Рішення

від 01.06.2020 по справі 160/2461/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року Справа № 160/2461/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Криворізького північного управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ :

02 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача-1: Криворізького північного управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-6186-23 Криворізького північного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, про стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості у розмірі 23999,94 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що нещодавно дізнався про існування Вимоги про сплату боргу, на підставі якої з нього стягуються кошти у сумі 23 999,94 грн.

Позивач не погоджується із винесеною вимогою, оскільки фактично та юридично господарська діяльність з лютого 2015 р. ним не здійснювалась та не є можливою, тому що в період з лютого 2015 р. по теперішній час перебуває на військовій службі і є учасником бойових дій.

Крім того, спірної вимоги позивач так і не отримав, також позивач стверджує про порушення процедури прийняття вимоги, оскільки ніяких актів не складалося.

Ухвалою суду від 04 березня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

26 березня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив про наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. На дату формування оскаржуємої вимоги не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Із врахуванням зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становить 704,00 грн. на місяць ( 3200,00 грн. х 22%, де 3200 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017). За 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8448,00 грн. У 2018 році мінімальний страховий внесок становив 819,06 грн. на місяць ( 3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018). У 2019 році мінімальний страховий внесок становив 918,06 грн. на місяць ( 4173,00 грн. х 22%, де 4173,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019).

Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2018 рік:

нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік у сумі 8448 грн., нарахування не сплачені;

1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року, нарахування не сплачені;

2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року, нарахування не сплачені;

3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року, нарахування не сплачені.

Нараховано 29.10.2018 року штрафну санкцію за рішенням про застосування штрафних санкцій та пені за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ у розмірі 126,8 грн.

Нараховано 29.10.2018 року штрафну санкцію за рішенням про застосування штрафних санкцій та пені за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ у розмірі 16,11 грн.

Нараховано 29.10.2018 року штрафну санкцію за рішенням про застосування штрафних санкцій та пені за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ у розмірі 18,65 грн.

Нараховано 29.10.2018 року штрафну санкцію за рішенням про застосування штрафних санкцій та пені за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ у розмірі 121,87 грн.

Нараховано 29.10.2018 року штрафну санкцію за рішенням про застосування штрафних санкцій та пені за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ у розмірі 126,8 грн.

Сума недоїмки станом на 31.10.2018 року становила 16 229,77 грн.

Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2019 рік:

залишок несплаченої пені на початок 2019 року становить 2558,81 грн.;

4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року - нарахування не сплачені;

1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року - нарахування не сплачені.

Сума недоїмки станом на 30.04.2019 року становила 23 999,94 грн. Відповідно до Інструкції №449 саме на цю суму було винесено вимогу №Ф-6186-23 від 10.05.2019 року, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.

Законом передбачений обов`язок фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску.

Тобто, мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом, і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.

Щодо посилань позивача у адміністративному позові на те що відповідачем не призначалась перевірка та не проводилась відносно нього, а отже підстав для винесення оскаржуваної вимоги у відповідача не було, то останній наголосив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, у тому числі на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, не сплаченого у строки.

Пункт 4 Розділу VI Інструкції надає право контролюючим органам формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 2009 році був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

10 травня 2019 року відповідачем-2 було винесено вимогу про сплату боргу №Ф6186-23У, відповідно до якої ОСОБА_1 зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного соціального внеску у сумі 23 999,94 грн.

Приводом для винесення вимоги було те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, та враховуючи зміни у законодавстві, з 01.01.2017 року повинен був сплачувати мінімальний страховий внесок незалежно від того, отримує прибуток від підприємницької діяльності чи не отримує.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до довідки ВЧ А1302 від 17.02.2020 р. ОСОБА_1 з 26 лютого 2015 року по теперішній час перебуває на військовій службі в в/ч А1302, смт. Черкаське, Новомосковського району, Дніпропетровської області.

Крім того, відповідно до довідок від 17.02.2020 р. № 952, № 954, виданих позивачу, зазначено, що він дійсно в період з 30.05.2018 року по 03.08.2018 року; з 14.12.2018 року по 09.07.2019 року, з 14.12.2019 та по теперішній час брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, суд має зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Зазначена позиція суду підтверджується постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Враховуючи те, що з лютого 2015 року відповідач проходить військову службу та не здійснює підприємницької діяльності, та як наслідок, не отримує прибутку, суд приходить до висновку, що визначення відповідачем в оскаржуваній вимозі грошового зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску є неправомірним.

У зв`язку з цим позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги.

Враховуючи той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати з відповідачів не стягуються.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-6186-23У Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 23999,94 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник