Постанова

від 28.10.2020 по справі 826/6492/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6492/16 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Каміа плюс" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Каміа плюс" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 16.02.2016:

- № 0114130304 про зменшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 19 291 030,00 грн., у тому числі: основний платіж - 15 432 824,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 3858206,00грн;

- № 0115130304 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року у розмірі 41795,00 грн.;

- № 0116130304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 24150,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019 року, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 11.06.2019 року касаційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволена частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019 року скасовані, адміністративна справа № 826/6492/16 направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою у задоволенні позову позивача відмовити повністю. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що у період з 28 грудня 2015 року по 19 січня 2016 року посадовими особами податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 26 січня 2016 року № 12/1/26-15-13-03-04/33646294.

Актом перевірки зафіксовано, зокрема, порушення Товариством:

- пункту 198.1 статті 198, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 41795,00 грн та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 15 432 824,00 грн. за грудень 2014 року;

- пункту 2.11 глави 2 постанови правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні .

16 лютого 2016 року відповідачем на підстави висновків Акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0114130304 про зменшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 19 291 030,00 грн., у тому числі: основний платіж - 15 432 824,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 3 858 206,00 грн.;

- № 0115130304 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2014 року у розмірі 41795,00 грн.;

- № 0116130304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 24150,00 грн.

Не погодившись з рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з позовом.

Згідно п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У пункті 198.3 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже обов`язковою передумовою виникнення у платника податків права на податковий кредит є нарахування (сплата) податку при придбанні товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності.

Згідно пункту 180.1 статті 180 та підпункту "в" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, а будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України є платником податку для цілей оподаткування податком на додану вартість.

Пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування (п. 206.1 статті 206 Податкового кодексу України).

Таким чином, операція з імпорту товарів передбачає оплату та нарахування податку на додану вартість, який визначається з договірної вартості товару, та сплачується до або на дату подання вантажної митної декларації до контролюючого органу, яким в даному випадку є митний орган. Платник податків, виконавши перед бюджетом зобов`язання зі сплати податку на додану вартість при імпорті товарів для подальшого використання в межах власної господарської діяльності, має право для включення суми сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов`язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

У п.201.12 статті 201 Податкового кодексу України зазначено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що на платника податків при ввезенні товару на митну територію України покладено обов`язок зі сплати податку на додану вартість, суму якого останній має право включити до вкладу податкового кредиту звітного періоду. При цьому, діюче законодавство на момент виникнення спірних правовідносин не містить положень, що необхідною умовою для виникнення у платника податків права на податковий кредит є оплатне придбання останнім матеріальних цінностей, позаяк визначальною умовою є сплата податку на додану вартість до Державного бюджету згідно з пунктом 206.1 статті 206 Податкового кодексу України.

Визначальним при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні операцій з імпорту товару, у тому числі, у випадку повернення раніше експортованого товару, є сплата під час митного оформлення товару податку на додану вартість та використання імпортованого товару у межах власної господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2012 року між ТОВ "Каміа Плюс" (продавець) та компанією North Transportation Logistics OU (Естонія) (покупець) було укладено договір купівлі-продажу залізничних вагонів № 22/12-04 та ряд додаткових угод до нього, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити в порядку та на умовах, визначених договором та додатковими угодами до нього, 298 залізничних вагонів.

На виконання умов вищезазначеного договору позивач експортував залізничні вагони компанії North Transportation Logistics OU, що підтверджується актом прийому передачі залізничних вагонів від 15.11.2012 року та вантажно-митною декларацією.

В листопаді 2014 року, через неможливість зареєструвати вагони у базі естонської залізниці та невідповідність деяких технічних вимог вагонів, сторони визнали неналежне виконання обов`язків по договору позивачем та уклали додаткову угоду № 3 до договору купівлі-продажу залізничних вагонів від 22.08.2012 року № 22/12-04, згідно якої покупець зобов`язався повернути 298 вагонів ТОВ "Каміа Плюс", а продавець - повернути покупцю отримані за вагони кошти.

Згідно вантажно-митної декларації № 100260001/2014/147941 позивач при ввезенні вагонів на територію України оформив їх у режимі імпорту, сплатив 15478694,00 грн. податку на додану вартість та включив сплачену суму до складу податкового кредиту за грудень 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при ввезенні вагонів на територію України оформив їх у режимі імпорт , сплатив 15 478 694,00 грн. податку на додану вартість.

Відповідач не заперечується той факт, що надана позивачем вантажно-митна декларація № 100260001/2014/147941 оформлена належним чином, а визначена в ній сума податку на додану вартість перерахована до бюджету в повному обсязі.

Крім того, відповідачем не заперечується також факт того, що залізничні вагони, отримані позивачем на виконання умов договору та додаткових угод до нього, згідно з вантажною митною декларацією в подальшому використовувалися в оподатковуваних податком на додану вартість операціях в межах господарської діяльності позивача.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив лише про те, що позивач не має права включати 15 478 694,00 грн. до складу податкового кредиту, тому що він не придбавав товар у свого контрагента з Естонії, а лише повернув свій товар.

З приводу вказаного колегія суддів зазначає наступне.

Правові основи оподаткування ПДВ - встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об`єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників податку з:

постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ;

ввезення товарів на митну територію України;

вивезення товарів за межі митної території України.

Порядок визначення бази оподаткування операцій з постачання товарів/послуг встановлено пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ.

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі експорту товарів є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства (пункт 187.1 статті 187 розділу V ПКУ).

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) у встановлений ПКУ термін (пункт 201.1 статті 201 розділу V ПКУ).

Відповідно до підпункту а підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПКУ операції з вивезення товарів за межі митної території України в митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 розділу V ПКУ (пункт 198.2 статті 198 розділу VПКУ).

Документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі ввезення товарів на митну територію України, є митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку (пункт 201.12 статті 201 розділу V ПКУ).

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 розділу V ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За пунктом 200.4 статті 200 розділу V ПКУ при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), в частині що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 ст.2001 ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б)або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 ст.2001 ПКУ на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового-кредиту наступного звітного податкового) періоду.

Згідно вимог п.206.3 ст.206 ПКУ операції із ввезення товарів у митному режимі реімпорту звільняються від оподаткування, крім операцій із ввезення відповідно до п.3 частини другої ст.78 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI зі змінами та доповненнями (далі - МКУ), що оподатковуються податком за ставкою, визначеною пп. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 ПКУ.

Пунктом 3 ч.2 ст.78 МКУ передбачено, що у митний режим реімпорту можуть бути поміщені, товари, які були поміщені у митний режим експорту (остаточного вивезення) і повертаються особі, яка їх експортувала, у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) умов зовнішньоекономічного договору, згідно з яким ці товари помішувалися у режим експорту, або з інших обставин, що перешкоджають виконанню цього договору, якщо ці товари:

а)повертаються на митну територію України у строк, що не перевищує шести місяців з дати вивезення їх за межі цієї території у митному режимі експорту;

б)перебувають у такому самому стані, в якому вони оформлені у митний режим експорту, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування, зберігання та використання (експлуатації), внаслідок якого були виявлені недоліки, що спричинили реімпорт товарів.

Згідно п. 194.1.1 Податкового кодексу України податок становить 20 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Отже, платник податків при ввезенні товарів на митну територію України відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Митного кодексу України у митному режимі реімпорту включає суму ПДВ, сплачену під час розмитнення таких товарів та при придбанні послуг, пов`язаних зі зберіганням ввезених товарів та з їх передпродажною підготовкою, до складу податкового кредиту на підставі належним чином оформленої митної декларації та зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, визначальним при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні операцій з імпорту товару, у тому числі, у випадку повернення раніше експортованого товару, є сплата під час митного оформлення товару податку на додану вартість та використання імпортованого товару у межах власної господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до вантажно-митної декларації № 100260001/2014/147941 позивач при ввезенні вагонів на територію України оформив їх у режимі імпорт , сплатив 15 478 694,00 грн. податку на додану вартість та включив сплачену суму до складу податкового кредиту за грудень 2014.

Контролюючий орган не заперечується той факт, що надана позивачем вантажно-митна декларація № 100260001/2014/147941 оформлена належним чином, а визначена в ній сума податку на додану вартість перерахована до бюджету в повному обсязі.

Залізничні вагони, отримані позивачем на виконання умов договору та додаткових угод до нього, згідно з вантажною митною декларацією в подальшому використовувалися в оподатковуваних податком на додану вартість операціях в межах господарської діяльності позивача.

Колегія суддів зазначає, що фактично зазначення позивачем режиму імпорт , а не режиму реімпорт не вплинуло на сплату податків до бюджету України та відображення вказаних операцій у податковій звітності.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про те, що позивач виконав перед бюджетом зобов`язання зі сплати податку на додану вартість при імпорті товарів для подальшого використання в межах власної господарської діяльності, а тому мав правові підстави для зарахування суми сплаченого податку до складу податкового кредиту.

Вказані обставини підтверджуються також висновком експерта ОСОБА_1 (свідоцтво №1199 від 25.01.2008 року), яким встановлено, що висновки акту перевірки позивача в частині порушення п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 41795,00 грн та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 15 432 824,00 грн за грудень 2014 документально і нормативно не підтверджуються. Зазначене також не спростовується будь-якими доводами відповідача.

У зв`язку з наведеним обставинами, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0114130304.

Крім того, враховуючи те, що судом встановлено відсутність порушень позивачем податкового законодавства під час формування податкового кредиту у грудні 2014 року, враховуючи взаємозв`язок між формуванням податкового кредиту та від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання і податкового кредиту, і, як наслідок, бюджетним відшкодуванням у перевіреному періоді, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у контролюючого органу правових підстав для зменшення позивачеві розміру від`ємного значення податку на додану вартість в сумі 41 795,00 грн. та як наслідок винесення податкового повідомлення- рішення 0115130304.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0116130304, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0116130304 став висновок відповідача про порушення позивачем вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 в частині порядку видачі готівки під звіт та її використання.

Так, перевіряючими встановлено, що працівники позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримували в касі позивача кошти під звіт на господарські потреби , проте звіти про використання коштів вказані працівники не складали.

Позивач, у позовній заяві та додаткових поясненнях зазначив, що кошти, які були видані під звіт працівникам поверталися останніми до каси позивача.

Так, відповідно до п. 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, включаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі видаткових касових ордерів позивач видав працівникам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 аванси на господарські потреби, а саме: 17.01.2014 року ОСОБА_2 видано 16 600,00 грн., 20.01.2014 року ОСОБА_3 видано 16 600,00 грн., 21.01.2014 року ОСОБА_2 видано 16 600,00 грн., 22.01.2014 року ОСОБА_3 видано 15 000,00 грн., 23.01.2014 року ОСОБА_2 видано 13 000,00 грн., 24.01.2014 року ОСОБА_2 видано 13 000,00 грн., 27.01.2014 року ОСОБА_2 видано 13 000,00 грн., 28.01.2014 року ОСОБА_2 видано 13 000,00 грн., 29.01.2014 року ОСОБА_2 видано 13 000,00 грн.

У п.2 Порядку складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 05.12.2012 року № 1276, зазначено, що звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі - Звіт), подається до закінчення п`ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт.

Зі змісту зазначених положень вбачається, що чинним законодавством України встановлено конкретний термін використання працівником отриманої готівки на заздалегідь визначені потреби і після такого використання у працівника з`являється інший обов`язок - звітувати за витрачені кошти, повернути залишок невикористаних або отримати частину власних коштів, використаних для виконання певних обов`язків.

Разом з цим, метою подачі звіту є підтвердження працівником використання коштів на визначені роботодавцем потреби.

У пункті 3.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

Отже, первинним документом, який підтверджує прийняття готівки до каси підприємства є прибутковий касовий ордер.

В даному випадку працівниками позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були використані кошти для виданих потреб та з дотриманням строків, визначених Положенням, були повернуті до каси позивача, що підтверджується наступними прибутковими касовими ордерами: від 20.01.2014 року № 3, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 16 600,00 грн.; від 21.01.2014 року № 4, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 16 600,00 грн.; від 24.01.2014 року № 7, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 13 000,00 грн.; від 27.01.2014 року № 8, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 13 000,00 грн.; від 28.01.2014 року № 9, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 13 000,00 грн.; від 29.01.2014 року № 10, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 13 000,00 грн.; від 30.01.2014 року № 11, відповідно до якого прийнято готівку в касу позивача в сумі 13 000,00 грн.

Крім того, у матеріалах справи наявні наступні звіти:

-звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 22.01.2014 року № 5 ОСОБА_2 прозвітував про використання виданої готівки в сумі 367,00 грн. Невитрачена частина готівкових коштів в сумі 16 233,00 грн. повернута до каси позивача згідно з прибутковим касовим ордером від 22.01.2014. № 5;

- звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 22.01.2014 року № 3 ОСОБА_3 прозвітував про використання виданої готівки в сумі 447,48 грн. Невитрачена частина готівкових коштів в сумі 14 552,52 грн. повернута до каси позивача згідно з прибутковим касовим ордером від 23.01.2014 року № 6.

Вказані документи свідчать про те, що невикористані грошові кошти повернуті до каси позивача у строки, встановлені чинним законодавством України, що булор залишено поза увагою відповідача під час проведення перевірки.

Суд першої інстанції дослідивши видаткові касові ордери, звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та прибуткові касові ордери позивача, які були видані у період з 17.01.2014 року по 30.01.2014 року, дійшов правильного висновку про відсутність порушень позивачем вимог чинного законодавства України про використання готівкових коштів та звітування про їх використання.

Висновки відповідача про порушення позивачем вимог абз. 3 п. 2.11 постанови Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважаю, що наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0116130304.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного у сукупності колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 28 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: І.В. Федотов

А.Ю. Коротких