Постанова

від 15.06.2020 по справі 0440/7010/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2020 року

Київ

справа №0440/7010/18

адміністративне провадження №К/9901/22353/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.

учасники судового процесу:

представник позивача - Воловик М. О. (в режимі відеоконференції)

представники відповідача: Панковська Е. П., Єгоров А. Є. (в режимі відеоконференції)

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Дніпропетровський тепловозоремонтний завод на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 січня 2019 року (головуючий суддя - Бондар М. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2019 року (суддя-доповідач - Шальєва В. А., судді: Білак С. В., Малиш Н. І.) у справі № 0440/7010/18 за позовом Приватного акціонерного товариства Дніпропетровський тепловозоремонтний завод до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС) про визнання протиправними та скасування наказів та податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року Приватне акціонерне товариство Дніпропетровський тепловозоремонтний завод (далі - позивач, ПрАТ ДТРЗ ) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач, Офіс ВПП ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0005604608 від 4 червня 2018 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 4662901,50 грн, в тому числі за основним платежем - 3108061 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1554030,50 грн, № 0005574608 від 4 липня 2018 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в загальному розмірі 2601786 грн, № 0005594608 від 4 липня 2018 року про зменшення розміру від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток по податковій декларації за 2015 рік на суму 3753248 грн.

21 листопада 2018 року ПрАТ ДТРЗ збільшено позовні вимоги шляхом подання відповідної заяви (т. 3 а. с. 196 - 197), в якій позивач просить, крім первинно заявлених позовних вимог, визнати протиправним та скасувати наказ Офісу ВПП ДФС від 8 травня 2018 року № 833 Про проведення документальної позапланової перевірки ПрАТ Дніпропетровський тепловозоремонтний завод та наказ Офісу ВПП ДФС від 25 травня 2018 року № 991 Про продовження терміну проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ Дніпропетровський тепловозоремонтний завод .

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 4 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Згідно з наказом Офісу ВПП ДФС від 8 травня 2018 року №833, який винесено у відповідності до підпункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та на підставі направлень, виданих Офісом ВПП ДФС, від 8 травня 2018 року №175/28-10-46-08, №174/28-10-46-08, від 14 травня 2018 року №178/28-10-46-08 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ ДТРЗ з питання дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "ТОРГОВО-ЗАКУПІВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО"ТОРГСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 23762557) за серпень 2015 року, грудень 2015 року, ПП "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА БІТСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 34014079) за квітень-червень 2015 року, ТОВ "ДАН-ПАК" (код ЄДРПОУ 39403886) за грудень 2015 року, ТОВ "ОМЕГА СОЛЮШН" (код ЄДРПОУ 39511532) за грудень 2015 року, ТОВ "УКРПРОМСНАБ" (код ЄДРПОУ 31682524) за квітень 2015 року, ПП "ФАРТ" (код ЄДРПОУ 24450280) за червень 2015 року, ТОВ "НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР "ВАРІАТОР" (код ЄДРПОУ 38754652) за червень 2015 року, ТОВ "СК СМАРТ" (код ЄДРПОУ 36224241) за листопад-грудень 2015 року, ТОВ "УКРПОЛІЕН" (код ЄДРПОУ 32651261) за грудень 2015 року, ТОВ "ХАММЕР ЦЕНТР" (код ЄДРПОУ 30944331) за грудень 2015 року та повноти визначення податкових зобов`язань у наведених звітних податкових періодах (роках) та/або наступних податкових періодах (роках) згідно з правилами податкового обліку.

Перевірку проведено у період з 10 травня 2018 року по 7 червня 2018 року.

Термін перевірки продовжено з 1 червня 2018 року по 7 червня 2018 року на підставі наказу Офісу ВПП ДФС від 25 травня 2018 року №991.

За результатами перевірки складено акт №52/28-10-46-08-00659101 від 13 червня 2018 року (т.1 а. с. 66 - 139) (далі - Акт перевірки).

Висновком документальної позапланової виїзної перевірки встановлені порушення:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (зі змінами та доповненнями, діючими в періоду, що охоплений перевіркою), що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування на 3753248 грн та заниження податку на прибуток у сумі 2601786 грн;

- пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2835993 грн, у тому числі за травень 2015 року на суму 65494 грн, за червень 2015 року на суму 123081 грн, за вересень 2015 року на суму 43354 грн, за листопад 2015 року на суму 149034 грн, за грудень 2015 року на суму 2034434 грн, за березень 2016 року на суму 420596 грн.

На підставі Акта перевірки від 13 червня 2018 року №52/28-10-46-08-00659101 відповідачем сформовані та направлені позивачу податкові повідомлення-рішення:

- №0005604608 (датоване 4 червня 2018 року), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковим зобов`язанням у розмірі 3108061 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1554030,50 грн (т. 1 а. с. 34);

- №0005574608 від 4 липня 2018 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств за податковим зобов`язанням у розмірі 2601786 грн (т. 1 а. с. 36);

- №0005594608 від 4 липня 2018 року, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3753248 грн (т. 1 а. с. 38).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до ДФС України, рішенням якої від 31 серпня 2018 року податкові повідомлення-рішення від 4 липня 2018 року №0005604608, №0005574608, №0005594608 залишено без змін, а скаргу - без задоволення (т. 1 а. с. 140 - 146).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом правомірно винесено оскаржувані накази від 8 травня 2018 року №833 та від 25 травня 2018 року №991, оскільки позивачем не надано у встановленому законодавством порядку пояснень та їх документального підтвердження на обов`язкові письмові запити відповідача від 28 лютого 2018 року №9403/10/28-10-46-08-09, від 28 лютого 2018 року №9314/10/28-10-46-08-09, від 2 квітня 2018 року №14609/10/28-10-46-08-09, від 12 квітня 2018 року №16243/10/28-10-46-08-09, які оформлено відповідно до вимог статті 73 ПК України на підставі отриманої податкової інформації; продовження терміну проведення перевірки здійснено у межах визначених ПК України строків.

При цьому, суд першої інстанції з посиланням на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 березня 2018 року у справі №804/1113/16, зазначив, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Отже, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі у задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що після проведення перевірки позивач втратив своє право на оскарження наказу про проведення такої перевірки, скасування якого за вказаних обставин не може призвести до відновлення порушених прав ПрАТ ДТРЗ , оскільки права останнього порушують лише наслідки проведення такої перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень, які винесені за результатами перевірки.

Щодо вимог про скасування податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції навів висновки перевіряючих осіб, зазначених в Акті перевірки, які свідчать про нереальність господарських операцій ПрАТ ДТРЗ з наведеними в Акті перевірки контрагентами, з аналізу яких дійшов висновку про їх обґрунтованість. Надаючи оцінку доводам позивача, викладеним у позовній заяві, суд зазначив, що пояснення позивача щодо порушень з кожним контрагентом зводяться до єдиної позиції про те, що фактично відповідачем визнається факт фізичного переміщення товарів та реальне їх придбання, однак не визнається, що вони були поставлені саме заявленим контрагентом, а незначні помилки у первинній документації не свідчать про безтоварність господарських операцій.

Однак, суд зазначив, що в Акті перевірки, контролюючий орган не визнає факт здійснення господарських операцій позивача, оскільки при дослідженні документів, які заявлені позивачем як первинні документи, встановлено ряд порушень законодавства, що не дає можливості підтвердити реальність господарських операцій.

Жодних інших доводів щодо підтвердження факту реальності здійснених господарських операцій позивачем не зазначено.

У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції погодився з висновками, викладеними в Акті перевірки, а надані позивачем первинні документи визнав сумнівними, оскільки такі не дають можливості встановити реальність відображених у податковому обліку та наведених господарських операцій з зазначеними контрагентами.

Також суд першої інстанції зазначив, що наведені в Акті перевірки первинні документи за господарськими операціями з вищевказаними контрагентами та документи, додані до матеріалів справи, не свідчать беззаперечно про придбання товару саме у заявлених контрагентів, оскільки надані документи у сукупності не підтверджують реальність придбання запчастин, у тому числі неможливо встановити походження саме придбаного товару, підтвердити місце навантаження та його перевезення, неможливо підтвердити, що саме придбані запчастини були використані позивачем у своїй господарській діяльності. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені в Акті перевірки висновки та всі вищевикладені факти свідчать про формальний підхід до оформлення первинних документів по вказаних операціях та відповідно про їх юридичну дефектність.

Суд першої інстанції критично оцінив доводи позивача про те, що відповідачем досліджено в Акті перевірки періоди, які не охоплені періодом перевірки, встановленим наказом про проведення перевірки, оскільки у судовому засіданні встановлено, що відповідачем досліджено господарські операції за період, вказаний у наказі про проведення перевірки. Проте, позивачем в податковому обліку спірні операції відображені в наступному періоді. Отже, в діях відповідача в частині перевіреного періоду порушення відсутні.

Перевіряючи доводи позивача про те, що податкове повідомлення-рішення №0005604608 від 4 червня 2018 року винесено раніше, ніж закінчено перевірку та складено акт, суд першої інстанції у судовому засіданні встановив, що зазначення дати 4 червня 2018 року у податковому-повідомленні рішенні №0005604608 є технічною помилкою, правильною датою винесення вказаного податкового повідомлення-рішення є 4 липня 2018 року. Встановивши таку обставину, суд першої інстанції дійшов висновку, що окремий дефект форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не може сприйматися як безумовна підстава для висновку щодо його протиправності та, як наслідок, для скасування.

Суд апеляційної інстанції підтримав позицію суду першої інстанції у повному обсязі. Зазначив, що запити відповідача, направлені позивачу, відповідають вимогам, визначеним пунктом 73.3 статті 73 ПК України, оскільки містять такі обов`язкові складові такого запиту як підстави для його надіслання відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує. Отже, запити контролюючого органу складені із дотриманням вимог, встановлених Податковим кодексом України, відповідно, у платника податків виник обов`язок із надання відповіді на такі запити. Оскільки позивачем не надано пояснень та їх документального підтвердження на письмові запити контролюючого органу, в яких зазначено виявлені недостовірні відомості, що містяться у відповідних податкових деклараціях, прийняття наказу № 833 від 8 травня 2018 року є цілком правомірним. При цьому, оскільки позивач не є суб`єктом малого підприємництва, продовження строку проведення документальної позапланової виїзної перевірки наказом № 991 від 25 травня 2018 року на 5 робочих днів є правомірним.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правильність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень, враховуючи висновки, викладені в Акті перевірки. Додатково зазначив, що з первинних документів, якими позивач підтверджує фактичне здійснення спірних господарських операцій, не вбачається змісту господарських операцій, документи не містять інформації щодо фактично здійснених господарських операцій. Зокрема, наявні в матеріалах справи первинні документи не підтверджують фактичного отримання позивачем товарів за спірними угодами, оприбуткування таких товарів та подальший їх рух. Майже усі документи, надані позивачем на підтвердження факту отримання товару, складені із порушенням вимог, які пред`являються до оформлення первинних документів. Недоліки у своїй сукупності позбавляють надані позивачем докази сили первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій саме на виконання вимог укладених між позивачем та контрагентами договорів. Позивачем не надано доказів використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності. Також апеляційний суд врахував, що позивачем жодним чином належними доказами не обґрунтовано невідповідність номенклатури товару, зазначеної у видаткових накладних та інших документах, номенклатурі товару, оприбуткованого за прибутковими актами. Доводи позивача про недоведеність саме відповідачем не використання товару в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності також є необґрунтованими, оскільки в силу специфіки правовідносин, документи щодо використання придбаного товару має надавати саме платник податків, оскільки в ході податкової перевірки відповідачем не встановлено такого використання в силу ненадання платником податків до перевірки відповідних документів. Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними посилання позивача на те, що суд першої інстанції не навів мотивів неврахування доказів, наданих позивачем, оскільки крім формально складених договорів, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного здійснення спірних господарських операцій. Тобто, позивачем ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі не приведено жодних мотивів в обґрунтування своєї позиції щодо доведеності фактичного здійснення господарських операцій.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанції, ПрАТ ДТРЗ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2019 року та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що у запитах від 28 лютого 2018 року за №9403/10/28-10-46-08-09, №9314/10/28-10-46-08- 09, від 2 квітня 2018 року за №14609/10/28-10-46-08-09 , від 12 квітня 2018 року за №16243/10/28-10-46-08- 09 не зазначено: жодних відомостей про виявлені факти за наслідками опрацьованої податковим органом податкової інформації; вказівок на виявлені недостовірні дані; на конкретні декларації, в яких виявлена така недостовірність, що свідчить про можливі порушення позивачем або його контрагентом вимог податкового законодавства; який вплив має отримана контролюючим органом узагальнена податкова інформація на достовірність даних, які містяться у податкових деклараціях. Вважає, що за відсутності у запитах фактичних даних стосовно того, в чому саме полягає виявлена недостовірність даних з посиланням на конкретні джерела відомостей про порушення платником податків, в разі відмови надати відповідь на такий запит, прийняття наказу про призначення перевірки є безпідставним. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам позивача про те, що підставою направлення запитів стала неможливість відстеження руху товарів по ланцюгу у контрагентів до надходження їх до ПрАТ ДТРЗ , а не невідповідність конкретних даних у податкових деклараціях. Крім того, суди залишили без уваги доводи позивача, що неможливість відстеження руху товарів по ланцюгу у контрагентів до надходження їх до позивача як причина направлення запитів, а згодом і прийняття наказу про проведення позапланової перевірки, є неправомірним перекладанням юридичної відповідальності за можливі порушення контрагентів позивача на позивача і не є порушенням позивача взагалі.

Також позивач вважає, що висновки про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень зроблені судами без належного (повного і всебічного) з`ясування обставин справи, а докази не були належним чином досліджені. Зазначає, що деякі первинні документи були вилучені у ПрАТ ДТРЗ згідно з протоколом обшуку від 3 червня 2016 року в межах досудового розслідування, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016040000000232 від 29 березня 2016 року, однак судами цей документально підтверджений факт було проігноровано. Зазначає, що на час здійснення спірних операцій всі їх учасники були належним чином зареєстровані платниками податку на додану вартість, податкові накладні були своєчасно зареєстровані, відтак, перешкод щодо укладення та виконання будь-яких господарських договорів з ТОВ Омега Солюшн , ТОВ СК Смарт , ТОВ ТЗП Торгсервіс , ПП НВФ Бітсервіс , ТОВ Хаммер Центр , ТОВ Укрполіен , ТОВ Укрпромснаб , ПП Фарт , ТОВ НТЦ Варіатор , а надалі й включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за договорами у позивача не було, що взагалі не враховано судами обох інстанцій.

Від Офісу ВПП ДФС надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Свою позицію обґрунтовує, фактично, висновками перевіряючих осіб, зроблених в Акті перевірки, які, на думку відповідача, обґрунтовано підтримано судами попередніх інстанцій.

Також відповідач подав клопотання про заміну сторони Офісу ВПП ДФС на його правонаступника - Офіс великих платників податків ДПС.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби реорганізовано шляхом приєднання до Офісу великих платників податків ДПС.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за можливе задовольнити клопотання про заміну сторони у справі, замінивши відповідача Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби його правонаступником Офісом великих платників податків ДПС, для якого відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У судовому засіданні заявник касаційної скарги підтримав свої доводи, викладені у ній. Просив касаційну скаргу задовольнити, судові рішення скасувати та, враховуючи, що на його переконання, судами не надано оцінки наявним в матеріалах справи доказам, зазначив про наявність підстав для направлення справи на новий судовий розгляд.

Відповідач проти задоволення касаційної скарги заперечив, посилався на правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на обґрунтованість висновків контролюючого органу, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин першої - другої статті 341 КАС України (в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального права в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування наказу Офісу ВПП ДФС від 8 травня 2018 року № 833 Про проведення документальної позапланової перевірки ПрАТ Дніпропетровський тепловозоремонтний завод та наказу Офісу ВПП ДФС від 25 травня 2018 року № 991 Про продовження терміну проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ Дніпропетровський тепловозоремонтний завод , колегія суддів виходить з такого.

Станом на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, релевантним був висновок Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 13 березня 2018 року у справі №804/1113/16, відповідно до якого платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Суди попередніх інстанцій, застосовуючи цей правовий висновок, водночас, дослідили і питання дотримання відповідачем процедури призначення перевірки позивача.

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що запити контролюючого органу складені із дотриманням вимог, встановлених Податковим кодексом України, тому у платника податків виник обов`язок із надання відповіді на такі запити. У зв`язку з ненаданням пояснень та їх документального підтвердження на письмові запити контролюючого органу, в яких зазначено виявлені недостовірні відомості, що містяться у відповідних податкових деклараціях, прийняття наказу № 833 є цілком обґрунтованим.

Разом з тим, досліджуючи питання відповідності запитів вимогам щодо їх оформлення, визначених ПК України, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки доводам скаржника щодо відсутності в них відомостей про виявлені недостовірні дані з посиланням на конкретні декларації, проте, враховуючи підставу перевірки, зазначену в наказі про її призначення, зазначені доводи підлягали обов`язковому з`ясуванню.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно встановити такі обставини і надати їм правову оцінку, оскільки це виходить за межі касаційного перегляду, встановлених статтею 341 КАС України.

При цьому, варто зауважити, що Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступила від висновків Верховного Суду, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) та сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Отже, питання дотримання відповідачем процедури призначення перевірки є істотним для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що судові рішення у справі ухвалені відповідно до правової позиції, яка була усталеною на час розгляду справи попередніх інстанцій, колегія суддів вважає, що обґрунтованим при касаційному перегляді судових рішень є надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій щодо суті виявлених контролюючим органом порушень з питання дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами та повноти визначення податкових зобов`язань у наведених звітних податкових періодах (роках) та/або наступних податкових періодах (роках) згідно з правилами податкового обліку.

Відтак, перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального права в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 244 КАС України (в редакції діючій з 15 грудня 2017 року), під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Метою апеляційного перегляду є перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Апеляційний суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (стаття 308 КАС України, в редакції діючій з 15 грудня 2017 року).

Отже, застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Згідно з вимогами статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, наведеними нормами передбачено, по-перше, обов`язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, а також надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Відповідно до пункту 7 цього Положення до складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства. Пункт 21 Положення встановлює, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Підпунктом 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318. Пункт 7 Положення визначає, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон N 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Водночас, товарно-матеріальні цінності, передані суб`єктові господарювання безкоштовно призводять до збільшення активу та зростання майбутніх економічних вигод, відповідно, визнаються доходом платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Натомість, як вбачається з судових рішень, суди попередніх інстанцій процитували висновки посадових осіб контролюючого органу, висловлені в Акті перевірки, щодо нереальності господарських операцій, та зазначили, що такі висновки позивачем не спростовані, а надані ним документи є сумнівними, оскільки майже усі складені із порушенням вимог, які пред`являються до оформлення первинних документів, у зв`язку з чим дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Зі змісту судових рішень неможливо встановити перелік наданих позивачем документів на підтвердження факту реальності господарських операцій, відповідно, неможливо перевірити обсяг досліджених судами документів. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на надані позивачем документи, без зазначення їх реквізитів, не конкретизуючи їх суті та змісту операцій, яких вони стосуються, обмежились загальним висновком про те, що надана документація не підтверджує фактів реальності господарських операцій.

На думку колегії суддів, такий підхід судів попередніх інстанцій є формальним, оскільки суди повинні були не лише встановити з яких підстав здійснені висновки в Акті перевірки, але й надати кожному із встановлених контролюючим органом порушень правову оцінку у взаємозв`язку із доводами позивача і наданими ним на їх підтвердження доказами. Окрім цитування встановлених в ході перевірки господарських операцій, суди попередніх інстанцій повинні були їх встановити і перевірити, тим самим здійснивши перевірку встановлених контролюючим органом обставин фактичним обставинам.

Зі змісту судових рішень не вбачається, що судами здійснено аналіз висновків контролюючого органу, зокрема, в частині виявлених посадовими особами невідповідності номенклатури товару, зазначеної у видаткових накладних та інших документах, номенклатурі товару, оприбуткованого за прибутковими актами, та чи можуть окремі невідповідності позбавляти позивача права на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями.

Крім того, слушними є доводи скаржника, що судами попередніх інстанцій не надано правову оцінку його доводам, що зі змісту Акта перевірки вбачається, що відповідачем встановлено факт фізичного переміщення товарів та реальне їх придбання, однак не визнається, що вони були поставлені саме заявленим контрагентом.

Так, суд першої інстанції зазначив, що в Акті перевірки контролюючий орган не визнає факту здійснення господарських операцій позивача, оскільки при дослідженні документів, які заявлені позивачем як первинні документи, встановлено ряд порушень законодавства, що не дає можливості підтвердити реальність господарських операцій.

Проте такий висновок не узгоджується з наведеними позивачем доводами, оскільки стосуються дослідження факту придбання позивачем товарів, в той час як позивач ставив питання доведеності отримання такого товару і його використання у власній господарській діяльності.

Так, в Акті перевірки, на що посилається відповідач у відзиві на касаційну скаргу, зазначено, що встановлені перевіркою факти підтвердження фізичного переміщення товарно-матеріальних цінностей і запчастин в обсягах, зазначених у документах, заявлених як первинні, та відображення в подальшому ПрАТ ДТРЗ в регістрах бухгалтерського обліку, в документах заявлених як первинні, фінансової та податкової звітності вартісних обсягів готової продукції, не спростовує використання товарно-матеріальних цінностей і запчастин у виробництві, проте, вказує на внесення недостовірних даних ПрАТ ДТРЗ до бухгалтерського обліку щодо постачальника товарно-матеріальних цінностей і запчастин (юридичної особи - контрагента). Тобто, товарно-матеріальні цінності і запчастини отримано ПрАТ ДТРЗ від невстановлених осіб.

Зазначеному кореспондують і висновки Акта перевірки, які стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 4 липня 2018 року №0005574608, №0005594608 щодо встановленого відповідачем факту безоплатного отримання позивачем товарів від невстановленої особи і використання цього товару у власній господарській діяльності, проте, які залишені поза увагою судами попередніх інстанцій, незважаючи на те, що висновки перевірки, які слугували підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на формування даних податкового обліку.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявні в матеріалах справи первинні документи не підтверджують фактичного отримання позивачем товарів за спірними угодами, оприбуткування таких товарів та подальший їх рух. Проте постанова суду апеляційної інстанції не відображає заходів, які вживалися судом задля встановлення цих обставин. Крім того, суд апеляційної інстанції навів правове регулювання формування витрат для визначення бази оподаткування податком на прибуток, натомість, перевірці підлягали висновки контролюючого органу щодо неправильності формування позивачем складу доходу - їх заниження на суму безоплатно отриманих товарів.

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя ст. 77 КАС України).

Отже, суди попередніх інстанцій, навівши висновки Акта перевірки, які стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0005604608, визначили предмет доказування у цій частині позовних вимог, проте, не надали належної правової оцінки ані висновкам Акта перевірки, ані доводам позивача, викладеним в позовній заяві та апеляційній скарзі.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 4 липня 2018 року №0005574608, №0005594608, суди попередніх інстанцій взагалі не навели висновків контролюючого органу, які стали підставою для їх прийняття, тим самим не встановили предмета доказування у цій частині позовних вимог, відповідно, вирішили позовні вимоги на підставі встановлених контролюючих органом порушень, які покладені в основу іншого податкового повідомлення-рішення, які хоча і є взаємопов`язаними, проте, містять самостійні об`єкти порушень, стосуються іншого податку - податку на прибуток, відповідно, ПК України встановлює інше правове регулювання визначення бази оподаткування і сплати цього податку.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими такі рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, а так само і не встановлення судами предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Керуючись статтями 341, 344, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Дніпропетровський тепловозоремонтний завод задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2019 року у справі №0440/7010/18 скасувати.

Справу №0440/7010/18 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 18 червня 2020 року.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду