Рішення

від 09.06.2020 по справі 826/6492/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/473

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2020 року м. Київ № 826/6492/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю Каміа плюс

до Головне управління ДПС у м. Києві

про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представника позивача, представник відповідача не прибув, про причини неприбуття суд не повідомляв

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Каміа плюс (надалі - позивач) адреса: 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 7, корп. 3 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, в якій позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві Форми "Р" № 0114130304 від 16.02.2016 р., згідно якого встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 19 291 030,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 15 432 824,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - на 3 858 206,00 грн. (надалі - ППР № 0114130304);

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві Форми "В4" № 0115130304 від 16.02.2016 р., згідно якого встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПКУ, у зв`язку з чим позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 41 795,00 грн. (надалі - ППР № 0115130304);

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві форми "С" № 0116130304 від 16.02.2016 р., згідно якого встановлено порушення позивачем п. 2.11 глави Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ № 637 від 15.12.2004 р., у зв`язку з чим до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 24 150,00 грн. (надалі - ППР № 0116130304).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 11.06.2019 касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволена частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019 скасовані, адміністративна справа № 826/6492/16 направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2019 адміністративна справа № 826/6492/16 прийнята до провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 20.09.2019 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Крім цього, 18.11.2019 в судовому засіданні судом на обговорення постановлено питання щодо заміни первісного відповідача Головного управління Державної фіскальної службиу місті Києві на належного - Головного управління ДПС у м. Києві.

У зв`язку із вищевикладеним, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 18.11.2019 замінено відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на належного - Головне управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

У судовому засіданні 12.12.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.12.2019 заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.

В справі було проведено низку судових засідань. В останньому судовому засіданні 09.06.2020 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У період з 28.12.2015 по 19.01.2016 посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014. за результатами якої складено акт від 26.01.2016 № 12/1/26-15-13-03-04/33646294 (надалі - Акт).

В Акті встановлені наступні порушення:

- п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), що призвело до завищення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 41 795,00 грн. та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 15 432 824,00 грн за грудень 2017;

- п. 2.11 гл. 2 Постанови правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні .

Не погодившись з висновками Акта, 05.02.2016 позивач подав відповідачу письмові заперечення № 10.

За результатами розгляду заперечень на Акт відповідач листом від 12.02.2016 № 3043/10/26-15-13-03-04 повідомив позивача про залишення без змін висновків Акту.

У зв`язку з виявленими порушеннями в ході планової виїзної перевірки, 16.02.2016 відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 0114130304 про зменшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 19 291 030,00 грн., у тому числі: основний платіж - 15 432 824,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 3 858 206,00 грн.;

- № 0115130304 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року у розмірі 41 795,00 грн.;

- № 0116130304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 24 150,00 грн.

Не погодившись з рішеннями контролюючого органу, позивач розпочав процедуру їх адміністративного оскарження.

Проте, рішенням Державної фіскальної служби України від 12.04.2016 № 8075/6/99-99-1001-01-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові ППР № 0114130304, № 0115130304 та № 0116130304 - без змін.

Вважаючи ППР № 0114130304, № 0115130304 та № 011613030 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду із відповідною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач прийняв ППР № 0114130304, № 0115130304 та № 011613030, які позивач вважає протиправними у зв`язку із чим оскаржив їх до суду.

Позивач у своєму позові, поясненнях (відповідь на заперечення відповідача на адміністративний позов), поданих через канцелярію суду 26.09.2016, додаткових письмових поясненнях, поданих через канцелярію суду 13.10.2017, додаткових письмових поясненнях позивача, поданих через канцелярію суду 22.12.2017, клопотанні про залучення додаткових письмових пояснень та доказів по справі, поданих через канцелярію суду 05.09.2019, клопотанні про залучення додаткових письмових пояснень та доказів по справі, поданих через канцелярію суду 16.01.2020 в обґрунтування протиправності ППР № 0114130304, № 0115130304 та № 011613030 посилається на наступні факти та обставини, обґрунтовуючи їх наступним.

Щодо ППР № 0114130304, № 0115130304

Як зазначено в Акті позивачем за наслідками повернення товарів (залізничних вагонів) з-за меж митної території України в митному режимі імпорт , включено до складу податкового кредиту з ПДВ в декларації з ПДВ за грудень 2014 15 478 694,00 грн. ПДВ, попередньо сплаченого митним органом, неправомірно, оскільки сума такого ПДВ включатися в податковий кредит з ПДВ не може, оскільки, на думку, позивача, не виконуються вимоги п.п. а п. 198.1 ПК України,а саме: дана господарська операція (повернення товару) не є придбанням або виготовленням товарів.

Також позивач вважає, що операція з імпорту товарів у ст. 198 ПК України згадується на рівні з операціями з придбання та виготовлення товарів, а не включається до складу даних операцій. Інакше, була б відсутня необхідність окремо закріплювати в чинному податковому законодавстві порядок сплати ПДВ під час імпорту товарів та зазначати його в нормах, що передбачають право на формування податкового кредиту, зокрема в п.198.1. п. 198.3 ст. 198, п. 201.12 ст. 201ПК України.

Крім того, відповідно до п.201.12 ст. 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

При цьому, згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 ПК України.

Пунктом 187.8. ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

До того ж, відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У зв`язку із наведеними доводами, позивач робить висновок і звертає на нього увагу суду про те, що вирішальним фактором, від якого залежало право позивача на формування податкового кредиту за результатом здійснення вищевказаної операції з імпорту залізничних вагонів, була наявність митної декларації ( № 100260001/2014/147941 від 19.12.2014) сплата податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями згідно п. 187.8 ст. 187 ПК України, здійснена 19.12.2014 в сумі 15 478 694,10 грн. та подальше використання даних залізничних вагонів в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, що була виконана позивачем в повному обсязі.

В підтвердження своїх доводів позивач посилається на лист ГУ у м. Києві від 10.11.2015 № 17073/10/26-15-15-01-18, лист ДПС України від 13.02.2012 № 4123/7/15-34-17-05, лист ДФС України від 15.03.2016 № 5568/6/99-99-19-03-02-15, лист ДФС України від 23.03.2016 № 6363/6/99-99-19-02-02-15 та постанови Рівненського окружного адміністративного суду по справам № 2а/1770/1517/2012 та № 817/501\13-а, що залишені без змін відповідними ухвалами Вищого адміністративного суду України.

Щодо ППР № 011613030

Як зазначено в Акті, позивач порушив вимоги п.2.11 гл. 2 Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 № 637 Про затвердження Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні та п. 5 Наказу ДПА України від 24.12.2013 № 845 Про затвердження форми звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання та неправомірно видано готівку під звіт працівникам, які повністю не відзвітувались за раніше отримані під звіт кошти.

Зазначений висновок відповідача позивач спростовує наступним, а саме:

- надання позивачем працівникам коштів під звіт здійснювалось виключно після повернення працівниками попередньо отриманих коштів до каси позивача в повному обсязі у зв`язку з невиконанням доручень позивача та невикористанням коштів;

- у випадках часткового використання працівниками отриманих коштів, подальше надання позивачем працівникам коштів під звіт здійснювалось виключно після звітування працівниками позивача про використання попередньо отриманих коштів у встановленому законодавством порядку, що супроводжувалося оформленням відповідних звітів про використання коштів;

- твердження відповідача про те, що працівник позивача ОСОБА_3 отримав згідно видаткового касового ордера № 31 від 23.01.2014 13 300,00 грн. є недостовірним в частині отриманої суми та не відповідає даним бухгалтерського обліку позивача і його первинним документам;

- посилання відповідача на порушення позивачем вимог п.5. наказу ДПА України від 24.12.2013 № 845 Про затвердження форми звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та порядку його складання є неправомірним, оскільки цей нормативний акт набрав чинності 04.02.2014, тобто - після вчинення позивачем спірних операцій.

Між іншим, позивач звертає увагу суду на те, що згідно вимог п.2. наказу Міністерства фінансів України від 05.12.2012 № 1276, чинного на момент вчинення позивачем операцій з видання працівником готівки, звіт про використання коштів слід було оформляти за наслідками та у випадку використання працівником коштів та виконання працівником доручених дій, тобто, на думку позивача, у випадку повернення працівником отриманих під звіт коштів в повному обсязі у зв`язку з їх невикористанням, оформлення звіту про використання коштів не вимагалось.

Також позивач, як одну з підстав неправомірності ППР № 0114130304, № 0115130304 та № 011613030 зазначає порушення відповідачем встановленого чинним законодавством України порядку розгляду заперечень позивача до Акту та порядку прийняття податкових повідомлень рішень. Таке своє твердження позивач обгрунтовує наступним.

Відповідно до п.86.7. ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

Участь керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов`язковою. Такі заперечення є невід`ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Згідно вимог п. 1.5.2 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної фіскальної служби від 31.07.2014 № 22 склад комісії затверджується наказом керівника органу державної фіскальної служби; у разі розгляду спірних питань, що виникають при проведенні перевірок платників податків - юридичних осіб, очолювати таку комісію повинен заступник керівника органу державної фіскальної служби, який відповідно до розподілу обов`язку здійснює керівництво підрозділом податкового та митного аудиту.

У зв`язку із цим, позивач зазначає, що розгляд заперечень позивача до Акту здійснювався за відсутності як керівника відповідача, так і його заступника, який відповідно до розподілу обов`язків здійснює керівництво підрозділом податкового та митного аудиту, що є прямим порушенням відповідачем п. 1.5.2. вищезазначених Рекомендацій та дає підстави вважати, що контролюючим органом також були порушені вимоги п.86.7. ст. 86 ПК України щодо обов`язкової участі керівника контролюючого органу у розгляді заперечень позивача до Акту.

У зв`язку із цим, позивач зазначає, що висновок за результатами розгляду заперечень складений безпідставно, оскільки розгляд заперечень був проведений не у відповідності з вимогами законодавства та не може вважатися висновком у розумінні п. 86.7. ст. 86 ПК України.

До того ж позивач звертає увагу суду на те, що висновок керівництвом відповідача прийнятий без врахування аргументів і заперечень позивача, оскільки керівництво відповідача було відсутнє під час озвучення цих аргументів та заперечень.

Крім цього, позивач акцентує увагу на тому, що наявність вищевказаних порушень свідчить також про те, що податкові повідомлення - рішення приймались заступником керівника відповідача фактично без врахування результатів розгляду заперечень позивача, що є, на думку позивача, суттєвим порушенням встановленої п. 86.7. ст. 86 ПК України процедури їх прийняття.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

НОРМИ ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ СУДУ

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів п.21.1 ст.21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до пп.77.1 ст.77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Згідно з пп.77.4. ст. 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені ПК України, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого ПК України (з урахуванням його продовження).

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов`язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені ПКУ.

Пунктом п. 86.3 ст. 86 ПК України визначено, що акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено ст.ст. 77, 78 ПК України, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальної перевірки у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.

Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов`язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов`язання.

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв`язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному ст. 58 ПК України для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У таких випадках контролюючим органом складається відповідний акт.

Згідно з п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п`яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному ст. 58 ПК України для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов`язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов`язковою. Такі заперечення є невід`ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов`язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому ст. 58 ПК України для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків (п. 86.8 ст. 86 ПК України).

Перевіряючи зміст та підстави виставлення ППР № 0114130304, № 0115130304, № 0116130304 на відповідність вимогам ч.2. ст. 2 КАС України судом встановлено наступне.

Щодо ППР № 0114130304

З матеріалів справи вбачається, що 22.08.2012 позивач (Продавець) уклав договір купівлі-продажу залізничних вагонів № 22/12-04 з компанією North Transportation Logistics OU (Естонія) (Покупець) та ряд додаткових угод до нього, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити в порядку та на умовах, визначених договором та додатковими угодами до нього, 298 залізничних вагонів.

На виконання умов цього договору позивач експортував залізничні вагони компанії North Transportation Logistics OU, що підтверджується актом прийому передачі залізничних вагонів від 15.11.2012 та вантажно-митною декларацією.

В листопаді 2014 у зв`язку із неможливістю зареєструвати вагони у базі естонської залізниці та невідповідність деяких технічних вимог вагонів, сторони визнали неналежне виконання обов`язків по договору позивачем та уклали додаткову угоду № 3 до договору купівлі-продажу залізничних вагонів від 22.08.2012 № 22/12-04 згідно якої Покупець зобов`язався повернути 298 вагонів позивачу, а Продавець - повернути покупцю отримані за вагони кошти.

Відповідно до вантажно-митної декларації № 100260001/2014/147941 позивач при ввезенні вагонів на територію України оформив їх у режимі імпорт , сплатив 15 478 694,00 грн. податку на додану вартість та включив сплачену суму до складу податкового кредиту за грудень 2014.

В обґрунтування порушення позивачем п.п.198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, відповідач зазначає, що операція з повернення товарів не є господарською операцією з придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті), а тому не може розглядатись як юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення у платника права на податковий кредит та, відповідно, у платника податків відсутнє право на включення таких сум ПДВ до податкового кредиту.

Крім цього, в Акті відповідач вказує, що позивач придбав вагони з метою використання в господарських операціях (реалізація) та, відповідно, сформував податковий кредит в попередніх звітних періодах. При реалізації вагонів на адресу нерезидента (експорт), застосовано нульову ставку згідно з пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України, а при поверненні товару повторно включено суму ПДВ до складу податкового кредиту у грудні 2014.

Наведені доводи відповідача спростовуються наступним.

Відповідно до п.п 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Зі змісту наведених статей випливає, що обов`язковою передумовою виникнення у платника податків права на податковий кредит є нарахування (сплата) податку при придбанні товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до п. 180.1 ст. 180 та п.п. в п. 185.1 ст. 185 ПК України операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, а будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України є платником податку для цілей оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п. 190.1 ст. 190 ПК України оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Пунктом 206.1 статті 206 ПК України визначено, що під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Таким чином, операція з імпорту товарів передбачає оплату та нарахування податку на додану вартість, який визначається з договірної вартості товару, та сплачується до або на дату подання вантажної митної декларації до контролюючого органу, яким в даному випадку є митний орган.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що платник податків, виконавши перед бюджетом зобов`язання зі сплати податку на додану вартість при імпорті товарів для подальшого використання в межах власної господарської діяльності, має право для включення суми сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов`язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно п. 201.12 ст. 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що на платника податків при ввезенні товару на митну територію України покладено обов`язок зі сплати податку на додану вартість, суму якого останній має право включити до вкладу податкового кредиту звітного періоду. При цьому, діюче законодавство на момент виникнення спірних правовідносин не містить положень, що необхідною умовою для виникнення у платника податків права на податковий кредит є оплатне придбання останнім матеріальних цінностей, позаяк визначальною умовою є сплата податку на додану вартість до Державного бюджету згідно з пунктом 206.1 ст. 206 ПК України.

Отже, визначальним при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні операцій з імпорту товару, у тому числі, у випадку повернення раніше експортованого товару, є сплата під час митного оформлення товару податку на додану вартість та використання імпортованого товару у межах власної господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при ввезенні вагонів на територію України оформив їх у режимі імпорт , сплатив 15 478 694,00 грн. податку на додану вартість.

Відповідач не заперечується той факт, що надана позивачем вантажно-митна декларація № 100260001/2014/147941 оформлена належним чином, а визначена в ній сума податку на додану вартість перерахована до бюджету в повному обсязі.

При цьому, відповідачем а ні в акті перевірки, а ні в судових засіданнях не заперечувся той факт, що залізничні вагони, отримані позивачем на виконання умов договору та додаткових угод до нього, згідно з вантажною митною декларацією в подальшому використовувалися в оподатковуваних податком на додану вартість операціях в межах господарської діяльності позивача.

Враховуючи встановлені судом обставини та зважаючи на те, що позивач виконав перед бюджетом зобов`язання зі сплати податку на додану вартість при імпорті товарів для подальшого використання в межах власної господарської діяльності, суд дійшов висновку, що останній мав правові підстави для зарахування суми сплаченого податку до складу податкового кредиту.

Зазначена позиція також підтверджена висновком експерта Тихоненко І.П. (свідоцтво №1199 від 25.01.2008), яким встановлено, що висновки акту перевірки позивача в частині порушення п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 41795,00 грн та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 15 432 824,00 грн за грудень 2014 документально і нормативно не підтверджуються. Зазначене також не спростовується будь-якими доводами відповідача.

Оцінюючи всі доводи позивача та обставини, підтверджені матеріалами справи суд дійшов висновку, що оскаржуване ППР № 0114130304 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, а також суперечить встановленим у справі обставинам, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо ППР № 0115130304

Оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем податкового законодавства під час формування податкового кредиту у грудні 2014, суд, враховуючи взаємозв`язок між формуванням податкового кредиту та від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання і податкового кредиту, і, як наслідок, бюджетним відшкодуванням у перевіреному періоді, дійшов висновку про відсутність у контролюючого органу правових підстав для зменшення позивачеві розміру від`ємного значення податку на додану вартість в сумі 41 795,00 грн.

Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання ППР № 0115130304 неправомірним та його скасування.

Щодо ППР № 0116130304

Згідно матеріалів справи підставою для прийняття ППР № 0116130304 став висновок відповідача про порушення позивачем вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 в частині порядку видачі готівки під звіт та її використання.

Зокрема, під час перевірки установлено, що працівники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримували в касі позивача кошти під звіт на господарські потреби , проте звіти про використання коштів указані працівники не складали.

Позивач, в обґрунтування помилковості висновків контролюючого органу зазначає, що під час перевірки відповідачем не було прийнято до уваги, що кошти, що були видані під звіт працівникам поверталися останніми до каси позивача.

Крім цього, позивач вважає, що штраф, застосований відповідачем є адміністративно-господарською санкцією і повинен застосовуватись у межах строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

Щодо твердження позивача про те, що штраф за ППР № 0116130304 є адміністративною санкцією і повинен застосовуватися у межах строків, встановлених ст. 250 ГК України.

У зв`язку із цим суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1. ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч.2 цієї статті Законом України від 02.12.2010 № 2756-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України зі сфери її дії виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначеніПодатковим кодексом Українита іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Закон України від 02.12.2010 № 2756-VI набрав чинності 01.01.2011 і не має зворотної сили, оскільки доповнення ст. 250 ГК України частиною другою такого змісту посилює режим юридичної відповідальності.

Таким чином, до 01.01.2011 - часу набрання чинності ПК України, санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій, застосування яких було можливим лише в межах строків, встановлених ст. 250 зазначеного Кодексу, тобто, не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

Відповідно до п.п. 14.1.39. п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п.п. 14.1.265. п. 14.1 ст. 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 58.2. статті 58 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, з 01.01.2011 (часу набрання чинності ПК України) санкції за порушення законодавства, яке не є законодавством з питань оподаткування, належали до грошових зобов`язань, застосування яких є можливим лише в межах строків, встановлених ПК України.

Відповідно до п. 102.1. ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, лише до порушень, вчинених до 01.01.2011, відповідач зобов`язаний був при застосуванні до суб`єкта господарювання штрафних санкцій, передбачених Указом Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки виходити зі строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 250 ГК України.

Щодо надання позивачем своїм працівникам коштів під звіт

Відповідач зафіксував порушення позивачем Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, відповідальність за яке передбачена Указом Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки у період дії вимог ч. 2 ст. 250 ГК України, а тому дія цієї статті, зокрема, щодо встановлених у ній термінів застосування адміністративно-господарських санкцій, не може поширюватись на штрафні санкції у межах спірних правовідносин.

Разом з тим, висновки відповідача, викладені у Акті спростовуються наступним.

Відповідно до п. 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, включаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі видаткових касових ордерів позивач видав працівникам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 аванси на господарські потреби, а саме: 17.01.2014 ОСОБА_3 видано 16 600,00 грн, 20.01.2014 ОСОБА_4 видано 16 600,00 грн, 21.01.2014 ОСОБА_3 видано 16 600,00 грн, 22.01.2014 ОСОБА_4 видано 15 000,00 грн, 23.01.2014 ОСОБА_3 видано 13 000,00 грн, 24.01.2014 ОСОБА_3 видано 13 000,00 грн, 27.01.2014 ОСОБА_3 видано 13 000,00 грн, 28.01.2014 ОСОБА_3 видано 13 000,00 грн, 29.01.2014 ОСОБА_3 видано 13 000,00 грн.

Відповідно до п.2 Порядку складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 05.12.2012 № 1276 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі - Звіт), подається до закінчення п`ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт.

Зі змісту зазначених положень вбачається, що чинним законодавством України встановлено конкретний термін використання працівником отриманої готівки на заздалегідь визначені потреби і після такого використання у працівника з`являється інший обов`язок - звітувати за витрачені кошти, повернути залишок невикористаних або отримати частину власних коштів, використаних для виконання певних обов`язків.

Разом з цим, метою подачі звіту є підтвердження працівником використання коштів на визначені роботодавцем потреби.

Згідно з пунктом 3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

Отже, первинним документом, який підтверджує прийняття готівки до каси підприємства є прибутковий касовий ордер.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були використані кошти для виданих потреб та з дотриманням строків, визначених Положенням, були повернуті до каси позивача, що підтверджується наступними прибутковими касовими ордерами: від 20.01.2014 № 3, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 16 600,00 грн; від 21.01.2014 № 4, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 16 600,00 грн; від 24.01.2014 № 7, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 13 000,00 грн; від 27.01.2014 № 8, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 13 000,00 грн; від 28.01.2014 № 9, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 13 000,00 грн; від 29.01.2014 № 10, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 13 000,00 грн; від 30.01.2014 № 11, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 13 000,00 грн.

Згідно звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 22.01.2014 № 5 ОСОБА_3 прозвітував про використання виданої готівки в сумі 367,00 грн. Невитрачена частина готівкових коштів в сумі 16 233,00 грн повернута до каси позивача згідно з прибутковим касовим ордером від 22.01.2014 № 5.

Згідно звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 22.01.2014 № 3 ОСОБА_4 прозвітував про використання виданої готівки в сумі 447,48 грн. Невитрачена частина готівкових коштів в сумі 14 552,52 грн повернута до каси позивача згідно з прибутковим касовим ордером від 23.01.2014 № 6.

Суд звертає увагу, що невикористані грошові кошти повернуті до каси позивача у строки, встановлені чинним законодавством України, разом з тим, правова оцінка указаним обставинам не була надана відповідачем а ні під час проведення перевірки, а ні під час розгляду заперечень, а ні під час адміністративного оскарження рішень.

Дослідивши видаткові касові ордери, звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та прибуткові касові ордери позивача, які були видані у період з 17.01.2014 по 30.01.2014, суд прийшов до висновку про відсутність порушень позивачем вимог чинного законодавства України про використання готівкових коштів та звітування про їх використання.

Крім того, встановлені обставини свідчать про те, що під час перевірки відповідач проігнорував та не надав правову оцінку зазначеним обставинам.

У зв`язку із вищевикладеним, висновки відповідача про порушення позивачем вимог абз. 3 п. 2.11 постанови Правління НБУ від 15.12.2004 N 637 Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні не відповідають дійсним обставинам справи та спростовані долученими до матеріалів справи документами.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що ППР № 0116130304 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, суперечить встановленим у справі обставинам, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обов`язкової участі керівника відповідача при розгляді заперечень на акт перевірки

Щодо такого твердження позивача суд зазначає наступне. Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов`язковою. Такі заперечення є невід`ємною частиною акта (довідки) перевірки.

У позовній заяві, стверджуючи про обов`язкову участь керівника контролюючого органу при розгляді заперечень на Акт, позивач посилається на пункт 1.5.2 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 31.07.2014 N 22 (надалі - Методичні рекомендації).

Разом з тим, суд не приймає до уваги наведені доводи, оскільки зазначеним пунктом Методичних рекомендацій врегульовано процедуру розгляду спірних питань, що виникають під час проведення перевірок платників податків.

В свою чергу, пунктом 1.6.2 Методичних рекомендацій передбачено, що у разі незгоди платника податків або його законних (уповноважених) представників із висновками акта (довідки) документальної перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці), та надання ним заперечень до акта (довідки) перевірки до органу державної фіскальної служби за місцем обліку такого платника податків, відповідний підрозділ такого органу державної фіскальної служби здійснює розгляд отриманих заперечень - у разі організації та здійснення такої перевірки, або координацію їх розгляду та узагальнення матеріалів - у разі здійснення перевірки іншим органом державної фіскальної служби.

Керівником (заступником керівника) відповідного органу державної фіскальної служби обов`язково визначається уповноважена особа, яка є відповідальною за організацію розгляду заперечень згідно з порядком, встановленим статтею 86 Кодексу, а також структурні підрозділи, які залучаються до їх розгляду.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що керівника (заступника керівника) контролюючого органу під час розгляду заперечень на акт перевірки зобов`язано організувати належний розгляд заперечень платника податків, тобто, участь керівника або його заступника має організаційний характер та не зобов`язує останнього бути особисто присутнім під час розгляду таких заперечень.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що лист за результатами розгляду заперечення позивача та спірні податкові повідомлення-рішення прийняті уповноваженою особою відповідача, а саме - заступником начальника ГУ ДФС у м. Києві.

Крім того, суд вважає, що будь-які формальні порушення з боку контролюючих органів не можуть спростувати наявність порушень податкового законодавства платником податків.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача у цій частині.

Щодо зауважень, зроблених Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.06.2019. по цій справі

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (надалі - Верховний Суд) від 11.06.2019 касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволена частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019 скасовані, адміністративна справа № 826/6492/16 направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Повертаючи справу на новий розгляд, Верховний суд у своїй постанові від 11.06.2019 зазначив, що судами попередніх інстанцій неповно було досліджено обставини справи, що призвело до неможливості встановлення фактичних обставин справи.

Зокрема, Верховний Суд звернув увагу на такі питання, що потребують дослідження:

- до матеріалів справи залучена неналежної якості копія митної декларації, яка була оформлена при поверненні вагонів в 2014;

- в актах приймання-передачі залізничних вагонів 2012 та 2014 років зазначені різні строки служби одних і тих самих вагонів;

- в актах приймання-передачі залізничних вагонів 2012 та 2014 років зазначені різні номери моделей одних і тих самих вагонів;

- не досліджені обставини використання повернутих на територію України вагонів у господарській діяльності позивача;

- під час дослідження обставин обігу готівки суди попередніх інстанцій не звернули увагу на розбіжності між вказаною в Акті сумою виданих працівникам позивача готівкових коштів та сумою доданих до матеріалів справи касових ордерів.

Щодо вантажної митної декларації неналежної якості

Звертаючи увагу на неналежну якість копії митної декларації Верховний суд у постанові зазначає, що: В матеріалах справи наявна копія митної декларації (том 1 арк. с. 162), яка настільки низької якості, що жодних відомостей встановити неможливо. Відповідно, не можливо встановити чи відноситься сплата за митне оформлення, яка здійснена платіжним дорученням № 3697 від 19 грудня 2014 року (том 1 арк. с. 167) саме до товару, вказаного у митній декларації. За таких обставин, Суд позбавлений можливості встановити митний режим, в якому ввезені вагони, дату розмитнення, суму, сплачену за митне оформлення, суму податку на додану вартість, задекларовану та сплачену Товариством... .

Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступних висновків.

Дійсно, копія вантажної митної декларації № 100260001/

2014/147941 від 23.12.2014 (надалі - ВМД), що буда додана до позову дійсно низької якості. Натомість, позивач в додатку до клопотання про залучення додаткових письмових пояснень та доказів по справі, поданого через канцелярію суду 05.09.2019 надав ще одну копію ВМД у максимально можливій якості.

Крім цього, оригінал ВМД надавався відповідачу під час податкової перевірки позивача. Її стан та зміст не викликали у відповідача жодних запитань та сумнівів. Зокрема, на сторінці 23 Акту відповідачем зазначено, що: До перевірки надано ВМД № 100260001/2014/147941 від 23.12.2014, згідно якої сума за рахунком - 4 908 107,00 доларів США (77 393 470,51 грн.), митний режим - імпорт… .

Також, оригінал ВМД надавався для огляду в суді першої інстанції при первинному розгляді справи в суді. Жодних питань чи зауважень дійсності ВМД та достовірності та повноти зазначеній в ній інформації а ні в суду, а ні у відповідача не викликало.

До того ж, згідно змісту ВМД, при імпорті вагонів позивач сплатив 15 478 694, 10 грн. ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 3697 від 3697 від 19.12.2014, що також була додана до позовної заяви. Також факт імпорту вагонів і факт сплати митних платежів при імпорті не оскаржувався відповідачем а ні у Акті, а ні в ході судового оскарження.

Таким чином, із наданої повторно копії та оригіналу ВМД можливо встановити, що: митний режим, в якому були ввезені вагони - імпорт , дата розмитнення - 23.12.2014; сума, сплачена за митне оформлення - 15478694,10 грн., сума податку на додану вартість, задекларована та сплачена позивачем складає 15478694, 10 грн.

З огляду на вищевикладене, дослідивши надані копії та оригінал ВМД суд дійшов висновку про те, що існує можливість повно та всебічно з`ясувати та встановити факт належного митного офрмлення позивачем в режимі імпорт вагонів та сплати позивачем при їх імпорті 15478694, 10 грн. ПДВ. Зазначені факти та обставини не спростовані відповідачем.

Щодо зазначення в актах приймання-передачі залізничних вагонів 2012 та 2014 років різних строків служби та різних номерів моделей одних і тих самих вагонів

Верховний Суд у постанові зазначає, що: …Крім того, Судом вибірково досліджено перелік вагонів, вказаних у акті приймання-передачі від 15 листопада 2012 року (том 1 арк. с. 133-138). Відповідно вказаного акта у деяких вагонів строк служби закінчився у 2013 році. В той же час у специфікації № 2, яка є додатком до угоди № 3 про розірвання договору (том 1 арк. с. 146-151) у вагонів з тим самим номером вказаний інший строк служби. Так само змінюються і моделі вагонів. Наприклад: у акті: пункт 29 - № вагона 57170573, модель 15-1443; у специфікації: пункт 29 - № вагона 57170573, модель 15-Ц863 Вказані обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій та не досліджені в ході розгляду справи… .

Згідно аналізу змісту акту приймання-передачі залізничних вагонів 2012 та специфікації 2014 вбачається, що зазначені Верховним Судом невідповідності в строках служби вагонів дійсно мають місце та стосуються 68 вагонів.

Судом з`ясовано, що зміна терміну строку служби деяких вагонів відбулася внаслідок проведення по даним вагонам процедури продовження строку служби вантажного вагону , яка передбачена Положенням про продовження строку служби вантажних вагонів, що курсують в міжнародному сполученні , що затверджене Радою по залізничному транспорту країн - учасників Співдружності, протокол від 13-14.05.2010 № 52.

Зазначене Положення містить процедуру можливості та порядку зміни (продовження) строку служби вантажних вагонів (цистерн).

З положень цього Положення вбачається, що оскільки строки служби деяких вагонів наближалися до закінчення, а чинним законодавством України передбачено продовження такого строку, то для того щоб вагони мали можливість курсувати в подальшому, було здійснено усі необхідні дії для продовження строку їх служби.

На підтвердження того, що процедура продовження строків служби по вищезазначеним вагонам була дотримана позивачем, в підтвердження чого останній надав до суду копії технічних паспортів вагонів, щодо яких містяться відмінності про строки служби вказаних 68 вагонів, в документах 2012 - 2014 років.

Отже суд дійшов висновку про те, що позивачем надано належні обґрунтування та докази щодо підстав розбіжностей в строках служби деяких вагонів у 2012 та 2014 роках. Дані розбіжності жодним чином не впливають на право позивача на податкових кредит, що є предметом розгляду цієї справи. Натомість, зазначені факти та обставини не спростовані відповідачем.

Щодо різного типу моделей вагонів з одними й тими ж номерами

Щодо такого зауваження Верховного суду судом з`ясовано наступне.

Зазначені відмінності обґрунтовуються тим, що в грудні місяці 2012 року по вагонам, щодо яких існують відмінності була здійснена перереєстрація моделей.

Зокрема, листом служби статистики ДГТО Південно-західна залізниця позивача повідомлено, що за заявками Головного інформаційно-обчислювального центру Укрзалізниці (ГІОЦ УЗ) вагони було перереєстровано зі зміною моделі, про що телеграмами було повідомлено ДС станції приписки вагонів. Копія листа ДТГО Південно-західна залізниця від 05.09.2014 № НЧ-7/1393 надано позивачем до суду.

Таким чином, суд зазначає, що позивач надав належні обґрунтування та докази щодо підстав розбіжностей в моделях деяких вагонів у 2012 та 2014 роках.

Одночасно суд зазначає, що такі розбіжності жодним чином не впливають на право позивача на податковий кредит, що є предметом розгляду цієї справи.

Щодо відсутності в матеріалах справи інформації та доказів щодо використання вагонів, що повернуті на територію України у господарській діяльності позивача

Верховний Суд у своїй постанові зазначає, що: …Крім того ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не встановили, чи використовувались в подальшому вагони, які повернуто на територію України у господарській діяльності Товариства… .

У зв`язку із таки зауваженням суд звертає увагу на наступне.

Факт використання імпортованих залізничних вагонів в господарській діяльності позивача не ставився під сумнів під час проведення податкової перевірки та оскарження податкових повідомлень - рішень в суді.

В судових засіданнях та клопотанні про залучення додаткових письмових пояснень та доказів по справі від 05.09.2019 позивач інформує, що у 2012 році він мав намір продати залізничні вагони і знайшов покупця в Естонії. 22.08.2012 позивач уклав із компанією North Transportation Logistics OU (Естонія) договір купівлі-продажу залізничних вагонів № 22/12-04. Проте, через неможливість зареєструвати вагони у базі естонської залізниці та невідповідність деяких технічних вимог вагонів, договір було розірвано, а вагони було повернуто позивачу у 2014 році. Після повернення вагонів позивач не втратив свій намір продати вагони і продовжив пошук потенційних покупців.

В результаті, отримані в режимі імпорт залізничні вагони в подальшому з метою отримання доходу були продані позивачем іншому суб`єкту господарювання ТОВ Євразія Транс Сервіс згідно з договором купівлі-продажу рухомого складу № 25/14-04 від 25.11.2014, копія якого надана позивачем і міститься в матеріалах справи.

Зазначені факти та документи, що їх підтверджують, доводять, що повернуті на територію України вагони були використані позивачем в своїй господарській діяльності.

У зв`язку із такими обставинами, суд прийшов до висновку, що зазначені обставини підтверджують право позивача на податковий кредит, що є предметом розгляду цієї справи.

Щодо розбіжностей між вказаною в Акті сумою виданих працівникам позивача готівкових коштів та сумою доданих до матеріалів справи касових ордерів.

Верховний Суд у своїй постанові зазначає, що: …В акті перевірки встановлено, що всього працівниками Товариства отримано готівкових коштів під звіт без звітування за раніше отримані кошти на загальну суму 96600 грн (том 1 арк. с. 58). В той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі видаткових касових ордерів Товариством видано працівникам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 аванси на господарські потреби, а саме: 17 січня 2014 року видано 16600,00 грн, 20 січня 2014 року видано 16600,00 грн, 21 січня 2014 року видано 16600,00 грн, 22 січня 2014 року видано 15000,00 грн, 23 січня 2014 року видано 13000,00 грн, 24 січня 2014 року видано 13000,00 грн, 27 січня 2014 року видано 13000,00 грн, 28 січня 2014 року видано 13000,00 грн, 29 січня 2014 року видано 13000,00 грн. Разом 129800 грн. Вказана розбіжність залишилась поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій. Крім того, судами не досліджено наявні в справі копії видаткових касових ордерів, прибуткових ордерів та звітів про використання коштів на відповідність одне одному. Судами не досліджено, чи можливо встановити з наявних документів, які саме суми повертались, чи можливо впевнено встановити, що прибутковим ордером повернено суму, одержану саме за конкретним видатковим ордером… .

З приводу наведенного зауваження суд зазначає наступне.

Згідо аналізу змісту Акту в останньому зазначені всі суми, щодо яких, на думку відповідача, позивач допустив порушення і не склав відповідні звіти про використання коштів. Разом з тим, якщо підсумувати всі зазначені в Акті суми, то їх загальна сума складає 129 800,00 грн. Згідно матеріалів справи саме на таку суму позивачем надано до матеріалів справи видаткові, прибуткові касові ордери), а не 96600,00 грн., як зазначив відповідач в Акті, роблячи висновок про наявність порушень у зв`язку із цими розбіжностями.

В огляду на вищевикладене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази суд дійшов до висновку, що судом з`ясовано усі питання, що були поставлені Верховним Судом до з`ясування та спростував їх недоведеність.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність складання ППР № 0114130304, № 0115130304, № 0116130304.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 290354,64 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 290354,64 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Каміа плюс задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0114130304, № 0115130304, № 0116130304 від 16.02.2016.

3. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Каміа плюс (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 7, корп. 3, ідентифікаційний код 33646294) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 290 354,64 грн. (двісті дев`яносто тисяч триста п`ятдесят чотири гривні 64 копійки) грн. за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст виготовлено та підписано 15.06.2020.