Рішення

від 15.06.2020 по справі 640/8024/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2020 року м. Київ № 640/8024/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю МІТПРОД ПЛЮС доГоловного управління ДПС у м.Києві провизнання протиправним та скасування наказу та податкових повідомлень- рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю МІТПРОД ПЛЮС (далі по тексту - позивач, ТОВ МІТПРОД ПЛЮС ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м.Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м.Києві), в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ МІТПРОД ПЛЮС (код 40815703) №1292 від 06 лютого 2020 року;

2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №03702615050102 від 12 березня 2020 року;

3) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №03712615050102 від 12 березня 2020 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив про винесення спірного наказу про проведення перевірки за відсутності підстав, визначених Податковим кодексом України. Крім того, вказав на те, що господарська операція між позивачем та ТОВ ЕКО-БЕКОН за січень 2018 року на суму 192 303,36 грн. є реальною, а висновки про її фіктивність, викладені відповідачем в акті перевірки №112/26-15-05-01-02/40815703 від 19.02.2020 є помилковими та не відповідають дійсності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

06 травня 2020 року представником ГУ ДПС у м. Києві надано до суду відзив, в якому він, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що спірний наказ та податкові повідомлення - рішення прийняті ГУ ДПС у м. Києві у відповідності до вимог чинного законодавства.

У письмовій відповіді на відзив (вх.№03-14/69533/20 від 22 травня 2020 року) позивач зазначив, що твердження відповідача відносно ненадання відповіді позивачем на запит про надання інформації від 16.08.2019 та законності проведення перевірки на підставі наказу №1292 від 06.02.2020 є безпідставними та необґрунтованими, не містить жодних посилань на конкретні докази та спростовуються доказами, наданими позивачем разом із позовною заявою.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

Відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового Кодексу України працівниками Головного управління ДПС у м. Києві та на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві № 1292 від 06.02.2020 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку TOB МІТПРОД ПЛЮС з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з TOB ЕКО-БЕКОН (код 39831769) за січень 2018 року показників декларації з податку на додану вартість та за 2018 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларацій з податку на прибуток підприємства згідно наказу Головного управління ДПС у м. Києві №1292 від 06.02.2020.

У результаті проведеної перевірки податковим органом складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB МІТПРОД ПЛЮС № 112/26-15-05- 01-02/40815703 від 19.02.2020 (далі по тексту - Акт), яким встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, пункту 85.2 статті 85, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток приватних підприємств всього на суму 2884,00 грн., у тому числі за 2016 рік на суму 28846,00 грн.;

пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 32051,00 грн., у тому числі за лютий 2018 року - 32051,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2020 року №03702615050102. яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 36058,00 грн., з яких 28846,00 грн. за основним платежем та 7212,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 03712615050102 , яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 40064,00 грн., з яких 32051,00 грн. за основним платежем та 8013,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з наказом відповідача про проведення перевірки, та прийнятими за результатом її проведення податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для винесення контролюючим органом спірного наказу на проведення перевірки позивача, суд виходить з наступного.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.

Зокрема, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Згідно з пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Таким чином, документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України виникає за наявності таких умов: виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня отримання запиту.

Зазначені у підпункті 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України обставини є юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов`язує подальшу реалізацію контролюючим органом свого права на проведення документальної позапланової перевірки.

При цьому, факти, які свідчать про недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення необґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на адресу позивача надіслано запит про надання інформації (пояснень та їх документального підтвердження) №156611/10/26-15-14-01-02 від 16.08.2019, яка отримана позивачем 28.08.2019.

12.09.2019 позивач направив на адресу відповідача пояснення №11/09-1 від 11.09.2019 з наступними додатками: договір поставки № 150317/1 від 15.03.2017; рахунок-фактура № ЕБ-0011/16 від 10.08.2017; рахунок-фактура № ЕБ-0000002 від 22.01.2018; платіжне доручення № 407 від 10.08.2017; платіжне доручення № 792 від 22.01.2018; видаткова накладна № ЕБ-0000002 від 22.01.2018; товарно-транспортна накладна № 1 від 22.01.2018; лист-вимога вих. №20/02-1 від 20.02.2018; рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/331/18 від 11.06.2018; наказ Господарського суду Житомирської області №906/331/18 від 10.07.2018.

Відповідач зазначаючи про те, що позивачем не надано пояснення та їх документальні підтвердження на запит, призначив документальну позапланову невиїзну перевірку на підставі спірного наказу № 1292 від 06.02.2020.

Суб`єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб`єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 16.02.2016 (справа №826/12651/14).

У справі, яка розглядається, відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову, не доведено будь-якими належними та допустимими доказами наявності недостовірних даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих позивачем, а також конкретних обставин (фактів), які б свідчили про порушення ним податкового, валютного та іншого законодавства, доказів виявлення таких обставин внаслідок перевірок інших платників податків тощо; не зазначено таких обставин й у письмовому запиті контролюючого органу.

За встановлених обставин даної справи суд, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, доходить висновку, що оскаржуваний наказ про призначення перевірки прийнято за відсутності підстав та умов, визначених підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, із дотриманням яких законодавець пов`язує можливість проведення документальної позапланової перевірки.

Доводи ж відповідача про недостатність наданих позивачем пояснень і документів, без визначення, які виявлені контролюючим органом обставини не підтверджуються наданими платником документами, не можуть свідчити про законність призначення оспорюваної перевірки позивача.

Водночас процедурні порушення під час призначення та/або проведення перевірки контролюючим органом не можуть сприйматися як безумовне свідчення протиправності податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами документальної невиїзної перевірки. Вчинені контролюючим органом процедурні порушення під час призначення та проведення зазначеної перевірки підлягають оцінці і з огляду на те, наскільки вони вплинули на можливість платника податків захистити свої права, зокрема, щодо надання відомостей контролюючому органу задля правильного установлення обставин та обґрунтованості висновків, та чи призвели установлені процедурні порушення до необґрунтованості чи помилковості висновків контролюючого органу.

Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 (провадження № К/9901/25669/19).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у цій постанові сформулював правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Суд зазначив, що така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, після оцінки судами порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, на які вказує позивач, суди мають обов`язково оцінювати такі порушення з огляду на те, чи призвели вони до необґрунтованості чи помилковості висновків контролюючого органу та чи є вони такими, що тягнуть протиправність податкового повідомлення-рішення. У разі, якщо установлені судом порушення щодо проведення перевірки не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, суди мають переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства, які слугували підставою для визначення платнику грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

15.03.2017 між позивачем та TOB ЕКО-БЕКОН укладено Договір поставки №150317/1 від 15.03.2017, відповідно до якого останній зобов`язався передати за плату у власність позивача м`ясну продукцію.

Відповідно до пункту 2.2 Договору поставки № 150317/1 від 15.03.2017, оплата за товар здійснюється на умовах попередньої оплати в розмірі 100% від загальної вартості товару, визначеної у рахунку на оплату.

Так, відповідно до вказаних умов, TOB ЕКО-БЕКОН виставлено позивачу 2 рахунки на попередню оплату за поставку м`ясної продукції на загальну суму 1 352 459,20 грн.

У подальшому, позивач частково здійснив передоплату за вказаними рахунками у розмірі 392 303,36 грн. двома переводами на користь TOB ЕКО-БЕКОН :

платіжне доручення № 407 від 10.08.2017 на суму 200 000,00 грн.;

платіжне доручення № 792 від 22.01.2018 на суму 192 303,36 грн.

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток та податку на додану вартість позивача за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 контролюючим органом встановлено заниження суми податку на прибуток на суму 28846,00 грн. за 2018 рік та встановлено завищення податкового кредиту за січень 2018 року у сумі 32051,00 грн. за результатом вчинення господарських взаємовідносин з TOB ЕКО-БЕКОН .

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що TOB ЕКО-БЕКОН здійснив часткову поставку передплаченої м`ясної продукції на суму 240 379,20 грн., заборгованість позивачу становить - 151 924,16 грн. (392 303,36 грн. передплати - 240 379,20 грн. фактично поставленої продукції).

У зв`язку з цим, позивач спрямував на адресу TOB ЕКО-БЕКОН лист-вимогу вих. № 20/02-1 від 20.02.2018 про повернення вказаних грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Житомирської області у справі № 906/331/18 від 11.06.2018 встановлено, що позивач у рамках Договору поставки № 150317/1 від 15.03.2017 здійснив на користь TOB ЕКО-БЕКОН передплату за м`ясну продукцію у розмірі 392 303,36 грн. (200 000 грн. + 192 303,36 грн.), проте TOB ЕКО-БЕКОН здійснило поставку на користь позивача тільки на суму 240 379,20 грн.

Рішенням Господарського суду Житомирської області у справі № 906/331/18 від 11.06.2018 на користь позивача з TOB ЕКО-БЕКОН стягнуто 151 924,16 грн., про що господарським судом Житомирської області видано наказ № 906/331/18 від 10.07.2018.

На підставі наказу № 906/331/18 від 10.07.2018 Корольовським ВДВС м. Житомир ГТУЮ у Житомирській області відкрито виконавче провадження № 56952596, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56952596 від 09.08.2018.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №391/3684, фінансова звітність це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства/установи за звітний період.

Звіт про фінансові результати це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства/установи.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 Звіт про фінансові результати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87 передбачено, що витрати це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

Пунктом 32 цього ж положення встановлено, що прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від № 290 від 29.11.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Згідно з пунктом 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від № 318 від 31.12.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У силу положень підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.

Такі висновки кореспондують приписам пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, у силу якого для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У свою чергу, під господарською операцією згідно статті 1 вказаного закону розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис (852-15), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

На підтвердження товарності укладених угод позивачем до суду надано копії: договорів, актів задачі-прийняття робіт, платіжні доручення, та докази реалізації отриманих послуг в господарській діяльності товариства.

Умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договору позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Тобто, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток (витрат) та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит та суми податку на додану вартість за результатами здійснених господарських операцій з ТОВ ЕКО-БЕКОН сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства, обсяг яких є достатнім для висновку про те, що рух товарів, робіт і послуг дійсно мав місце.

Відповідач під час розгляду справи не заперечував, що первинні бухгалтерські документи, якими позивач та його контрагенти супроводжували виконання спірних фінансово-господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.

Контролюючий орган не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту за вказаними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Водночас відповідач посилається на наявність вироку у кримінальній справі КП №32018060000000012, порушеної відносно ОСОБА_1 за статтею 205 Кримінального кодексу України.

Так, згідно вироку Корольовського районного суду м.Житомира від 12 квітня 2018 року у справі №296/2280/18 затверджено угоду про визнання винуватості від 29.03.2018, укладену між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Житомирської області ОСОБА_2 , обвинуваченим ОСОБА_1 та захисником Кондратюком О. А . Визнано ОСОБА_1 винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, та призначено йому узгоджену міру покарання у виді штрафу в розмірі 700 неоподакованих мінімумів доходів громадян, що становить 11900,00 грн.

Так, згідно вироку Корольовського районного суду м.Житомира від 12 квітня 2018 року у справі №296/2280/18 02.10.2017 ОСОБА_1 в денний період часу для досягнення своєї злочинної мети, направленої на здійснення фіктивного підприємництва, за відсутності навичок щодо здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств, освіти, офісного та складських приміщень, працівників, перебуваючи в офісі приватного нотаріуса ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1 , який не був обізнаний про незаконність дій ОСОБА_1, підписав документи, що відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації/перереєстрації юридичної особи: договір купівлі продажу корпоративних прав TOB ЕКО-БЕКОН , статут TOB ЕКО-БЕКОН затвердженого протоколом №5 загальних зборів учасників від 02.10.2017, у зв`язку з чим набував прав та обов`язків засновників, а також призначив себе на посаду директора та головного бухгалтера вказаного суб`єкта господарювання. Того ж дня, попередній власник TOB ЕКО-БЕКОН (код ЄДРПОУ 39831769) ОСОБА_9 , який не був обізнаний про незаконність дій ОСОБА_1, подав до Житомирської обласної філії КП Центр державної реєстрації за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги буд.10, офіс 211, для проведення реєстраційних дій Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи , Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах установчі документи TOB ЕКО-БЕКОН для внесення змін до відомостей про юридичну особу, які були підписані ОСОБА_1, а саме договір купівлі продажу корпоративних прав TOB ЕКО-БЕКОН , статут TOB ЕКО-БЕКОН , затверджений протоколом №5 загальних зборів учасників від 02.10.2017.

Після придбання та перереєстрації TOB ЕКО-БЕКОН на своє ім`я, ОСОБА_1 самостійно підприємницьку діяльність не здійснював, угод фінансового характеру не укладав, печаткою підприємства не користувався, не призначав та не звільняв з посад працівників. Реквізити підприємства використовувались для прикриття незаконної діяльності, пов`язаної з проведенням безтоварних операцій по отриманню послуг з відгодівлі великої рогатої худоби від ФОП ОСОБА_12 та сприяння службовим особам TOB Лукон у заволодінні коштами закладів управління освіти Житомирської міської ради у сумі 3 779 450,00 грн.

Водночас, суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Водночас, податковим органом не надано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності директора його контрагента або про допущені ним порушення податкового законодавства..

При цьому, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Доказів того, що особа, яка підписала спірні документи від імені контрагента, не мала відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо позивачу, податковим органом не надано. Так само як і не надано доказів того, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що договір від 15 березня 2017 року від імені контрагента підписано директором TOB ЕКО-БЕКОН ОСОБА_13, тоді як ОСОБА_1 згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичні осіб-підприємців за №130501258729 став директором лише 02.10.2017.

Також згідно зазначеного вироку Корольовського районного суду м.Житомира від 12 квітня 2018 року у справі №296/2280/18 директор ОСОБА_1, використовував TOB ЕКО-БЕКОН для проведення безтоварних операцій саме з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_12 та ТОВ Лукон , водночас жодних даних відносно фіктивності господарських операцій позивача з TOB ЕКО-БЕКОН вирок не містить.

Слід зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №826/1244/13-а.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі Інтерсплав проти України ).

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 ( Булвес АД проти Болгарії ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про недоведеність відповідачем правомірності прийнятих наказу та податкових повідомлень - рішень та наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відносно відшкодування на користь позивача судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За результатами аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України суд приходить до висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорара та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження заявлених до стягнення витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, позивачем надано копії Договора №1 про надання професійної правничої допомоги від 12 березня 2019 року, Додаткової угоди №4 до договору про надання професійної правничої доомоги №1 від 12.03.2019, Акту приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг (професійної правничої допомоги) №1 до договору про надання професійної правничої допомоги №1 від 12.03.2019 та додаткової угоди №4 від 18.03.2020, платіжного доручення №2538 від 26.03.2020, розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд, дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані саме з розглядом справи в суді та є співмірними по відношенню до складності справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

При цьому, відповідачем спростувань та обґрунтованих заперечень щодо судових витрат надано не було, оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про задоволення вимог представника позивача стосовно стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 23900,00грн.

Частина перша статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення №2539 від 26 березня 2020 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4210,00 грн., який підлягає відшкодуванню на користь останнього за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю МІТПРОД ПЛЮС задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у м.Києві Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ МІТПРОД ПЛЮС (код 40815703) №1292 від 06.02.2020.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві №03702615050102 від 12.03.2020.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві №03712615050102 від 12.03.2020.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МІТПРОД ПЛЮС витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23900,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві.

6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МІТПРОД ПЛЮС судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4210,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В.Аблов

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю МІТПРОД ПЛЮС (03162, Київ, вул.Тулизи, 10А, офіс 5, код ЄДРПОУ 40815703)

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19)