Ухвала

від 10.06.2020 по справі 953/5786/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/5786/20

н/п 1-кс/953/4480/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2020 р. Київський районний суд м. Харкова у складі:

слідчого судді - Божко В.В.,

за участю секретаря - Андрющенко О.В.,

розглянувши в залісудового засіданняв приміщенніКиївського районногосуду м.Харкова клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 Пучка Д.В. по кримінальному провадженню №120202204900000896 від 28.02.2020 р. про арешт майна, -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2020 року до Київського районного суду м. Харкова надійшло клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме на: земельну ділянку з кадастровим номером 6325157000:01:007:0141 загальною площею 4,8499 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2023445463251, яка знаходиться за адресою: Харківська область, смт. Коротич, власником якої є ТОВ «ЕКОТЕК», код ЄДРПОУ 32136485, шляхом заборони відчуження, поділу та об`єднання.

На обґрунтування клопотання прокурор вказує, що в провадженні CВ Київського ВП ГУНП в Харківській області перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020220490000896 від 28.02.2020 р. за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що до Київського ВП ГУНП в Харківській області надійшла заява від ОСОБА_1 про підробку 09.01.2020 р. довіреності від її імені про вчинення цивільно-правових відносин. Встановлено, що ОСОБА_1 була власником зазначеної вище земельної ділянки, яка 15.01.2020 продана без її відома іншій особі, відповідно до договору купівлі продажу посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального кругу Н.В. Сергієнко.

На даний час органом досудового розслідування триває призначена судова почеркознавча експертиза підпису на оригіналі довіреності.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності 15.01.2020 власником земельної ділянки став ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

Загальна площа об`єднаної ділянки за адресою: Харківська область, смт. Коротич складає 4,8499 га, кадастровий номер 6325157000:01:007:0141, дата формування земельної ділянки 03.02.2020.

10.03.2020 земельної ділянки з кадастровим номером 6325157000:01:007:0141 відчуджена на підставі договору купівлі продажу на користь ТОВ «ЕКОТЕК», код ЄДРПОУ 32136485, який на теперішній час є власником вказаного майна.

Тобто земельна ділянка 6325157000:01:007:0127 є речовими доказами по вказаному кримінальному провадженню та у відповідності до ч.1 ст. 98 КПК України є предметом злочину, тобто воно є речовим доказом злочину.

Тому з метою забезпечення збереження речового доказу та із завдань запобігання можливості його подальшого перепродажу, відчуження, необхідно застосувати такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Прокурор та слідчий в судове зсідання не з`явились, надавши заяву про розгляд клопотання у їх відсутність, підтримають подане клопотання та просили його задовольнити.

Слідчий суддя, вивчивши документи та матеріали, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, встановив наступне.

Слідчим суддею було встановлено, що в провадженні CВ Київського ВП ГУНП в Харківській області перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020220490000896 від 28.02.2020 р. за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України.

Так, до ЄРДР слідчим були внесені відомості про те, що до Київського ВП надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що невстановлена особа підробила довіреність від її імені про вчинення цивільно-правових відносин.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Так, на думку сторони обвинувачення земельна ділянка з кадастровим номером 6325157000:01:007:0141 до складу якої входить земельна ділянка 6325157000:01:007:0127, є речовими доказами по вказаному кримінальному провадженню та є предметами злочину та речовим доказом. Тому з метою забезпечення збереження речового доказу та запобігання можливості його подальшого перепродажу, відчуження, необхідно застосувати такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Однак у клопотанні про арешт майна прокурор не наводить у відповідності до яких саме документів підтверджується зазначений факт.

Прокурор звернувся з клопотанням про накладення арешту на майно саме для збереження речових доказів.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В свою чергу, виходячи зі змісту клопотання, прокурор не обґрунтував жодного з критеріїв визначених ст.98 КПК України, яким би відповідало вказане майно.

При цьому слідчий суддя враховує, що відповідно до пп.2 п.2.6. Узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду України щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Так, слідчому судді органом досудового розслідування не надано даних щодо наявності в кримінальному провадженні зазначених осіб.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997) гарантовано захист права власності. Згідно з даною статтею фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В силу положень Конституції України непорушність права приватної власності резюмується. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України, ч.1 ст. 321 ЦКУ).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ст. 319 ЦКУ).

Згідно ч. 2 ст. 321 ЦКУ особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Ісмаїлов проти Росії від 06.11.2008 року, де вказувались порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним ( рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти ( рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Крім того, під час вирішення питання накладення арешту на майно слід врахувати положення статті 131 КПК України, яка вказує про необхідність досягнення дієвості кримінального провадження під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи відсутність обумовлених критеріїв визначених ст. 98 КПК України та існуючого порушення норм процесуального права з питань доведення дієвості та необхідності застосування заходу забезпечення кримінального провадження арешту майна, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання прокурора, в зв`язку з його недоведеністю.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

За змістом положень ч.1 ст.173 КПК України, обов`язок надання доказів необхідності арешту покладений на особу, яка подає клопотання про арешт майна, а слідчий суддя зобов`язаний відмовляти у задоволенні цього клопотання в разі, якщо доказів про необхідність арешту майна не буде надано автором клопотання.

Отже,враховуючи вищевикладене,підстави длязадоволення клопотанняпро арештвказаного майна-відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170 173, 309, 372 КПК України, слідчий суддя, -

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури №2 Пучка Д.В. по кримінальному провадженню №120202204900000896 від 28.02.2020 р. про арешт майна.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя - Божко В.В.