Рішення від 09.06.2020 по справі 922/352/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/352/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Красноградського підприємства теплових мереж, м. Красноград про стягнення 3942555,27 грн. за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Красноградського підприємства теплових мереж, відповідач, в якому просить суд стягнути з останнього на свою користь борг у загальній сумі 3942555,27 грн., у тому числі: основний борг у сумі 2996554,98 грн., пеня у сумі 415563,20 грн., три проценти річних у сумі 182457,30 грн., інфляційні втрати у сумі 347979,79 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань по договору №1099/1718-БО-32 від 11.09.2017 купівлі-продажу природного газу в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 11.02.2020 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

27.02.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він визнає позовні вимоги частково, а саме просить суд задовольнити позов у частині стягнення залишку основної заборгованості у розмірі 2517920,32 грн. Вказує на те, що 25.10.2019 та 28.10.2019 відповідач здійснив платежі в рахунок погашення заборгованості у сумі 26535,72 грн. та 452098,94 грн. відповідно та таким чином сума загального боргу за спірним договором була зменшена на 478634,66 грн. Вказує на те, що позивачем до позову був наданий розрахунок штрафних санкцій за договором №1099/1718-БО-29, який не має відношення до предмету спору у цій справі. Проти стягнення пені, інфляційних та трьох процентів річних заперечує та вказує на відсутність вини у простроченні платежів. Крім того, просить суд розстрочити виконання судового рішення за цією справою рівними частками терміном шість місяців з дати набрання чинності рішення у справі.

Представник позивача у судове засідання 09.06.2020 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Представник відповідача у судове засідання 09.06.2020 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

11 вересня 2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Красноградським підприємством теплових мереж (споживач) був укладений договір №1099/1718-БО-32 постачання природного газу (надалі - договір).

Також, між сторонами були укладені додаткові угоди до договору: № 1 від 12.01.2018, № 2 від 02.04.2018.

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

Згідно п.1.2. договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 13458715,44 грн., що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу:

- від 31.10.2017 за жовтень 2017 року на суму 670514,75 грн.;

- від 30.11.2017 за листопад 2017 року на суму 2188099,36 грн.;

- від 31.12.2017 за грудень 2017 року на суму 2368544,83 грн.;

- від 31.01.2018 за січень 2018 року на суму 2851156,03 грн.;

- від 28.02.2018 за лютий 2018 року на суму 2721408,37 грн.;

- від 31.03.2018 за березень 2018 року на суму 2494392,66 грн.;

- від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 164599,44 грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 10.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Згідно позову позивач зазначає, що відповідачем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням п. 6.1. договору. В підтвердження даних обставин позивач надає довідку по операціях по підприємству відповідача за період з 01.10.2017 по 31.12.2018.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Приписами ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, 25.10.2019 та 28.10.2019 відповідачем було сплачено позивачу за спірним договором 26535,72 грн. та 452098,94 грн. відповідно (т. 2 а.с. 165-168). Отже, сума загальної заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви до суду становила 2517920,32 грн.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 2517920,32 грн., а позовні вимоги в частині стягнення цієї суми заборгованості суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 478634,66 грн. основного боргу суд відмовляє, оскільки заявлена до стягнення сума заборгованості була сплачена відповідачем до подачі позову до суду.

При цьому суд відхиляє заперечення відповідача про відсутність його вини у простроченні оплати за поставлений природний газ, з огляду на наступне.

Пунктом 3 частини 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, серед загальних засад цивільного законодавства встановлено свободу договору. При цьому, частиною 1 статті 12 ЦК України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Відповідно до положень ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зазначене кореспондується з положеннями статті 627 ЦК України, якими визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

У договорі постачання природного газу від 11.09.2017 №1099/1718-БО-32 сторони прямо передбачили обов`язок споживача в будь-якому випадку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору (п. 6.3 договору).

При цьому, ст. 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду (постанова у справі № 910/16072/16 від 21.02.2018). Зокрема, Верховний Суд вказує, що у відповідності до статті 1 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції та зазначає, що вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них… Порядок визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, і не впливає на зобов`язання сторін щодо належної оплати послуг за Договором.

Відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу природного газу та беручи на себе зобов`язання оплачувати вартість природного газу, мав усвідомлювати (свідомо допускати) можливість настання вказаних вище обставин.

Уклавши договір, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов`язки, які відображені в його умовах.

Крім того, відповідно до статей 42, 44 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

За змістом цих правових норм у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду (Постанова ВС від 06.03.2019 по справі № 905/1851/17).

З огляду на викладене, суд вважає доводи відповідача безпідставними та не приймає їх.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як зазначалося вище по тексту рішення, згідно з п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перевіривши правильність нарахування пені, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 415563,20 грн. є обґрунтованими.

При цьому, суд відхиляє твердження відповідача про те, що обставини на які посилається позивач є недоведеними унаслідок надання останнім розрахунку штрафних санкції не за спірним договором, з огляду на наступне. Так, предметом розгляду у справі №922/352/20 є заборгованість відповідача за договором постачання природного газу №1099/1718-БО-32 від 11.09.2017. Позивачем до позовної заяви поданий "Розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних Красноградського підприємства теплових мереж за договором від 11.09.2017 №1099/1718-БО-29, станом на 22.10.2019". Разом з тим, перевіривши наданий розрахунок, суд розцінює зазначення у наданому розрахунку договору №1099/1718-БО-29 як технічну описку, оскільки періоди нарахування та суми, що зазначені у розрахунку, співпадають з періодами та сумами, зазначеними у довідці про операції по договору №1099/1718-БО-32 від 11.09.2017 підприємства "Красноградське ПТМ" та виписках по особовому рахунку, що додані позивачем до позовної заяви.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 182457,30 грн. 3% річних та 347979,79 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши правильність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних у розмірі 182457,30 грн. та 347979,79 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, відповідач просить суд розстрочити виконання судового рішення за цією справою рівними частками терміном шість місяців з дати набрання чинності рішенням по справі.

Згідно з частиною першою статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема справа " ОСОБА_1 проти України" (Заява N 40450/04), зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено суду виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочки виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також не надано доказів можливості фактичного виконання рішення у даній справі відповідно до графіку розстрочки у випадку задоволення судом клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність доказів на підтвердження надзвичайних (виключних) обставин, правові підстави для задоволення клопотання про розстрочку виконання рішення суду відсутні.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача - 2517920,32 грн. основного боргу, 415563,20 грн. пені, 182457,30 грн. трьох процентів річних та 347979,79 грн. інфляційних втрат.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» , рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Красноградського підприємства теплових мереж (63304, Харківська область, м. Красноград, вул. Соборна, 47, код ЄДРПОУ 32464827) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 2517920,32 грн. основного боргу; 415563,20 грн. пені, 182457,30 грн. три проценти річних, 347979,79 грн. інфляційних втрат та 37768,85 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

В задоволенні клопотання відповідача про розстрочку судового рішення - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720).

Відповідач - Красноградське підприємство теплових мереж (63304, Харківська область, м. Красноград, вул. Соборна, 47, код ЄДРПОУ 32464827).

Повне рішення підписано 16 червня 2020 року.

Суддя О.В. Погорелова