Рішення

від 12.06.2020 по справі 308/14187/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

308/14187/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.06.2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

судді - Бедьо В.І.,

при секретарі - Пазяк С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород справу за позовною заявою Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів,-

В С Т А Н О В И В:

Ужгородська міська рада звернулася 10.12.2018 року до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, який мотивує тим, що відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2007 року на праві власності належить адміністративно - виробнича будівля літ. З за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, останній ухиляється від належного оформлення права користування землею територіальної громади м. Ужгород, яку передано в оренду 11.07.2014 року рішенням Ужгородської міської ради № 1363 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, внаслід чого Ужгородській міській раді завдано збитків за використання земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 в розмірі 151854,01 грн., які просить стягнути з відповідача на користь Ужгородської міської ради.

В судове засідання сторони не зявилися, письмових заяв до суду від них не надходило.

Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2007 року на праві власності належить адміністративно - виробнича будівля літ. З за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 352,5 кв. м, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які містяться в матеріалах справи.

Рішенням Ужгородської міської ради № 1363 від 11.07.2014 року "Про затвердження та відмову у затвердженні проетів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:34:001:0233), площею 0,1570 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по АДРЕСА_1 та надано в оренду, строком на 5 років до 11.07.2019 року.

30.05.2016 року листом № 2401-12/1523 позивачем направлено відповідачу проект договору оренди земельної ділянки, на який останній не відреагував.

Актом обстеження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 12.09.2016 встановлено, що на земельній ділянці розміщено нерухоме майно (складські приміщення), земельна ділянка є загородженою, її використання здійснюється без належного оформлення правовстановлюючих документів на землю.

Актом від 03.05.2018 року комісією для визначення збитків, яка діє на підставі рішення Ужгородської міської ради від 30.08.2016 року № 356 визначено розмір збитків завданих територіальній громаді м. Ужгород за використання ОСОБА_1 земельної ділянки без належного оформлення правовстановлюючих документів на право користування землею, станом на 01.05.2018 року, які складають 151854,01 грн. (за період з 01.01.2015 року по 14.03.2018 року).

Статею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст.. 2 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ст. 4 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту положень статей 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений ст.. 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Як правило, спосіб захисту порушеного права визначено законом.

Так, Ужгородська міська рада, з метою захисту своїх прав звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, як то передбачено діючим законодавством.

Згідно частини 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 ст. 13 Конституції України передбачено, що кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Згідно частини 3 ст. 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до змісту частини 2 ст. 93 ЗК України земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України.

Згідно з частиною 3 ст. 124 ЗК України передання в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому ст.. 123 ЗК України.

Надання земельних ділянок комунальної власності в користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу й об`єднання) та в інших випадках, якщо ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, і право власності на неї не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни меж і цільового призначення такої земельної ділянки (частина перша ст.. 123 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (пункт "ґ" частини другої ст.. 25 ЗУ Про землеустрій ).

Замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі (частина перша ст.. 26 ЗУ Про землеустрій ).

Розробники документації із землеустрою (юридичні особи, які мають не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, або фізичні особи-підприємці, які мають такий же статус) зобов`язані виконувати роботи зі складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору (пункт "г" частини другої ст.. 28 ЗУ Про землеустрій ).

Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста ст.. 123 ЗК України).

Перехід права на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга ст. 120 ЗК України).

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої ст.. 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої ст.. 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст.. 125 ЗК України).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої ст.. 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Відповідно до пункту 2 частини другої ст.. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша ст.. 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої ст.. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом "д" частини першої ст.. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша ст.. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга ст.. 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої ст.. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу.

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою відповідачем, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Ужгородською міською радою та державної реєстрації такого права.

Отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відтак, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберігав у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої ст.. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст.. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 ст. 26 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; зокрема, затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (частини 1, 2 ст. 21 ЗУ Про оренду землі ).

Системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша ст.. 21 ЗУ Про оренду землі , підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з положеннями ст.. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки, та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки, крім випадків визначення орендаря на конкурентних засадах.

Отже, враховуючи те, що судом встановлено, що грошові кошти, що є предметом позову даній справі, є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період з 01.01.2015 по 14.03.2018, внаслідок чого позивач позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у вигляді неодержаної орендної плати за землю, оскільки саме цю суму не отримав позивач, але міг би отримати в разі укладення між ним і відповідачем договору оренди, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до вимог ст.. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись ст. 279 ЦПК України, ст. ст. 1166, 1212 ЦК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужгородської міської ради збитки у розмірі 151854,01 грн. (сто п`ятдесят одна тисяча вісімсот п`ятдесят чотири) гривні 01 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужгородської міської ради сплачений позивачем судовий збір у сумі 2277,83 грн. (дві тисячі двісті сімдесят сім) грн. 83 копійок.

Позивач: Ужгородська міська рада , м. Ужгород, пл. Поштова, 3.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 19.06.2020.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Бедьо В.І.