Постанова

від 16.06.2020 по справі 916/3651/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3651/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Таран С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2020

у справі №916/3651/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пішонівська, 37"

про стягнення 28 524,91 грн

ВСТАНОВИВ

У грудні 2019 р. Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі -АТ «НАК «Нафтогаз України» ) звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пішонівська, 37" (далі - ОСББ "Пішонівська, 37"), в якому просило стягнути з відповідача на свою користь борг у загальному розмірі 28 524,91 грн, у тому числі пеня у сумі 21 556,41 грн, три проценти річних у сумі 1964,97 грн, інфляційні втрати у сумі 5003,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2020 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у сумі 21 228 грн 66 коп., 3% річних у сумі 1 964 грн 97 коп., інфляційні втрати у сумі 4 919 грн 67 коп., а також судовий збір у сумі 1893 грн 28 коп., в решті позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач свої зобов`язання за договором в частині оплати природного газу виконав в повному обсязі, однак з порушенням встановленого договором строку.

Здійснюючи перевірку розрахунку пені, судом першої інстанції було встановлено помилковість розрахунку, здійсненого позивачем за актом на суму 44 014,23 грн за період з 30.06.2016р. по 28.07.2016 р. (сума боргу 37 604,25 грн), в іншій частині розрахунок є вірним. Отже вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені задоволено судом першої інстанції частково, у розмірі 21 228,66 грн.

Здійснюючи перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд першої інстанції встановив його часткову помилковість, з огляду на додаткове нарахування по деяким періодам на суму заборгованості інфляції за попередні періоди. Пославшись на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №924/532/19, місцевий господарський суд за допомогою системи "Ліга-Закон" здійснив власний розрахунок, згідно якого інфляційні втрати склали 4 919,67 грн. Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, судом першої інстанції задоволено частково у сумі 4 919,67 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2020 у справі №916/3651/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 83,86 грн. скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав.

Так апелянт не погоджується з позицією суду першої інстанції, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду викладених у постанові від 14.01.2020 по справі №924/532/19, оскільки у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 по справі №904/10242/17, від 04.12.2018 по справі №913/63/18 та від 05.07.2019 по справі №905/600/18 містяться висновки щодо методології нарахування інфляційних втрат, а саме суди вказують, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Скаржник зауважує, що Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

За наведених обставин, скаржник вважає, що ним правильно визначено розмір інфляційних втрат, механізм розрахунку яких відповідає нормам законодавства, а також сформованій позиції Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладеній у постанові від 05.07.2019 року по справі № 905/600/18.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі №916/3651/19 та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

17.04.2020 судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від ОСББ "Пішонівська, 37" в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2020 року по справі №916/3651/19 в оскаржуваній частині вірно встановлені обставини справи та характер правовідносин сторін, яким надана належна юридична оцінка.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 грудня 2015 р. між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та ОСББ "Пішонівська, 37" (споживач) укладено договір постачання природного газу №3/80/16-ТЕ-23 за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти оплатити цей газ на умовах цього договору.

Вподальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до даного договору, а саме Додаткову угоду №1 від 31.12.2015р. (а.с.21-22), Додаткову угоду №2 від 29.01.2016р. (а.с.23), Додаткову угода №3 від 31.03.2016р. (а.с.24-25).

За умовами п.2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. (включно) газ обсягом до 50 тис куб.м.

Згідно з п.3.4 договору приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.

У відповідності до п.5.2 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 31.12.2015р.) ціна за 1000 куб.м. в період з 01 січня 2016р. по 31 березня 2016р. (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільчих мереж, становить 1770,74 грн, крім того податок на додану вартість - 20%.

До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" - 401,00 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 481,20 грн. (чотириста вісімдесят одна гривня двадцять коп.). До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 2 171,74 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2 606,09 грн. (дві тисячі шістсот шість гривень дев`ять коп.).

Відповідно до п.6.1. договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За умовами п. 6.3.3. договору за наявності заборгованості у Споживача за цим договором Постачальник зараховує кошти, що надійшли від Споживача, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Кошти, які надійшли від Споживача, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим Договором.

Згідно з п.6.4 договору, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору Сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Споживача, погашає вимоги Постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного Споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати Постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума боргу.

У відповідності до п. 7.2. Споживач, зокрема, взяв на себе обов`язок своєчасно сплачувати поставлений природний газ в розмірі та в порядку, передбаченому даним договором.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2016р. і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення (розділ 12 договору).

На виконання умов договору у період з січня по березень 2016 р. позивач передав у власність відповідача природний газ об`ємом 58,926 тис куб.м. на загальну суму 153 566,34 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу (а.с.29-31).

Відповідач свої зобов`язання за договором в частині оплати природного газу виконав в повному обсязі, однак з порушенням встановленого договором строку, що підтверджується довідкою позивача щодо операцій з контрагентом - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пішонівська, 37" (а.с.33).

У зв`язку з невчасною сплатою існуючої заборгованості позивачем нараховано відповідачеві та заявлено до стягнення пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.

Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку про частково задоволення позовних вимог у зв`язку із невірним розрахунком позивачем пені та інфляційних втрат.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується із прийнятим судом першої інстанції рішенням в частині стягнення інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ст.ст.526,525, ч.1 ст.530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріалами справи підтверджено, що АТ «НАК «Нафтогаз України» у період з січня по березень 2016 р. передано у власність відповідача природний газ об`ємом 58,926 тис куб.м. на загальну суму 153 566,34 грн.

Таким чином, у відповідності до п.6.1 Договору постачання позивачем відповідачу природного газу є підставою виникнення відповідача зобов`язання остаточно розрахуватись за фактично отриманий газ до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем природного газу) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання з боку відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо оплати за одержаний природний газ виконало частково та з порушенням строку оплати встановленого п.6.1 договору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.548, ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.8.2 договору у разі невиконання споживачем п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з ч.1 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до п.10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у п`ять років.

У відповідності до ч.ч.1,2,4 ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами ч.1 ст.229, ч.1 ст.230 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

Відповідно до ч.6 ст. 231 та ч.2 ст.343 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Оскільки в Договорі сторонами не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено помилковість розрахунку, здійсненого позивачем за актом на суму 44 014,23 грн за період з 30.06.2016 р. по 28.07.2016 р. (сума боргу 37 604,25 грн), в іншій частині розрахунок є вірним.

Отже вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 21 228,66 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, доданий позивачем до позовної заяви, згідно якого 3% річних становлять 1 964,97 грн, колегія суддів вважає його вірним, а вимоги в цій частині, цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З приводу заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України.

Так, за частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 23.10.2018 у справі №913/70/18, яку суд апеляційної інстанції враховує при розгляді спірних правовідносин у відповідності до частини 4 статті 236 ГПК України.

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №910/8399/17 та від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи до уваги наведені висновки Верховного Суду, які мають бути враховані при застосування до спірних відносин, які є подібними, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з доводами апелянта про те, що для розрахунку кожного наступного періоду має бути використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.

Перевіривши розрахунок позивача в цій частині, суд апеляційної інстанції встановив, що він є вірним, а методика нарахування відповідає зазначеному вище і рекомендаціям Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97-р, позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.

Загальний розмір інфляційних, що підлягає стягненню, складає 5003,53 грн.

Судовою колегією відхиляються доводи суду першої інстанції щодо врахування правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові №924/532/19 від 14.01.2020, з огляду на таке.

Так приймаючи оскаржуване рішення судом першої інстанції враховано правову позицію Верховного Суду у справі №924/532/19 щодо застосування положень ст.ст. 11, 509, 625 ЦК України.

Натомість, врахування таких висновків було здійснено без врахування висновків Верховного Суду викладених у постановах №905/600/18 та № 916/190/18, з огляду на те, що такі висновки здійсненні Об`єднаною Палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Великою Палатою Верховного Суду, у подібних відносинах та відповідно без зазначення підстав їх неприйняття.

Зазначення місцевим господарським судом мотивів Верховного Суду щодо незастосування у справі №924/532/19 (тобто в іншій справі, ніж та що розглядається) правових позицій викладених у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №904/10242/17, від 04.12.2018 у справі №913/63/18 і від 05.07.2019 у справі №905/600/18 не може вважатися таким аргументом щодо неврахування вказаних правових позицій.

При цьому у справі, що розглядається, правова позиція Верховного Суду у справі №924/532/19 щодо незастосування позицій Верховного Суду, яка ґрунтується на висновку щодо різних предметів, підстав позову та фактичних обставин справи, не є та не може вважатися висновком щодо застосування норм права у розумінні ч.4 ст. 236 ГПК України.

У справі, що розглядається грошове зобов`язання (оплата за отриманий від позивача газ) виникло у відповідача на підставі укладеного між сторонами договору постачання природного газу, а тому наявність/відсутність судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений газ жодним чином не впливає та не змінює правової природи самої заборгованості (грошового зобов`язання).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" слід задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2020 слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 83,86 грн інфляційних втрат і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 83,86 грн інфляційних втрат із прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог, розподіл судових витрат, понесених позивачем при поданні позовної заяви і апеляційної скарги, здійснюється судом пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 1897, 90 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 2881,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України» задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2020 у справі №916/3651/19 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат у розмірі 83,86 грн скасувати. Позов в цій частині задовольнити.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2020 у справі №916/3651/19 залишити без змін, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пішонівська, 37" на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пеню у сумі 21 228 грн 66 коп., 3% річних у сумі 1 964 грн 97 коп., інфляційні втрати у сумі 5003 грн 53 коп та 1897 грн 90 коп судового збору за подання позовної заяви»

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Пішонівська, 37" на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 2881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою ухвалення та складання повного судового рішення є 16.06.2020.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Таран С.В.