Постанова

від 15.06.2020 по справі 577/3587/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 року

м.Суми

Справа №577/3587/19

Номер провадження 22-ц/816/1301/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Левченко Т. А.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Конотопська районна державна адміністрація,

третя особа - Сумський обласний державний нотаріальний архів,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 березня 2020 року в складі судді Галяна С.В., постановлене в м. Конотоп, повний текст судового рішення складено 12 березня 2020 року,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом в серпні 2019 року, в якому після уточнення, позивач просив суд: 1) визнати недійсним Договір №1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31.01.2004 року, що укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; скасувати запис про інше речове право № 20457807 від 13.05.2017 року, що зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень(з відкриттям розділу), індексний номер: 35238610 від 18.05.2017 ркоу, вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 3) здійснити розподіл судових витрат.

Свої вимоги мотивував тим, він є власником земельної ділянки площею 5,8965 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Сумська область, м. Конотоп, с/рада Підлипненська. Вказує, що протягом останнього часу належною йому земельною ділянкою не користувався, в оренду не передавав. У 2018 році він вирішив укласти договір оренди відносно належної йому земельної ділянки, але при перевірці інформації щодо неї було виявлено, що 13.05.2017 року державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області було внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право відносно належної йому земельної ділянки. Вказує, таким видом речового права є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на підставі Договору №1 від 31.01.2004 року укладеного з ОСОБА_2 . Вказує, що вказаного договору він не укладав, оскільки від його імені вказаний договір укладено ОСОБА_3 на підставі виданої йому довіреності, проте такої довіреності ОСОБА_3 він не надавав. При зверненні до державного реєстратора з`ясувалося, що оригінал вказаного договору до реєстраційної справи не залучався. Зазначає, що крім цього, за ним було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку, площею 5,8965 га, кадастровий номер 5910490500:06:005:056, хоча він до державного реєстратора з цього приводу не звертався.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04.03.2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним Договір №1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03.02.2004 року, укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Скасовано запис про інше речове право №20457807 від 13.05.2017 року, зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35238610 від 18.05.2017 року, з подальшою реєстрацією змін до іншого речового права, що вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності па нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що 27.02.2001 року позивач склав доручення, відповідно до якого доручив відповідачу певне коло повноважень. Факт видання такої довіреності був визнаний сторонами. Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив доказів на підставі яких він встановив, що відповідач на протязі 15 років не знав, що його земельна ділянка знаходиться у користуванні. Крім того, судом не було встановлено на протязі якого саме часу відповідач не використовує належну йому земельну ділянку. Вказує, що у виданій йому довіреності зазначено, що позивач уповноважує його одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, обміняти чи продати її за ціною і на умовах на свій розсуд. Таким чином він набув право розпорядження належною позивачу земельною ділянкою, в тому числі і шляхом передачі її в користування. Вказує, що суд безпідставно відмовив йому у призначенні лінгвістичної експертизи.

Від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній заперечує проти апеляційної скарги та зазначає, що де саме знаходилася належна йому ділянка він не знав, самостійно державний акт не отримував, за замовленням технічної документації для присвоєння кадастрового номеру не звертався, в натурі земельну ділянку не формував. Вказує, що спірна земельна ділянка фактично була не витребуваним земельним паєм. Вказує, що про порушення своїх прав позивач дізнався саме 05.11.2018 року, коли отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначає, що відповідачами не було надано на вимогу суду оригінал оскаржуваного договору емфітевзису від 08.06.2004 року. Вказує, що клопотань про призначення лінгвістичної експертизи з боку позивача не заявлялося.

Від відповідача Конотопської районної державної адміністрації надійшла заява в якій вона зазначає, що при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання не заперечує проти апеляційної скарги та зазначає, що 03.02.2004 року між власником земельної ділянки ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_3 з одного боку та ОСОБА_2 з іншого був укладений договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), площею 6,04 га. Строк дії договору становить 49 років. Вказує, що на момент виникнення спірних відносин ОСОБА_3 мав право розпоряджатися спірною земельною ділянкою на підставі доручення від 27.02.2001 року.

Від третьої особи пояснення з приводу апеляційної скарги до суду не надходили.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу і просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити, підтвердив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою.

Позивач та його представник проти апеляційної скарги заперечували та просили у її задоволенні відмовити.

Представники Конотопської районної державної адміністрації та Сумського обласного нотаріального архіву в судове засідання не з`явилися. Надав до суду клопотання про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.02.2001 року позивач ОСОБА_1 склав доручення, відповідно до якого доручив ОСОБА_3 , що проживає АДРЕСА_1 , розпоряджатися належним йому правом на земельну частку (пай) у колективному сільськогосподарському підприємстві Ювілейний м. Конотоп, Сумської області, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 , виданого Конотопською міською Радою 08.05.97 року, укладати щодо нього всі дозволені чинним законодавством України угоди.

Крім того, уповноважив ОСОБА_3 виділити згідно вказаного сертифікату, земельну ділянку в натурі (на місцевості), одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, обміняти чи продати її за ціною і на умовах на його розсуд, одержати належні йому від продажу гроші, бути його законним представником у відповідних установах та організаціях, при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, бути законним представником у всіх установах, підписувати необхідні документи.

Доручення було дійсне до 27.02.2004 року (т. 1 а.с.134).

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_2 СМ №026945 від 11.04.2002 року позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6.04 га, що знаходиться на території Підлипненської сільської ради (т. 2 а.с. 26).

03.02.2004 року між власником земельної ділянки ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 , з одного боку та його рідною сестрою ОСОБА_2 з іншого боку був укладений договір №1 про надання права безоплатного користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 6,04 га, що розташована на території Підлипненської сільської ради, с. Підлипне, м. Конотоп Сумської області, право власності посвідчене Державним актом на право приватної власності на землю ІІ-СМ №026945 від 11.04.2002 року, у безоплатне користування строком на 49 років (т. 1 а.с. 166-167).

13.05.2017 року державним реєстратором Конотопської РДА Сумської області Гагіною А.О. внесено до ДРРП на нерухоме майно запис про інше речове право за №20457807 відносно спірної земельної ділянки на основі договору №1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03.02.2004 року укладеного між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (т. 1 а.с.188-189).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір емфітевзису з перевищенням наданих йому довіреністю повноважень, але позивачем в подальшому укладання такого договору схвалено не було. Крім того, суд виходив з того, що позивач не пропустив трирічний строк позовної давності, оскільки з моменту коли позивач дізнався про порушення свого права та до моменту його звернення до суду з позовом пройшло менше трьох років.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду виходячи з такого.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.

У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду, зокрема, з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст. 215- 235 ЦК України).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

В довіреності від 27.02.2001 року позивач ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_3 , зокрема, укладати щодо нього всі дозволені чинним законодавством України угоди.

Однак, положення ЦК Української РСР 1963 року, який був чинний на момент посвідчення вказаної довіреності, не містили такого виду угод (договорів) як передача права безоплатного користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Даний правовий інститут був введений з набуттям чинності ЦК України 2003 року (глава 33 Кодексу), тобто з 01.01.2004 року.

Отже, на момент укладання спірного договору емфітевзис від 03.02.2004 року відповідачем ОСОБА_3 , який діяв на підставі доручення 27.02.2001 року, в останнього не було повноважень та укладення такого виду договору, оскільки чинне на час посвідчення довіреності законодавство взагалі не передбачало такого виду договорів.

Докази подальшого схвалення спірного правочину позивачем ОСОБА_1 відсутні.

Протилежного, у відповідності до вимог, ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідачем ОСОБА_3 доведено не було.

Долучений в суді апеляційної інстанції представником ОСОБА_3 висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи №520/06/2020 від 11.06.2020 року не приймається до уваги, оскільки не був предметом судового розгляду місцевого суду на час ухвалення оскарженого рішення, а зміст доручення від 27.02.2001 року є зрозумілим, чітким.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним спірного договору емфітевзис від 03.04.20024 року з підстав наведених вище, як і висновку про скасування запису про державну реєстрацію спірного договору, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Також, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо дотримання позивачем строків позовної давності звернення до суду з даним позовом та відхиляє доводи апеляційної скарги з даного приводу, оскільки про порушення свого права останній дізнався з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інше наприкінці 2018 року.

Посилання представника відповідача, проте те, що державна реєстрація спірного договору на момент його вчинення законодавством не вимагалась, а лише з прийняттям 01.07.2004 року Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , не спростовують висновків місцевого суду.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 червня 2020 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

Т.А. Левченко