Ухвала

від 16.06.2020 по справі 910/16660/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/16660/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Загородньої Д. М. (адвокат), Лазоренка Ю. О. (адвокат),

відповідача-1 - Воєводіної А. О. (в порядку самопредставництва),

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 (головуючий - Скрипка І. М., судді Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) у справі

за позовом Дочірнього підприємства з 100% іноземною інвестицією "Союз Контракт Інвестмент"

до: 1) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради,

2) Київської міської ради

про визнання відмови незаконною, договору укладеним,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Дочірнє підприємство з 100% іноземною інвестицією "Союз Контракт Інвестмент" (далі - ДП "Союз Контракт Інвестмент", Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів КМДА, Департамент) і Київської міської ради (далі - Київрада, Міськрада) про: 1) визнання незаконною відмови Департаменту земельних ресурсів КМДА від 22.11.2017 № 05707-20884 підготувати в установленому порядку проект договору оренди земельної ділянки на підставі рішення Київради від 24.12.2009 № 1036/3105; 2) визнання укладеним договору оренди земельної ділянки по вул. Іллінській, 16, вул. Волоській, 4 у Подільському районі м. Києва між ДП "Союз Контракт Інвестмент" і Київрадою на умовах запропонованого позивачем проекту, з посиланням на статті 15, 16, 649 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 184 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Позовна заява обґрунтовується тими обставинами, що: 1) Підприємству на праві власності належить нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці по вулицях Іллінській, 16 та Волоській, 4 у м. Києві; 2) рішенням Київради від 24.12.2009 № 1036/3105 "Про передачу Дочірньому підприємству з 100% іноземною інвестицією "Союз Контракт Інвестмент" земельної ділянки для будівництва, реконструкції та експлуатації готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом та громадськими приміщеннями на вул. Іллінській, 16, вул. Волоській, 4 у Подільському районі м. Києва" затверджено проект землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки та передано в короткострокову оренду на 5 років указану земельну ділянку площею 0,29 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, у зв`язку з переходом права власності на будівлі та споруди; 3) листом від 31.08.2017 № 17/31 ДП "Союз Контракт Інвестмент" звернулося до Департаменту земельних ресурсів КМДА щодо підготовки проекту договору оренди земельної ділянки, однак листом від 22.11.2017 № 05707-20884 Департамент незаконно відмовив позивачу у підготовці проекту договору оренди земельної ділянки у зв`язку з відсутністю плану зонування або детального плану території; 4) 03.10.2017 Підприємство запропонувало Міськраді укласти договір оренди земельної ділянки, надіславши їй проект відповідного договору, проте Київрада безпідставно не повернула позивачу підписаний примірник договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 (суддя Паламар П. І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення аргументоване тим, що чинним земельним законодавством не встановлено особливого порядку укладення договору оренди землі, станом на 31.08.2017 (дата звернення позивача з пропозицією укласти договір оренди), визначений рішенням Київради від 24.12.2009 № 1036/3105 п`ятирічний строк оренди земельної ділянки сплинув, у зв`язку з чим зазначене рішення органу місцевого самоврядування втратило чинність і відповідачі правомірно відмовили позивачу в укладенні з ним такого договору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 і прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконною відмову Департаменту від 22.11.2017 № 05707-20884 підготувати в установленому порядку проект договору оренди земельної ділянки на підставі рішення Київради від 24.12.2009 № 1036/3105. Визнано укладеним між ДП "Союз Контракт Інвестмент" і Київрадою договір оренди земельної ділянки по вул. Іллінській, 16, вул. Волоській, 4 у Подільському районі м. Києва у редакції, викладеній у резолютивній частині постанови.

Зазначена постанова мотивована положеннями статей 79 1 , 83, 122, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 11, 648, 649 ЦК України, статей 181, 184, 187 ГК України, статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 13, 16 Закону України "Про оренду землі" та статей 73, 74, 77, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) на підставі рішення Київради від 24.12.2009 № 1036/3105, яке не скасовано та не втратило чинності, що вбачається з пункту 12 рішення Київради від 20.04.2017 № 241/2463 "Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві", у сторін виник обов`язок укласти договір оренди земельної ділянки на умовах, визначених вказаним рішенням, але Міськрада ухиляється від укладення відповідного договору, хоча у відповідачів не було жодних заперечень щодо тексту проекту договору та щодо розміру орендної плати, зазначеного у надісланому позивачем проекті; 2) наразі факт чинності рішення Київради від 24.12.2009 № 1036/3105 підтверджується постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2017 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 у справі № 810/1080/17, а також листом-відмовою Департаменту підготувати в належному порядку проект договору оренди, оскільки у вказаному листі жодним чином не зазначається про втрату чинності рішенням, така відмова ґрунтується виключно на відсутності детального плану території; 3) у зв`язку зі внесеними змінами до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" частина 3 статті 24 цього Закону містить виняток із загального правила щодо заборони передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування або детального плану території, а саме у випадку розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи, натомість Підприємству на праві власності належать будівлі та споруди, розташовані на спірній земельній ділянці.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Департамент земельних ресурсів КМДА звернувся з касаційною скаргою, у якій просить зазначену постанову скасувати у частині визнання незаконною відмови Департаменту від 22.11.2017 № 05707-20884 підготувати в установленому порядку проект договору оренди земельної ділянки на підставі рішення Київради від 24.12.2009 № 1036/3105.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 04.05.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту земельних ресурсів КМДА на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 910/16660/18 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 16.06.2020 о 15:45.

Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норми права (частини 3 статті 24 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? в редакції, чинній до 01.04.2018) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 278/607/17, внаслідок чого помилково застосував норму права, якої не існувало на момент виникнення спірних правовідносин, а саме пункт 1 частини 3 статті 24 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? (в редакції, чинній з 01.04.2018), що є порушенням статті 58 Конституції України.

12.06.2020 до Верховного Суду від ДП "Союз Контракт Інвестмент" надійшла заява про закриття касаційного провадження у справі № 910/16660/18 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України у зв`язку з тим, що: 1) станом на дату ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови (11.02.2020) не існувало постанови Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 278/607/17, на яку посилається скаржник як на підставу для відкриття касаційного провадження; 2)правовідносини у справі № 278/607/17 не є подібними з правовідносинами у справі № 910/16660/18, позаяк у справі № 278/607/17 рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки приймалося органом місцевого самоврядування у той час (17.09.2015), коли діяла норма частини 3 статті 24 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? (в редакції, чинній з 01.01.2015), натомість у цій справі рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду Підприємству було прийнято Київрадою 24.12.2009, тобто тоді коли зазначений закон взагалі ще не було прийнято; 3) у постанові від 11.10.2018 у справі № 911/179/18, предметом позову Приватного підприємства "Артезіан" в якій було визнання недійсним рішення Білоцерківської міської ради від 21.12.2017 № 1817-42-VII про відмову позивачу в передачі в оренду земельної ділянки, Верховний Суд, ураховуючи встановлені обставини розташування належного позивачу нерухомого майна на земельних ділянках, щодо яких позивачем заявлено відповідачу про намір оформити в оренду земельну ділянку, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача підстав для відмови позивачу в передачі в оренду земельних ділянок на підставі частини 3 статті 123 ЗК України та зумовлену цим невідповідність вимогам законодавства оскаржуваного рішення в цій частині, пославшись також на те, що пунктом 1 частини 3 статті 24 Законом України ?Про регулювання містобудівної діяльності? встановлено виняток із загального правила про заборону на передачу (надання) в оренду земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб, а саме у разі розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/16660/18 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання , а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) . Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин .

Відповідно до імперативних положень частини 3 статті 24 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? (в редакції, чинній з 01.01.2013 до 01.04.2018), на незастосування якої апеляційним судом до спірних правовідносин посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувану постанову ухвалено судом апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норми права (частини 3 статті 24 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? в редакції, чинній з 01.01.2013 до 01.04.2018) у подібних правовідносинах , викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 278/607/17, оскільки предмет і підстави позовів у зазначеній цивільній справі та справі № 910/16660/18, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, на відміну від справи № 910/16660/18, під час розгляду якої апеляційний суд надав оцінку обставинам неправомірного тривалого ухилення відповідачів від виконання чинного рішення Київради від 24.12.2009 № 1036/3105 "Про передачу Дочірньому підприємству з 100% іноземною інвестицією "Союз Контракт Інвестмент" земельної ділянки для будівництва, реконструкції та експлуатації готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом та громадськими приміщеннями на вул. Іллінській, 16, вул. Волоській, 4 у Подільському районі м. Києва" шляхом укладення з позивачем договору оренди земельної ділянки, на якій розташовані належні Підприємству будівлі і споруди у справі № 278/607/17 суди досліджували обставини незаконності рішення Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 17.09.2015 № 866, яким за відсутності доказів затвердження плану зонування або детального плану території було затверджено проект землеустрою і передано у власність 25-ти громадянам-відповідачам земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, розташовані на території Новогуйвинської селищної ради у смт Гуйва, внаслідок чого у подальшому деякі з отриманих відповідачами у власність земельних ділянок були відчужені за різними правочинами на користь третіх осіб.

При цьому предметом позову прокурора Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в зазначеній цивільній справі є визнання незаконним та скасування рішення Новогуйвинської селищної ради від 17.09.2015 № 866 як прийнятого з порушенням вимог частини 3 статті 24 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? (в редакції, чинній з 01.01.2013 до 01.04.2018), скасування рішень про державну реєстрацію прав власності на земельні ділянки та їх витребування у відповідачів, тобто спір виник з відносин набуття громадянами права приватної власності на землю для будівництва житла.

Водночас, на відміну від справі № 278/607/17, позовні вимоги Підприємства у справі № 910/16660/18 обґрунтовуються чинністю і обов`язковістю виконання сторонами у справі рішення Київради від 24.12.2009 № 1036/3105 про передачу земельної ділянки в оренду з метою будівництва, реконструкції та експлуатації об`єктів нежитлового призначення (готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом та громадськими приміщеннями на вул. Іллінській, 16, вул. Волоській, 4 у Подільському районі м. Києва), яке (рішення) прийнято органом місцевого самоврядування у той період, коли чинне на той час законодавство ще не встановлювало заборони на передачу (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування або детального плану території.

Адже, відповідну заборону було запроваджено лише нормою частини 3 статті 24 Законом України ?Про регулювання містобудівної діяльності?, яка набрала чинності лише з 01.01.2013, що в силу принципу незворотності дії закону в часі, закріпленого частиною 2 статті 5 ЦК України, виключає застосування цього Закону до спірних орендних правовідносин, які виникли раніше - у зв`язку з прийняттям Київрадою рішення від 24.12.2009 № 1036/3105.

Наведене, окрім різних предмета, підстав позову та фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у господарській справі № 910/16660/18 та цивільній справі № 278/607/17.

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 910/16660/18 касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права (частини 3 статті 24 Закону України ?Про регулювання містобудівної діяльності? в редакції, чинній з 01.01.2013 до 01.04.2018), який викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 278/607/17 та на який послався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин набуття громадянами права приватної власності на землю для будівництва житла, які не є подібними з орендними земельними правовідносинами у справі № 910/16660/18.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, а доводи ДП "Союз Контракт Інвестмент" щодо неподібності спірних правовідносин у справах № 278/607/17 і № 910/16660/18 є правомірними, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту земельних ресурсів КМДА на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 910/16660/18.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 910/16660/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков