Окрема думка

від 09.06.2020 по справі 911/1089/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду Губенко Н.М.

09 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1089/19

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" про: визнання недійсним рішення про виключення ОСОБА_1 із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс", продаж його частки ОСОБА_2 та включення ОСОБА_2 до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс", оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" від 14.11.2017 № 3; визнання недійсним рішення про затвердження нової редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс", оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" від 14.11.2017 № 3.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.09.2019 у справі №911/1089/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2020, позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" про виключення ОСОБА_1 із складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс", продаж його частки ОСОБА_2 та включення ОСОБА_2 до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс", оформлене протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" № 3 від 14.11.2017. Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" про затвердження нової редакції статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс", оформлене протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" № 3 від 14.11.2017.

ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду через Північний апеляційний господарський суд з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2020 у справі № 911/1089/19.

Ухвалою Верховного Суду від 02.03.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2020 у справі № 911/1089/19 та призначено касаційну скаргу до розгляду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" надіслало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження, яке мотивовано посиланням на приписи пункту 2 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначене клопотання мотивовано тим, що надані до касаційної скарги копії документів не підтверджують повноваження представника Тимошенка П.О. як адвоката ОСОБА_1 на підписання та подання касаційної скарги від імені позивача.

За результатами розгляду вказаного клопотання більшістю голосів суддів було прийнято ухвалу від 09.06.2020, якою відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2020 у справі № 911/1089/19.

Зазначена ухвала Суду від 09.06.2020 мотивована тим, що:

- додана до касаційної скарги довіреність від 30.06.2017, якою ОСОБА_1 уповноважив представляти його інтереси у судах України Тимошенка Павла Олександровича , статус якого як адвоката підтверджено свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВН в„– 000525 , виданим 24.07.2019, є достатніми документами у розумінні частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують право позивача на звернення до суду з касаційною скаргою через свого представника - Тимошенка П.О. ;

- доводи відповідача, викладені у клопотанні про закриття касаційного провадження, з посиланням на те, що Тимошенко П.О. отримав свідоцтво лише 24.07.2019 Суд відхиляє як помилкові, вважаючи позицію відповідача у тлумаченні норм права надмірно формалізованою;

- посилання відповідача на висновки, здійснені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі №817/66/16 (провадження №11-185апп19), у контексті питання, яке розглядається Судом в межах справи №911/1089/19, є необґрунтованим, оскільки постанова, на яку посилається відповідач, не є релевантною для цієї справи.

- враховуючи, що повноваження Тимошенка П.О. , який на момент звернення до Суду з касаційною скаргою має право на здійснення адвокатської діяльності, підтверджені довіреністю, що згідно з частиною 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України є належним документом про повноваження адвоката як представника позивача, Суд не наділений правом на обмеження ОСОБА_1 у доступі до правосуддя. Тому, відсутні правові підстави для закриття провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Не поділяючи точку зору більшості, вважаю за необхідне, висловити окрему думку щодо прийнятої ухвали наступного змісту.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 290 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

Частиною 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частинами 1, 2 статті 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 131 2 Конституції України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016) для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Підпунктом 11 пункту 16 1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України, передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 1 та статті 131 2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Отже, з 01.01.2017 представництво, окрім самопредставництва, у суді касаційної інстанції, у провадженнях, розпочатих після 30.09.2016, має здійснюватися адвокатом. При цьому підписання та/або подання касаційної скарги є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі № 911/1089/19 відкрито відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 02.05.2019.

Тобто, провадження у даній справі розпочато після 30.09.2016 і представництво інтересів ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції може здійснювати тільки адвокат.

Касаційну скаргу від 06.02.2020 у даній справі підписано представником ОСОБА_1 - адвокатом Тимошенком Павлом Олександровичем .

До касаційної скарги, як докази наявності повноважень представника, долучені: завірена копія довіреності від 30.06.2017, видана ОСОБА_1 фізичній особі - Тимошенку Павлу Олександровичу ; завірена копія договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 19.04.2019 № 19/04/2019-01, укладеного між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла громадянка України ОСОБА_4 , та Адвокатським об`єднанням "Когнітор", в особі керуючого партнера Величка Дмитра Володимировича; завірена копія свідоцтва про право на заняття Тимошенком Павлом Олександровичем адвокатською діяльністю від 24.07.2019 серії ВН в„– 000525 .

Згідно з частиною 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Пунктами 1, 2, 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до частин 1, 3 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Отже, у господарському судочинстві згідно з вимогами статті 60 Господарського процесуального кодексу України допустимим доказом повноважень адвоката, як особи, яка підписала касаційну скаргу, є довіреність або ордер.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не встановлює вимог до довіреності, виданої на підтвердження повноважень адвоката.

Натомість у цивільному законодавстві міститься визначення поняття довіреності.

Так, відповідно до частини 3 статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Тобто, довіреністю підтверджується представництво однієї особи іншою особою.

При цьому, у цивільному законодавстві під поняттям представництво розуміється правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина 1 статті 237 Цивільного кодексу України).

На практиці, представництво розуміється у більш ширшому сенсі, не тільки правовідношення щодо права вчиняти правочини однією особою (представником) від імені іншої особи (довірителя), а й здійснювати інші правомочності.

У цьому сенсі представник повинен володіти здатністю вчиняти ті дії, на вчинення яких він уповноважений.

Тому представник має право брати участь у представницьких відносинах тією мірою, якою він здатен вчиняти певні дії. При цьому слід враховувати законодавчі вимоги до осіб, які можуть брати участь у представницьких відносинах.

Під поняттям представництво у Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" розуміється вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 6 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що довіреність є документом, який визначає надані представникові права та перелік дій, які він може вчиняти для виконання наданого йому доручення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії довіреності від 30.06.2017 ОСОБА_1 уповноважив, зокрема, Тимошенка Павла Олександровича бути представником довірителя у господарських судах усіх інстанцій з усіма правами наданими, зокрема, позивачу, скаржнику.

На підтвердження права Тимошенка Павла Олександровича на заняття адвокатською діяльністю до матеріалів касаційної скарги надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН в„– 000525 , видане 24.07.2019 на підставі рішення Ради адвокатів Вінницької області від 17.07.2019 № 7/19.

Тобто, на момент видачі довіреності від 30.06.2017 Тимошенко Павло Олександрович не мав статусу адвоката і не міг здійснювати адвокатську діяльність, у розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Таким чином, враховуючи положення статей 8, 131 2 , підпункту 11 пункту 16 1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України, статей 1, 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ОСОБА_1 не міг уповноважити Тимошенка Павла Олександровича бути його представником у суді касаційної інстанції у господарській юрисдикції з усіма правами наданими, зокрема, позивачу, скаржнику, окрім при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи).

Тому, довіреність від 30.06.2017 не може свідчити про наявність у Тимошенка Павла Олександровича представництва ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції у даній справі.

Такий висновок цілком узгоджується із висновками, зробленими Верховним Судом в ухвалі від 22.03.2019 у справі № 916/1059/18.

При цьому, висновки, наведені у даній окремій думці не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 у справі № 908/1101/17.

Крім того, щодо неможливості надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Тимошенком Павлом Олександровичем на підставі довіреності від 30.06.2017 слід заначити таке.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Положеннями статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, що узгоджується зі статтею 14 Правил адвокатської етики.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Частина 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" регламентує вичерпні випадки вчинення договору про надання правової допомоги усно:

1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);

2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

Системний аналіз положень статей 26 та 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" дозволяє дійти висновку, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною 2 статті 27 цього Закону.

Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 817/66/16.

З огляду на вищезазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду та те, що договір про надання правової (професійної правничої) допомоги між ОСОБА_1 та Тимошенком Павлом Олександровичем не укладався, враховуючи не підтвердженням наявності випадків, передбачених частиною 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", слід дійти висновку про те, що надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Тимошенком Павлом Олександровичем виключно на підставі довіреності від 30.06.2017 не допускається.

Вважаю, що у даному випадку потрібно враховувати висновки щодо застосування норм права, а саме, статей 26, 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 817/66/16, оскільки у даному випадку визначається можливість надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі.

Крім того, як зазначалось вище, до касаційної скарги, як доказ наявності повноважень представника, долучений, зокрема, договір про надання правової (професійної правничої) допомоги від 19.04.2019 № 19/04/2019-01, укладений між ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла громадянка України ОСОБА_4 , та Адвокатським об`єднанням "Когнітор", в особі керуючого партнера Величка Дмитра Володимировича.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ордер - це письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Згідно з пунктом 2 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 125.04.2019 № 41 (надалі - Положення), ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншими законами України.

Пунктом 4 Положення також передбачено, що ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Згідно з пунктом 10 Положення ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, обов`язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об`єднання і скріплений печаткою юридичної особи.

Пунктом 12 Положення визначено реквізити, які повинен містити ордер, зокрема: прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога (підпункт 12.2); посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа (підпункт 12.3); назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (підпункт 12.4); прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі ордера.. (підпункт 12.5); ким ордер виданий (назву організаційної форми)..(підпункт 12.6).

До касаційної скарги представником ОСОБА_1 адвокатом Тимошенком Павлом Олександровичем не додано ордера, виданого відповідно до приписів Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Положення, який би посвідчував повноваження Тимошенка П.О. як адвоката на надання правової допомоги у суді касаційної інстанції за договором про надання правової (професійної правничої) допомоги від 19.04.2019 №19/04/2019-01, укладеним між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Когнітор".

Пунктом 2 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

У зв`язку з викладеним, касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2020 підлягало закриттю на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, а клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" про закриття касаційного провадження підлягало задоволенню.

При цьому слід зазначити, що Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty), згідно з якою юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування та не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці.

Згідно з частинами 1 - 4 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його права та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом справедливого судового розгляду є рівність та змагальність сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами".

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007).

Враховуючи принцип рівності сторін судового провадження, а також те, що Господарський процесуальний кодекс України містить пряму норму щодо особи, яка має право підписувати касаційну скаргу, закриття касаційного провадження у даному випадку не є проявом надмірного формалізму, натомість неврахування відсутності у особи, яка підписала та подала касаційну скаргу процесуальної дієздатності, може свідчити про надмірну гнучкість, що в свою чергу може призвести до нівелювання процедурних вимог, встановлених пунктом 2 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Верховного Суду Губенко Н.М.