Рішення

від 05.06.2020 по справі 743/18/20

РІПКИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 743/18/20

Провадження № 2/743/115/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2020 року Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої-судді Павленко О.В., при секретарі Воєдило О.В.,

з участю: позивача ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції з Дарницьким районним судом м. Києва),

у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ріпки під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) та Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, який з 17.12.2019 перейменовано на Ріпкинський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), та Державної казначейської служби України, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути моральну шкоду у розмірі 144121 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у виконавчому провадженні Ріпкинського РВ ДВС за заявою позивача від 20.02.2017 відкрито виконавче провадження №53484069 із примусового виконання рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області у справі №743/514/16-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 3977 грн відшкодування завданих збитків та 407,89 грн судового збору. Під час виконавчого провадження позивач звертався до державного виконавця із заявами про звернення стягнення на отримані боржником, фізичною особою-підприємцем, ОСОБА_2 доходи від здійснення підприємницької діяльності, а також про обмеження останній виїзду за межі України. Однак відповідей на свої заяви позивач не отримав. Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівській області від 09.07.2018 визнано бездіяльність державного виконавця Ріпкинського РВ ДВС неправомірною щодо не розгляду заяв позивача у виконавчому провадженні та зобов`язано усунути зазначену бездіяльність. Проте державний виконавець не виконав ухвалу суду та не усунув бездіяльність, а постановою від 08.08.2018 повернув виконавчий лист позивачу без виконання, у зв`язку з відсутністю майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення. Позивачем було встановлено, що боржник, ФОП ОСОБА_2 , у 2017 році сплатила єдиний податок з фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 14371 грн. Дана обставина свідчить про те, що у останньої були наявні кошти у достатньому розмірі для погашення заборгованості. Однак внаслідок бездіяльності державного виконавця, дані кошти боржника виявлені та стягнуті не були. 11.12.2018 позивач повторно звернувся до Ріпкинського РВ ДВС про примусове виконання вищезазначеного судового рішення у справі №743/514/16-ц. Станом на 15.03.2018 позивач не отримав жодної інформації про відкриття виконавчого провадження за його заявою, тому 15.03.2018 він звернувся із заявою про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, після чого воно було відкрито державним виконавцем. Однак жодних виконавчих дій у ході виконавчого провадження так і не було проведено. 08.04.2019 позивач звернувся до державного виконавця із заявою про накладення арешту на грошові кошти і на все майно боржника. На цю заяву державним виконавцем також не було надано відповіді. Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівській області від 24.05.2019 така бездіяльність державного виконавця була визнання неправомірною та зобов`язано останнього усунути її. Таким чином, через бездіяльність державних виконавців Ріпкинського РВ ДВС позивачу було завдано моральну шкоду, яка виражається у сильних душевних стражданнях, оскільки держава в особі органу державної виконавчої служби не може захистити право позивача, яке підлягає захисту. Позивачу довелося майже три роки захищати порушені права, звертатися за консультаціями до юристів, оскаржувати бездіяльність державного виконавця. Тому завдану моральну шкоду позивач оцінює, відповідно до підходу, визначеному у постанові ВС від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, виходячи з розміру однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць завданої шкоди помноженого на період часу, протягом якого не виконано рішення суду, зокрема 38 місяців, та яка складає 144121 грн.

У судовому засіданні позивач підтримав збільшені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог. Додатково пояснив, що до цього часу державним виконавцем не стягнуто з боржника ОСОБА_2 на його користь заборгованості за судовим рішення, а виконавче провадження з примусового його виконання продовжує тривати.

Представник відповідача Ріпкинського РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) у судове засідання не з`явився, надавши до суду відзив на позов, в якому просив справу розглядати у його відсутність та відмовити у задоволенні позову. Суть заперечень зводилась до того, що державним виконавцем, станом на день розгляду справи, здійснюються виконавчі дії для реального забезпечення виконання рішення відповідно до чинного законодавства. Крім того, Ріпкинський РВ ДВС не є відповідачем у справі, оскільки відповідачами є боржник, особа, відносно якої здійснюються виконавчі дії.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, надіславши до суду відзив на позов, в кому просив справу розглядати у його відсутність та відмовити у задоволенні позову. Суть заперечень зводилась до того, що Казначейство не в змозі використати права відповідача у справі, тому що згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин. Оскільки Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало та жодної шкоди не завдавало, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Крім того, ОСОБА_1 не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та не надано жодних доказів обґрунтувань того, що позивачу заподіяно моральну шкоду, розмір відшкодувань якої не є адекватним, не випливає з обставин справи та не підтверджується доказами, а є завищеним та не відповідає дійсності.

Вислухавши з`явившихся учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

20.02.2017 ОСОБА_1 звернувся до Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 743/514/16-ц від 09.02.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3977 грн., в якості відшкодування завданих збитків, та 407 грн. 89 коп. судового збору. У заяві зазначив, що боржник ОСОБА_2 має у власності житловий будинок, є фізичною особою-підприємцем та працює за цивільно-правовим договором у ТОВ "Древолюкс".

24.02.2017 начальником відділу Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Товстим Володимиром Володимировичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №53484069 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа № 743/514/16-ц від 09.02.2017.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівській області від 09.07.2018 визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця - начальника відділу Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Товстого Володимира Володимировича, щодо не розгляду заяв та письмового запиту стягувача ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №53484069. Зобов`язано державного виконавця - начальника відділу Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Товстого Володимира Володимировича в ході виконавчого провадження №53484069 розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2017 року про звернення стягнення на отримані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 доходи від здійснення підприємницької діяльності, заяву ОСОБА_1 від 18.12.2017 року про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, заяву ОСОБА_1 від 10.04.2018 року про виправлення помилки та письмовий запит ОСОБА_1 від 10.04.2018 року про хід виконання виконавчого провадження.

Постановою начальника відділу Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Товстого Володимира Володимировича від 08.08.2018 виконавчий лист № 743/514/16-ц від 09.02.2017 повернуто стягувачу ОСОБА_1 , оскільки у боржника ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Водночас, відповідно до листа ГУ ДФС у Чернігівській області від 29.11.2017, ФОП ОСОБА_2 у 2017 році, станом на 15 листопада сплатила 14371 грн. єдиного податку з фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

11.12.2018 позивач на адресу Ріпкинського РВ ДВС надіслав заяву, в якій просив повторно прийняти до виконання вищезазначений виконавчий лист, а 15.03.2019 заяву, в якій просив винести постанову про відкриття виконавчого провадження за його заявою від 11.12.2018.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівській області від 24.05.2019 визнано бездіяльність державного виконавця Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Олексієнка Володимира Володимировича неправомірною. Зобов`язано державного виконавця Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Олексієнка Володимира Володимировича в ході виконавчого провадження №53484069 розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2019 про накладення арешту на грошові кошти і на все майно боржника.

Судом встановлено, що на час розгляду справи рішення суду не виконано, виконавче провадження триває.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (на приклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування, їх посадовими особами, прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Судом встановлено, що примусове виконання виконавчого листа за судовим рішенням у справі №743/514/16-ц, відповідно до якого позивач є стягувачем, триває з 20.02.2017, позивач двічі звертався до суду зі скаргами на бездіяльність державного виконавця, яка була визнана судом неправомірною. Однак судове рішення залишається невиконаним, а порушене право позивача - не поновленим.

Окрім того, позивач зазначав, що тривала боротьба на захист свого права виснажує його, змінює його нормальний життєвий ритм, у зв`язку з необхідністю неодноразово звертатися зі скаргами на бездіяльність державних виконавців, що викликає у нього психічне напруження через тривале очікуванням виконання державними виконавцями Ріпкинского РВ ДВС судового рішення, розчарування в тому, що держава в особі органу державної виконавчої служби не може захистити його право, яке підлягає захисту.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що тривале, вже протягом трьох років, невиконання державними виконавцями Ріпкинского РВ ДВС судового рішення, в якому позивач є стягувачем, а також неправомірна бездіяльність останніх, що підтверджується ухвалами Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 09.07.2018 та від 24.05.2019, завдало позивачу моральної шкоди.

Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Доводи позивача в частині обрахунку розміру завданої йому моральної шкоди відповідно до прикладу, викладеного у постанові ВС від 26.02.2020 справа № 914/263/19, суд не може прийняти до уваги, оскільки у цій справі моральна шкода була завдана юридичній особі, яка носить зовсім інший характер та стосується її ділової репутації, неотриманих, у зв`язку із зниженням її престижу довіри доходів, ніж моральна шкода, завдана фізичній особі, яка полягає у душевних стражданнях.

Крім того, заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 144121 грн є неспіврозмірним та значно перевищує розмір збитків (3977 грн та 407,89 грн судового збору), які йому підлягають відшкодуванню за судовим рішенням, яке перебуває на примусовому виконанні у державного виконавця. Тоді як зі справи, яка розглядалася Верховним Судом, вбачається, що розмір матеріальної шкоди значно перевищує розмір моральної шкоди.

Таким чином, враховуючи протиправність бездіяльності дій державних виконавців, глибину й тривалість завданих позивачеві душевних страждань такою бездіяльністю, при цьому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає достатньою сатисфакцією для позивача в розмірі 10000 грн.

Доводи представників відповідачів про те, що Ріпкинський РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) та Казначейство не є відповідачами у справі не приймаються судом, виходячи з наступного.

Відповідно до позиції Верховного Суду, постановленої в цивільній справі № 752/4100/17, при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону Про державну виконавчу службу , частини другої статті 87 Закону Про виконавче провадження , а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України, і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

З врахуванням наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з Державного бюджету України, шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади на користь ОСОБА_1 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадових осіб Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми).

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (місцезнаходження: вул. Попудренко, б. 8-А, смт. Ріпки Чернігівської області, код ЄДРПОУ: 34404988) та Державної казначейської служби України (місцезнаходження: вул. Бастіонна,6, м. Київ, код ЄДРПОУ: 37567646) про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10 000 (десять тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадових осіб Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Ріпкинський районний суд Чернігівської області до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 15 червня 2020 року.

Суддя О.В. Павленко