Постанова

від 17.06.2020 по справі 910/4804/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2020 р. Справа№ 910/4804/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

За участю представників сторін

від позивача - Іллюшко О.М.,

від відповідача - Савченко Т.А.,

від третьої особи 1 - Якуш В.Ю.,

від третьої особи 2 - Бондар О.Г.,

від третьої особи 3 - не з`явились,

від третьої особи 4 - Бондар О.Г.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 (повний текст рішення складено 03.03.2020)

у справі №910/4804/19 (суддя Борисенко І.І.)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум"

до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. ОСОБА_1 .

2. ОСОБА_2

3. Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТС-17"

про визнання недійсним наказу та свідоцтва про право власності, -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Приватне акціонерне товариство "Укргіпробум" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (з урахуванням заяви про зміни предмету позову, т.2, а.с. 140-141) про:

1) визнати недійсним Наказ Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації від 05.07.2002 р. №468-В "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна", в частині оформлення права власності (передачі у власність) Відкритому акціонерному товариству "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревопром" (код 05275523) будівлі ветцентру по вул. Марини Раскової, 17, у м. Києві, позначену на плані будівлі літерою "Б".

2) визнати недійсним Свідоцтво про право власності, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації на підставі наказу від 05.07.2002 р. № 468-В "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна" Відкритому акціонерному товариству "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" (код 05275523) на нежитлові будівлі по вул. Марини Раскової, 17 у м. Києві, позначені на плані будівлі літерами "А" і "Б", в частині оформлення права власності (передачі у власність) будівлі вентцентру по вул. Марини Раскової, 17 у м. Києві, позначеному на плані будівлі літерою "Б".

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Головне управління комунальної власності м. Києва всупереч вимогам діючого законодавства про приватизацію державного майна, не маючи відповідного дозволу (необхідного обсягу цивільної дієздатності) прийняло рішення та видало свідоцтво про передачу у приватну власність ВАТ "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" будівлі вентцентру по вул. М. Раскової, 17 у м. Києві, позначеної на плані будівлі літерою "Б".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний наказ Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.07.2002 року № 468-В та свідоцтво про право власності від 11.07.2002 року серії НБ № 010003871 на об`єкт нерухомого майна нежилу будівлю за адресою: вул. Марини Раскової, 17, позначену на плані літерою "Б" ніяким чином не порушують права Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум". Скасування вказаних наказу і свідоцтва виданих Головним управлінням комунальної власності м. Києва не призведе до поновлення прав Позивача, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між способом захисту порушених прав та можливим настанням юридичних наслідків у разі задоволення позовних вимог

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Приватне акціонерне товариство "Укргіпробум" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 року у справі №910/4804/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема на думку скаржник будівля вентцентру, площею 579,7 кв.м., за адресою вул. М. Раскової, 17 , позначена на плані будівлі літерою Б не могла бути приватизована окремо без розташованих в ній міських систем теплопостачання, систем водопостачання і водного пожежогасіння будівель, а також обладнання, яке належить в даний час власникам будівель №15, №17, та №17. Також скаржник зазначає, що спірна будівля належить до комунальної власності, а тому Фонд державного майна України та його Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву не мало повноважень здійснювати приватизацію будівлі вентцентру. Окрім цього позивач звертає увагу, що спірна будівля не була включена до статутного фонду ВАТ Укрдіпродеревпром .

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 року у справі №910/4804/19 та призначено розгляд справи на 17.06.2020 року.

04.06.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи 4 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

10.06.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.06.2020 року, у зв`язку з відпусткою судді Чорногуза М.Г., сформовано для розгляду справи №910/4804/19 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 року у справі №910/4804/19 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.

В судовому засіданні 17.06.2020 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники відповідача, третьої особи 1, третьої особи 2 та третьої особи 4 надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник третьої особи 3 в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу Міністерства лісової та деревообробної промисловості СРСР від 04.02.1974 №8 "Про затвердження технічного проекту виробничого корпусу "Укргіпродревпром" по вул. М. Раскової в м. Києві", затверджено технічний проект виробничого корпусу "Укргіппроддеревпром" з наступними основними показниками: виробний корпус та вентиляційний корпус з надбудовоною трансформаторною підстанцією. (т.2, а.с. 19).

Після завершення будівництва приміщення вентцентру інституту Укргіпродеревпром були обміряні Інвентрирізаційним бюро м. Києва та було складено "Журнал внутрішніх площ приміщень будови літер "Б", по ул. Марині Расковой 17", який наявний в матеріалах справи, відповідно до якого також описані приміщення вентиляційного центру та площа цих об`єктів. (т.2, а.с. 67-68).

В 1995 році був зроблений Технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування Інституту Укргіпродеревпром. (т.2, а.с. 70-85).

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було досліджено та встановлено, що на схемі розташування земельної ділянки та абрисі земельної ділянки чітко зазначено, що вентиляційний центр із трансформаторною підстанцією, гаражами, складськими та підсобними приміщеннями (ТП 4118) знаходиться в межах прибудинкової ділянки будівлі №17 по вул. Марини Раскової, що належить саме інституту "Укрдіпродеревпром". (т.2, а.с. 75-76).

Також, в матеріалах справи про оформлення права власності міститься завірена копія інвентарної картки обліку основних засобів № 001, складеної головним бухгалтером "Укргіпродревпрома" Загоровським Д.В. від 02.01.1996 року, за типовою формою № 03-6 затвердженою наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 року № 352. (т.2, а.с. 113).

Відповідно до наказу № 352 Міністерства статистики України від 29.12.1995 року інвентарна картка обліку основних засобів (форма № 03-6) застосовується для обліку основних засобів та ведеться в бухгалтерії на кожний об`єкт чи групу об`єктів. В розділі "Коротка індивідуальна характеристика об`єкта" записуються тільки основні якісні та кількісні показники основного об`єкта, а також найважливіші прибудови, пристосування та приналежності, що відносяться до нього. Так, в таблиці Коротка індивідуальна характеристика об`єкта якої вписано "Будівля виробничого корпусу с вентцентром и ТП". (т.2, а.с. 114-116).

Тобто з наведеного вище судом першої інстанції вірно встановлено, що вентиляційний центр площею 579,7 кв.м. є невід`ємною частиною будівлі за адресою м. Київ, вул. М. Раскової, 17.

В матеріалах справи також наявний акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу - Українського державного інституту "Укрдіпродеревпром" 29.12.1995 року затверджений начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, складений за результатами інвентаризації майна Українського державного інституту "Укрдіпродеревпром" станом на 01.11.1995 року. (т.2, а.с. 197-198).

Також в матеріалах справи наявний план приватизації Українського державного інституту по проектуванню деревообробних та меблевих підприємств Укрдіпродеревопром погоджений представником регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву 15.05.1996 року та затверджений начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву 16.05.1996 року. (т.2, а.с. 199-202).

У позовній заяві зазначено, що на підставі наказу Фонду державного майна України від 13.04.1994 року №25-АТ до статутного фонду ВАТ "Укрдіпропапір" була передана будівля державного інституту "Укрдіпропапір" по вул. М. Раскової, 19 у м. Києві, площею 12294,0 кв.м, яка належала до загальнодержавної власності. Також згідно наказу Фонду державного майна України від 13.04.1994 pоку № 25-АТ Державний інститут "Укрдіпропапір" було перетворене у Відкрите акціонерне товариство "Укрдіпропапір" (код ЄДРПОУ 00280689), яке в даний час є приватним акціонерним товариством "Укргіпробум".

В матеріалах інвентаризаційної справи станом на 01.11.1995 р. значиться об`єкт нерухомості - будівля (інв. №001, введення в експлуатацію 1976). (т.2, зворот а.с. 203).

Після завершення приватизації Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву було передано до статутного фонду ВАТ "Укрдніпродеревпром" будівлю за адресою: вул. м. Раскової, 17 (інв. №1), що підтверджується листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 05.05.1998 № 30-03/2309. (т.2, а.с. 12).

Відповідно до протоколу підсумків продажу акцій ВАТ "Укрдіпродеревпром" №5 від 23.06.1998, продано 100% акцій, і наказом РВ ФДМУ по м. Києву від 07.07.1998 №1062 завершено приватизацію ВАТ "Укрдіпродеревпром". (т.2, а.с. 206-207).

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 16.01.2001 року №1, виданої за підписом голови правління та головного бухгалтера ВАТ "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств", значиться, що на балансі відкритого акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" за інвентарним номером 1 знаходиться будівля, яка складається з виробничого корпусу (літера "А") площею 4755,1 кв.м та невід`ємного від нього вентиляційного центру з трансформаторною підстанцією (літера "Б") площею 579,7 кв.м. Станом на 01.01.2001 року балансова вартість будівлі, з урахуванням зносу, індексації основних засобів та капітальних ремонтів, складала 1 586 333, 22 грн. (відповідно, балансова вартість виробничого корпусу - 1 575 221, 90 грн. вентиляційного центру з трансформаторною підстанцією -11 111, 32 грн.). (т.2, а.с. 14).

Згідно технічного паспорту об`єкту, який повністю відповідає технічному паспорту 16.10.2000 року та матеріалам наступних інвентаризацій 05.12.2002р. та 25.02.2003р. (відповідні викопіювання зі справи - журнал 1977 року та експлікації 2000- 2003 років по будові літера "Б" - наявні в справі), відповідно до яких будівля за адресою: місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка (колишня - Марини Раскової) будинок 17 включає вентиляційний центр із трансформаторною підстанцією, гаражами, складськими та підсобними приміщеннями, що разом мають площу 579,7кв.м, до складу будівлі загальною площею 5334,8 кв.м. (т.2, а.с.252-257).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до матеріалів технічної документації на об`єкт нерухомого майна за адресою: вул. Марини Раскової, 17, складеної Київським міським бюро технічної інвентаризації від 16.10.2000 року, об`єкт включає в себе два будування позначені літерою "А" та літерою "Б".

Як вже було зазначено вище після завершення приватизації Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву було передано до статутного фонду ВАТ "Укрдніпродеревпром" будівлю за адресою: вул. м. Раскової, 17 (інв. №1), що підтверджується листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 05.05.1998 № 30-03/2309. (т.2, а.с. 12).

Судом першої інстанції також було досліджено інвентарну картку обліку основних засобів № 001, складеної головним бухгалтером "Укргіпродревпрома" Загоровським Д.В. від 02.01.1996 року, за типовою формою № 03-6 затвердженою наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 року № 352 та вірно встановлено, що відповідно до вказаного наказу інвентарна картка обліку основних засобів (форма № 03-6) застосовується для обліку основних засобів та ведеться в бухгалтерії на кожний об`єкт чи групу об`єктів. В розділі "Коротка індивідуальна характеристика об`єкта" записуються тільки основні якісні та кількісні показники основного об`єкта, а також найважливіші прибудови, пристосування та приналежності, що відносяться до нього, відповідно до якої зазначено вентцентр.

Відповідно до ст.ст. 186, 187 Цивільного кодексу України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

З огляду на вище викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виробничий корпус позначений на плані літерою "А" та вентиляційний центр позначений літерою "Б" це і є один інвентарний об`єкт за адресою: вул. М. Раскової, 17.

З матеріалів справи вбачається, що відкрите акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдніпродеревпром" (далі - ВАТ "Укрдніпродеревпром") подало заяву із пакетом необхідних документів, передбачених п. 9, п. 10.2, п. 11.5 Положення, до Головного управління з питань майна зареєстровану під № 10967 від 26.12.2000 року. В заяві площа об`єкту нерухомості становить 5334,8 кв.м, яка пояснюється довідкою від 16.01.2001 № 1, що на балансі ВАТ "Укрдніпродеревпром" за інвентарним номером 1 знаходиться будівля, яка складається з виробничого корпусу (літера "А") площею 4755,1 кв.м та невід`ємного від нього вентиляційного центру з трансформаторною підстанцією (літера "Б") площею 579,7 кв.м. (т.2, а.с. 11).

Крім того в матеріалах справи наявний лист №30-03/1650 від 28.03.2001 року в якому Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву повідомило Головне управління з питань майна Київської міської державної адміністрації, що згідно з нормативними документами по інвентаризації майна в процесі приватизації, в інвентарні описи нерухомого майна, які надаються до органів приватизації, заносяться лише інвентарні номера об`єктів та їх балансова і залишкова вартість на дату оцінки. Щодо розмірів площ приміщень та будівель, то ці відомості містяться у технічних паспортах, іншій технічній документації на об`єкти. (т.2, а.с. 108).

Судом першої інстанції також було встановлено, що будівля вентцентру за адресою вул. М. Раскової, 17, позначена на плані будівлі літерою "Б", в якій знаходиться спільний теплопункт, системи водопостачання і водного пожежогасіння будівель була передана на підставі наказу №468-В від 05.07.2002 року у власність ВАТ "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" (код 05275523). (т.2, а.с. 7-10). На підставі вказаного наказу № 468-В від 05.07.2002 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва 11.07.2002 р. було видане свідоцтво про право власності ВАТ "Укрдіпродеревпром" на будівлю вентцентру за адресою: вул. М. Раскової, 17, позначену на плані будівлі літерою "Б". Також на підставі вищевикладеного Наказ від 05.07.2002 № 468-В "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна", та свідоцтво про право власності від 11.07.2002 серії НБ 010003871 були прийняті в межах компетенції та в спосіб, визначений законодавством на момент їх прийняття.

Головним управлінням комунальної власності свідоцтво видавалось на нежилу будівлю по вул. М. Раскової, 17, разом з тим, вказана будівля включає в себе об`єкти позначені літерами "А" та "Б". Оскільки, з матеріалів справи вбачається, що "другої будівлі", як окремого інвентарного об`єкту не існує, а в силу встановлених судом обставин справи, за наявними документами по справі, в силу вимог ст.ст.186, 187 ЦК України, встановлено, що вентиляційний центр площею 579,7 кв.м є невід`ємною частиною будівлі за адресою м. Київ, вул. М. Раскової , 17 .

В подальшому, будівля вентцентру по вул. М. Раскової, 17 у м. Києві , позначена в плані будівлі літерою "Б" на підставі договору купівлі-продажу від 06.06.2003 року рівних частинах перейшла у власність фізичним особам ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , які були акціонерами ліквідованого пізніше ВАТ "Укрдіпродеревпром". (т.2, а.с. 247).

Також згідно рішення Київської міської ради від 10.07.2003 року № 584/744 "Про затвердження Положень про головні управління та інші структурні підрозділи виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) пункт 7 абзац 28 Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснювало у встановленому порядку оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна (нежилі будинки, споруди, приміщення) з видачею свідоцтв про право власності.

Порядок оформлення права власності та видачі свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна, що перебуває у власності юридичних та фізичних осіб, визначався Положенням про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 року № 1820, (далі - Положення), яке діяло на момент оформлення права власності.

Відповідно до підпункту 4.1.5 пункту 4.1 Положення Головне управління комунальної власності м. Києва здійснювало оформлення права власності та видавало свідоцтва про право власності фізичним та юридичним особам на об`єкти нежитлового фонду (крім нежитлових приміщень в будинках, реконструкція або будівництво яких фінансується Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації та інших об`єктів нежитлового фонду, право власності на які оформляється Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації) на об`єкти, які в установленому порядку включені до переліку об`єктів, що підлягають приватизації (в т. ч. ті, що належать на праві повного господарського відання (оперативного управління) юридичним особам, включеним до переліку об`єктів, що підлягають приватизації).

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів в редакцій, чинній на момент звернення позивача до суду, є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Як зазначалося вище, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Проте, з матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що позивачем не доведено наявного факту порушення його прав.

Колегія суддів також зазначає, що позивачем не надано жодного будь-якого доказу щодо наявності права власності на майно, що знаходиться у будівлі вентцентру по вул. М. Раскової, 17 у м. Києві, позначена в плані будівлі літерою "Б" в користуванні, яким в майбутньому йому може бути відмовлено.

Також колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що скасування оскаржуваних наказу та свідоцтва виданих Головним управлінням комунальної власності м. Києва не призведе до поновлення прав Позивача, що свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між способом захисту порушених прав та можливим настанням юридичних наслідків у разі задоволення позовних вимог. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до органу місцевого самоврядування, з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, який діяв в межах і в спосіб встановлений чинним законодавством про, що вірно зазначено місцевим господарським судом.

Суд першої інстанції також вірно встановив та вказане вбачається з матеріалів справи, що право власності на спірний об`єкт Відкрите акціонерне товариство "Укрдіпродеревпром" отримало в результаті приватизації здійсненої Регіональним відділенням фонду державного майна України по місту Києву.

Також як вірно встановлено місцевим господарським судом, Департамент є правонаступником Головного управління комунальної власності м. Києва відповідно до рішення Київської міської ради від 15.03.2012 року № 198/7535 "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)". (т.1, а.с. 71).

В матеріалах справи наявний лист Департаменту комунальної власності м. Києва від 13.02.2019 № 062/11/13-1449 року відповідно до якого будівля вентцентру на вул. Євгена Сверстюка (М.Раскової), 17 літера Б не належить до комунальної власності. (т.1, а.с. 67).

Крім того в матеріалах справи наявний лист Департаменту комунальної власності м. Києва від 20.02.2019 року № 062/06/08-1768 зі змісту якого також вбачається, що будівля вентцентру на вул. Євгена М .Раскової, 17 літера Б не належить до комунальної власності. (т.1, а.с. 68).

Окрім цього в матеріалах справи наявний лист Фонду державного майна України від 13.11.2018 № 10-20-22933 згідно якого вбачається, що приватизацію державного майна по вул. М. Раскової, 17 здійснювало Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву в межах своїх повноважень. (т.1, а.с. 51).

Тобто з наведеного вбачається, що місцевий господарський суд вірно зазначив, що спірна будівля не належить до комунальної власності, а Головне управління комунальної власності м. Києва здійснило документальне підтвердження права власності на вказану будівлю на основі вже існуючого права власності ВАТ "Укргіпродревпром" на вказаний об`єкт.

Відтак Департамент не здійснював приватизацію вказаного об`єкту, а органом приватизації виступало Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву про що було вірно зазначено місцевим господарським судом.

Дослідивши вище наведені обставини, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно встановив, що частина локальних мереж тепло - та водопостачання, якою здійснюється відповідне забезпечення водою та теплом будинку №17 розташовані у підвалі будинку, але ці частини мереж, а саме трубопроводи, вентилі, вузли змішування та обліку (частково), не є об`єктами загальнодержавного значення. Крім того місцевим господарським судом вірно зазначено, що частина локальних мереж водопостачання, якою здійснюється водопостачання до будинку №17 не є мережами, що знаходяться на балансі ВАТ "АК"Київводоканал", що підтверджується також наявними у справі договорами постачання теплової енергії. (т.2, а.с. 284-291).

Також як вірно встановлено судом першої інстанції посилання на можливе майбутнє порушення прав не досліджується судом, тому, що є передчасним та не може слугувати підставою для задоволення позову.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Вирішуючи спір, суд має з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Як вже було зазначено вище, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, доводи викладені в апеляційній скарзі не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи та свідчать про надуманість та необґрунтованість.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укргіпробум" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 року у справі №910/4804/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 року у справі № 910/4804/19 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4804/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.06.2020 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко