Постанова

від 10.06.2021 по справі 577/3587/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 577/3587/19

провадження № 61-10015св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Конотопська районна державна адміністрація Сумської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сумський обласний державний нотаріальний архів,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 березня 2020 року у складі судді Галяна С. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Конотопської районної державної адміністрації Сумської області (далі - Конотопська РДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сумський обласний державний нотаріальний архів, про визнання правочину недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права.

На обґрунтування позову посилався на таке. Він є власником земельної ділянки площею 5,8965 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована у Підлипненській сільській раді, м. Конотоп Сумської області, на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії ІІ-СМ № 026945, виданого 11 квітня 2002 року Підлипненською сільською радою. Він не використовував свою землю впродовж останнього часу, в оренду її нікому не передавав. У 2018 році він вирішив віддати свою земельну ділянку в оренду з метою отримання прибутку та під час юридичної перевірки інформації щодо земельної ділянки виявив, що 13 травня 2017 року державний реєстратор Конотопської РДА Гагіна А. О. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20457807 щодо його земельної ділянки, а саме право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на підставі договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31 січня 2004 року, укладеного між ним в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Про існування цього договору емфітевзису він не знав та знати не міг, оскільки він його з ОСОБА_2 не укладав. Також, 13 травня 2017 року державний реєстратор Конотопської РДА Гагіна А. О. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності за № 20457688, відповідно до якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35238610 від 18 травня 2017 року, яким зареєстровано право приватної власності в розмірі 1 частки на земельну ділянку площею 5,8965 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована у Підлипненській сільській раді, м. Конотоп Сумської області, кадастровий номер: 5910490500:06:005:0056 на ім`я ОСОБА_1 . У лютому 2019 року ОСОБА_2 повторно звернулася до реєстратора із заявою про внесення змін до оскаржуваного договору емфітевзису. Державний реєстратор Конотопської РДА Гагіна А. О. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право щодо його земельної ділянки зміни, зазначивши дату договору емфітевзису з 31 січня 2004 року на нову дату його укладення - 03 лютого 2004 року . Договір № 1 від 03 лютого 2004 року про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є недійсним, оскільки при його укладенні ОСОБА_3 не мав відповідних повноважень на укладення такого договору.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсним договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ним в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , скасувати запис про інше речове право від 13 травня 2017 року № 20457807, зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35238610 від 18 травня 2017 року, з подальшою реєстрацією змін до іншого речового права, що вчинений державним реєстратором Конотопської РДА Гагіною А. О. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір №1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Скасовано запис про інше речове право від 13 травня 2017 року № 20457807, зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35238610 від 18 травня 2017 року з подальшою реєстрацією змін до іншого речового права, що вчинений державним реєстратором Конотопської РДА Гагіною А. О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності па нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що на момент укладення договору емфітевзису від 03 лютого 2004 року у ОСОБА_3 , який діяв на підставі доручення від 27 лютого 2001 року, не було повноважень на укладення такого виду договору, оскільки чинне законодавство на час посвідчення довіреності не передбачало можливості укладення договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Суди дійшли висновку про наявність підстав для скасування запису про державну реєстрацію оспорюваного договору, а також зазначили, що позивач звернувся з позовом у межах позовної давності, оскільки про порушення свого права дізнався з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наприкінці 2018 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що відповідно до частини другої статті 4 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР) цивільні права і обов`язки виникають, серед іншого, з угод, передбачених законом, а також з угод хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Тому хоча і на момент посвідчення доручення законодавством не було передбачено можливості укладення договору емфітевзису, проте укладення оспорюваного договору є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків, оскільки такий правочин не суперечить законодавству. Крім того, ОСОБА_3 отримав доручення виконати від імені ОСОБА_1 певні юридичні дії, а саме розпорядитися спірної земельною ділянкою, тобто вирішити юридичну долю земельної ділянки шляхом зміни її належності, стану або призначення, в тому числі і укласти цивільно-правову угоду від імені довірителя, без жодного обмеження. Суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, оскільки позивач не довів належними доказами, що він не міг дізнатися про порушення свого права раніше. Суди не врахували висновки, викладені Верховним Судом у постановах: від 12 лютого 2020 року у справі № 757/24352/17 (провадження № 61-13027св19); від 16 січня 2018 року у справі № 760/23291/14 (провадження № 61-183св17); від 13 травня 2019 року у справі № 754/13456/16 (провадження № 61-42163св18).

У серпні 2020 року надійшла заява, в якій ОСОБА_3 просив розглядати справу за його участі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 в указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 27 лютого 2001 року ОСОБА_1 склав доручення, відповідно до якого доручив ОСОБА_3 розпоряджатися належним йому правом на земельну частку (пай) у колективному сільськогосподарському підприємстві Ювілейний у м. Конотоп Сумської області, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії СМ 0226021, виданого Конотопською міською Радою 08 травня 1997 року, укладати щодо нього всі дозволені чинним законодавством України угоди.

Крім того, уповноважив ОСОБА_3 виділити відповідно до зазначеного сертифіката земельну ділянку в натурі (на місцевості), одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, обміняти чи продати її за ціною і на умовах на його розсуд, одержати належні йому від продажу гроші, бути його законним представником у відповідних установах та організаціях, при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, бути його законним представником у всіх установах, підписувати необхідні документи.

Доручення було дійсне до 27 лютого 2004 року (т. 1, а. с.134).

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 11 квітня 2002 року № 026945 серії ІІ-СМ ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,04 га, що знаходиться на території Підлипненської сільської ради (т. 2, а. с. 26).

03 лютого 2004 року між власником земельної ділянки ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір № 1 про надання права безоплатного користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 6,04 га, що розташована на території Підлипненської сільської ради, с. Підлипне, м. Конотоп Сумської області , у безоплатне користування строком на 49 років (т. 1, а. с. 166-167).

13 травня 2017 року державний реєстратор Конотопської РДА Гагіна А. О. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20457807 щодо спірної земельної ділянки на підставі договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладеного між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 188-189).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 395 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Частиною першою статті 407 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Згідно з частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою, третьою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (частина перша статті 238 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до статті 62 ЦК Української РСР (тут і далі - у редакції, чинній на момент видачі доручення) передбачено, що угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо).

Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

У статті 63 ЦК Української РСР зазначено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише у разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Відповідно до доручення від 27 лютого 2001 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися належним йому правом на земельну частку (пай) у колективному сільськогосподарському підприємстві Ювілейний , м. Конотоп, Сумської області, згідно з сертифікату на право на земельну частку (пай) серії СМ № 0226021, виданого Конотопською міською Радою 08 травня 1997 року, укладати щодо нього всі дозволенні чинним законодавством України угоди.

Крім того, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 виділити згідно з вказаним сертифікатом земельну ділянку в натурі (на місцевості), одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, обміняти чи продати її за ціну і на умовах на його розсуд, одержати належні йому від продажу гроші, бути його законним представником у відповідних установах та організаціях, при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, бути його законним представником у всіх установах, підписувати необхідні документи.

Довіреність від 27 лютого 2001 року видана з додержанням положень статей 62, 64, 65, 67 ЦК Української РСР, не припинена та не скасована довірителем, отже, відповідно до викладених у ній положень, наділяла повіреного певними правами.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_1 надав йому право на розпорядження земельною ділянкою.

Зокрема, у довіреності зазначено, що ОСОБА_1 надав повноваження ОСОБА_3 розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, обміняти чи продати її за ціною і на умовах на його розсуд .

Отже, закріплене у довіреності від 27 лютого 2001 року право повіреного розпоряджатися земельною ділянкою означало можливість вирішувати її долю шляхом вчинення дій, які передбачені нормам законодавства, зокрема, вчинення правочинів з третіми особами щодо обміну чи продажу спірної земельної ділянки.

З аналізу змісту довіреності можна зробити висновок, що ОСОБА_3 не був наділений повноваженнями на укладення оспорюваного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, оскільки до переліку повноважень, визначених довіреністю, таке право не входило. Зазначений у довіреності вислів розпоряджатися належною йому земельною ділянкою є загальним про надання повноважень, який був уточнений. У довіреності від 27 лютого 2001 року уточненням є фраза обміняти чи продати її за ціну і на умовах на його розсуд, одержати належні йому від продажу гроші, бути його представником у всіх відповідних установах та організаціях, при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, одержувати необхідні довідки та документи, підписуватися за нього та виконувати всі дії та формальності, пов`язані з цим дорученням .

З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що повірений на підставі довіреності мав право вчиняти лише ті дії, які зазначені та конкретизовані у тексті довіреності та на які його уповноважив довіритель.

Крім того, на момент вчинення довіреності, 27 лютого 2001 року, у ЦК Української РСР не було передбачено можливості укладення договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Отже, у 2001 році ОСОБА_1 не міг уповноважити ОСОБА_3 на вчинення дій, яких сам не мав права вчиняти.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 577/2499/19 (провадження № 61-8150св20).

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оспорюваний договір емфітевзису є недійсним, оскільки він вчинений ОСОБА_3 за відсутності повноважень на його вчинення.

Відповідно Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності спростовуються встановленими судами обставинами, які, зокрема, правильно застосували норми статей 256, 257, 261, 267 ЦК Українита дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, оскільки позивач особисто не підписував договір емфітевзису, а про існування оспорюваного договору дізнався лише 05 листопада 2018 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеніВерховним Судом у постановах: від 12 лютого 2020 року у справі № 757/24352/17; від 16 січня 2018 року у справі № 760/23291/14; від 13 травня 2019 року у справі № 754/13456/16.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, у яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі № 760/23291/14 позивач звернуся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів із житлового будинку. Верховний Суд у цій справі зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачі мають право на усунення перешкод у користуванні своє власністю, оскільки відповідачі вселилися у спірне майно без відповідної правової підстави, без згоди всіх співвласників будинку та відмовляються у добровільному порядку виселитись із займаного ними житлового будинку, чим порушують право позивачів у здійсненні права власності.

У справі № 757/24352/17 позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди будинку. Верховний Суд у цій справі зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оспорюваний договір оренди не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а свідчить про умисел сторін цього правочину приховати справжні наміри - здійснити державну реєстрацію речового права орендного користування строком на 30 років житловим будинком, що був предметом іпотеки за кредитним договором.

Наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами, які наведені заявницею як приклад неоднакового застосування норм матеріального права.

Заявник у касаційній скарзі лише процитував аналіз норми законодавства, який здійснив Верховний Суд у зазначених постановах, проте не врахував, що у справі яка переглядається та у зазначених заявником постановах виникли різні правовідносини.

У постанові від 13 травня 2019 року (справа № 754/13456/16) Верховний Суд зазначив, що позов про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на квартиру є обґрунтованим, оскільки у заяві про оформлення передачі у приватну власність спірної квартири відсутні відомості про неповнолітню дитину, крім того, заява не містить згоди неповнолітньої дитини на участь у приватизації, яка була б засвідчена підписом батька біля дитини. Проте суди попередніх інстанцій правильно застосували наслідки спливу позовної давності. Верховний Суд зробив висновок, що порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Посилання на зазначену постанову є необґрунтованим, оскільки правовідносини у зазначеній справі стосуються інших фактичних обставин та доведеності чи недоведеності наявності поважних причин пропуску позовної давності.У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач оспорюваний договір не підписував та дізнався про порушення свого права лише у 2018 році.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо клопотання про виклик у судове засідання

У серпні 2020 року надійшла заява, в якій ОСОБА_3 просив розглядати справу у судовому засіданні за його участі.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Водночас згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже , клопотання ОСОБА_3 про розгляд справи з викликом сторін задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_3 про розгляд у судовому засіданні з викликом сторін справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Конотопської районної державної адміністрації Сумської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сумський обласний державний нотаріальний архів, про визнання правочину недійсним та скасування запису про державну реєстрацію речового права залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 березня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 15 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний