Рішення

від 15.06.2020 по справі 340/1046/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/1046/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградській області ( 27652, Кіровоградська область, Кропивницький район, с. Первозванівка, вул. Гагаріна, 1; код ЄДРПОУ - 04365098 ) провизнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградській області (далі -відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 17.01.2020 №1147 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі заяви від 09.04.2019 року;

- зобов`язати Первозванівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі заяви від 09.04.2019 року.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що маючи намір отримати земельну ділянку у власність, звернулася до Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2 га (із них: 2 га пасовища) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності на території Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області. Натомість, Первозванівською сільською радою прийнято рішення №1147 від 17.01.2020 року, яким відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою. Вважаючи таке рішення протиправним, просить суд задовольнити адміністративний позов.

Представником відповідача по справі подано до суду відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наголошує, що заява позивача була розглянута відповідно до вимог чинного законодавства, за наслідками якої винесено відповідне рішення, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

31.03.2020 року до суду надійшли матеріали позовної заяви (а.с.1-28).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та вирішено здійснювати її розгляд за наявними у справі матеріалами (а.с.30).

Вказану ухвалу надіслано учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України та ними отримано, що посвідчується відповідними повідомленнями про вручення судової кореспонденції (а.с.31-33).

17.04.2020 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, долучивши до нього докази в обґрунтування позиції (а.с.34-43).

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

За приписами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Оскілки шістдесятий день припадає на період перебування головуючого судді по справі у відпустці (інший неробочий день), з урахуванням положень ч.1, ч.6 ст.120, ст.258 КАС України, останнім днем для вирішення даної справи є 15.06.2020 року.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га (із них: 2,00 га пасовищ) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності на території Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (а.с.8).

До вказаної заяви позивачем додано: копію паспорта та ідентифікаційного номеру, графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки, копія довіреності (а.с.17-18).

В свою чергу, 30.05.2019 року Первозванівська сільська рада на таку заяву листом №06-24/734 ОСОБА_1 надала відповідь, за змістом якої, на черговій 16 сесії 8 скликання, що відбулась 27.05.2019 року, було винесено на розгляд питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею - 2,00 га. Після відкритого/поіменного голосування депутатським складом, проект рішення не набрало достатньої кількості голосів для прийняття рішення (а.с.19).

Судом встановлено, що таку відмову відповідача було оскаржено позивачем до суду.

Так, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 року по справі №340/1422/19, визнано протиправною бездіяльність Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 09 квітня 2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Зобов`язано Первозванівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі заяви від 09 квітня 2019 року та прийняти відповідне рішення (а.с.20-23).

За результатами апеляційного оскарження такого рішення, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019 року, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 року по справі №340/1422/19 - залишено без змін (а.с.24-26).

У відповідності до положень ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, обставини, встановлені вказаними судовими рішеннями судів, є преюдиціальними при вирішенні даної справи по суті, а відтак достеменно підтверджують право позивача на отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі заяви від 09.04.2019 року.

Натомість, 17.01.2020 року на 23 сесії восьмого скликання Первозванівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області прийняла рішення №1147, яким відмовила громадянці ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Первозванівської сільської ради (а.с.27).

Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у вказаному наказі, вважаючи його протиправним позивач звернулася до суду з даним позовом за захистом порушеного на її думку, права.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом даного спору є встановлення правомірності дій Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області при прийнятті рішення від 17.01.2020 року №1147 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі заяви від 09.04.2019 року та судового рішення.

Судом встановлено, що вказане рішення прийнято за результатами повторного розгляду заяви громадянки ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Первозванівської сільської ради, та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09.09.2019 року справа №340/1422/19, враховуючи висновок постійної комісії сільської ради з питань земельних відносин, екології, містобудування та використання природних ресурсів, відповідно до статей 12, 116, 118, 122, 123 Земельного кодексу України, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статті 8, 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

Відповідачем долучено до свого відзиву протокол засідання постійної комісії земельних відносин, екології, містобудування та використання природних ресурсів №13 від 23.05.2019 року, з якого вбачається, що на засіданні такої комісії були розглянуті питання про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, серед іншого, громадянки ОСОБА_1 - яким вирішено винести розгляд даного питання на сесію (а.с.41-42).

Спірні правовідносини врегульовані: Конституцією України; Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» , Законом України «Про Державний земельний кадастр» , Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , процесуальні питання адміністративного судочинства визначені Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до вимог статті 92 Конституції України, статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 5 Закону України Про особисте селянське господарство від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У відповідності до п. "б" ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст п. п. "в" ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Аналіз вищенаведених законодавчих норм свідчить про наявність у позивача можливості отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» №280/97-ВР від 21.05.1997 р. (далі-Закон №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Проаналізувавши вищевказані положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом «в» частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

У відповідності до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Таким чином, частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 27.02.2018 року справа №545/808/17 та постанові від 20.01.2018 року по справі №802/928/17-а .

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у користування та власність громадян.

При цьому, суд зауважує, що наведеними вище положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Разом з тим, надаючи правову оцінку спірному рішенню суд засвідчує, що таке рішення оформлене у відповідності до вимог чинного законодавства передбачених для оформлення такого роду документів, містить всі обов`язкові реквізити, підписаний уповноваженою особою відповідача.

Проте, в такому рішенні не зазначена, яка саме конкретна підстава стала для прийняття такого рішення про відмову з огляду на наявність судового рішення по справі №340/1422/19.

При цьому, суд зауважує, законодавець, наділяючи орган місцевого самоврядування розпорядчими функціями щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, зобов`язав контролюючий орган мотивувати таке рішення. Тобто, Первозванівська сільська рада зобов`язана навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви його прийняття, а не обмежуватись загальними нормами чинного земельного законодавства.

У відзиві представником відповідача вказано, що згідно доданих позивачем до графічних матеріалів, бажане позивачем місце розташування земельної ділянки накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3522586600:02:000:2426, для ведення товарного сільського виробництва, яка вже є сформованою, та відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру (а.с.36).

Водночас, вказаного у спірному рішенні відповідачем не зазначено.

Також, суд враховує приписи частини 2 статті 77 КАС України про те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення , за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина перша статті 79-1 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно цієї ж статті державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» засадами державної реєстрації прав є: обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Слід також зазначити, що в рамках адміністративного судочинства бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України.

Так, дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Разом з тим, з аналізу положень Земельного кодексу України суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі « Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96 ).

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року по справі №806/5106/15 .

Суд звертає увагу на те, що згідно інформації, яка міститься в Публічній кадастровій карті, обране бажане місце розташування ділянки на яку претендує позивач знаходиться в межах сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3522586600:02:000:2426, площею 15.06822, цільове призначення землі сільськогосподарське, тип власності: комунальна власність, не обтяжене будь-яким речовим правом.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відтак, у силу статті 122 Земельного кодексу України відповідача наділено повноваженнями передавати у власність або у користування для всіх потреб земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності відповідної територіальної громади.

З огляду на зазначене, суд вважає твердження відповідача щодо про неможливість надання дозволу, оскільки бажана земельна ділянка накладається на сформовану земельну ділянку 3522586600:02:000:2426 надуманими та безпідставними.

Суд наголошує, що оскільки ОСОБА_1 , з урахуванням вищезазначених норм ЗК України, подано всі відповідні документи, що також не заперечується відповідачем, то у останнього не було правомірних підстав відхиляти клопотання щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв`язку із вказаними приписами чинного законодавства, суд приходить до висновку про протиправність винесення Первозванівською сільською радою рішення від 17.01.2020р. №1147.

Таким чином, відповідач, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв не у межах і не у спосіб, визначений чинним законодавством.

Отже, виходячи із встановлених фактичних обставин у справі у взаємозв`язку із вказаними положеннями чинного законодавства, суд вбачає порушення чинного законодавства відповідачем при прийнятті спірного рішення, та його невідповідності вимогам Земельного кодексу України, оскільки вказаними законодавчими положеннями визначено вичерпний перелік підстав для відмови громадянам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права позивача, встановлені судом обставини справи і наведені норми чинного законодавства свідчать, що відповідачем, при прийнятті спірного рішення, не враховано всіх обставин, що мають значення для прийняття правомірного рішення, тому уданому випадку суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язати Первозванівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі заяви від 09.04.2019 року .

У свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, аби неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду і прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/021 ).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача, що зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є втручанням в його дискреційні повноваження та виключну компетенцію наступних підстав.

Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття ''дискреційні повноваження' суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративній! орган мас можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору і те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Тому доводи відповідача суд відхиляє.

Таким чином, в даному випадку не є втручанням суду у дискреційні повноваження Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки позивач звертався до відповідача з питанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проте відповідач протиправно надав ОСОБА_1 формальну відмову.

Аналогічна правова позиція викладена и постановах Верховного Суду від 05.03.2019 року у справі №2040/6320/18, від 23.05.2018 у справі №825/602/17, від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 та від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а .

Так, суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі №826/17220/17 .

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 23.11.2018 року та зазначає наступне.

Приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 у постанові від 30.01.2019 року зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування» .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах « Beyeler v. Italy» № 33202/96, « Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, « Moskal v. Poland» № 10373/05 ).

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В свою чергу, однією з вимог адміністративного позову є зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, тому дана позовна вимога є передчасною.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

На думку Кіровоградського окружного адміністративного суду, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваного рішення, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій під час прийняття оскаржуваної рішення про відмову з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України , а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В матеріалах справи містяться докази щодо понесення позивачем витрат по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (а.с.5).

Відтак, з огляду здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору у сумі 840,80 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 17.01.2020 №1147 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі заяви від 09.04.2019 року.

Зобов`язати Первозванівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на підставі заяви від 09.04.2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 04365098).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. ст. 255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Процесуальні строки, визначені рішенням суду застосовуються з урахуванням п. 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15 червня 2020 року.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук