Рішення

від 01.06.2020 по справі 761/23122/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/23122/19

Провадження № 2/761/1432/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Вольда М.А.,

представників позивача, відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в місті Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності,-

в с т а н о в и в:

У червні 2019 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного м. Києва суду з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач) про поділ спільної сумісної власності.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 04.11.2019 року (т. 1 а.с. 135-137) обґрунтовані тим, що 26.09.2014 року сторони уклали шлюб, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року.

Під час шлюбу сторонами набуто у власність земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:027:0102, площею 0,0316 та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ; гостьовий будинок , Ж, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 ; кухонні меблі загальною вартістю 15 000 грн.; холодильник; 2 телевізори; спальню; диван.

Сам факт придбання вказаних об`єктів рухомого та нерухомого майна у шлюбі вказує на характер спільної сумісної власності.

Крім того, під час будівництва будинку по АДРЕСА_1 позивач вкладав власні значні кошти.

Тому позивач, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 04.11.2019 року (т. 1 а.с. 135-137) просив суд:

1. визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя: земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:027:0102, площею 0,0316 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 ; гостьовий будинок, Ж з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_3 .

2 . визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку вказаної земельної ділянки та 1/2 частки зазначеного житлового будинку.

3 . залишити у власність ОСОБА_4 об`єкти рухомого майна: кухонні меблі загальною вартістю 15 000 грн., холодильник, 2 телевізори, спальню, диван, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 половину вартості зазначених об`єктів рухомого майна, що складає 30 000,00 грн.

Заперечуючи проти вимог позовної заяви сторона відповідача зазначала, що починаючи з 08.07.2010 року відповідач була співвласницею земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:88:027:0023 в розмірі 18/24 частки, а другій співвласниці, ОСОБА_5 , належало 1/4 частки земельної ділянки. Договором про поділ земельної ділянки в натурі та припинення спільної часткової власності від 18.02.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., відповідач разом з іншою співвласницею лише здійснили поділ земельної ділянки 0,811 га в натурі. Згідно вказаного договору, відповідачу перейшла частка земельної ділянки площею 0,0495 га, а другій співвласниці перейшла частка земельної ділянки площею 0,0316 га. Таким чином, зазначена земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності та не підлягає поділу. 18/24 частки житлового будинку відповідач отримала у спадщину до шлюбу з позивачем. Здійснивши його реконструкцію, житловий будинок був готовий до експлуатації ще в липні 2013 року, тобто більш ніж за рік до укладення офіційного шлюбу між сторонами, що виключає належність житлового будинку до спільної сумісної власності. Щодо іншого майна, то у матеріалах справи відсутні докази його існування та набуто сторонами у період шлюбу. Таким чином, сторона відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У серпні 2019 року ОСОБА_4 (далі - позивач за зустрічним позовом) звернулася до Шевченківського районного м. Києва суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про поділ спільної сумісної власності (т. 1 а.с. 101-111).

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 зазначила, що 21.12.2016 року придбано автомобіль марки Nissan Leaf 2014 р.в. (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), який зареєстрований на ім`я відповідача та знаходиться у його постійному користуванні. Даний автомобіль набутий сторонами в період шлюбу, а тому, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

Крім того, відповідач займається підприємницькою діяльністю в сфері надання косметичних, перукарських та інших послуг населенню, є фізичною особою-підприємцем та є засновником ряду юридичних осіб.

Як вбачається з наданих Державною фіскальною службою до Шевченківського районного суду міста Києва (справа № 761/1836/18) податкових декларацій, за три роки (2015-2017 pp.) відповідач отримав дохід в розмір 3 051 354,46 грн.

Одержаний дохід є майном в розмінні вимог чинного законодавства, а відтак, підлягає поділу.

Тому, позивач за зустрічним позовом просила суд:

1. визнати спільною сумісною власністю сторін грошові кошти, що є доходом за 2015-2017 роки ОСОБА_3 від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 3 051 354,46 грн.; автомобіль Nissan Leaf 2014 р.в. (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) вартістю 243 836,80 грн.

2. здійснити поділ спільного сумісного майна наступним чином:

- визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на 1 525 611,23 грн., що є 1/2 часткою від 3 051 354,46 грн.;

- визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на 1 525 677,23 грн., що є 1/2 часткою 3 051 354,46 грн.;

- визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на автомобіль марки Nissan Leaf 2014 р.в. (реєстраційний номер НОМЕР_1 ); припинити за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на автомобіль марки Nissan Leaf 2014 р.в. (рРеєстраційний номер НОМЕР_1 );

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 1 647 595,63 гри., що складаються з грошової компенсації, що становить 1/2 частку вартості автомобіля марки Nissan Leaf 2014 р.в. (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), в розмірі 121 918,40 грн.; 1/2 частку від 3 051 354,46 грн. доходу за 2015-2017, що становить 1 525 677,23 грн.

3. зобов`язати ОСОБА_3 перерахувати 1 647 595,63 грн. на банківський рахунок ОСОБА_4 .

Щодо вимог зустрічного позову представник позивача зазначала, що ОСОБА_3 не заперечує проти задоволення позовної вимоги про визнання вказаного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, спосіб, у який ОСОБА_4 просить здійснити поділ автомобіля, не відповідає чинному законодавству, так як коштів на депозитний рахунок суду з метою надання ОСОБА_4 грошової компенсації ОСОБА_3 не вносив. ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем та почав займатися підприємницькою діяльністю з 11.02.2013 року, тобто ще задовго до укладення шлюбу з відповідачем. Відповідно, наявні у нього до укладення шлюбу грошові кошти були вкладені у бізнес, який в результаті почав приносити дохід, в тому числі і в період шлюбу. За таких обставин, у період шлюбу ОСОБА_3 мав дохід за рахунок коштів, які належали йому особисто, вкладених у розвиток бізнесу ще до шлюбу, а тому є його особистою приватною власністю.

У судовому засіданні представник позивача вимоги первісного позову підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення первісних позовних вимог, просила задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні (ч. 1 ст. 211 ЦПК України).

Ухвалою суду від 18.06.2019 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 17.10.2019 року до матеріалів справи долучено відзив з додатками, прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, поновлено строк на подачу зустрічного позову та прийнято його до розгляду разом із первісним позовом.

Протокольною ухвалою суду від 06.11.2019 року прийнято до розгляду заяву про зміну позовних вимог, долучено докази, надані представником позивача, а також ухвалено викликати і допитати в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Протокольною ухвалою суду від 09.12.2019 року до матеріалів справи долучено відзив на заяву про зміну позовних вимог та відповідь на відзив на зустрічний позов.

Протокольною ухвалою суду від 30.01.2020 року до матеріалів справи долучено докази, надані представником відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 11.02.2020 року до матеріалів справи долучено заперечення, надані представником позивача, відмовлено у задоволенні клопотання про виклик та допит в якості свідка ОСОБА_8 , а також відмовлено у задоволенні клопотання про доручення копії апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 01.06.2020 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 про зупинення провадження у цивільній справі №761/23122/19-ц залишено без задоволення.

Суд, заслухавши представників сторін та заявлених у справі свідків, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, а вимоги зустрічного позову задовольнити частково з наступних підстав.

26.09.2014 року було укладено шлюб між ОСОБА_3 до ОСОБА_9 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, від шлюбу мають сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказані обставини встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.07.2018 року у справі №761/41935/17 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, яким шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , який було зареєстровано 26.09.2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1462 розірвано. Після розірвання шлюбу змінено ОСОБА_9 прізвище на ОСОБА_12 . Вказане рішення набрало законної сили 07.08.2018 року (т. 1 а.с. 6-7).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 Совтрансавто - Холдинг проти України , а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як на підставу для задоволення вимог первісного позову сторона позивача зазначала, що під час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набуто у власність земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:88:027:0102, площею 0,0316 та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ; гостьовий будинок , Ж, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 ; кухонні меблі загальною вартістю 15 000 грн.; холодильник; 2 телевізори; спальню; диван.

Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 30.11.2018 № 147550194, ОСОБА_9 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:88:027:0102, площею 0,0495 та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору про поділ нерухомого майна від 18.02.2016 року, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.06.2016 року (т. 1 а.с. 8-10).

Статтею 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

В свою чергу, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Крім того, як зазначено в правовій позиції Верховного Суду України від 25.11.2015 року по справі №6-2333цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за яке таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція також викладена й в постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року по справі №6-79цс13.

Норми ст.ст. 60, 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Згідно із частиною першою зазначеної статті особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 038010 від 21.09.2011 року, ОСОБА_4 є власником 18/24 частки від 0,811 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Рішення Київської міської ради № 1254/4692 від 08.07.2010 року (т. 1 а.с. 51-52).

У зазначеному Державному акті вказано, що співвласником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_5 , розмір частки становить 1/4.

Договором про поділ земельної ділянки в натурі та припинення спільної часткової власності від 18.02.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавриловою О.В., ОСОБА_9 (на той час) разом з іншою співвласницею, що має 1/4 від 0,811 га земельної ділянки, ОСОБА_5 , здійснили поділ земельної ділянки 0,811 га в натурі. Згідно вказаного договору, ОСОБА_9 перейшла частка земельної ділянки площею 0,0495 га, а другій співвласниці перейшла частка земельної ділянки площею 0,0316 га. (т. 1 а.с. 53-58).

Таким чином, ОСОБА_4 була співвласницею спірної земельної ділянки з 08.07.2010 року, а 18.02.2016 року було здійснено лише її поділ між співвласниками - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за яким у приватну власність останніх перейшли відповідні частки земельної ділянки.

Оскільки шлюб між сторонами у даній справі укладено 26.09.2014 року, зазначена земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та не підлягає поділу.

У відповідності до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.08.1988 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської нотаріальної контори Драчуком В.Ф., ОСОБА_4 отримала від діда ОСОБА_13 у спадщину 8/24 часток житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 61-62).

Як вбачається із Свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.08.1995 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської нотаріальної контори Пилипчук Є.І., ОСОБА_4 отримала від батька ОСОБА_14 10/24 часток житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 59-60).

Так, згідно Технічного паспорту на житловий будинок від 20.02.2013 року, замовником технічного паспорту є ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 63-73).

Згідно Декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , зареєстрованого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві 19.07.2013 року, датою початку будівництва будинку загальною площею 169,2 кв.м (літ. Ж) є - квітень 2013 року, а датою закінчення будівництва є - липень 2013 року (т. 1 а.с. 74-78).

Відповідно до Договору про поділ нерухомого майна від 23.08.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., ОСОБА_9 (на той час), як власник 18/24 частки житлового будинку, та ОСОБА_5 , як власник 1/4 житлового будинку, лише здійснили поділ житлового будинку в натурі, зокрема, виділивши у приватну власність ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_3 , гостьовий будинок літ. Ж (т. 1 а.с. 84-85)

Таким чином, спірний житловий будинок ОСОБА_4 отримана у спадок від своїх дідуся та батька у 1988 році та 1995 році відповідно, почала реконструкцію будинку у квітні 2013 року, а завершила - у липні 2013 року, тобто, до укладення шлюбу з ОСОБА_3 . При цьому, 23 серпня 2016 року між співвласниками спірного житлового будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було здійснено лише його поділ, за умовами якого у приватну власність останніх перейшли відповідні квартири.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Вказані обставини дають підстави для висновку, що гостьовий будинок, Ж з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_3 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, за умовами ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 надав суду пояснення, що він 8 років тому здійснював косметичний ремонт у будинку по вул. Черняховського у м. Києві , який замовляв та сплачував ОСОБА_3 , а свідок ОСОБА_7 вказав, що 7-8 років тому він разом з іншими працівниками будували будинок, замовником якого був ОСОБА_3 . При цьому, останній замовляв, купував та заводив будівельні матеріали для цього. Договорів підряду укладено не було, відповідних ліцензій на це немає, а роботи здійснювались а усною домовленістю.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3 ст. 89 ЦПК України).

Так, суд критично ставить до показань свідка ОСОБА_7 що стосується того, що за замовленням ОСОБА_3 та його розрахунками було побудовано спірний будинок на вул. Черхняховського у м. Києві , адже такі дані мають бути підтвердженні іншими доказами, зокрема, договорами на виконання робіт, ескізами, документами про готовність об`єкта до експлуатації (саме за період шлюбу), які у матеріалах справи відсутні. Натомість, як вбачається із наявних матеріалів справи, датою початку будівництва спірного будинку є квітень 2013 року, а датою закінчення будівництва є - липень 2013 року, тобто до укладення шлюбу.

Наявна у матеріалах справи виписка по рахунку ОСОБА_3 підтверджує лише здійснені фінансові операції, а не використання цих коштів для будівництва будинку (т. 1 а.с. 11-31), а згідно розписки від 02.08.2016 року, ОСОБА_3 взяв у борг грошові кошти для закупки товару, а саме, косметичних засобів ТМ IKARI (т. 1 а.с. 193).

При цьому, саме ОСОБА_3 під час розгляду справи №761/1836/18 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів зазначав, що кошти за вказаною розпискою ним було отримано для можливості підтримання бізнесу (т. 1 а.с. 195).

За таких обставин, ОСОБА_3 не доведено, що спірний будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок затрат останнього або спільних затрат, що унеможливлює визнання його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стосовно іншого рухомого майна, а саме, кухонних меблів, холодильника, 2 телевізорів, спальні та дивану варто зазначити, що позивачем, у порушенням вимог ст. 81 ЦПК України не надано доказів його існування та набуття сторонами такого майна у період шлюбу, що унеможливлює суд прийти до висновку про його спільність та поділ у встановленому законом порядку.

Сама ж відповідач не підтвердила існування такого майна та набуття його сторонами у період шлюбу.

Таким чином, оскільки земельна ділянка та житловий будинок не є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а доказів існування кухонних меблів, холодильника, 2 телевізорів, спальні та дивану та набуття їх сторонами у період шлюбу не надано, вимоги первісного позову задоволенню не підлягають.

Розглядаючи вимоги зустрічного позову судом встановлено наступні обставини справи.

У період шлюбу, а саме, 21.12.2016 року зареєстровано автомобіль марки Nissan Leaf 2014 р.в. на ім`я ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 112).

Крім того, ОСОБА_3 не заперечував того факту, що даний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1 та ч. 2 ст. 71 СК України).

За змістом ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, якщо один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року та від 7 червня 2017 року 6-2670цс16 від 07.06.2017 р.

У даній справі ОСОБА_4 просила залишити автомобіль у власності ОСОБА_3 , стягнувши з останнього на її користь половину його вартості.

Між тим, відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_4 , не внесли, що унеможливлює визнання за ОСОБА_3 права власності на автомобіль та стягнення на користь ОСОБА_4 половину його вартості.

При цьому, сам ОСОБА_3 не заперечує, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а тому, в розумінні норм статті 4 ЦПК України вимога визнати автомобіль спільною сумісною власністю є передчасною, так як права позивача в даному випадку не порушені, сторони не позбавлені можливості у досудовому порядку вирішити дане питання.

Вирішуючи питання визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів, що є доходом за 2015-2017 роки ОСОБА_3 від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 3 051 354,46 грн. та їх поділ суд керується наступним.

Як встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2018 року у справі №761/1836/18 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, ОСОБА_3 є засновником наступних товариств:

-Товариства з обмеженою відповідальністю Стібіо Груп (ЄДРПОУ 38261739) з розміром внеску до статутного фонду 51,00 грн. Разом із ним засновником товариства є ОСОБА_15 із розміром внеску до статутного фонду 49,00 грн. Загальний розмір статутного фонду 100,00 грн.

-Товариства з обмеженою відповідальністю Формула Молодості (ЄДРПОУ 40866454) з розміром внеску до статутного фонду 95,00 грн. Разом із ним засновником товариства є ОСОБА_16 із розміром внеску до статутного фонду 5,00 грн. Загальний розмір статутного фонду 100,00 грн.

-Товариства з обмеженою відповідальністю Є Косметолоджи (ЄДРПОУ 40536492) з розміром внеску до статутного фонду 95,00 грн. Разом із ним засновником товариства є ОСОБА_15 із розміром внеску до статутного фонду 5,00 грн. Загальний розмір статутного фонду 100,00 грн.

-Товариства з обмеженою відповідальністю Естетик Косметолоджи (ЄДРПОУ 41054822) з розміром внеску до статутного фонду 90,00 грн. Разом із ним засновником товариства є ОСОБА_17 із розміром внеску до статутного фонду 10,00 грн. Загальний розмір статутного фонду 100,00 грн.

-Товариства з обмеженою відповідальністю Еталон Краси (ЄДРПОУ 39282367) з розміром внеску до статутного фонду 100,00 грн. Загальний розмір статутного фонду 100,00 грн.

-Товариства з обмеженою відповідальністю Бюті Лайн (ЄДРПОУ 38729484) з розміром внеску до статутного фонду 98,00 грн. Разом із ним засновником товариства є ОСОБА_18 із розміром внеску до статутного фонду 2,00 грн. Загальний розмір статутного фонду 100,00 грн.

-Товариства з обмеженою відповідальністю Вітас Про (ЄДРПОУ 40063726) з розміром внеску до статутного фонду 5,00 грн. Разом із ним засновником товариства є ОСОБА_19 із розміром внеску до статутного фонду 95,00 грн. Загальний розмір статутного фонду 100,00 грн. Представник відповідача надала суду копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 30.11.2016 року про вихід зі складу учасників ТОВ Вітас Про , проте суду не було надано доказів, що він виключений із складу учасників товариства.

ОСОБА_20 надав суду інформацію, що він як фізична особа - підприємець за 2015 рік отримав загальний дохід - 249 833,12 грн., поніс витрат на суму 198 353,12 грн., а чистий прибуток склав 51 480,00 грн.; за 2016 рік отримав загальний дохід - 1 783 741,70 грн., поніс витрат на суму 683 183,73 грн., а чистий прибуток склав 800 557,97 грн.; за 2017 рік отримав загальний дохід - 1 317 779,64 грн., поніс витрат на суму 1 207 064,69 грн., а чистий прибуток склав 110 714,95 грн.

Як вказано у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі №3-38цс15, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг у справах № 6-39503св12, 6-39768ск12, 6-49553св12, 6-23274св13, 6-38503св14, 6-33283св14 в частині, що стосується неврахування при поділі спільного майна подружжя вартості внеску до статутного капіталу товариства.

Крім того, згідно з п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 року за № 11, Відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК, майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

За таких обставин, дохід фізичної особи - підприємця не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відповідно, за кожним із подружжя не можу бути визнано право особистої приватної власності на половину доходу.

Таким чином, позивачем за зустрічним позовом при зверненні до суду обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, а тому, позовні вимоги в частині визнання спільною сумісною власністю сторін доходу відповідача за зустрічним позовом як ФОП за 2015-2017 р.р., визнанням за кожним із подружжя право на половину зазначеного доходу, задоволенню не підлягають.

Натомість, ОСОБА_4 має право на половину чистого прибутку ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця за 2015 рік (51 480,00 грн. : 2), за 2016 рік (800 557,97 грн. : 2) та за 2017 рік (110 714,95 грн. : 2), що становить разом 481 376,46 грн.

За таких обставин, вказана сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , а тому, зустрічний позов у цій частині слід задовольнити.

При цьому, відповідачем за зустрічним позовом не надано суду належним та допустимих доказів, що ці кошти були витрачені ним в інтересах сім`ї, а тому, їх половину слід стягнути на користь ОСОБА_4 .

Отже, враховуючи що ОСОБА_3 не заперечує, що автомобіль є спільним майном подружжя, права позивача у цій частині не є порушеними. Натомість, відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду ОСОБА_3 не вніс, що унеможливлює визнання за останнім права власності на автомобіль та стягнення на користь ОСОБА_4 половину його вартості у судовому порядку. Крім того, дохід фізичної особи - підприємця не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відповідно, за кожним із подружжя не можу бути визнано право особистої приватної власності на половину доходу, а ОСОБА_4 має право лише на половину чистого прибутку ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця за 2015-2017 р.р., що становить 481 376,46 грн. Тому, зустрічний позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, слід стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 кошти судового збору в сумі 9 605,00 грн.

Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 21, 57, 60, 61, 70, 71 СК України, ст. ст. 15, 16, 23, 183, 204, 370 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-82, 137, 141, 211, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності на інших речових прав , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , суд, -

в и р і ш и в :

первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності, - залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти компенсації - Ѕ частини чистого доходу, отриманого ОСОБА_3 за 2015-2017 роки, в розмірі - 481 376 грн. 46 коп.

В задоволенні інших позовних вимог за зустрічним позовом про визнання права власності на грошові кошти, транспортний засіб, припинення права власності, їх поділ, стягнення грошових коштів та зобов`язання перерахувати кошти, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі - 9 605 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення, але не пізніше закінчення строку карантину.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Осаулов Андрій Анатолійович

Повний текст рішення суду виготовлено 11.06.2020 року