Рішення

від 10.06.2020 по справі 916/3805/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" червня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3805/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

секретар судового засідання Драганова А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Фізичної особи-підприємця Стольніка Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл пей" (65033, м. Одеса, вул. Василя Стуса, буд. 2Д)

про стягнення 49 391,66 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Гетьман О.М. - ордер АХ №1005988 від 16.12.2019р. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В:

21.12.2019р. Фізична особа-підприємець Стольнік Ігор Миколайович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл пей", в якій просить суд стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у сумі 27 000 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 12 428,51 грн, 3% річних у сумі 2 354,55 грн, інфляційні втрати у сумі 7 608,60 грн, а також судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з метою розробки програмного забезпечення (модулю), на підставі рахунку на оплату від 19.12.2016р. №8, ФОП Стольніком І.М. було перераховано грошові кошти у розмірі 27000 грн на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл пей", що підтверджується платіжним дорученням від 20.12.2016р. № 2443. Проте, від відповідача не було отримано ані проект договору на виконання робіт, ані технічні умови, ані акти прийому-передачі виконаних робіт з передачею кінцевого продукту.

При цьому позивач зауважив, що письмовий договір між сторонами не було укладено через ненадіслання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сімпл пей" примірника договору для підписання.

З метою врегулювання спору позивачем на адресу відповідача рекомендованим листом було направлено претензію від 10.12.2019р. за вих.№ 28 про повернення безпідставно отриманих коштів, яка залишилась без відповіді та задоволення.

Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у сумі 27 000 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 12 428,51 грн, 3% річних у сумі 2 354,55 грн, інфляційні втрати у сумі 7 608,60 грн, а також судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.12.2019р. позовну заяву Фізичної особи-підприємця Стольніка Ігоря Миколайовича за вх.№3926/19 від 21.12.2019р. залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів направлення відповідачу позовної заяви з додатками листом з описом вкладення.

13.01.2020р. до суду від позивача за вх.№583/20 надійшла заява з додатками, згідно якої позивач, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, зазначені недоліки усунув.

Враховуючи перебування судді Щавинської Ю.М. з 13.01.2020р. по 31.01.2020р. у відпустці, листом від 14.01.2020р. позивача було повідомлено про те, що розгляд заяви про усунення недоліків за вх.№583/20 від 13.01.2020р. відкладається до повернення судді Щавинської Ю.М. з відпустки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.02.2020р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/3805/19 в порядку спрощеного позовного провадження із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на "26" лютого 2020р. об 11:00.

В судове засідання 26.02.2020р. з`явився представник позивача, відповідача до суду не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.

У зв`язку з неявкою у перше судове засідання представника відповідача, судом було оголошено протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 23.03.2020р. о 12:00, про що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімпл пей" було повідомлено ухвалою суду в порядку ст. 120 ГПК України.

20.03.2020р. електронним зв`язком до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у справі №916/3805/19 на іншу дату у зв`язку із емідеміологічною ситуацією в Україні та оголошенням карантину.

Ухвалою суду від 20.03.2020р. повідомлено учасників справи №916/3805/19, що судове засідання, призначене на 23.03.2020р. о 12:00 год., не відбудеться у зв`язку з оголошенням на державному рівні карантину з 12 березня до 3 квітня 2020р. та введенням обмежувальних протиепідемічних заходів. Судом також було зазначено, що про дату, час та місце судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково після скасування обмежувальних протиепідемічних заходів.

23.03.2020р. до суду від відповідача надійшло аналогічне клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із введенням карантину.

Ухвалою суду від 30.04.2020р. призначено судове засідання для розгляду справи №916/3805/19 по суті на 25.05.2020р. о 16:30.

25.05.2020р. електронним зв`язком до суду від позивача надійшла заява про відкладення судового засідання, згідно якої позивач зазначив про неможливість прибуття до Господарського суду Харківської області для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції через раптову поломку власного автомобіля, враховуючи територіальне перебування представника у м. Зміїв Харківської області.

В судове засідання 25.05.2020р. з`явився директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл пей", який зазначив, що відзив на позовну заяву ним не підготовлено, водночас, зазначив про готовність до мирного врегулювання спору.

Так, обґрунтовуючи свою позицію, директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл пей" зазначив, що станом на момент виникнення окресленої позивачем ситуації, директором підприємства була інша особа, грошові кошти від позивача дійсно надходили, а робота виконана не була.

Враховуючи клопотання позивача про відкладення розгляду справи, судом було оголошено протокольну ухвалу про перерву при розгляді справи №916/3805/19 по суті до 10.06.2020р. о 14:00, про що позивача було повідомлено в порядку ст. 120 ГПК України

При цьому, враховуючи позицію відповідача, судом було звернуто увагу сторін про наявність можливості укладання мирової угоди відповідно до ст. 192 ГПК України та про наявність можливості врегулювання спору за участю судді відповідно до ст. 186 ГПК України.

Представник позивача, який приймав участь у судовому засіданні 10.06.2020р. в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання 10.06.2020р. не з`явився, про причини відсутності не повідомляв.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вищевказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, фізичні особи-підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Оскільки при зверненні до суду з позовними вимогами, позивачем правовими підставами позову визначено положення ст.1212-1214 ЦК України, з посиланням на безпідставне набуття відповідачем грошових коштів у сумі 27 000 грн, суд вказує наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України, що відповідає висновку, сформульованому Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013р. у справі № 6-88цс13.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Наведене дозволяє дійти висновку, що обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Верховним Судом у постанові від 17.04.2019р. по справі №757/16163/17 наголошено, що ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошові кошти; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Відповідно до положень ч.1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як встановлено судом, та відповідачем жодним чином не спростовано та визнається, ФОП Стольніком І.М. було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Сімпл пей" на підставі рахунку на оплату (а.с.17) грошові кошти у сумі 27 000 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №2443 від 20.12.2016р. (а.с.18) в рахунок оплати послуг з розробки програмного забезпечення.

При цьому, суд зазначає, що фактично між сторонами договору ані в письмовому вигляді, ані шляхом усної домовленості укладено не було, з огляду на відсутність погодження істотних умов договору, які в силу положень ст.180 ГПК України, є обов`язковими.

Водночас, як встановлено судом, відповідачем відповідне програмне забезпечення розроблено та передано позивачу не було.

11.12.2019р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №28 (а.с.19-21) щодо повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 27 000 грн, яка залишилась без відповіді та задоволення.

За таких обставин, враховуючи встановлені судом обставини справи, зокрема щодо відсутності між сторонами у даній справі договірних відносин та проведення позивачем оплати послуги з розробки програмного забезпечення, яке ним не було отримано, суд дійшов висновку про те, що спірні кошти набуто відповідачем за відсутності відповідної правової підстави, а тому вони мають бути повернуті позивачеві на підставі ст. 1212 ЦК України, з огляду на що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 27 000 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 12 428,51 грн, 3% річних у сумі 2 354,55 грн, інфляційних втрат у сумі 7 608,60 грн, суд вказує наступне.

Як встановлено судом, правовими підставами стягнення з відповідача процентів позивачем визначено ст.ст.536, 1048 ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018р. у справі №910/10156/17 викладено наступні висновки.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу ч. 2 ст. 1057 ЦК України.

Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами ст. 1048 ЦК України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, відсутні.

З огляду на викладене, враховуючи висновки суду щодо набуття відповідачем грошових коштів у сумі 27 000 грн за відсутності відповідної правової підстави, а отже користування такими коштами жодним чином не відповідає критерію правомірності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 12 428,51 грн на підставі ст.1048 ЦК України.

В свою чергу нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Водночас, оскільки приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, необхідним є встановлення моменту порушення зобов`язання.

Поряд з цим, оскільки в даному випадку ані договором, ані законом строк виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутих грошових коштів не встановлено, суд зазначає, що в такому випадку застосуванню підлягають норми ч.2 ст. 530 ЦК України, відповідно до яких, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник, за загальним правилом, повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, відтак останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та як вже було зазначено судом, вимога про повернення коштів у сумі 27 000 грн позивачем була направлена відповідачу поштовим зв`язком 11.12.2019р. (а.с.21), що, враховуючи положення ч.2 ст. 530 ЦК України, свідчить про наявність у відповідача обов`язку зі сплати відповідних коштів у семиденний строк з моменту отримання такої претензії.

Поряд з цим, оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат заявлені за період до 16.12.2019р., тобто до моменту виникнення у відповідача грошового зобов`язання з повернення коштів у сумі 27 000 грн, суд доходить висновку про відмову у задоволенні вимог Фізичної особи-підприємця Стольніка Ігоря Миколайовича в цій частині.

Оцінюючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 7 000 грн, суд зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ст. 126 ГПК України, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів , які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з позовної заяви, позивач, заявляючи вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, зазначає, що такі витрати склади 7 000 грн.

Відповідно до положень ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу ФОП Стольніком І.М. надано суду договір про надання правової (правничої) допомоги від 11.12.2019р. (а.с.22-23), укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Холодов і Партнери"; додатковий договір до договору про надання правової (правничої) допомоги від 11.12.2019р. (а.с.24), яким визначено, що ціна договору сторонами визначена на рівні 7000 грн, які мають бути сплачені клієнтом на підставі актів прийму-передачі наданих послуг не пізніше трьох робочих днів з дати підписання; розрахунок вартості послуг від 11.12.2019р. (а.с.24 з обороту), згідно якого загальна вартість послуг склала 7 000 грн (1500 - вивчення правової та судової практики з питань повернення безпідставно набутих коштів, 2 500 грн - підготовка та складання позовної заяви, участь у судових засіданнях в режимі відео конференції - 1000/ одне судове засідання); акт прийму-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 16.12.2019р., згідно якого вартість наданих послуг становить 4 000 (а.с.25) та платіжне доручення на суму 4 000 грн (а.с.25 з оборотом).

З огляду на викладене, враховуючи погоджені позивачем та адвокатським об`єднанням в договорі про надання правової допомоги умови щодо оплати наданих послуг, а також кількість судових засідань (два судових засідання), в яких приймав участь представник позивача, суд вважає доведеними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 6 000 грн.

Правила розподілу судових витрат визначені нормами ст.129 ГПК України, відповідно до ч.ч. 1, 4 якої судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З оглядку на викладене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу позивача, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.129,232,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл пей" (65033, м. Одеса, вул. Василя Стуса, буд. 2Д, код ЄДРПОУ 39335649) на користь Фізичної особи-підприємця Стольніка Ігоря Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ід. код НОМЕР_1 ) безпідставно набуті грошові кошти у сумі 27 000 /двадцять сім тисяч/ грн, судовий збір у сумі 1 050 /одна тисяча п`ятдесят/ грн 12 коп., витрати на правову допомогу у сумі 3 279/три тисячі двісті сімдесят дев`ять/ грн 91 коп.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено 15 червня 2020 р.

Суддя Ю.М. Щавинська