Рішення

від 17.06.2020 по справі 924/383/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" червня 2020 р. Справа № 924/383/20

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Баськової Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Леді Бит -сервіс", Республіка Білорусь

до товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-М", м. Деражня Деражнянського району Хмельницької області

про стягнення 231817,93 грн

представники сторін не з`явилися

встановив: товариство з обмеженою відповідальністю "Леді Бит-сервіс", Республіка Білорусь звернулось до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-М", м. Деражня Деражнянського району Хмельницької області 231817,93 грн, в тому числі 47260,50 грн пені та 12073,85 грн штрафу.

В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем обов`язку з поставки товару за контрактом від 29.05.2019 №29/05-2019. Правовою підставою позовних вимог вказує положення ст. ст. 610, 611 ЦК України, ст. ст. 165, 193, 224, 230, 231 ГК України.

Ухвалою суду від 27.04.2020 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 18.05.2020, яке відкладено на 27.05.2020.

Ухвалою суду від 27.05.2020 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 17.06.2020.

Сторони представників у судове засідання не направили.

Від позивача надійшли заяви (від 16.06.2020, від 17.06.2020) про розгляд справи за відсутності представника позивача та за матеріалами, наявними у справі.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позов з не надав, про причини неявки та неподання відзиву не повідомив.

Ухвали суду від 27.04.2020, 18.05.2020, 27.05.2020 направлялись на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та відомостях з ЄДРЮО, ФОП та ГФ, та вручені відповідачу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 22.05.2020, відомостями з сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень про вручення кореспонденції 29.04.2020, 01.06.2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

29.05.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю "Форест-м" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Леді-Бит-сервіс" (покупець) укладено контракт №29/05-2019 (далі - контракт), розділом 1 якого передбачено, що продавець зобов`язаний відвантажити продукцію, а покупець - придбати на умовах визначених в специфікації до цього контракту, яка є невід`ємною частиною контракту.

Відповідно до п. 2.1 контракту всі ціни на товари зазначаються в пропозиціях продавця і визначаються в доларах США. Продавець має право змінювати ціни за умови повідомлення покупця про майбутню зміну не менше ніж за два тижні.

Загальна сума цього контракту 50000,00 доларів США і залишається незмінною, навіть якщо продавець змінить ціни протягом строку дії контракту (п. 2.2 контракту).

Поставка здійснюється партіями, сформованими на основі замовлень покупця і наявності товару на складі продавця (п. 3.2 контракту).

У п. 3.3, 3.4 контракту зазначено, що замовлення вважається прийнятим до виконання, якщо продавець виставив покупцю попередній інвойс. Інвойс вступає в силу з моменту підтвердження покупцем згоди на оплату за цим інвойсом.

Продавець зобов`язується протягом 15 днів з моменту підтвердження покупцем згоди на оплату за виставленим інвойсом відвантажити товар зі складу виробника. Продавець зобов`язаний повідомити покупця про факт відвантаження товару в найкоротші строки, повідомивши дані: дату відвантаження, номер контракту, найменування засобів доставлення, номер товаросупровідного документа, опис, кількість і вагу відвантаженого товару (п. 3.5 контракту).

Пунктом 4.1 контракту визначено порядок оплати за кожну партію товару, який поставляється відповідно до цього контракту: оплата може здійснюватися у вигляді 50% передплати і 50% оплати товару покупцем після прибуття товару на місце призначення протягом 5 днів; оплата може здійснюватися у вигляді 100% передплати товару покупцем; оплата може здійснюватися протягом 2 днів після прибуття товару на місце призначення. Оплата здійснюється у вигляді перерахування на валютний рахунок продавця в банківській установі відповідно до реквізитів, вказаних у контракті, а також готівковими коштами на валютний рахунок продавця. Всі платежі за цим контрактом здійснюються в доларах США банківським переказом. Покупець оплачує 100% суми, вказаної в інвойсі, після завершення оформлення документів з митного очищення вантажу. Авансові платежі можливі за згодою сторін. У випадку непоставки товару продавець вертає суму авансового платежу не пізніше 90 днів з дня авансу.

Приймання виконується уповноваженим представником покупця із запрошенням за необхідності представника Торгової палати (за вибором покупця) з оформлення акта приймання ( п. 6.3 контракту).

Відповідно до п. 10.2 контракту він може бути змінений або розірваний лише з оформлення письмової угоди сторін.

Контракт вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 (п. 10.4 контракту).

Договір містить підписи представників сторін та відбитки їхніх печаток.

У матеріалах справи наявний інвойс-проформа від 11.06.2019 №01, виставлений відповідачем на оплату позивачем товару на загальну суму 6170,00 USD. Визначено вантажоотримувача: ТОВ "Леді-Бит-сервіс", відправника: ТОВ "Форес-М", умови оплати: передплата.

Згідно з платіжним дорученням №13 від 11.06.2019 позивачем сплачено на рахунок відповідача 6170,00 доларів США із призначенням платежу: "передплата за капусту свіжу урожаю 2019 року відповідно до контракту 29/05-2019 від 29.05.2019. З ПДВ". Платіжне доручення містить відмітку банку про його проведення 11.06.2019.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 16.12.2019, в якому, посилаючись на невиконання умов контракту від 29.05.2019 №29/05-2019, зокрема п. 3.5, повідомив про наявність дебіторської заборгованості перед позивачем в розмірі 6170,00 доларів США та просив надати відповідь на вказаний лист протягом 5 днів, вжити всі необхідні заходи для погашення заборгованості або надати свій варіант з урегулювання ситуації, що виникла.

Оскільки відповідач не виконав умови контракту від 29.05.2019 №29/05-2019, кошти не провернув, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з нього 231817,93 грн, з яких, зокрема 47260,50 грн пені та 12073,85 грн штрафу.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Згідно зі ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

У ч. ч. 2, 3 ст. 32 вищезазначеного Закону зазначено, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Положеннями ст. 44 наведеного Закону передбачено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу.

Відповідно до Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, підписаної Україною 20.03.1992, Республікою Білорусь 24.11.1992 (ратифіковано Постановою Верховної Ради України N2889-XII від 19.12.1992), цивільне законодавство однієї держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав застосовується на території іншої держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав згідно з такими правилами: права і обов`язки Сторін за угодою визначаються за законодавством місця здійснення, якщо інше не передбачене угодою Сторін (п. є) ч. 1 ст. 11 Угоди).

Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положеннями ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами укладено контракт від 29.05.2019 №29/05-2019, за умовами якого відповідач зобов`язався відвантажити, а позивач - придбати продукцію.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У п. 3.5 контракту сторони погодили, що продавець зобов`язується протягом 15 днів з моменту підтвердження покупцем згоди на оплату за виставленим інвойсом відвантажити товар зі складу виробника. Продавець зобов`язаний повідомити покупця про факт відвантаження товару в найкоротші строки, повідомивши дані: дату відвантаження, номер контракту, найменування засобів доставлення, номер товаросупровідного документа, опис, кількість і вагу відвантаженого товару.

Також п. 10.4 контракту встановлено, що він вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019.

З матеріалів справи слідує, що сторони відповідно до умов договору узгодили поставку відповідачем позивачу капусти свіжої в кількості 20000 кг на умовах передоплати, про що було виставлено відповідачем позивачу інвойс №01 від 11.06.2019 на загальну суму 6170 дол. США (р. 3, п. 4.1 контракту).

Позивачем, з урахуванням умов контракту, виставленого інвойсу від №01 від 11.06.2019, відповідно до платіжного доручення №13 від 11.06.2019 здійснено оплату на рахунок відповідача 6170,00 доларів США із призначенням платежу: "передплата за капусту свіжу урожаю 2019 року відповідно до контракту 29/05-2019 від 29.05.2019. З ПДВ".

Разом з тим, відповідач не здійснив передання позивачу оплаченого товару ані в строк, визначений п. 3.5 контракту, ані до закінчення строку дії контракту згідно з п. 10.4 контракту. Доказів протилежного суду не подано.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи з аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

У п. 4.1 контракту сторони також передбачили право покупця на повернення суми авансового платежу не пізніше 90 днів з дня авансу у випадку непоставки товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару позивачу, право позивача вимагати повернення суми попередньої оплати, встановлене ст. 693 ЦК України, п. 4.1 контракту, суд доходить висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення коштів, що становлять суму сплаченого позивачем авансового платежу, який в гривневому еквіваленті становить 172483,58 гривень.

При цьому судом зважається на визначені ст. 3 ЦК України загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність.

Одночасно, враховуючи обставини справи та те, що позивач фактично просить стягнути з відповідача неповернуту суму попередньої оплати за товар, суд зауважує про помилковість тверджень позивача, що зазначені кошти за правовою природою є збитками.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Судом також береться до уваги, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Крім того, позивач в позові просить стягнути з відповідача 47260,50 грн пені за період з 27.06.2019 по 26.03.2020 та 12073,85 грн штрафу, посилаючись на положення ч. 2 ст. 231 ГК України (абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України).

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, на підставі якого позивачем нараховано відповідачу штрафні санкції, передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Однак позивачем не взято до уваги, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 231 ГК України застосування наведених санкції передбачено лише у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Позивачем будь - яких доказів, які би підтверджували, що хоча б одна сторона контракту є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, суду не подано.

Не передбачені заявлені штрафні санкції і умовами контракту 29/05-2019 від 29.05.2019.

З огляду на відсутність підстав для стягнення з відповідача 47260,50 грн пені та 12073,85 грн штрафу згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, позовні вимоги в цій частині заявлені необґрунтовано.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Також у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення 172483,58 гривень. У позові в частині стягнення 47260,50 грн пені та 12073,85 грн штрафу належить відмовити з вищенаведених підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи положення ст. 129 ГК України, висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, включаючи до їх складу, зокрема судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1051,00 гривень.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що заява про забезпечення позову є самостійним видом заяв, за подання яких до суду Законом України Про судовий збір передбачено сплату судового збору. При цьому відповідна заява була вирішена судом, що підтверджується ухвалою господарського суду від 02.04.2020 №924/383/20 про відмову у задоволенні відповідної заяви.

З урахуванням наведеного та положень п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, підстави для стягнення на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору за подання позивачем заяви про забезпечення позову відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивач просить стягнути з відповідача 13977,60 грн витрат на правову допомогу.

У підтвердження вказаних витрат позивачем надано копію довіреності від 17.10.2019, видану товариством з обмеженою відповідальністю Леді Бит - сервіс Мусихіну П.Е. на представництво інтересів довірителя на території України.

Крім того, надано копію договору про надання юридичних послуг від 26.11.2019 №26/11-LS-2/19, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Леді Бит -сервіс (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю Міжнародна юридична фірма Верум Адвокейтс (фірма).

Згідно з п. 1.1 вказаного договору фірма надає замовнику наступні послуги: досудове стягнення заборгованості з ТОВ Форест-М , підготовка процесуальних документів і участь в судових засіданнях зі стягнення заборгованості в рамках укладеного договору №29/05-2019 від 29.05.2019; представництво замовника в будь-яких судових, арбітражних або третейських спорах, включаючи сплату від імені замовника державного мита і здійснення інших платежів, обов`язкових для такого представництва.

Оплата послуг здійснюється відповідно до домовленої та фіксованої вартості, яка становить 500 доларів США (п. 2.1 договору про надання юридичних послуг від 26.11.2019 №26/11-LS-2/19).

У п. 3.6 цього договору визначено, що фактичний об`єм послуг оформлюється актом приймання послуг, який складає фірма. Послуги вважаються наданими з моменту підписання обома сторонами акта приймання послуг.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, з огляду на умови п. п. 1.1, 3.6 договору про надання юридичних послуг від 26.11.2019 №26/11-LS-2/19, ненадання позивачем відповідних доказів, розподіл судових витрат позивача на надання правничої допомоги адвоката не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Леді бит сервіс", Республіка Білорусь до товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-М", м. Деражня Деражнянського району Хмельницької області про стягнення 231817,93 грн задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Форест-М", Хмельницька область, Деражнянський район, м. Деражня, вул. Миру, буд. 49 (код 14489407) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Леді бит сервіс", Республіка Білорусь, Гомельська область, м. Жлобін, вул. Під`їзна, буд. 2А (код 490558440) 172483,58 грн (сто сімдесят дві тисячі чотириста вісімдесят три гривні 58 коп.), 2587,25 грн (дві тисячі п`ятсот вісімдесят сім гривень 25 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

У позові в частині стягнення 47260,50 грн пені та 12073,85 грн штрафу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у строки та порядку, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України, з урахуванням розділів Х "Прикінцеві положення", ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 17.06.2020.

Суддя В.В. Виноградова

Віддрук. 4 прим.: 1 - до справи, 2 - ТОВ "Леді-Бит сервіс" (247191, Республіка Білорусь, м. Жлобін, вул. Під`їзна, 2А), 3 - представнику Мусихіну П.Е. ( 01133, м. Київ, вул. Євгенія Коновальця, 31, оф. 529 ), 4 - ТОВ "Форест-М" (32200, Хмельницька область, Деражнянський район, м. Деражня, вул. Миру, 49). Всім рек. з пов. про вруч.