Рішення

від 18.06.2020 по справі 640/6017/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 року м. Київ № 640/6017/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши в письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Де-Факто КОРП доГоловного управління ДПС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Де-Факто КОРП (далі - позивач, ТОВ Де-Факто КОРП ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2018 №6542615147 та №6552615147.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії відповідача щодо проведення позапланової перевірки на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні є незаконними. На думку позивача, враховуючи незаконність проведення позапланової перевірки, акт перевірки складений на підставі такої ухвали також є незаконним, оскільки правові підстави для проведення позапланової перевірки відсутні. Крім того, документальна виїзна перевірка позивача була проведена посадовими особами контролюючого органу не за місцезнаходженням позивача, а у приміщенні СУФР ГУ ДФС у м. Києві, тому є порушенням контролюючим органом вимог статті 75 Податкового кодексу України. Також позивач зазначив, що у акті перевірки відсутні відомості щодо надання письмових дозволів ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Сірмой на розголошення контролюючим органом відомостей щодо них, тому позивач вважає неправомірним використання таких відомостей у якості обґрунтування висновків контролюючим органом, та такими які одержані з порушенням порядку, встановленого закону. Крім того, посилання в акті перевірки на показання свідків в кримінальній справі є недоречним, оскільки правомірність такого посилання має бути підтверджена дозволом слідчого чи прокурора, та у будь-якому випадку такі показання повинні бути перевірені судом та встановленні у відповідному вироку/ухвалі. На думку позивача, за наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов помилкового висновку про наявність в діяльності позивача порушень податкового законодавства, відтак ГУ ДФС у м. Києві не мала підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також, позивач зазначив, що висновки контролюючого органу щодо нереального характеру господарських операцій позивача із контрагентами ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Сірмой спростовуються належним чином оформленими первинними документами. Позивач наполягає на тому, що посадові особи ГУ ДПС у м. Києві не вивчали документи бухгалтерського та податкового обліку підприємства, не досліджували суть господарської діяльності підприємства, не прийняли до уваги сутність здійснених господарських операцій з надання послуг, порядок та спосіб їх виконання, фізичних можливостей підприємства, діючого законодавства та здійснили неправомірний і незаконний висновок про нереальність господарських операцій та на підставі цього висновку стверджують про порушення ТОВ Де-Факто КОРП податкового законодавства. Позивач зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.

Відповідач позовні вимоги не визнав, у своїх письмових запереченнях просив у задоволенні позову відмовити повністю, наполягаючи на правомірності та обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що наказ про призначення документальної позапланової перевірки платника податків видається керівником контролюючого органу на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за умови, якщо така перевірка проводиться з питань, які викладені у відповідному судовому рішенні (слідчого судді) чи органу досудового розслідування, та які не були предметом дослідження попередніх перевірок такого платника податків. Отже, наведена норма містить імперативний припис щодо обов`язку контролюючого органу призначити документальну позапланову перевірку у випадку отримання судової рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесене ними відповідно до закону. Відповідач звертає увагу суду, що виконання такого обов`язку не передбачає дослідження контролюючим органом підстав призначення відповідної перевірки слідчим суддею, оцінювання правомірності та законності цієї перевірки. Правова оцінка дій слідчого судді призначення перевірки у рамках кримінальної справи здійснюється у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом. На думку контролюючого органу, платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його або застосувати інші заходи, передбачені статтею Податкового кодексу України шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, а в даному випадку він відбувся, адже позивач підписав наказ і направлення на перевірку, то такий наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи. Також, відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що реальність вчинення господарських операцій між ТОВ Де-Факто КОРП з вищезазначеними контрагентами - відсутня, а наслідком для податкового обліку не є фактичний рух активів, а лише задекларований на папері, таким чином, у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій. Документи, які складаються від імені службових осіб фіктивних підприємств, що зазначені вище, містять недостовірні відомості про нібито проведені даними підприємствами господарські операції, а операції з перерахування грошових коштів через рахунки підприємств з ознаками фіктивності здійснюються з метою прикриття незаконної діяльності. Оскільки вищезазначені підприємства створено з метою прикриття незаконної діяльності та те, що від імені цього підприємства діяла особа, яка не мала законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значущих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновника товариства та не мали законних підстав для підписання документів підтвердження здійснення фінансово - господарських операцій не є можливим. Окрім зазначеного, податковий орган наголошував на неможливості встановити ділову мету укладення договорів між позивачем та контрагентом.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому позивач зазначив аналогічні підстави на обґрунтування вимог, що і у позовній заяві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2019 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

07.06.2019 року через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та виклик свідків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2019 призначено розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження і призначено проведення підготовчого засідання.

16.10.2019 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав і просив їх задовольнити з наведених позивачем підстав.

Представник відповідача під час розгляду справи по суті проти позову заперечив і просив відмовити у його задоволення.

На підставі положень частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності в матеріалах справи доказів, достатніх для розгляду справи по суті, суд визнав за можливе здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2020 замінено первинного відповідача - Головне управління ДФС у місті Києві на його процесуального правонаступника - Головне управління ДПС у місті Києві та продовжено розгляд адміністративної справи №640/6017/19 в порядку письмового провадження. Також цією ж ухвалою встановлено учасникам справи місячний термін з дати отримання ухвали для надання додаткових письмових пояснень (в разі їх наявності) з наданням підтверджень направлення їх на адресу інших учасників справи. В разі неможливості виконати вимогу суду у встановлений ним строк, спричиненої епідеміологічною ситуацією в країні - повідомити суд письмово, для вирішення ним питання щодо можливості продовження відповідного строку.

Додаткових письмових пояснень або клопотань про продовження визначеного судом терміну від учасників процесу станом на час розгляду справи не надходило.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Заслухавши доводи учасників процесу, ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, судом встановлені такі обставини справи.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Де-Факто КОРП з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Сірмой за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт №301/26-15-14-07-02-10/30550374 від 29.11.2018.

Відповідно до висновків, закріплених в акті, в ході перевірки було встановлено наступні порушення ТОВ Де-Факто КОРП норм податкового законодавства:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 252797,00 грн за 2016 рік;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 280885,00 грн.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що документальне оформлення господарських операцій за відсутністю факту їх реального здійснення, оскільки не підтверджується отримання ТОВ Де-Факто КОРП товарів, робіт, послуг від ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консорінс , ТОВ Сірмой .

Згідно ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 10.08.2017 (справа №756/10077/17-к, провадження №1-кс/756/1439/17) встановлено наступне:

...31.07.2017 до Оболонського районного суду м. Києва надійшло клопотання Прокурора Київської місцевої прокуратури № 5 про надання дозволу на призначення документальних позапланових перевірок ряду підприємств по кримінальному провадженню №32016100050000055 від 30.06.2016, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 205, частини 5 статті 27, частини 3 статті 212 Кримінального кодексу України .

Згідно Протоколу допиту свідка від 02.10.2017, відносно засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс - ОСОБА_1 , що він ніколи не здійснював фінансово - господарську діяльність ТОВ Люкс Консорінс , ТОВ Електропром Пласт у зв`язку з тим, що ними повністю керував ОСОБА_2 статут зазначених підприємств він не формував. На роботу працівників не приймав та не звільняв. Звіти до контролюючих органів не складав, не підписував та не подавав. Як взагалі здійснюється формування бухгалтерської та податкової звітності він не знає... .

Наявна інформація по контрагентам ТОВ Люкс Консоріс : свідоцтво платника ПДВ анульоване 09.08.2017 у зв`язку з ненаданням декларацій протягом року; інформація щодо кількості працюючих відсутня; звіти за ф. 1-ДФ не подано; декларації з податку на прибуток не подано; фінансові звіти суб`єкта малого підприємництва не подано.

ТОВ Люкс Консоріс не було імпортером товарів (робіт, послуг).

Згідно даних, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, перевіркою встановлено, що ТОВ Люкс Консоріс придбало у квітні - травні 2016 року різнопланові товари (товари для догляду за автомобілями, сантехнічне приладдя, продукти харчування, чай та каву, меблі, інше), назва яких не співпадає з назвою послуг, реалізованих ТОВ Люкс Консоріс на адресу позивача.

Згідно Протоколу допиту свідка від 07.08.2017, засновник, директор та головний бухгалтер ТОВ Сірмой , ОСОБА_3 надав свідчення, що він був директором ТОВ Сірмой .

Наявна інформація по контрагенту: ТОВ Сірмой :

- декларації з ПДВ подані за червень - вересень 2016 року до відома ; свідоцтво платника ПДВ анульоване 27.09.2017 у зв`язку з ненаданням декларацій протягом року: звіти за ф. 1-ДФ не подано; інформація щодо кількості працюючих відсутня; декларації з додатку на прибуток не подано; фінансові звіти суб`єкта малого підприємництва не подано.

ТОВ Сірмой не було імпортером товарів (робіт, послуг).

Згідно даних, що містяться в Єдиному реєстрі податкових накладних, перевіркою встановлено, що ТОВ Сірмой придбало у червні - вересні 2016 року різнопланові товари (напої, сантехнічне приладдя, м`ясні вироби, різні парфюмерно-косметичні вироби, цукерки, електроприлади, продукти харчування, одяг, дитяче харчування, олію, меблі, каву та чай інше), назва яких не співпадає з назвою послуг, реалізованих ТОВ Сірмой на адресу позивача.

Відповідно до баз даних ДПС та в ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Сірой до податкового органу встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткувань, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств. Фактично у ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Сірой відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Згідно протоколів узгодження договірної ціни, які є додатком до договорів, ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консорінс , ТОВ Сірой здійснено для позивача послуги на об`єктах, які розташовані за багатьма адресами таких міст України, як: м. Харків, м. Вінниця, м. Тернопіль, м. Луцьк, м. Дружківка, м. Сєвєродонецьк, м. Львів, м. Рівне, м. Хмельницький, м. Ужгород тощо. Для здійснення такого об`єму робіт потрібна певна кількість кваліфікованого та освіченого персоналу, але згідно до баз даних ДФС такий персонал у контрагентів відсутній, що свідчить про нереальність здійснених послуг.

Відповідно до баз даних ДФС у ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Сірой відсутні затрати на оренду офісних та складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв`язку, оплату послуг за користування мережею Інтернет, оплату логістичних послуг та інших витрат необхідних для ведення фінансово-господарської діяльності суб`єктів господарювання.

Перевірка ТОВ Де-Факто КОРП проводилась з питань вимог податкового та іншого законодавства по проведеним фінансово-господарських операціях щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість при проведенні фінансово-господарських операцій з вищезазначеними підприємствами за період квітень - жовтень 2016 року, інші питання в ході перевірки досліджені не були.

Позивач надав заперечення на акт перевірки.

Відповідно до листа відповідача від 17.12.2018 № 125347/10/26-15-17-07-02-15 Про розгляд заперечення , зазначено, що ГУ ДФС у м. Києві за результатами розгляду заперечень ТОВ Де-Факто КОРП залишає без змін висновок, викладений в акті перевірки.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018:

- №6552615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 280885,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 70221,00 грн;

- №6542615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 252797,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 63199,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням про результати розгляду скарги ДФС України від 04.03.2019 за №10423/6/99-99-11-04-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом при вирішення спору по суті вираховується таке.

Щодо доводів позивача про незаконність проведення позапланової виїзної перевірки на підставі Ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 10.08.2017 у справі №756/10077/17-к, слід заначити наступне.

Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 10.08.2017 у справі №756/10077/17-к задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №5 Батрина Ю.М. та надано дозвіл на призначення документальної позапланової перевірки ряду підприємств, серед яких призначено документальну позапланову перевірку ТОВ Де-Факто з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ Сірмой , ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Електропром Пласт за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, проведення якої доручено ГУ ДПС у м. Києві. Строки проведення перевірок визначити терміном 15 (п`ятнадцять) днів, які обраховувати з моменту початку проведення перевірки (прийняття рішення податковим органом про початок проведення перевірки).

Ухвала слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 11.01.2018 у справі №756/10077/17-к, набрала законної сили та оскаржена в судовому порядку в частині проведення перевірки позивача не була.

Як свідчать матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу №358 від 11.01.2018 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та наказу від 18.01.2018 №861 Про продовження терміну проведення документальної позапланової виїзної перевірки проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Де-Факто КОРП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2015 по 30.06.2017.

Наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки №358 від 11.01.2018 прийнято на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у зв`язку із отриманням ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 11.01.2018 у справі №756/10077/17-к про надання дозволу на проведення перевірки позивача.

Зміст акта перевірки вказує на те, що з копією наказу та направленнями на проведення перевірки контролюючим органом ознайомлено під підпис 18.01.2018 директора та головного бухгалтера ТОВ Де-Факто КОРП , а також перевірку проведено з їхнього відома.

Згідно пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки винесену ними відповідно до закону.

Враховуючи викладене, підставою для прийняття контролюючим органом наказу про проведення документальної позапланової перевірки у відповідності до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України є, зокрема, отримання податковим органом рішення слідчого судді про призначення перевірки, а не про надання дозволу на проведення перевірки.

В свою чергу, згідно із підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. При цьому ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Таким чином, наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання.

Враховуючи факт допущення позивачем посадових осіб контролюючого органу до перевірки, у спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов`язки для платника податків є рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 21.02.2019 (справа №807/2062/17).

З огляду на викладене, суд не визнає доводи позивача про незаконність проведення перевірки такими, що є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, складених за результатами такої перевірки без дослідження їх змісту і законності висновків, покладених в їх основу.

Щодо незаконного розголошення перевіряючими інформації про платників податків, інформації досудового розслідування та використання її у акті перевірки, слід зазначити про таке.

Згідно з Законом України Про інформацію інформація з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Згідно з абзацом другим ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України від 02.10.1992 №2657 Про інформацію із змінами та доповненнями (далі - Закон №2657) податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Статтею 20 Закону №2657 визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно з підпунктом 20.1.23 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право надавати відповідно до закону інформацію з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та Державного реєстру страхувальників органам державної влади, Пенсійному фонду України та органам фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Посадові особи контролюючих органів зобов`язані:

- не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (підпункт 21.1.6 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України);

- надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом (підпункт 21.1.7 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України).

Платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов`язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (підпункт 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України).

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом (частина друга ст. 10 Закону України від 13.01.2011 №2939 Про доступ до публічної інформації (далі - Закон №2939). Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини третьої статті 10 Закону №2939).

Відповідно до статті 21 Закону №2657 інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Так, до конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров`я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Відповідно до вимог абзацу першого частини другої статті 11 Закону №2657 та статті 14 Закону України від 01.06.2010 року №2297-VI Про захист персональних даних із змінами та доповненнями, не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Разом з тим, частини сьомої статті 6 Закону України Про доступ до публічної інформації визначає, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

В статті 29 Закону України Про інформацію зазначено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

В свою чергу, предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Щодо службової інформації та порядку її визначення, то згідно з статті 9 Закону України Про доступ до публічної інформації відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація, що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; або яка зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф для службового користування .

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, зокрема, на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Так, основним критерієм для віднесення інформації (відомостей) до службової інформації необхідно, щоб така інформація була включена у перелік відомостей, які містять службову інформацію відповідного органу.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.

Вказаний принцип також був закріплений в частині першій статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017), який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Водночас згідно пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017) кожна особа також має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, в тому числі шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Оскільки під час судового розгляду судом не було встановлено факту прийняття будь-якого рішення відповідачем про складання та направлення органу досудового слідства інформації про ухилення позивача від сплати податків, що також підтверджується матеріалами справи, а також беручи до уваги неподання позивачем будь-яких належних та допустимих доказів існування його порушеного або оспорюваного права за відсутності такого рішення, тому суди дійшли правильного висновку про необхідність відмовити в позові в цій частині позовних вимог.

Стосовно протиправності дії відповідача з надання акта перевірки іншому структурному підрозділу на його вимогу, суд дійшов висновку, що такі дії не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків.

Оцінюючи податкові повідомлення-рішень від 19.12.2018 №6542615147 та №6552615147, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У пункті 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Аналіз положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (зі змінами) (далі Положення №318), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

У пунктах 6, 7 розділу Визнання витрат зазначеного Положення №318 визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Аналіз вказаних норм законів свідчить, що показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що передбачено у пункті 44.2 статті 44 Податкового кодексу України.

За змістом абзацу 11 частини першої статті 1, частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, у податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення.

До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.

Водночас нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, обумовлених лише посиланням на недостатність у контрагента покупця послуг трудових ресурсів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Як встановлено положеннями пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

У пункті 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є 80.10 Діяльність приватних охоронних служб, а також 80.20 Деятельность в области систем охраны, 82.99 Прочие виды вспомогательного обслуживания хозяйственной деятельности, не включенные в другие категории, 63.91 Деятельность агентств новостей.

Згідно матеріалів справи, між позивачем та ТОВ Люкс Консоріс , ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Сірмой було укладено однотипні договори на профілактичне технічне обслуговування систем відеоспостереження та систем контролю управління доступом №04\2016 від 01.04.2016, №0206 від 01.06.2016,№0472016 від 01.07.2016.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, виконавець зобов`язується виконати роботи з профілактичного технічного обслуговування і підтримки в працездатному і технічно - справному стані згідно Регламенту 1 (Додаток 2 до договору) систем відеоспостереження та систем контролю управління доступу, встановлених на об`єктах та в окремих приміщеннях, які знаходяться під охороною Замовника, за адресами що вказані в Додатку №1 до цього Договору. Замовник зобов`язується приймати та оплачувати роботи згідно умов цього Договору.

Згідно пункту 2.2. та підпунктів 2.2.1 - 2.2.5 Договору, обсяг робіт, що виконує Виконавець, містить у собі: технічний нагляд за правильним утриманням та організацією експлуатації Систем Замовника; планові роботи в обсязі, необхідному для підтримки в технічно - справному стані системи в цілому, згідно Регламенту 1 (Додаток №2) до Договору; надання технічної допомоги Замовнику з питань експлуатації Систем (проведення інструктажу, складання інструкцій з експлуатації та т. п.); проведення планових перевірок з виявлення технічних несправностей Систем; усунення несправностей у роботі Систем.

Пунктом 3 Договору передбачено порядок виконання робіт: 3.1. роботи проводяться планово згідно регламенту 1; 3.2. Після проведення виконавцем робіт передбачених п.2.2. цього договору, замовник підписує акт приймання передачі виконаних робіт з профілактичного технічного обслуговування систем; 3.3. після підписання акту приймання - передачі виконаних робіт/наданих послуг замовник сплачує вартість робіт виконавцю на протязі 10 днів з дати підписання акту.

Відповідно до пункту 5.1. договору, вартість робіт, передбачених в п.п.2.1-2.2.5 цього договору, визначена у Протоколі узгодження договірної ціни (додаток №1 до цього Договору), що є невід`ємною частиною.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: протоколами узгодження договірної ціни, регламентами профілактичного технічного обслуговування систем відеоспостереження та систем контролю управління доступом, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звітами, картками рахунку:631, платіжними дорученнями, податковими накладними з квитанціями про їх направлення до контролюючого органу.

Дані послуги (роботи) були у подальшому передані та прийняті АТ УкрСиббанк відповідно до Договору № 120602 генерального забезпечення надання послуг/виконання робіт організації охорони об`єктів банку та здійснення контролю за виконанням заходів комплексної безпеки від 22.06.2012.

На підтвердження вказаного надано договір генерального забезпечення надання послуг/виконання робіт організації охорони об`єктів банку та здійснення контролю за виконанням заходів комплексної безпеки, Додаткові угоди, акти приймання - здачі послуг/виконання робіт з організації охорони об`єктів банку та здійснення контролю за знанням заходів комплексної безпеки, звіти, Протоколи узгодження договірної ціни.

Водночас, відповідачем не надано жодних доказів, що на час укладення та виконання договорів контрагентами позивача не були зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто не мали достатній об`єм правоздатності для складання первинних документів та укладання будь-яких правочинів.

Відповідно до принципу офіційності контролюючий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення. У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

При цьому, наявність або відсутність окремих документів, таких як товарно-транспортні накладні, а так само помилки у їх оформленні не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції. Водночас, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи за своєю формою та змістом не суперечать вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов`язкові реквізити визначені законом.

Водночас слід зазначити, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, такі документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Так, за правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Разом з тим, відповідачем не взято до уваги всі інші первинні документи, надані позивачем, які підтверджують рух товару та реальність виконання господарських операцій.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем у акті перевірки не зазначено жодного недоліку в оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій.

Посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагентів позивача умов необхідних для ведення відповідної господарської діяльності з обсягом товару у відповідні строки, зокрема, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, як на підставу для відмови в позові, суд відхиляє, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів. Відсутність у контрагентів добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Відповідно до принципу офіційності податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місцезнаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача).

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 26.06.2018 (справа № 803/649/15-а), від 31.07.2018 (справа № 820/3119/17), від 31.07.2018 (справа № 0870/4938/12), від 31.07.2018 (справа № 817/1339/17), від 30.08.2019 (справа №804/17176/14).

Разом з тим, слід відзначити, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей тощо, адже контрагентів позивача не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

В свою чергу, визначальним критерієм для підтвердження права платника на податковий кредит є встановлення факту руху активів або зміни зобов`язань платника, наявність ділової мети, а також відсутність факту узгодженості дій платника з недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями контрагента. При цьому оцінюючи дії платника податків необхідно виходити з принципів індивідуальної відповідальності платника, а також належної обачності , встановлені рішеннями Європейського суду з прав людини у справі Булвес АТ проти Болгарії від 22.01.2009, а також у справі Інтерсплав проти України від 09.01.2007.

Зокрема, в рішенні від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України вказано, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Згідно змісту акта перевірки, єдиною підставою для висновку, що між позивачем та контрагентами правовідносини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, є протоколи допиту свідків від 02.07.2017 відносно засновника, директора та го бухгалтера ТОВ Електропром Пласт , ТОВ Люкс Консоріс , ОСОБА_1 , який повідомив, що не здійснював фінансову-господарську діяльність; Протокол допиту свідка від 07.08.2017 відносно засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ Сірмой , ОСОБА_3 , який на підставі статті 63 Конституції відмовився давати показання.

Як встановлено судом під час розгляду справи, відповідно до протоколу опитування особи за її згодою відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 18.03.2019, Заяви, посвідченої нотаріально 20.03.2019 за реєстровим № 698, ОСОБА_1 надав наступні пояснення щодо взаємовідносин ТОВ Електрогіром Пласт , ТОВ Іюкс Консорінс з ТОВ Де-Факто КОРП (попередня назва ТОВ Де-Факто ) за період з 01.01.2015 по 30.06.2017. Також, Відповідно до заяви, посвідченої нотаріально 27.03.2019 за реєстровим № 310, ОСОБА_3 надав наступні пояснення щодо взаємовідносин ТОВ Сірмой з ТОВ Де-Факто КОРП за період з 01.01.2015 по 30.06.2017.

У вказаних заявах зазначено, взаємовідносини контрагентів з ТОВ Де-Факто КОРП за період з 01.01.2015 по 30.06.2017 базувалися на підписаних вищезазначеними особами первинних документах, передбачених законодавством, їй реальний характер та всі роботи, обумовлені договором, відображені в звітах, здачі-прийняття (надання послуг) були фактично виконані, передані та за їх надання були отримані гроші.

Крім того, слід зазначити, що посилання відповідача на кримінальне провадження, судом не взято до уваги, оскільки, по-перше, в зазначеному кримінальному провадженні відсутній вирок, а по-друге, відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків. Докази на які посилається відповідач не відповідають вимогам належності на допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки контролюючий орган не довів, що такі отримано у розпорядження та, те що він має право їх використання у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. В силу положень статті 95 Кримінально процесуального кодексу України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження (контролюючим органом не надано доказів наявності вироку у кримінальних провадженнях, в рамках яких проводився допит свідків), може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, чого в мажах даної справи здійснено не було, а відповідачем клопотань з цього приводу не заявлялось.

Відповідно до принципу офіційності контролюючий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення. У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб`єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких об`єктивних доводів щодо здійснення контрагентами розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 26.06.2018 (справа №803/649/15-а), від 05.06.2018 (справа №816/4481/13-а), від 21.08.2018 (справа №826/17880/15), від 04.04.2018 (справа №826/9295/16).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України та частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті вимог законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем - суб`єктом владних повноважень правомірності своїх рішень. З огляду на зазначене, позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Як свідчить наявне у матеріалах справи платіжне доручення №1000 від 01.04.2019, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 10006,53 грн, який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу суд вважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини першої статті139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат в сумі 42 300,00 грн заявником суду були надані наступні документи:

1. Договір про надання професійної правничої допомоги №05/12 від 05.12.2018, укладений між Адвокатським об`єднанням Адвокатська фірма Єфімов та партнери (надалі - Договір ).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Замовник ( Гр . ОСОБА_5 ) замовляє, а Виконавець (Адвокатське об`єднання) приймає на себе зобов`язання з якісного і своєчасного надання Замовнику Послуг, а Замовник зобов`язується приймати та своєчасно оплачувати належним чином надані Послуги.

Вказаний договір підписаний саме громадянкою ОСОБА_5 з наведенням її особистих даних як фізичної особи;

2. Рахунки згідно з Договором про надання адвокатських послуг від 05.12.2018 №172/2018:

- від 15.04.2019 №207/2019 на оплату за наступні адвокатські послуги, надані у квітні 2019, згідно з Договором про надання адвокатських послуг від 05.12.2018 №172/2018 на суму 20100,00 грн (з ПДВ);

- від 29.07.2019 №228/2019 на оплату за наступні адвокатські послуги, надані у липні 2019, згідно з Договором про надання адвокатських послуг від 05.12.2018 №172/2018 на суму 8100,00 грн (з ПДВ);

- від 30.09.2019 №248/2019 на оплату за наступні адвокатські послуги, надані у вересні 2019, згідно з Договором про надання адвокатських послуг від 05.12.2018 №172/2018 на суму 4800,00 грн (з ПДВ);

- від 05.12.2019 №270/2019 на оплату за наступні адвокатські послуги, надані у листопаді 2019, згідно з Договором про надання адвокатських послуг від 05.12.2018 №172/2018 на суму 4800,00 грн (з ПДВ);

- від 05.02.2020 на оплату за наступні адвокатські послуги, надані у грудні 2019, січні 2020, згідно з Договором про надання адвокатських послуг від 05.12.2018 №172/2018 на суму 4500,00 грн (з ПДВ);

2. Акти про приймання наданих послуг відповідно до договору про надання адвокатських послуг від 05.12.2018 №172/2018:

- від 15.04.2019 щодо наступних послуг: аналіз документів для подання позову про о оскарження податкових повідомлень-рішень від 19.12.2018 №6542615147 і №6552615147, адвокат Костенко М., дата надання послуг - 02.04.2019, облік часу - 4 години, ставка 2500,00 грн, всього на суму - 10000,00 грн; підготовка позову про оскарження податкових повідомлень-рішень від 19.12.2018 №6542615147 і №6552615147, документів для подання в суд адвокат Костенко М., дата надання послуг - 04.04.2019, облік часу - 2,7 години, ставка 2500,00 грн, всього на суму - 6750,00 грн;

- від 29.07.2019 щодо наступних послуг: аналіз відзиву, підготовка, направлення відповіді на відзив у справі №640/6017/19, адвокат Костенко М., дата надання послуг - 20.06.2019, облік часу - 2,7 години, ставка 2500,00 грн, всього на суму - 6750,00 грн;

- від 30.09.2019 щодо наступних послуг: підготовка до судового засідання, участь у судовому засіданні у справі №640/6017/19, адвокат Костенко М., дата надання послуг - 16.09.2019, облік часу - 1,6 години, ставка 2500,00 грн, всього на суму - 4000,00 грн.

Разом з тим, згідно протоколу підготовчого засідання від 16.09.2019 (т.2 а.с.79-80), призначене на 15:30 год в цю дату засідання розпочато о 15:31 год і закрито до 15:46 год, тобто тривало 15 хвилин. Клопотань, заяв чи пояснень представником позивача Костенко М.І. не надавалось; Вартість послуг - 4000,00 грн є не співмірною з фактично наданими послугами.

- від 05.12.2019 щодо наступних послуг: підготовка до судового засідання, участь у судовому засіданні у справі №640/6017/19, адвокат Костенко М., дата надання послуг - 13.11.2019, облік часу - 1,6 години, ставка 2500,00 грн, всього на суму - 4000,00 грн.

Факт надання вказаних послуг підтверджується протоколом судового засідання від 13.11.2019 (т.2 а.с.92-93);

- від 05.02.2020 щодо наступних послуг: підготовка до судового засідання, участь у судовому засіданні у справі №640/6017/19, адвокат Костенко М.: дата надання послуг - 09.12.2019, облік часу - 1 година, ставка 2500,00 грн, всього на суму - 2500,00 грн.

Водночас, згідно протоколу судового засідання від 09.12.2019 (т.2 а.с.95-96), судове засідання розпочато о 14:37 год і закрито до 14:40 год, тобто тривало 3 хвилини. Клопотань, заяв чи пояснень представником позивача Костенко М.І. не надавалось;

- за цим же актом від 05.02.2020 дата надання послуг - 27.01.2020, облік часу - 0,5 годин, ставка 2500,00 грн, всього на суму - 1250,00 грн.

Водночас, згідно протоколу судового засідання від 27.01.2020 (т.2 а.с.110-111), судове засідання розпочато о 15:02 год і закрито до 15:11 год, тобто тривало 9 хвилин. Клопотань, заяв чи пояснень представником позивача Костенко М.І. не надавалось;

3. копії платіжних доручень:

- від 15.04.2019 №1074 на підтвердження оплати позивачем послуг, наданих АО Адвокатська фірма Єфімов та партнери згідно рахунку №207/2019 від 15.04.2019 на суму 20100,00 грн;

- від 29.07.2019 №1481 на підтвердження оплати позивачем послуг, наданих АО Адвокатська фірма Єфімов та партнери згідно рахунку №228/2019 від 29.07.2019 на суму 8100,00 грн;

- від 04.10.2019 №1797 на підтвердження оплати позивачем послуг, наданих АО Адвокатська фірма Єфімов та партнери згідно рахунку №248/2019 від 30.09.2019 на суму 4800,00 грн;

- від 27.12.2019 №2295 на підтвердження оплати позивачем послуг, наданих АО Адвокатська фірма Єфімов та партнери згідно рахунку №270/2019 від 05.12.2019 на суму 4800,00 грн;

- від 05.02.2020 №2448 на підтвердження оплати позивачем послуг, наданих АО Адвокатська фірма Єфімов та партнери згідно рахунку №292/2020 від 05.02.2020 на суму 4500,00 грн.

4. Копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України на підтвердження статусу адвоката представника Костенко М.І.

5. Оригінал ордеру на надання правової допомоги, виданому на підставі договору про надання правової допомоги від 05.12.2018 №172/2018 на представництво інтересів у всіх судах всіх інстанцій всіх юрисдикцій адвокатом Костенко М.І.

Згідно частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Пунктами 4, 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Судом наголошується на тому, що копія договору про надання правової допомоги АО Адвокатська фірма Єфімов та партнери з ТОВ Де-Факто КОРП представником позивача суду не надана.

Статтею 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Окрім зазначеного вище суд звертає увагу на положення частин шостої та сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 13.03.2019 у справі №826/7806/17, 20.12.2018 у справі №316/4923/16-а, 01.10.2018 у справі №815/4619/17.

ГУ ДПС у м. Києві було подано до суду заперечення проти клопотання представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу, в якому висловлено прохання зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, представником відповідача наголошується на положеннях статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , а також вказується на безпідставність включення до акта приймання наданих послуг від 29.07.2019 витрат на направлення відповіді на відзив, оскільки така дія не має впливу на хід розгляду справи і не потребує спеціальних знань. До того ж підготовка такої відповіді на відзив, яка містить аналогічні доводи тим, що викладені і у позовній заяві на переконання відповідача не має оцінюватись у сумі, заявленій представником позивача.

Також представник відповідача вказує на те, що інтереси позивача у цьому провадженні представляв один адвокат - Костенко М.І. і такий представник к не міг не бути обізнаним із позицією відповідача, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводи, якими відповідач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, а отже підготовка цієї справи до судового засідання (16.09.2019, 13.11.2019, 09.12.2019, 27.01.2020) не вимагала великого обсягу аналітичної роботи з метою їх повторного вивчення. При цьому, додаткових доказів крім тих, які подані як додатки до відзиву на позовну заяву ТОВ Де-факто КОРП відповідач до матеріалів справи не долучав.

Проаналізувавши викладене, суд зазначає таке.

Як вже зазначалось судом під час оцінки наданих представником позивача доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, акти про приймання наданих послуг відповідно до договору про надання адвокатських послуг від 30.09.2019 та від 05.02.2020 містять визначення витраченого адвокатом часу на підготовку до судового засідання і участь у судовому засіданні, що не підтверджена матеріалами справи. Так підготовче засідання, згідно наявного у матеріалах справи протоколу, 16.09.2019 тривало 15 хвилин і під час його проведення ні клопотання, ні заяви, ні пояснення представником позивача Костенко М.І. не оголошувались. Водночас, визначений в акті час, витрачений адвокатом становить 1,6 години, що визнається судом необґрунтованим. Так само і під час судових засідань 09.12.2019 і 27.01.2020. Перше з наведених тривало 3 хвилини, а час визначений в акті становить 1 годину, друге фактично тривало 9 хвилин, а облік часу в акті - 0,5 годин.

За положенням статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30.03.2004 у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до статті 17 Закону Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить йому суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

З огляду на викладене, врахувавши надані представником позивача докази на підтвердження заявленої суми на правову допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача в цій частині.

Керуючись ст.ст.2, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 130, 132, 134, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Де-Факто КОРП задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №6542615147 від 19.12.2018

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №6552615147 від 19.12.2018.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Де-Факто КОРП (код ЄДРПОУ 30550374, адреса: 03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 3, тел: 0442282944) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 10006 (десять тисяч шість) гривень 53 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ - 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Де-Факто КОРП (код ЄДРПОУ 30550374, адреса: 03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 3, тел: 0442282944) понесені ним судові витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 24 750 (двадцять чотири тисячі сімсот п`ятдесят) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС

6. В задоволені інших вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII.

Суддя: Н.А. Добрівська