Рішення

від 05.06.2020 по справі 582/214/20

НЕДРИГАЙЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/582/97/20

Справа № 582/214/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2020 р.

Недригайлівський районний суд Сумської області у складі:

головуючого судді -Яковенко Н.М.,

за участю секретаря - Костенка Ю.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Недригайлів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представники позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Тернівської селищної ради Недригайлівського району Сумської області, Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом (визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування) , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом та просить ухвалити рішення, яким визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадковуваного володіння земельної ділянки площею 30.00 га, кадастровий номер 5923555600 за цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої на території Тернівської селищної ради Недригайлівського району Сумської області, відповідно до державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею №004021, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право володіння або користування землею за №1 від 20.01.1992.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що після смерті батька ОСОБА_4 він прийняв спадщину за заповітом. За життя його батько отримав державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею №004021 на земельну ділянку площею 30 га для ведення фермерського господарства. У 1993 році його батько створив фермерське господарство Мальченко П.В. , та користувався зазначеною земельної ділянкою, цільовим призначенням якої є ведення фермерського господарства. Позивач прийняв спадщину після смерті батька, є керівником фермерського господарства. Враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, крім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК України, а також не зважаючи на те, що чинним законодавством на даний час прямо не визначено такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, його батько набув право на нього в установленому законом порядку і зберіг його. Отже ОСОБА_1 успадкував це право за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Оскільки оригінал державного акту №004021 на право довічного успадковуваного володіння на ім`я ОСОБА_4 не зберігся, постановою нотаріуса від 11.02.2020 йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначену земельну ділянку.

Позивач у судове засідання не з`явився.

Представники позивача у судове засідання не з`явилися, направили до суду клопотання, у якому просили судове засідання провести без їх участі. Також заявили клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи №480/3419/20 в порядку адміністративного судочинства (а.с.198-19, 201-202).

Представник відповідача Тернівської селищної ради у судове засідання не з`явився, направив до суду заяву, у якій розгляд справи просить провести без участі представника, заявлені вимоги позивача ОСОБА_1 визнає повністю (а.с.119).

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Сумській області направив до суду відзив, у якому позовні вимоги не визнає. Просить відмовити у задоволенні позову, оскільки спірна земельна ділянка рішенням Господарського суду Сумської області від 20.06.2019 у справі № 920/226/18 повернута до земель державної власності та включена до переліку земельних ділянок, право на які буде виставлено на земельні торги, що в свою чергу виключає передачу земельної ділянки у користування до завершення торгів відповідно до ст. 136 ЗК України. (а.с.79).

Щодо участі у судовому засіданні 04.06.2020 представник відповідача Будаков В. подав заяву про відкладення судового засідання (а.с.188).

Ухвалою Недригайлівського районного суду від 05 червня 2020 року у задоволенні клопотань представників позивача та представника відповідача було відмовлено та постановлено продовжити розгляд справи по суті без участі сторін та їх представників (а.с.205-207).

Судове засідання проведено у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши позов, відзив на позов та інші наявні у справі матеріали, вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Терни Недригайлівського району Сумської області, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 (а.с.60).

Батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Черепівка Недригайлівського району Сумської області, що підтверджується копією актового запису про смерть №94 від 09.11.2005 (а.с.24).

Родинні відносини позивача та ОСОБА_4 підтверджуються копією свідоцтва про народження позивача, у якому зазначено, що ОСОБА_4 є його батьком (а.с.125).

За життя батько позивача ОСОБА_4 отримав державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею №004021 на земельну ділянку площею 30 га для ведення фермерського господарства (а.с.17-19). Факт отримання ОСОБА_4 цієї земельної ділянки підтверджується також копією сторінок книги видачі державних актів на право володіння або користування землею (а.с.21), та листом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (а.с.20).

ОСОБА_4 15.03.1993 створив та зареєстрував фермерське господарство - ФГ Мальченко П.В. (а.с. 23).

04.11.2005 ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів все своє майно сину, позивачу по справі ОСОБА_1 (а.с.59).

Відповідно до довідки-характеристики, виданої Тернівською селищною радою Недригайлівського району Сумської області (а.с.118), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживав у АДРЕСА_1 . Відсутність заборони на все майно ОСОБА_4 перевірено. На момент смерті ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , разом із ним були зареєстровані та проживали дружина ОСОБА_6 , син ОСОБА_1 , невістка ОСОБА_7 , онука ОСОБА_8 . Зі слів заявника інших спадкоємців, а тому числі неповнолітніх та непрацездатних, немає. Заповіт від імені ОСОБА_4 у виконкомі Тернівської селищної ради посвідчувався 04 листопада 2005 року, реєстровий номер 628, не змінювався і не відмінявся.

Позивач ОСОБА_1 належним чином прийняв спадщину батька за заповітом, про що свідчить надана на запит суду копія спадкової справи, відкрита після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Черепівка Недригайлівського району Сумської області (а.с.120-135).

Постановою приватного нотаріуса Недригайлівського районного нотаріального округу Юрченко А.М. від 11.02.2020 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину у виді права на земельну ділянку площею 30 га після смерті ОСОБА_4 через відсутність оригіналів документів необхідних для вчинення нотаріальної дії (а.с.46-47).

Згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців ФГ Мальченко П.В. зареєстровано 15.03.1993 і здійснює свою діяльність, керівником фермерського господарства є позивач ОСОБА_1 (а.с.25-27).

Із листа Тернівської селищної ради Недригайлівського району Сумської області від 22.03.2018 за №244-02-27 (а.с.29) вбачається, що земельна ділянка державної власності розміром 30 га, яка надана ОСОБА_4 згідно державного акту на право довічно успадковуваного володіння № 004021 для ведення фермерського господарства знаходиться за межами населеного пункту Тернівської селищної ради. Протягом 2016-2018 років земельною ділянкою користується ФГ Мальченко П.В. (ЄДРПУ 22976888 директор ОСОБА_1 адреса: Сумська область, Недригайлівський район, с. Черепівка). За вказану земельну ділянку ФГ Мальченко А.П. сплачує земельний податок у т.ч. за 2016 рік - 36842 грн, за 2017 рік - 44160 грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом а частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

ОСОБА_4 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексуУРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року Про селянське (фермерське) господарство , яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року Про фермерське господарство також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом статей 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)).

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Отже, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 368/54/17 провадження № 14-487цс19 та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись судом при постановленні рішення.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів серед інших може бути і визнання права.

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що оскільки позивач ОСОБА_1 прийняв в установленому законом порядку спадщину за заповітом після смерті свого батька, що підтверджується копією спадкової справи, отже він набув право довічного успадковуваного володіння спірною земельною ділянкою, якою користувався його батько ОСОБА_4 на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею №004021 на земельну ділянку площею 30 га для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України, суд не бере до уваги висновки Господарського суду Сумської області суду, які викладені у рішенні від 20.06.2019 у справі № 920/226/18 на яке посилається відповідач, за позовом керівника Роменської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області до ФГ ОСОБА_4 про те, що право довічного успадковуваного володіння не входить до складу спадщини і припиняються зі смертю особи, якій належало це право.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до Тернівської селищної ради Недригайлівського району Сумської області, Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом (визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування) - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадковуваного володіння земельної ділянки площею 30.00 га, кадастровий номер 5923555600 за цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої на території Тернівської селищної ради Недригайлівського району Сумської області, відповідно до державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею №004021, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право володіння або користування землею за №1 від 20.01.1992.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Сумського апеляційного суду через Недригайлівський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 15 червня 2020 року.

Суддя : Н. М. Яковенко