Рішення

від 01.06.2020 по справі 760/19132/16-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/19132/16-ц

Провадження № 2/760/1028/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року Солом`янський районний суд м.Києва в складі:

головуючого- судді -Кушнір С.І,

за участю секретарів - Гаєвської С.В., Сопінської Н.Д., Каліш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: нотаріус П`ятої Київської державної нотаріальної контори Ковальчук Маріанна Вікторівна, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 09.11.2016 р. звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , третя особа: нотаріус П`ятої Київської державної нотаріальної контори Ковальчук М.В. про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно, в якому просить:

встановити факт спільного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 29.04.1978 р. по грудень 2011 р. та з грудня 2014 р. по 25 червня 2016 р.;

визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ;

визнати автомобіль Kia Magentis, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Kia Magentis, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину автомобіля Kia Magentis, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: нотаріус П`ятої Київської державної нотаріальної контори Ковальчук Маріанна Вікторівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Солом`янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві 15 липня 2016 р.

Після його смерті, 13 жовтня 2016 р. позивач звернулася до П`ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про вступ у спадщину.

Проте, від нотаріуса вона дізналась, що у П`ятій Київській державній нотаріальній конторі вже відкрита спадкова справа №435 за заявою ОСОБА_2 , яка на підтвердження статусу спадкоємиці померлого надала свідоцтво про шлюб, видане Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 15.12.2015 р.

Однак, позивач повністю заперечує факт укладання 15.12.2015 р. шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , в зв`язку з чим звернулася до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Позовні вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, позивач обґрунтовує наступним.

Так, 29.04.1978 р. між нею та ОСОБА_7 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим Печерським ЗАГС 29.04.1978 р.

В подальшому, 19.01.1993 р. шлюб між ними було розірвано, про що 19.01.1993 р. Жовтневим ЗАГС м. Києва видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 .

Проте, у період з 19 січня 1993 р. по грудень 2011 р., як вказує позивач, вона та ОСОБА_7 продовжували жити разом однією сім`єю. Вели спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, тобто між ними існували усталені відносини, що притаманні подружжю.

Наприкінці грудня 2011 р., вони припинили спільне проживання та ведення спільного господарства, у зв`язку з тим, що ОСОБА_7 почав підтримувати стосунки з іншою жінкою - ОСОБА_8 .

17.05.2012 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було укладено шлюб, зареєстрований Солом`янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Наприкінці жовтня 2014 р. шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було розірвано, з цього ж моменту вони припинили спільне проживання.

Позивач посилається на те, що вже після розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_7 повернувся до позивача та вони почали проживати разом у її квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати, тощо. Інколи вони проживали на дачі, яка знаходиться в с. Червона Мотовилівка Фастівського району Київської області. Такі відносини між ними продовжувалися до дня смерті останнього, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Враховуючи викладене, позивач вважає, що є всі підстави для встановлення факту спільного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (факту проживання однією сім`єю) у період з 29.04.1978 р. по грудень 2011 р. та з грудня 2014 р. по 25.06.2016 р., з метою оформлення права на спадкове майно.

Позовні вимоги щодо визнання права власності на спадкове майно, позивач обґрунтовує наступним.

Так, у період спільного проживання разом, нею та ОСОБА_7 було придбано наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_7 ; автомобіль Kia Magentis, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_7 29.05.2009 р.

Таким чином, враховуючи, що вказані квартира та автомобіль були набуті під час їх спільного проживання з ОСОБА_7 , позивач вважає, що є всі підстави для визнання даного майна спільним сумісним майном подружжя та визнання за позивачем права на 1/2 частини спадкового майна.

Крім того, із врахуванням фактичних обставин справи та приписів ст. 74 СК України, ст. 1261 ЦК України, на думку позивача, вона, як спадкоємець померлого ОСОБА_7 має право на 1/4 частини спадкового майна в порядку спадкування за законом.

Враховуючи викладене, позивач просить позов задовольнити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 10.11.2016 р. зазначену цивільну справу було передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кицюк В.С.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва Кицюк В.С. від 22.11.2016 р., відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: нотаріус П`ятої Київської державної нотаріальної контори Ковальчук Маріанна Вікторівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно, та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 17.02.2017 р., занесеною до журналу судового засідання, судом залучено до участі у справі в якості третьої особи Головне територіальне управління юстиції у м. Києві.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 04.09.2017 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 17.12.2018 р., занесеною до журналу судового засідання, судом залучено до участі у справі в якості третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, та надані письмові докази.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача в судовому засіданні заперечували проти позову, з підстав, викладених у письмових запереченнях, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, просили відмовити в задоволенні позову повністю.

Третя особа нотаріус П`ятої Київської державної нотаріальної контори Ковальчук М.В. в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи третю особу було повідомлено належним чином. В матеріалах справи міститься клопотання П`ятої Київської державної нотаріальної контори про розгляд справи за відсутності їх представника.

Представник третьої особи Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи третю особу було повідомлено належним чином. В матеріалах справи містяться письмові пояснення, відповідно до яких представник просить проводити розгляд справи за відсутності представника ГТУЮ у м. Києві за наявними документами та доказами, враховуючи фактичні обставини справи та ухвалити рішення відповідно до діючого законодавства.

Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи третіх осіб повідомлено належним чином. В матеріалах справи містяться письмові пояснення третіх осіб. Відповідно до яких ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримують частково та просять задовольнити в частині наступних позовних вимог:

встановити факт спільного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 01.01.2004 р. по грудень 2011 р. та з грудня 2014 р. по 25 червня 2016 р.;

визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ;

визнати автомобіль Kia Magentis, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Kia Magentis, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Справу треті особи просять розглядати без їхньої участі на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, пояснення відповідача та представника відповідача, врахувавши доводи сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 , що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 01.07.2016 р., виданого Солом`янським районним у місті києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , П`ятою київською державною нотаріальною контрою заведено спадкову справу №435/2016 до майна померлого.

Оцінюючи надані у справі докази в їх сукупності, аналізуючи покази свідків та співставляючи їх із письмовими доказами у справі, суд приходить до наступного висновку.

Позивач ОСОБА_1 зазначає, що проживала разом із ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у період з 29.04.1978 р. по грудень 2011 р. та з грудня 2014 р. по 25.06.2016 р.

Разом з тим, правова підстава для встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю з`явилася лише з набранням чинності Сімейним кодексом України 2003 року та Цивільним процесуальним кодексом України 2004 року, тобто з 1 січня 2004 року.

Кодекс про шлюб та сім'ю України не передбачав положень про встановлення режиму окремого проживання чи встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу.

Отже, до 01 січня 2004 року (набрання чинності СК України) не було передбачено правового механізму встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки, які не перебували при цьому в зареєстрованому шлюбі та, діючи на свій розсуд, не врегулювали свої відносини відповідно до закону, тобто фактичне проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу між собою у період до 01.01.2004 р. було відсутнє в юридичному розумінні.

Таким чином, положення які містять норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, введені з 01 січня 2004 року, разом із набранням Сімейним кодексом України законної сили.

Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, можливе лише після 01 січня 2004 року, коли набрав законної сили Сімейний кодекс України .

Що ж стосується позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , у період з 1 січня 2004 р. по грудень 2011 р. та з грудня 2014 р. по 25 червня 2016 р., то суд виходить із наступних положень чинного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. В порядку ч. 4 вказаної статті сім`я створюється не тільки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

З наведеного положення випливає одна з основних ознак сімейних відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі - ст. 25 СК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а також інші факти від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в порядку позовного провадження при наявності спору про право цивільне.

Встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу (факту спільного проживання) позивачу необхідно для врегулювання питання щодо спільного майна, набутого під час проживання без реєстрації шлюбу.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Положеннями ст. 74 СК України врегульовані майнові права осіб, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Дані положення є виключенням, а отже особи, що проживали без реєстрації шлюбу інших прав, ніж визначені ст. 74 СК України, не набувають. Крім того, як вбачається із тексту вказаної статті умовами набуття майнових прав на спільне майно є проживання жінка та чоловік однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за умови якщо вони не перебувають в будь-якому іншому шлюбі.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і, за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Для підтвердження проживання однією сім`єю необхідно підтвердити факт спільного проживання, ведення спільного господарства зі спадкодавцями, наявність спільного бюджету, піклування та підтримку один одного морально і матеріально не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Позовні вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, позивач обґрунтовує наступним.

Так, у період з 19 січня 1993 р. по грудень 2011 р., як вказує позивач, вона та ОСОБА_7 продовжували жити разом однією сім`єю. Вели спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, тобто між ними існували усталені відносини, що притаманні подружжю.

Наприкінці грудня 2011 р., вони припинили спільне проживання та ведення спільного господарства, у зв`язку з тим, що ОСОБА_7 почав підтримувати стосунки з іншою жінкою - ОСОБА_8 .

17.05.2012 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було укладено шлюб, зареєстрований Солом`янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Наприкінці жовтня 2014 р. шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було розірвано, з цього ж моменту вони припинили спільне проживання.

Позивач посилається на те, що вже після розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_7 повернувся до позивача та вони почали проживати разом у її квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати, тощо. Інколи вони проживали на дачі, яка знаходиться в с. Червона Мотовилівка Фастівського району Київської області. Такі відносини між ними продовжувалися до дня смерті останнього, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Враховуючи викладене, позивач вважає, що є всі підстави для встановлення факту спільного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (факту проживання однією сім`єю) у період з 29.04.1978 р. по грудень 2011 р. та з грудня 2014 р. по 25.06.2016 р., з метою оформлення права на спадкове майно.

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти позову в повному обсязі, просила відмовити в його задоволенні, посилаючись не безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Відповідач вказала на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю у період до 1 січня 2004 р. не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім`ю України. Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю у період з 2004 р. по 2011 р. та з грудня 2014 р. по 25 червня 2016 р., то позивачем не доведено належними до допустимими доказами факт спільного проживання із померлим ОСОБА_7 після їх розлучення у 1993 р.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що 29 квітня 1978 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 було укладено шлюб, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Печерським ЗАГС 29.04.1978 р.

19 січня 1993 р. шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було розірвано, про що 19.01.1993 р. Жовтневим ЗАГС м. Києва видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 .

Як вбачається з даних свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві 14.05.2014 р. повторно, 30.05.2013 р. ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з гр. ОСОБА_11 (відповідачем по справі), актовий запис №806.

17.10.2014 р. шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було розірвано, про що складено відповідний актовий запис № 303 та 17.10.2014 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_7 .

Як вбачається з даних свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, 08.12.2015 р. ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з гр. ОСОБА_2 (відповідач у справі). Актовий запис №4085.

Зазначене також підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00017545826 від 17.01.2017 р.

На підтвердження позовних вимог, позивачем надано наступні докази: копію договору найму житлового приміщення в будинках місцевих рад від 26.07.1979 р.; копію облікової книжки членських внесків а авто кооперативі Енергія ; копії фотографій з сімейного архіву; копію товарного чеку від 16.12.2007 р. з гарантійним талоном; копію товарного чеку №3 від 10.10.2010 р.; копію товарного чеку №4 від 10.10.2010 р.

На підтвердження заперечень проти позову, відповідачем надано наступні докази: копії фотографій з сімейного архіву; копію атестату ОСОБА_7 серії НОМЕР_9 , виданого 27 червня 1971 р.; копію атестату професійно-технічного училища №2336 від 19 липня 1972 р.; копію військового квитка серії НОМЕР_16, виданого 13 листопада 1972 р.; копію закордонного паспорту НОМЕР_11 , виданого 20 квітня 2005 р.; копію закордонного паспорту НОМЕР_17, виданого 26.07.1993 р.; копію трудової книжки НОМЕР_12 від 18.08.1972 р.; копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_13 ОСОБА_7 ; копію посвідчення ветерана праці серії НОМЕР_14 , виданого 07 листопада 2014 р.. як на підтвердження того, що ОСОБА_7 мав з нею дійсні та реальні сімейні відносини, повністю їй довіряв, а тому саме у неї зберігаються його численні оригінали особистих документів, датовані ще 1971 р. Також, відповідач вказала на те, що ОСОБА_7 познайомився з нею ще у 2009 р., а спільно вони почали проживати з 2010 р., вели спільне господарство та побут. Саме за час шлюбу з відповідачем, ОСОБА_7 придбав дачний будинок. Також відповідачем надано копію договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню №091039902400100 від 08.11.2015 р. та акту обстеження №240 від 23.11.2015 р., складеного представником ПАТ Київенерго та відповідачем, щодо обстеження лічильників у квартирі АДРЕСА_3 , копії квитанцій про сплату комунальних та інших платежів, копії документів на придбання побутової техніки, скрін-шоти фотографій за період 21.11.2010 р. по 07.03.2016 р.

Аналізуючи пояснення сторін, свідків, дослідивши надані письмові докази, суд приходить до висновку, що жоден з доказів, наданих позивачем не підтверджує факту спільного проживання та ведення спільного господарства позивача та ОСОБА_7 однією сім`єю у період з 01.01.2004 р. по грудень 2011 р. та з грудня 2014 р. по 25.06.2016 р. (по день смерті останнього), участі у їх спільних витратах, спрямованих на забезпечення життя сім`ї, для якої характерним є також наявність взаємних прав та обов`язків, інших ознак сім`ї, тощо.

Наявні в матеріалах справи письмові докази, надані позивача, в т.ч. копії фотографій з сімейного архіву не підтверджують факту спільного проживання позивача та померлого однією сімєю у зазначений період часу.

Таким чином, позивач не надала суду підтвердження того, що сторони проживали разом однією сім`єю без шлюбу.

До показів допитаних в судовому засіданні свідків з обох сторін, а саме зі сторони позивача - ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , зі сторони відповідача - ОСОБА_14 , суд відноситься критично, оскільки покази свідків є плутаними, протилежними один одному та такими, що не співпадають. Вочевидь, такі покази не можуть бути доказами для підтвердження чи спростовування факту спільного проживання.

Також, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься довідка Садівницького товариства Колос , з якої вбачається, що ОСОБА_2 спільно проживала зі своїм чоловіком - членом Садівничого товариства Колос ОСОБА_7 на ділянці № НОМЕР_15 , садовий будинок. Який належить ОСОБА_7 та розташований в межах Мотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області. З періоду придбання, 23.05.2014 р . , окрім неї та її чоловіка ОСОБА_7 на протязі 2014 р. - по 2016 р. тут ніхто більше не перебував.

Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 14.02.2018 у справі № 129/2115/15-ц, зазначив, що при застосуванні статті 74 СК України, слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Вказані обставини судом не встановлено, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту. Періодичне спілкування позивача з ОСОБА_7 також не може бути свідченням факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні ст. 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт спільного сумісного проживання з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу. Ці обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, які б беззаперечно мали свідчити про їх спільне проживання, ведення господарства, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків, що є характерними ознаками сім`ї.

Надавши оцінку заявленим вимогам в цій частині, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення та заперечення сторін, оцінивши показання свідків, а також діючи в межах заявлених позовних вимог, та того, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження факту спільного сумісного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2004 р. по грудень 2011 р. та з грудня 2014 р. по 25.06.2016 р., суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу не підлягає задоволенню.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що закріплено вст. 316 ЦК України.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із положеннями ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (ч. 1 ст. 57 СК України).

Сумісна власність - це різновид права спільної власності, що належить двом або більше особам одночасно на один і той самий об`єкт без визначення часток кожного з них.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або іншим договором.

Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як роз`яснено у пунктах 23, 24 Постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен встановити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Стаття 74 СК України визначає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Що стосується позовних вимог про визнання спільним сумісним майном ОСОБА_7 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 , та, відповідно, визнання права власності на 1/2 частину вказаної квартири, суд зазначає наступне.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 21.06.1993 р., власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , є ОСОБА_7 .

Як встановлено судом, 19 січня 1993 р. шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було розірвано, про що 19.01.1993 р. Жовтневим ЗАГС м. Києва видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 .

Квартира за адресою: АДРЕСА_4 , була приватизована на підставі Закону України Про приватизацію державного житлового фонду померлим ОСОБА_7 .

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду .

Таким чином, позовні вимоги що стосуються зазначеної квартири є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про визнання спільним сумісним майном ОСОБА_7 та ОСОБА_1 автомобіля Kia Magentis. 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , та, відповідно, визнання права власності на 1/2 частину вказаної квартири, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що право власності на спірний автомобіль Kia Magentis, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстровано за ОСОБА_7 29.05.2009 р., що підтверджується даними Регіонального сервісного центру в м. Києві, а саме листом від 19.07.2016 р. №625, даними облікових карток.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги в даній частині обґрунтувала тим, що в даний період часу вона та померлий ОСОБА_7 проживали спільно однією сім`єю. Вказаний автомобіль був придбаний переважно за її кошти, що підтверджується наступним:

- вартість автомобіля Kia Magentis під час придбання 28.05.2009 р. приблизно становила 180000,00 грн.;

- позивач, відповідно до довідок про доходи, які надані суду, отримала наступні доходи: у 2007 р. - 43324,86, у 2008 р. - 107541,93 грн., у 2009 р. - 136624,81 грн.;

- померлий ОСОБА_7 у період 2007-2009 р.р. отримував доходи на рівні 6000,00-8000,00 грн. на рік.

Дані обставини, на думку позивача, підтверджують, що померлий ОСОБА_7 не мав достатнього рівня доходу для придбання автомобіля.

Разом з тим, такі твердження позивача жодним чином не доводять, що спірний автомобіль міг бути спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_7 .

Позивачем не надано жодних належних доказів її участі у придбанні спірного автомобіля, доказів на підтвердження того, що спірний автомобіль набутий внаслідок їх спільної праці. Сам факт отримання за вказаний період більших доходів, не може бути доказом участі у придбанні автомобіля.

При цьому, встановлено, що автомобіль Kia Magentis викрадений. Так, згідно листа Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві від 24.01.2020 р., який міститься в матеріалах справи, вбачається, що слідчим відділом Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві по даному факту здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12016100090008399 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.

Таким чином, позовні вимоги в даній частині також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розглянувши вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права власності на спадкове майно, суд зазначає наступне.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Померлий ОСОБА_7 на день смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 .

Таким чином, позивач ОСОБА_1 не є спадкоємицею першої черги, а тому не має права на спадкування за законом на спадкове майно після ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також, суд звертає увагу на те, що вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, є похідними від вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю. При цьому, всі викладені вище обставини, факти, що були встановлені в суді, дають підстави суду для висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єю у період з 01.01.2004 р. по грудень 2011 р. та з грудня 2014 р. по 25.06.2016 р.(до дня смерті останнього), а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами судового розгляду, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 36, 57. 60, 69, 70, 74 СК України, ст.ст. 11, 15, 16, 319, 321, 328, 368, 1216-1218, 1220, 1223 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 315, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: нотаріус П`ятої Київської державної нотаріальної контори Ковальчук Маріанна Вікторівна, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: Кушнір С . І .