА_1 повторно уклав договір оренди землі з СФГ Роксолана , строком на 9 років, зареєстрований у відділі Держкомзему у Долинському районі (а. с. 48-50 т.1).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ АГРО-ПАРК 31 було зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 0,005 га, кадастровий номер: 3525287600:02:000:3072, що знаходиться на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, номер запису про право власності: 24861911 від 15 лютого 2018 року (а. с. 91 т.1).

Згідно договору міни від 06.12.2018 року ОСОБА_1 (Сторона 1), від імені якого на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Петрівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Каліушко Д. І., за № 570 діє представник ОСОБА_3 , та ТОВ АГРО-ПАРК 31 (Сторона 2) здійснили обмін земельними ділянками, Сторона 1 передала у власність належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а Сторона 2, в замін передає у власність, належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.45-46, 83-84 т.1).

Пункт 2 договору передбачає, що у власність Сторони 1 переходить земельна ділянка площею 0,0050 га в межах згідно з планом, кадастровий номер: 3525287600:02:000:3072, розташована на території Подорожненської сільської ради, Світловодського району, Кіровоградської області, а у власність Сторони 2 земельна ділянка, загальною площею 3,1748 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 3521981300:03:000:0651, розташована на території Варварівської сільської ради, Долинського району, Кіровоградської області.

Пункт 3 договору містить інформацію, що згідно уточненого розрахунку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки належну Стороні 1 вартість складає 113 581,57 грн (а.с. 90 т. 1). Вартість земельної ділянки належної Стороні 2 складає 83,69 грн (а.с. 95 т. 1).

У пункті 4 договору вказано, що обмін земельними ділянками проводиться без грошової доплати.

Згідно п. 6 договору Сторона 2 та Сторона 1 домовилися, що вартість земельної ділянки, яка належить Стороні 1 відповідає вартості земельної ділянки належної Стороні 2.

Згідно довіреності від 08 квітня 2011 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 , зокрема, вчиняти будь-які дії щодо належного рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; укладати всі дозволені правочини цивільно-правового характеру (а. с. 102 т.1).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша статті 41 Конституції України). Близький за змістом припис передбачає частина перша статті 317 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13 Конституції України).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до Закону України Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель від 6 жовтня 2016 року № 1669-VIII заборона відчуження у такому ж формулюванні продовжена до 1 січня 2018 року, а згідно із Законом України Про внесення зміни до розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 7 грудня 2017 року № 2236-VIII - до 1 січня 2019 року.

Отже, заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме: можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб (див. пункт 29.1 цієї постанови); можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб (див. пункт 29.2 цієї постанови); можливість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами (див. пункт 29.2 цієї постанови).

Виключення із заборони відчуження згідно з підпунктом б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону Верховний Суд України у постановах від 5 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14 і від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16 витлумачив так:

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі № 899-IV.

Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок (паїв) № 899-IV застосовується лише одноразово при переведенні земельної ділянки (паю) з невизначеними межами в закріплену на місцевості земельну ділянку з конкретним цільовим призначенням.

Стаття 14 Закону № 899-IV передбачає, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

Частина перша статті 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок (паїв) встановлює що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Право на обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю.

Ні у ЗК України, ні в інших Законах України немає порядку міни земельних часток (паїв) в інших випадках.

Об`єктами обміну можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення за схемою "пай на пай" та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок (паїв) .

Підпунктом б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України) у редакції, чинній на час укладення договору міни, допускається можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, оскільки на підставі статей 5 і 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок (паїв) встановив, що такий обмін може відбутися за схемою "пай на пай" .

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

Згідно норм ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Встановлено, що ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності діяв представник ОСОБА_3 , обміняв свою меншу за розміром земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на більшу за розміром земельну ділянку такого ж призначення, належну ТОВ АГРО-ПАРК 31 , без грошової доплати за згодою сторін.

Доводи ОСОБА_1 про те, що спірний договір міни був укладений з метою приховати договір відчуження земельної ділянки, а саме дарування, вчинення якого заборонено ЗК України, є безпідставними та недоведеними.

ОСОБА_1 за спірним правочином набув у власність майно взамін на інше майно, тобто став власником іншого нерухомого майна, що не відповідає правовій природі договору дарування, який врегульовано ст. 717 ЦК України, зокрема щодо його безоплатності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 (справа №227/1506/18) відхилила як необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України щодо застосування підпункту б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою "пай на пай" і відступила від цього висновку.

Підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Частина перша статті 14 Закону № 899-IV не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що висновок Верховного Суду України стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою "пай на пай" стосувався припису підпункту б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року. А згідно із Законом України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України слова обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону були замінені словами обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків .

Згідно з частиною другою статті 37-1 ЗК України, яка чинна з 1 січня 2019 року, власники земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть обмінюватися такими земельними ділянками. Обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків.

У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону № 899-IV).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).

Частина перша статті 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Отже правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору міни від 06.12.2018, не суперечать пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715, 716 ЦК України, а приписи статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок (паїв) № 899-IV до спірних правовідносин не застосовуються.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору міни, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір укладено з порушенням пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України, яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позову, доводи позивача про проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну є безпідставними, оскільки сторонами добровільно визначено у договорі про обмін земельних ділянок без грошової доплати.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суд, встановивши, що договір міни від 06 грудня 2018 року укладений у визначеній законодавством формі, відповідав дійсному волевиявленню сторін і за своїм змістом не суперечив Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) . При цьому правильними є висновки про непоширення на спірні правовідносини заборон, встановлених пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору.

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Максимова Романа Ігоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 11 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді Л. М. Дьомич

О. Л. Карпенко