Рішення

від 11.06.2020 по справі 347/1510/19

КОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 347/1510/19

Провадження № 2/347/40/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. Косів

Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі:

Головуючої-судді: Крилюк М.І.,

секретаря: Лазорик Л.В. ,

з участю представників сторін адвокатів: Беньковського В.А., Андрусяк Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Рожнівської сільської ради Косівського району про визнання права власності на обов"язкову частку у спадковому майні , -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Рожнівської сільської ради Косівського району про визнання права власності на обов"язкову частку у спадковому майні.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та пояснили, що ОСОБА_1 являється сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя батько належним чином розпорядився своїм майном та склав 11.01.2016р. заповітне розпорядження в користь ОСОБА_2 , який до цього часу спадщину не прийняв. До спливу шестимісячного терміну позивачем було подано заяву до приватного нотаріуса Косівського нотаріального округу Тонюк М.М. про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовила йому та ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на обов`язкову частку у спадщині у зв`язку із тим, що частка у складі колгоспного двору померлого ОСОБА_4 не визначена, що унеможливлює визначення складу спадкового майна.

Згідно виписки з погосподарської книги Рожнівської сільської ради №248/02.2-17 від 01.03.2018 ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав у домогосподарстві по АДРЕСА_1 з 1986 року по час смерті разом із ОСОБА_3 , яка вказана головою господарства та власником домоволодіння (на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 08.06.1989.). Суспільна група вказаного господарства - колгоспники. За вказаним господарством, згідно даної довідки сільської ради числиться земельна ділянка.А тому, ОСОБА_4 мало б належати 1/2 частина всього майна колгоспного двору.

На день смерті ОСОБА_4 позивач був непрацездатним, оскільки перебував на пенсії по віку, а тому вважає, що має право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. У разі, якби спадкування відбувалося за законом, він, як син спадкодавця, був би єдиним спадкоємцем І черги за законом.

Таким чином, при спадкуванні за законом йому, як єдиному спадкоємцю, належало б успадкувати усе спадкове майно померлого. Отже, він, як непрацездатний син померлого, має право на обов`язкову частку - 1/2 частину від спадкового майна, що складає 1/4 частину колгоспного двору.

А тому, просять визнати за позивачем право власності на обов`язкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_4 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , а саме: 1/4 частину у домоволодінні, що складається з житлового будинку загальною площею 65,0 м2, житловою площею 36,3 м2, сараю площею 19,0 м2, стайні площею 40,9 м2, стодоли площею 37,0 м2, вбиральні, криниці, огорожі, а також 1/4 частину земельної ділянки кадастровий номер 2623685201:02:002:0753, площею 0,2085 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Просять позов задоволити.

Відповідачі та їх представник позов не визнали та пояснили, що ОСОБА_1 за життя батька йому ніколи не допомагав та не приходив до нього. ОСОБА_5 зазначила, що коли померлий ОСОБА_4 прийшов жити до неї, то повідомив їй про те, що він все майно залишив своєму синові. Похорони ОСОБА_4 здійснювали відповідачі та після смерті батька позивач не вступав в управління спадковим майном. Власником даного майна являється відповідачка ОСОБА_5 та її чоловік за життя ніколи не оспорював її право власності. Також зазначили, що обставини зазначені ОСОБА_1 в своїй позовній заяві вже були предметом розгляду в справі за його позовом про визнання заповіту не дійсним. Оскільки заповіт судом не скасований, а тому відсутні підстави для визнання права на обов`язкову частку у спадщині за позивачем. Просять в позові відмовити.

Представник Рожнівської сільської ради Косівського району подав до суду заяву в якій просить справу розглядати у його відсутності.

Суд, вислухавши сторони, їх представників та вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення із наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_4 являється батьком позивача ОСОБА_1 , що стверджується копією свідоцтва про його народження від 11.12.1970р.

Долучена до матеріалів справи копія свідоцтва про смерть, виданого повторно 17.05.2016р. свідчить про те, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно матеріалів справи видно, що ОСОБА_4 за життя належним чином розпорядився своїм майном та 11.01.2016р. склав заповіт, відповідно до якого все належне йому майно заповів ОСОБА_2 , який являється племінником ОСОБА_3 , з якою він проживав у незареєстрованому шлюбі.

Судом встановлено, що позивач звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання вказаного заповіту недійсним та рішенням Косівського районного суду від 06.11.2017р. йому в позові було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.12.2017р. вище вказане рішення суду залишено без змін.

Тобто, дане рішення суду вступило в законну силу, оскільки в касаційному порядку позивачем не оскаржувалося. При прийнятті рішення суд належним чином досліджував всі обставини даної справи, зокрема спростовані твердження позивача щодо складання заповіту спадкодавцем у безпорадному стані через важку хворобу, а також відповідності даного заповіту внутрішній волі померлого та порушення права на вільне волевиявлення.

Згідно оглянутої в судовому засіданні цивільної справи №347/1232/16 видно, що в своїй позовній заяві про визнання заповіту недійсним ОСОБА_1 зазначав аналогічні обставини, які є предметом розгляду в даній справі, зокрема, що він є непрацездатною особою та має право на обов`язкову частку в спадкуванні. Дане свідчить про те, що судом при прийнятті рішення ще в 2017 році досліджувалися зазначені обставини та було прийнято рішення не в користь позивача, яке ним не оскаржувалося і щодо даної обставини.

В силу частини 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається із вимог позовної заяви ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на обов`язкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а саме: 1/4 частину у домоволодінні, що складається з житлового будинку загальною площею 65,0 м2, житловою площею 36,3 м2, сараю площею 19,0 м2, стайні площею 40,9 м2, стодоли площею 37,0 м2, вбиральні, криниці, огорожі, а також 1/4 частину земельної ділянки кадастровий номер 2623685201:02:002:0753, площею 0,2085 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Проте, в судовому засіданні позивач так і не зміг пояснити суду чому саме він просить визнати право власності на ј частину майна та зазначив, що документів про належність саме цієї частки майна батькові він не може представити.

Згідно виписки з інвентаризаційних матеріалів Коломийського МБТІ від 03.04.2018р. №61184 видно, що власником житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 , згідно свідоцтва про право власності, виданого 08.06.1989р. виконкомом Косівської районної Ради на підставі рішення №73 від 10.05.1989р.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 площею 0,2085га стверджується, що власником земельної ділянки на яку позивач просить визнати право власності є також ОСОБА_3 .

Згідно довідки виданої Рожнівською сільською радою ОТГ від 14.08.2019р. №971/2.2-03 ОСОБА_3 зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Тобто, житловий будинок та земельна ділянка належать на праві власності ОСОБА_3 , а право власності, згідно з частиною 1ст. 321 ЦК України є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Щодо земельної ділянки, то відповідно до ч.1,2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод, ратифікованих Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як ствердив в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 він не може представити суду жодних доказів, що житловий будинок будував його батько. А тільки із власних міркувань вважає, що він має обов`язкову частку у спадщині батька, незалежно від змісту заповіту.

Також судом встановлено, що документи щодо належності даного майна ОСОБА_3 ніким не оскаржувалися та ОСОБА_1 після смерті батька не звертався до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Відповідно до положень ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Пунктом 3 постанови Пленуму ВСУ № 7 Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 року визначено, що згідно з правилами статті 1220 ЦК часом відкриття спадщини слід вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Тому, судом встановлено, що оскільки щодо спадкового майна було складено заповіт, який є дійсним, оскільки судом не скасований, а тому визнання права на обов`язкову частку у спадщині охопленій заповітом порушує права як спадкоємця, так і власника даного майна, що суперечить нормам чинного законодавства.

Частиною 1 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Що стосується твердження позивача про те, що на день смерті ОСОБА_4 він був непрацездатним, оскільки перебував на пенсії по віку, а тому має право на обов`язкову частку у спадщині спростовується доказами дослідженими в судовому засіданні та не відповідає вимогам ст.1241 ЦК України.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 30.05.2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування у п.19 зазначив, що перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Той зі спадкоємців, який має право на обов`язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов`язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ніколи не проживав із спадкодавцем, жодним чином йому не допомагав та після його смерті в управління спадковим майном не вступав.

Крім цього, матеріали справи не містять доказів того, що позивач до спливу шестимісячного терміну після смерті батька звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Як вбачається із роз`яснення приватного нотаріуса Тонюк М.М. від 22.10.2018р., позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом 22.10.2018р., в той час коли часом відкриття спадщини є день смерті батька ОСОБА_4 -ІНФОРМАЦІЯ_3 Доказів того, що позивач звертався до нотаріуса з будь-якими заявами в 2016 році матеріали справи не містять.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 263 ЦПК України зазначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання права на обов`язкову частку у спадщині за ОСОБА_1 .

На підставі наведеного ст.ст.328, 1220, 1241, 1268 ЦК України та керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Рожнівської сільської ради Косівського району про визнання права власності на обов"язкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: Крилюк М.І.