Постанова

від 01.10.2020 по справі 743/18/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

01 жовтня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/18/20

Головуючий у першій інстанції - Павленко О. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/981/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Ріпкинський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 05 червня 2020 року (повний текст рішення складено 15 червня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, -

У С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в розмірі 144 121 грн.

Позов обґрунтовував тим, що при зверненні до Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ в Чернігівській області із заявою про примусове виконання виконавчого листа про стягнення на його користь з ОСОБА_2 3 977 грн завданих збитків та 407,89 грн судового збору ним було повідомлено виконавчу службу про те, що боржник зареєстрована як ФОП і здійснює підприємницьку діяльність. Після відкриття виконавчого провадження 24.02.2017 жодні виконавчі дії з лютого по грудень 2017 року державним виконавцем не здійснювались. Позивач неодноразово звертався до державного виконавця із заявами про звернення стягнення на доходи боржника від підприємницької діяльності, про обмеження виїзду боржника за межі України, однак відповідей на них не отримував. Ухвалами Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 09.07.2018 та 24.05.2019 були задоволені скарги позивача на бездіяльність державного виконавця, проте дані судові рішення державний виконавець не виконує, заяви позивача залишаються без відповіді, належні виконавчі дії не проводяться.

Через бездіяльність державного виконавця, що підтверджена вищевказаними судовими рішеннями, позивачеві завдано моральної шкоди, що виражається у сильних душевних стражданнях, оскільки орган державної влади тривалий час не може захистити його порушене право, у зв`язку з чим змінився його нормальний життєвий ритм.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 05 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання з рахунку ДКС України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, на користь ОСОБА_1 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадових осіб Ріпкинського РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Ріпкинський РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, порушення норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що встановлення судовим рішенням неправомірності дій державного виконавця при виконанні судового рішення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди за рахунок держави, оскільки на позивача в такому випадку покладається обов`язок довести наявність такої шкоди. Однак позивачем не доведено факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, спричинених відповідачем, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями державних виконавців та наслідками, зазначеними позивачем у позові.

Заявник зазначає, що на даний час державним виконавцем вживаються заходи з розшуку боржника, майна та доходів боржника відповідно до Закону України Про виконавче провадження .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без - задоволення.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що на час розгляду справи рішення суду не виконано, виконавче провадження триває, та дійшов правильного висновку, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Примусове виконання виконавчого листа за судовим рішенням у справі №743/514/16-ц, де позивач є стягувачем, триває з 20.02.2017, останній двічі звертався до суду зі скаргами на бездіяльність державного виконавця, яка була визнана незаконною. Однак судове рішення залишається невиконаним, а порушене право - не поновленим. Тривала боротьба на захист свого права виснажує, змінює нормальний життєвий ритм, викликає психічне напруження та розчарування.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суд першої інстанції - зміні шляхом зменшення стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суми відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пунктом 3 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що тривале, вже протягом трьох років, невиконання державними виконавцями Ріпкинського РВ ДВС судового рішення, в якому позивач є стягувачем, а також неправомірна бездіяльність останніх, що підтверджується ухвалами Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 09.07.2018 та від 24.05.2019, завдало позивачу моральної шкоди.

Враховуючи глибину та тривалість моральних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, районний суд дійшов висновку, що достатньою сатисфакцією відшкодування моральної шкоди буде стягнення на користь позивача 10 000 грн.

З висновком районного суду про необхідність відшкодування завданої бездіяльністю державних виконавців моральної шкоди погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що 20.02.2017 ОСОБА_1 звернувся до Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області із заявою про примусове виконання виконавчого листа, виданого 09.02.2017 Ріпкинським районним судом Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 977 грн в якості відшкодування завданих збитків та 407,89 грн в якості відшкодування судового збору. У заяві зазначав про належність боржниці житлового будинку у смт. Любеч Ріпкинського району Чернігівської області, її реєстрацію як фізичної особи-підприємця, а також про те, що вона працює за цивільно-правовим договором у ТОВ Древолюкс (а.с. 8).

24.02.2017 відкрито виконавче провадження № 53484069 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа № 743/514/16-ц від 09.02.2017 (а.с. 9-10).

Відповідно до листа ГУ ДФС у Чернігівській області від 29.11.2017 № 783/9-25-01-07-12, наданого на адвокатський запит, ФОП ОСОБА_2 у 2017 році, станом на 15 листопада сплатила 14 371 грн єдиного податку з фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (а.с. 20).

11.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області із заявою про звернення стягнення на отримані ФОП ОСОБА_2 доходи від здійснення підприємницької діяльності (а.с. 11).

18.12.2017 стягувач звернувся до Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області із заявою, в якій просив державного виконавця звернутися до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 (а.с. 12).

10.04.2018 ОСОБА_1 звернувся до Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області із письмовим запитом, в якому просив повідомити про хід виконання рішення суду і проведення виконавчих дій, зокрема чи направлялись державним виконавцем запити до податкової інспекції, регіонального сервісного центру, інспекції державного технічного нагляду і державну реєстраційну службу, органів місцевого самоврядування, органів РАЦСу, ПФУ і Центру зайнятості, адресного бюро при УМВС, банківських і фінансових установ, з метою отримання відповідної інформації про боржника, її доходи, майновий стан та наявність рухомого і нерухомого майна, а також повідомити інформацію щодо проведених чи непроведення інших виконавчих дій (а.с. 13).

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівській області від 09.07.2018 скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця - начальника відділу Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області Товстого В.В. щодо нерозгляду заяв та письмового запиту стягувача ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 53484069.

Зобов`язано державного виконавця - начальника відділу Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області Товстого В.В. в ході виконавчого провадження № 53484069 розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2017 про звернення стягнення на отримані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 доходи від здійснення підприємницької діяльності, заяву ОСОБА_1 від 18.12.2017 про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, заяву ОСОБА_1 від 10.04.2018 про виправлення помилки та письмовий запит Лесика Б.Б. від 10.04.2018 про хід виконання виконавчого провадження (а.с. 14-18).

Постановою начальника відділу Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області Товстого В.В. від 08.08.2018 виконавчий лист № 743/514/16-ц від 09.02.2017 повернуто стягувачу, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року державним виконавцем відповідно до Закону України Про виконавче провадження заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с. 19).

11.12.2018 позивач повторно звернувся до Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ в Чернігівській області із заявою про примусове виконання рішення суду (а.с. 21, 22).

08.04.2019 стягувачем було подано до Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ в Чернігівській області заяву про накладення арешту на грошові кошти і все майно боржника (а.с. 23).

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівській області від 24.05.2019 скаргу ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Визнано бездіяльність державного виконавця Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області Олексієнка В.В. неправомірною.

Зобов`язано державного виконавця Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області Олексієнка В.В. в ході виконавчого провадження №53484069 розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.04.2019 про накладення арешту на грошові кошти і на все майно боржника. (а.с. 24-26)

На даний час ВП № 53484069 перебуває на примусовому виконанні Ріпкинського РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (а.с. 59-61, 81-82).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.

За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення.

У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов`язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, необхідно розглядати як невід`ємну частину судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Савіцький проти України, Кайсина та інші проти України заява № 46144/99, Іммобільяре Саффі проти Італії заява № 22774/93, Ромашов проти України, Дубенко проти України, Вассерман проти Росії, Малиновський проти Росії, Гіззатова проти Росії та ін.

У пілотному рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: ...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі Метаксас проти Греції (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі Лізанец проти України (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі Крищук проти України (Kryshchuk v .Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 ( Бурдов проти Росії , Юрій Миколайович Іванов проти України , Агрокомплекс проти України ).

Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх ex-officio! . Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно із ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Норми ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.

Статтею 1173 ЦК України передбачено відшкодування саме державою шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органу державної влади.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання

Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (Постанова ВС від 10.04.2019 № 464/3789/17).

Встановивши, що права позивача було порушено внаслідок бездіяльності державного органу, а саме державними виконавцями Ріпкинського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області, на примусовому виконанні у яких перебувало рішення суду про стягнення коштів на користь позивача, що встановлено судовими рішеннями Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 09.07.2018 та 24.05.2019, які набрали законної сили, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав та необхідність стягнення на користь позивача моральної шкоди з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку ДКС України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадових осіб відповідача.

Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилався на тривалу бездіяльність державних виконавців по виконанню судового рішення, яку визнано незаконною, що спричинила йому моральну шкоду у вигляді змін у нормальному життєвому ритмі, необхідністю його неодноразових звернень зі скаргами про захист своїх прав, за консультаціями до юристів.

Зазначене підтверджується матеріалами справи, зокрема, ухвалами Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 09.07.2018 та 24.05.2019, якими, як зазначалось вище, бездіяльність державного виконавця визнана незаконною, та з яких вбачається, що рішення суду про стягнення коштів на користь позивача належним чином не виконується, належні виконавчі дії не проводяться.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з аналізу численної практики Європейського суду з прав людини, позицій Верховного Суду, положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та національного законодавства, є помилковими доводи апеляційної скарги про те, що встановлення судовим рішенням неправомірності дій державного виконавця при виконанні судового рішення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Колегія суддів не бере до уваги доводів заявника про те, що на даний час державним виконавцем вживаються заходи з розшуку боржника, майна та доходів боржника відповідно до Закону України Про виконавче провадження , та надані разом з апеляційною скаргою постанови про арешт коштів боржника від 03.06.2019 і 03.02.2020, про арешт майна боржника від 04.06.2019, здійснений запит до ПФ України, ухвалу Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 13.03.2020 про задоволення подання державного виконавця Ріпкинського РВ ДВС про розшук боржника ОСОБА_2 та витяг з державних реєстрів від 15.07.2020 (а.с. 121-126), враховуючи, що вказані дії державним виконавцем почали проводитись після ухвалення двох судових рішень про визнання бездіяльності останнього незаконною та подання позивачем 09.01.2020 даного позову.

Проте, апеляційний суд не може погодитися з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди та вважає, що він підлягає зменшенню.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди судом визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, та інших обставин і негативних наслідків. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Ураховуючи встановлені обставини справи, час, протягом якого не вчинялися належні виконавчі дії, розмір збитків, що стягнутий судовим рішенням на користь позивача (3 977 грн), при виконанні якого бездіяльність державних виконавців визнана незаконною, апеляційний суд не погоджується із розміром відшкодування моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції, та вважає, що з урахуванням вимог розумності і справедливості, достатнім розміром відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди буде 3 000 грн, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутого відшкодування моральної шкоди з 10 000 грн до 3 000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Ріпкинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) - задовольнити частково.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 05 червня 2020 року - змінити, зменшивши стягнуту з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму відшкодування моральної шкоди з 10 000 (десяти тисяч) грн до 3 000 (трьох тисяч) грн.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча Судді: