Рішення

від 11.06.2020 по справі 908/175/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/9/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2020 Справа № 908/175/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В.

При секретарі судового засідання Хилько Ю.І.

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/175/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БДО» (49000, м. Дніпро, вул. Андрія Фабра, буд. 4)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)

про стягнення суми

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Морозов В.С., довіреність № 30 від 01.10.2020

СУТЬ СПОРУ:

29.01.2020 у Господарський суд Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 03-юр від 24.01.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю «БДО» до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення 1096615,11 грн. у тому числі: заборгованість за договором на проведення аудиту в сумі 980000,00 грн., 3% річних у сумі 36647,11 грн., інфляційні втрати у сумі 79968,00 грн.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 29.01.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/175/20 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.02.2020 у справі № 908/175/20 вказана позовна зава залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.

До суду від позивача надійшла письмова заява, якою усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.02.2020 суддею Мірошниченко М.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/175/20 за правилами загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 33/9/20. Підготовче засідання призначено на 17.03.2020.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.03.2020 відкладено підготовче засідання на 14.04.2020.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.04.2020 на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України за письмовим клопотанням відповідача продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 20.05.2020 включно, відкладено підготовче засідання на 19.05.2020.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 19.05.2020 підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до судового розгляду по суті 11.06.2020.

У судове засідання 11.06.2020 з`явився представник відповідача.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні 11.06.2020 справу розглянуто, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги мотивовані таким. На підставі договору на проведення аудиту № 571217 від 11.12.2017 позивач надав відповідачу послуги, що підтверджується підписаним сторонами актом від 16.04.2018 приймання-здачі послуг на суму 980000,00 грн. Відповідач оплату не здійснив, внаслідок чого позивач також нарахував 36647,11 грн. 3% річних та 79968,00 грн. інфляційних втрат, які просив стягнути з відповідача. Позов обґрунтований ст.ст. 11, 509, 526, 530, 610, 612, 625, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 67, 173 ГК України.

Відповідач у відзиві, що надійшов до суду 25.02.2020, зазначив, що 16.04.2018 між сторонами був підписаний акт виконаних робіт відповідно до договору № 571217 від 11.12.2018, який, на думку відповідача, не відповідає умовам договору, у т.ч. п.п. 3.2, 4.1, 4.2, а саме договором передбачено підписувати акт приймання-здачі наданих послуг, а не акт виконаних робіт відповідно договору. Крім того, акт складений у зв`язку з виконанням робіт відповідно до договору № 571217 від 11.12.2018, у той час як за договором № 571217 від 11.12.2017 між сторонами міг бути підписаний акт приймання-здачі наданих послуг. Крім того, позивачем не надавався відповідачу рахунок у порядку, передбаченому п. 3.2 договору. Вважає, що підстави для оплати послуг за договором відсутні, відповідно нарахування 3% річних та інфляційних втрат безпідставні. Крім того, нарахування 3% річних та інфляційних втрат може проводитись не з 13.10.2018, а з 14.10.2018. У задоволенні позову просив відмовити. У відзиві також викладена заява про розстрочення виконання судового рішення.

06.04.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив. Вважає аргументи відповідача необґрунтованими. Зазначено, що згідно інформації, що міститься на сайті відповідача, звіт незалежного аудитора за підсумками 2017 року оприлюднено 27.04.2018, акт виконаних робіт за договором на проведення аудиту сторонами підписаний 16.04.2018. Акт виконаних робіт є первинним документом та містить усі необхідні реквізити. Рахунок на оплату був своєчасно наданий відповідачу. Проти надання відповідачу розстрочки заперечив.

14.04.2020 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив. Зазначає про відсутність належних доказів щодо своєчасності направлення позивачем рахунку на оплату. Рахунок надійшов відповідачу лише разом з відповіддю на відзив 06.04.2020. Отже, враховуючи п. 3.2 договору розрахунок за даним рахунком має бути проведений протягом 180 календарних днів після його отримання - до 02.10.2020. Таким чином і вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставною.

У судове засідання 11.06.2020 представник позивача не з`явився. Про час та місце судового слухання справи повідомлений відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

10.06.2020 на електронну адресу суду надійшло клопотання ТОВ БДО про розгляд справи без участі позивача та його представника. Вказане клопотання судом не розглядається, оскільки у порушення ч. 8 ст. 42 ГПК України електронним цифровим підписом учасника справи (його представника) не скріплене.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи наведене, оскільки позивач належним чином повідомлений про судове засідання 11.06.2020, суд вирішив розглянути справу за відсутності представника позивача.

Клопотання відповідача, що надійшло до суду 10.06.2020, про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням карантину, судом залишено без задоволення. Суд прийняв до уваги, що підготовче провадження у дійсній справі, в якому судом здійснюються дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, закрите. Сторонами подані відзив та відповідь на відзив, усі докази, необхідні для правильного вирішення спору (які можуть подаватися лише у підготовчому провадженні).

Суд також враховує таке. У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 зазначено, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

У разі відкладення розгляду справи за відсутності достатніх підстав, будуть порушені розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу може бути порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

11.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БДО» (виконавець за договором, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (замовник за договором, відповідач) укладений договір № 571217, за умовами якого (п. 1.1) виконавець зобов`язався надати замовнику бухгалтерські та аудиторські послуги (аудиторські послуги (код ДК 021:2015-79210000-9), а замовник зобов`язався прийняти послуги та оплатити їх.

У розділі 3 договору сторони визначили вартість послуг та порядок розрахунків. Згідно п. 3.1 вартість послуг, які є предметом цього договору, складає 980000,00 грн. з ПДВ.

Розрахунки за надані послуги проводяться замовником протягом 180 календарних днів після підписання сторонами акту приймання-здачі наданих послуг та отримання звітних документів, зазначених у п. 1.3 та п. 1.4 договору на підставі отриманого замовником рахунку (п. 3.2).

Згідно п. 2.1 цей договір є укладеним з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018.

Сторонами до договору підписаний додаток № 1 Загальні умови виконання договору .

Відповідачем у письмовому відзиві визнано укладення договору № 571217 від 11.12.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Згідно ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем поданий Акт виконаних робіт відповідно Договору № 571217 від 11 грудня 2018 , який, як слідує з його змісту, складений 16.04.2018. Відповідно до акту сторони визначили, що послуги згідно з договором № 571217 від 11 грудня 2017 надані якісно, у повному обсязі та згідно з терміном, передбаченим у договорі. Назва робіт: бухгалтерські та аудиторські послуги. Вартість послуг складає 980000,00 грн. у т.ч. ПДВ. Зазначено, що шляхом підписання цього акту сторони підтверджують належне виконання умов договору та відсутність взаємних претензій щодо його виконання.

Таким чином, акт, як слідує з його тексту, підписаний саме на виконання договору № 571217 від 11 грудня 2017. Крім того, сторонами, зокрема, відповідачем не доведено укладення з позивачем іншого договору № 571217 від 11 грудня 2018.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.06.2020 факт підписання вказаного акту не заперечив, наполягав на відсутності зобов`язання з оплати, враховуючи не отримання від позивача рахунку разом з актом.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Акт від 16.04.2018 містить усі необхідні реквізити, притаманні первинному документу. Назва даного документу не змінює даних, що в ньому відображені.

Крім того, суд враховує, що відповідач не заперечив факту надання послуг позивачем за договором № 571217 від 11 грудня 2017.

Стосовно не надання позивачем відповідачу рахунку на оплату, суд зазначає, що рахунок не є первинним документом у розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , сума, належна до оплати, відома відповідачу, оскільки визначена у договорі та акті, так само як і платіжні реквізити виконавця (позивача).

Відтак, суд спростовує заперечення відповідача, викладені у відзиві.

Відповідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи слідує, що позивач направив відповідачу вимогу вих. № 668 від 06.11.2018 щодо сплати заборгованості у сумі 980000,00 грн., яка виникла за договором № 571217 від 11.12.2017. У відповіді на вимогу вих. 001-06/17646 від 26.11.2018 відповідач проти наявної заборгованості не заперечив, пропонував розглянути можливість розстрочення заборгованості по договору № 571217 на 5 років.

Також позивач направив відповідачу вимогу вих. № 271 від 18.04.2019 щодо сплати заборгованості у сумі 980000,00 грн., яка виникла за договором № 571217 від 11.12.2017. Вимога, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення вручена відповідачу 25.04.2019. Відповіді на вимогу сторонами до матеріалів справи не надано.

Належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказів щодо сплати суми боргу позивачу відповідач суду не подав.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення 980000,00 грн. заборгованості.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Оскільки акт виконаних робіт складений та підписаний сторонами 16.04.2018, відповідач мав оплатити вартість послуг, виходячи з приписів пункту 3.2 договору № 571217, - до 15.10.2018 включно (оскільки 13.10.2018 (180-й календарний день припадає на вихідний день).

Суд враховує приписи ст. 253 ЦК України, відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Позивач нараховує 3% річних за період з 13.10.2018 по 10.01.2018, що є неправильним. Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 16.10.2018 по 10.01.2020 включно, виходячи з суми боргу, яка належить до стягнення, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача стягується 36405,47 грн. 3% річних. У стягненні 241,64 грн. 3% річних судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, позивачем неправомірно заявлено стягнення інфляційних втрат, починаючи з жовтня 2018.

Зробивши перерахунок інфляційних втрат, виходячи з суми боргу, яка належить до стягнення, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача стягується 62274,69 грн. інфляційних втрат за період, починаючи з листопада 2018 (у межах заявленого позивачем періоду). У стягненні 17693,31 грн. судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю.

Таким чином, позов у цілому задовольняється судом частково.

Представник відповідача підтримав викладену у відзиві заяву про розстрочку виконання рішення, просив розстрочити виконання рішення по справі щодо сплати ПАТ «Запоріжжяобленерго» суми боргу строком на 12 (дванадцять) календарних місяців з дня ухвалення такого рішення.

Обґрунтовуючи заяву відповідач зазначив, що перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані та не може вчасно виконати рішення суду у зв`язку з відсутністю на поточних рахунках грошових коштів, наявної багатомільйонної заборгованості з податкового боргу (1103,7 млн.грн.). Відповідач має кредиторську заборгованість за роботи, послуги, товарно-матеріальні цінності у розмірі 116,80 млн.грн. Сума мінімально необхідних платежів з 01.01.2020 складає 256959 тис.грн. на місяць. Відповідач не може розраховувати на кошти, що надходять на його рахунки, оскільки на ці рахунки накладено арешт 15.01.2020. Станом на 01.01.2020 дебіторська заборгованість становить 1693,8 млн.грн. Звертає увагу, що така ситуація склалася не з вини відповідача, оскільки проблемна ситуація виникла у зв`язку з переходом на новий ринок електроенергії. Відповідач вважає, що ненадання розстрочки виконання рішення суду призведе до погіршення фінансового становища відповідача.

Позивач проти надання розстрочки виконання судового рішення заперечив, зазначивши про це у відповіді на відзив.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відтак, розстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, при цьому оцінка доказів, що підтверджують зазначені стороною обставини, повинна бути здійснена судом за правилами ст. 86 ГПК України.

Проаналізувавши доводи відповідача щодо розстрочення виконання судового рішення та надані в їх обґрунтування докази, з`ясувавши правову позицію позивача, який заперечив проти розстрочки, суд не вбачає підстав для розстрочення виконання рішення суду у дійсній справі. Зокрема, відповідачем не доведено наявності у нього обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Суд враховує, що підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Одним із принципів підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик (ст.ст. 42, 44 ГК України). Відтак, сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, не може бути поставлена у невигідне становище (у разі розстрочення виконання судового рішення) у зв`язку з неналежним здійсненням відповідачем підприємницької діяльності. Крім того, відповідачем не подано належних доказів на підтвердження його фінансового стану, а саме відповідної фінансової та бухгалтерської звітності, що подається до контролюючих органів; не зазначено, яким саме чином (за які кошти) буде здійснюватися оплата боргу частинами (у разі надання розстрочки).

У судовому засіданні 11.06.2020 представник відповідача заявив усне клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У даному випадку суд враховує, що акт виконаних робіт був підписаний сторонами ще 16.04.2018, послуги надані позивачем належно, претензії з приводу надання послуг відповідач до позивача не висував. Відповідачем будь-яких оплат (часткових) на виконання зобов`язання по договору № 571217 не здійснено. Відтак, враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності суд не вбачає підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БДО» (49000, м. Дніпро, вул. Андрія Фабра, буд. 4, код ЄДРПОУ 20197074) 980000 (дев`ятсот вісімдесят тисяч) грн. 00 грн. заборгованості, 36405 (тридцять шість тисяч чотириста п`ять) грн. 47 коп. - 3% річних, 62274 (шістдесят дві тисячі двісті сімдесят чотири) грн. 69 коп. інфляційних втрат, 16180 (шістнадцять тисяч сто вісімдесят) грн. 21 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 16 червня 2020.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя М.В. Мірошниченко