Рішення від 12.06.2020 по справі 910/19138/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2020Справа № 910/19138/19

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Груп Фактор" доАкціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" провизнання правочину недійсним Представники: від позивачаКороль П.В. - представник за наказом від відповідачаЛопатнікова А.В. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Груп Фактор" з вимогами до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання одностороннього правочину, вчиненого відповідачем щодо розірвання договору банківського обслуговування, відповідно до якого позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , недійсним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що прийняттю рішення про припинення ділових відносин з клієнтом передує витребування банком необхідної інформації, що підтверджує чи спростовує наявність обставин, які можуть бути підставою для розірвання договору банківського обслуговування з клієнтом, натомість, позивач не отримував від відповідача запитів щодо надання інформації, яка могла б стати наслідком вчинення відповідачем дій щодо розірвання ділових відносин з позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/19138/19, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.02.2020.

31.01.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов.

06.02.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 10.02.2020 судом оголошено перерву до 13.03.2020.

В порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 суд викликав сторін у підготовче засідання на 13.03.2020.

У підготовчому засіданні 13.03.2020 суд, керуючись п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.04.2020.

02.04.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача.

У судовому засіданні 09.04.2020 судом оголошено перерву до 14.05.2020 для забезпечення процесуальних прав всіх учасників судового процесу під час дії карантинних заходів.

У судовому засіданні 14.05.2020 судом оголошено перерву до 12.06.2020 для забезпечення процесуальних прав всіх учасників судового процесу під час дії карантинних заходів.

У судове засідання 12.06.2020 для розгляду справи по суті з`явилися представники сторін та надали пояснення.

Представник позивача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких у повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечив проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 12.06.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

У 2018 році позивач звернувся до відповідача із анкетою-заявою клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, відповідно до якої позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві комерційний банк "Приватбанк" для ведення господарської діяльності.

У грудні 2019 року позивач отримав від Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" повідомлення про розірвання договорів і закриття рахунків від 09.12.2019 № 20.1.0.0.0/7-20191209/369.

З вказаного повідомлення вбачається, що банком прийнято рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з позивачем договори та закритті поточні рахунки на підставі статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини першої статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.

Спір між сторонами у справі виник, у зв`язку з незаконним, на думку позивача, розірванням Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" договору банківського обслуговування, відповідно до якого позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. До того ж позивач зазначає, що прийняттю рішення про припинення ділових відносин з клієнтом передує витребування банком інформації у відповідних органів державної влади чи інших юридичних осіб, а також безпосередньо у самого клієнта, що підтверджує чи спростовує наявність обставин, які можуть слугувати підставою для вжиття заході в передбачених законодавством. Однак, як зазначає позивач, він не отримував жодних запитів від відповідача щодо надання певної інформації, які могла б стати наслідком вчинення останнім дії з розірвання ділових відносин.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, сторонами було укладено договір банківського обслуговування шляхом приєднання на підставі поданої позивачем анкети-заяви до вищевказаних Умов та Правил, що при розгляді справи сторонами не заперечується.

Згідно з частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Частинами 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частиною 1 статті 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Частиною 5 статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до норм статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки зобов`язані проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів та/або для виконання суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Згідно з пунктами 3.1.1.6.2.1, 3.1.1.6.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку www.pb.ua, банк має право відмовити клієнту в обслуговуванні рахунку у випадках, передбачених чинним законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України і Договором банківського обслуговування. Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що чинне законодавством України надає банку як суб`єкту первинного фінансового моніторингу право у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача, що Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" не зверталося до позивача із запитами щодо надання певної інформації, оскільки частина 1 статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" передбачає самостійну підставу відмови банку від підтримання ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції - це встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику. І в даному випадку банк не має звертатися до клієнта з вимогою надати додаткові документи чи відомості.

Натомість, сам позивач не був позбавлений права і можливості звернутись до банку і надати усі документи і відомості, які вважав би за потрібне надати.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" високий ризик - результат оцінки ризику суб`єктом первинного фінансового моніторингу, що базується на результатах аналізу сукупності визначених критеріїв, який свідчить про високу ймовірність використання суб`єкта первинного фінансового моніторингу для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та/або фінансування тероризму.

Згідно з пунктом 12 частини 1 зазначеної статті Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" ділові відносини - відносини між клієнтом та суб`єктом первинного фінансового моніторингу, що виникли на підставі договору (у тому числі публічного) про надання фінансових або інших послуг;

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" оцінювання ризиків клієнтів суб`єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Наказом Міністерства фінансів України №584 від 08.07.2017 "Про затвердження Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" передбачено, що ці Критерії використовують у своїй діяльності зокрема банки.

У пункті 4 розділу 1 зазначеного наказу визначено, що критерій ризику - ознака, характеристика, параметри або їх сукупність, за якими здійснюється оцінка ризику. Оцінка ризику - аналіз ідентифікаційних даних клієнта, інших наявних відомостей та інформації про клієнта та його діяльність, результатом якого є визначення рівня ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Пунктом 2 розділу 2 передбачено, що суб`єкт самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.

Згідно з частиною 12 статті 12 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" спеціально уповноважений орган забезпечує захист та зберігання таємниці фінансового моніторингу.

Суд зазначає, що вказані внутрішні документи банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом. Тобто, банк не ознайомлює клієнтів із внутрішніми документами, у даному випадку критеріями ризику, з метою уникнення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018 у справі № 910/11471/17.

Приписи статей 10, 11 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність (оскільки в спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України) прямо наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, чим спростовується довід позивача про незаконне обмеження відповідачем здійснення позивачем господарських операцій.

Норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин.

Крім того, як було вказано вище, право банку на відмову від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику передбачене пунктом 3.1.1.6.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку www.pb.ua, з якими погодився позивач у анкеті-заяві.

Таким чином, суд відхиляє доводи позивача, що банк не надав доказів на підтвердження обставин, покладених в основу встановлення неприйнятно високого рівня ризику за результатами аналізу клієнтських операцій.

Проте, позивачем таких дій вчинено не було, викладених банком обставин не спростовано, доказів іншого, заперечень до матеріалів справи не надано.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на те, що банк не реалізував своє право на витребування інформації, яка стосується ідентифікації клієнта, є безпідставними, оскільки в силу ч. 6 ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" це є правом банку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" припинив договірні відносини з позивачем шляхом одностороннього розірвання договору, здійснюючи свої функції суб`єкта первинного фінансового моніторингу, покладені на нього в силу приписів статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", та вказані дії не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Груп Фактор" до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання одностороннього правочину, вчиненого відповідачем щодо розірвання договору банківського обслуговування, відповідно до якого позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 недійсним.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Груп Фактор" до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання одностороннього правочину, вчиненого відповідачем щодо розірвання договору банківського обслуговування, відповідно до якого позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 недійсним, відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 17.06.2020

Суддя Н.Б.Плотницька