Постанова

від 17.06.2020 по справі 237/6877/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/1873/20

237/6877/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2020 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 237/6877/19

Номер провадження 22-ц/804/1873/20

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Пономарьової О.М., Попової С.А.

секретар - Галстян Г.Г.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи

апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області,

на ухвалу Мар`їнського районного суду Донецької області від 10 січня 2020 року, у складі судді Ліпчанського С.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення боргу в порядку відшкодування боргового зобов`язання та визнання права власності на земельну ділянку

В с т а н о в и в:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

28 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідачки на її користь грошові кошти у розмірі 50000 грн.

Позов мотивовано тим, що 31 серпня 2016 року ОСОБА_1 позичила ОСОБА_2 гроші в сумі 50000 грн на особисті потреби, зі строком повернення до 31 серпня 2019 року, про що складено боргову розписку у присутності двох свідків. Станом на жовтень 2019 року відповідачка гроші позивачу не повернула, посилаючись на відсутність коштів та незадовільний стан здоров`я, тому позивачка вимушена звернутись до суду для захисту своїх прав.

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 03 січня 2020 року було відкрито провадження по справі, підготовче судове засідання призначено на 08 січня 2020 року. 08 січня 2020 року сторони надали суду мирову угоду, укладену між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 , просили її затвердити в редакції, поданій до суду, та закрити провадження у справі.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 10 січня 2020 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , з однієї сторони та ОСОБА_2 , з другої сторони, в редакції поданій до суду, а саме:

МИРОВА УГОДА

с. Новомихайлівка 03.01.2020 року

Особа 1 ОСОБА_1 , надалі - Позивач, Особа 2 ОСОБА_2 , надалі - Відповідач, а надалі іменовані Сторони, обговоривши між собою предмет позову ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про боргове зобов`язання у розмірі 50000 гривень, які відповідач ОСОБА_2 мала повернути до 31.08.2019 року, що підтверджується позовною заявою, яка знаходиться на розгляді у Мар`їнському районному суді Донецької області справа № 237/6877/19 провадження 2/237/1827/19 сторони прийшли до висновку про можливість закінчення розгляду даного спору миром і укладенням між Сторонами мирової угоди на наступних умовах: Сторони домовляються між собою, що по даній мировій угоді Відповідач ОСОБА_2 через неможливість повернення коштів у розмірі 50000 гривень добровільно віддає Позивачеві ОСОБА_1 у якості погашення зазначеного боргового зобов`язання державний акт на право власності на земельну ділянку ЯА № 980126, розташовану на території Степненської сільської ради, площею 5,520 га, кадастровий номер 1423387400:07:000:0866, кадастровий номер 1423387400:07:000:0867, кадастровий номер 1423387400:07:000:0868 та передає повне право розпоряджуватись правовстановлюючим документом ОСОБА_1 та земельною ділянкою на свій розсуд, визнати право власності на зазначену земельну ділянку за позивачем ОСОБА_1 , що є за згодою сторін повним розрахуванням за борговим зобов`язанням.

У свою чергу Позивач ОСОБА_1 відмовляється від своїх позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 на умовах викладених в цій мировій угоді.

Сторони просять суд визнати дану мирову угоду і закрити провадження в справі №237/6877/19.

Дана мирова угода складена в трьох екземплярах, по одному для кожної із Сторін та примірник для Мар`їнського районного суду Донецької області. Мирова угода набуває законної сили після її визнання Мар`їнським районним судом Донецької області .

Провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в порядку відшкодування боргового зобов`язання та визнання права власності закрито.

Задовольняючи заяву про затвердження мирової угоди суд першої інстанції виходив з того, що дії сторін відповідають закону та не порушують прав та інтересів інших осіб.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

13 квітня 2020 року заступником прокурора Донецької області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, подано до суду першої інстанції апеляційну скаргу на ухвалу суду, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу для продовження розгляду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 02 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 05 червня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга заступника прокурора Донецької області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, мотивована тим, що суд першої інстанції визнав права власності на нерухоме майно, що не було предметом розгляду спору і не заявлялось у позовній заяві, що суперечить процесуальним нормам.

Суд не звернув уваги на те, що нормами земельного законодавства не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, внаслідок чого було незаконно здійснено відчуження земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, стосовно якої діє, встановлений Законом мораторій.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення, ухвалу суду - без змін, посилаючись на додержання судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що укладаючи боргову розписку, ОСОБА_2 передала у заставу позивачу належну на праві власності земельну ділянку кадастровий номер 1423387400:07:000:0866, 1423387400:07:000:0867, 1423387400:07:000:0868, добровільно передала оригінал державного акту на право приватної власності. Уклавши мирову угоду, сторони досягли домовленості про припинення грошового зобов`язання, замінивши первинне зобов`язання. Вважає, що прокурором подано апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження та строк йому поновлено безпідставно, оскільки оскаржувану ухвалу суду зареєстровано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 11 лютого 2020 року, оприлюднено 12 лютого 2020 року та вона набрала законної сили 28 січня 2020 року. Крім того, прокурором не надано жодного доказу на підтвердження порушення інтересів держави, завдання збитків, а також звернення Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до прокуратури із заявою або листом про порушення їх прав та інтересів, неможливості самостійно захистити свої інтереси. Зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Верховний Суд вказує, що прокурор не може бути альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави, прокурор виконує субсидіарну роль та у кожному випадку повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Крім того, в даній справі довіреність прокурора на представництво інтересів є неналежною, тому прокурор не може приймати участь у розгляді справи. Посилання прокурора на порушення судом норм п.15 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу та інших нормативно-правових актів є безпідставним.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишити без задоволення, ухвалу суду - без змін, посилаючись на аналогічні аргументи, наведені ОСОБА_1 . Також зазначила, що ОСОБА_2 залишається власницею спірної земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою про стягнення боргу в порядку відшкодування боргового зобов`язання та визнання права власності.

У судове засідання сторони не з`явились, надали до суду узгоджену між ними мирову угоду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Донецького апеляційного суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У судове засідання суду апеляційної інстанції сторони та представник Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.75, 81, 82).

У відзивах на апеляційну скаргу позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 викладені клопотання про розгляд справи у їх відсутності (а.с. 84 - 86, 87-89).

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора прокуратури Донецької області Пітерської А.О., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Донецький апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає.

Згідно з частинами 1, 2 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною 1 статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини 1 статті 2 Закону).

Відповідно до п.2 Рекомендації Rec (2012) і Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенства права.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на стороні однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення від 31 березня 2005 року у справі Ф.В. проти Франції , заява № 61517/00, п.27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так у справі Менчинська проти Росії (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, п.35), ЄСПЛ висловив таку позицію, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави. Таке ж рішення від 01 квітня 2010 року у справі Королев проти Росії , заява № 5447/03, п.33.

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06 грудня 2007 року у справі Воловік проти України , заява № 15123/03, п.45).

Тлумачення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, якою на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, таким є Закон України Про прокуратуру .

У частині 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Як передбачено пунктом 3 частини 6 статті 23 Закону України Про прокуратуру , під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.

Зазначеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України. Частинами 3, 4 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

При зверненні до суду з апеляційною скаргою заступник прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на виконання вимог частини 4 статті 56 ЦПК України, в апеляційній скарзі належним чином обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та надав докази повідомлення цього органу про вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави.

У відповідності до частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокуратурою попередньо, до звернення до суду з апеляційної скаргою, 09 квітня 2020 року (№ 05/2-148 вих-20), повідомлялось Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області про звернення з позовом до суду.

Отже, прокурором при поданні апеляційної скарги було дотримано процедуру доведення необхідності звернення до суду з даною апеляційною скаргою.

З огляду на це, колегія суддів приходить до висновку, що звернення прокурора до суду апеляційної інстанції відповідає законній меті, оскільки державний інтерес беззаперечно присутній.

Як роз`яснено в пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду № 5 від 12 червня 2009 року, з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з`ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та повинні здійснюватися не формально; суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об`єктивність і неупередженість. Закриваючи провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову чи визнанням укладеної між сторонами мирової угоди, суди повинні враховувати положення статей 174, 175 ЦПК та до ухвалення відповідного судового рішення роз`яснювати сторонам наслідки вчинення відповідних процесуальних дій.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (частина 1 статті 1046 ЦК України).

Обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, визначений у частині першій статті 1049 ЦК України.

Тобто, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, зокрема грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Проте суд першої інстанції, затверджуючи мирову угоду сторін, на наведене належної уваги не звернув та не з`ясував, у якій саме сумі грошові кошти були передані ОСОБА_2 позикодавцем ОСОБА_1 ; який строк і порядок повернення встановлені договором.

Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

На підставі частин 1-4 статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

За змістом вказаної статті мирова угода - це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з`ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов`язані зі спірними правовідносинами.

Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд частина 5 статті 207 ЦПК України.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики у сумі 50000 гривень (а.с.2-3).

Отже, між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, отриманих на підставі договору позики та саме наведені обставини становили предмет спору, і саме така позовна вимога була первинною, питання щодо визнання права власності на земельні ділянки не було предметом розгляду суду.

Затверджуючи мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд першої інстанції визнав за позивачем право приватної власності на земельну ділянку площею 5,520 га, кадастровий номер 1423387400:07:000:0866, кадастровий номер 1423387400:07:000:0867, кадастровий номер 1423387400:07:000:0868, розташовану на території Степненської сільської ради, та належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯА № 980126.

Суд першої інстанції виходив з того, що дії сторін відповідають закону, не порушують прав а інтересів інших осіб.

Такі висновки суду не ґрунтуються на законі, оскільки, суд першої інстанції не врахував, що мирова угода не стосується предмету позову про стягнення боргу, зокрема визнав мирову угоду, предметом якої є не грошові кошти, які позивач просив стягнути з відповідача; а перехід права власності на земельну ділянку, відносно якої сторони уклали мирову угоду.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина 1 статті 41 Конституції України). Близький за змістом припис передбачає частина 1 статті 317 ЦК України.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 ЦК України).

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів прав власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина 4 статті 13 Конституції України).

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина 1 статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина 2 статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини 1 статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Суд залишив поза увагою те, що згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земель, що перейшли до комунальної власності відповідно до пункту 21 цього розділу або передані до комунальної власності відповідно до статті 141 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 371 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Судом першої інстанції не враховано, що станом на день постановлення оскаржуваної ухвали суду - 10 січня 2020 року, закон про обіг земель сільськогосподарського призначення прийнято не було.

31 березня 2020 року прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення № 552-IX, який набирає чинності 01 липня 2021 року.

Суд також залишив поза увагою роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у підпункті пункту 18 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (у редакції постанови від 19.03.2010 № 2), згідно з якими не може здійснюватися перехід права власності за судовими рішеннями (через визнання права власності на відчужену земельну ділянку або визнання дійсним договору щодо її відчуження, звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок зобов`язань власника земельної ділянки або передачу її у власність кредитору з цих підстав, видачу виконавчого документа за аналогічним рішенням третейського суду тощо) на земельні ділянки, щодо яких встановлена заборона на продаж або іншим способом відчуження, а саме: сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб, відчуження та зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону (без доплат) і вилучення (викуп) для суспільних потреб (пункт 15 розділу X Перехідні положення ЗК).

Крім того, суд, розглянувши справу за відсутності сторін, які не були повідомлені про час і місце розгляду справи, не пересвідчився, чи підписувала відповідач мирову угоду.

За таких обставин суд у порушення норм процесуального права зазначених вимог закону не врахував та безпідставно застосував до даних правовідносин статті 16 ЦК України для обрання такого способу захисту, як визнання мирової угоди.

Так само є помилковими доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що затвердження мирової угоди не порушило інтереси держави, що виключає можливість їх захисту прокурором, оскільки під час розгляду справи апеляційним судом було достовірно встановлено порушення вимог закону при прийняття оскаржуваної ухвали.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що дії сторін відповідають закону, не порушують прав та інтересів інших осіб необґрунтовані, а доводи на підтримання цієї позиції, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, не відповідають вимогам закону.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з встановлених обставин справи та вимог закону, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції про визнання мирової угоди підлягає скасуванню, оскільки судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, задовольнити.

Ухвалу Мар`їнського районного суду Донецької області від 10 січня 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 18 червня 2020 року.

Судді: Т.Б.Ткаченко

О.М.Пономарьова

С.А.Попова