Справа № 302/1415/19
П О С Т А Н О В А
Іменем України
11 червня 2020 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Бисаги Т.Ю. і Кожух О.А.,
з участю секретаря Юрочко А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу судді Міжгірського районного суду від 17 грудня 2019 року (у складі судді Кривки В.П.) за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом у грудні 2019 р.
Разом із позовом було подано заяву про забезпечення позову (а.с.110-112).
Просив:
-накласти арешт із забороною вчинення будь-яких реєстраційних дій на житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 ;
-накласти арешт на земельну ділянку, площею 0,0232 га, кадастровий номер 2122455100:01:009:0041, розташовану у АДРЕСА_1 ;
-накласти арешт на земельну ділянку, площею 0,0756 га, кадастровий номер 2122455100:01:016:0056, розташовану у АДРЕСА_1 .
На обґрунтування заяви вказав, що він звернувся до суду з позовом із вимогою про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації права оренди та права власності, визнання майна спільною сумісною власністю.
Указує, що ним разом із ОСОБА_2 було придбано дві земельні ділянки, а також незавершений будівництвом житловий будинок, розташовані в АДРЕСА_1 . Після розібрання недобудови позивачем власними силами протягом 2016-2018 рр. на придбаних земельних ділянках здійснювалося будівництво нового будинку.
Без згоди позивача, як співвласника, ОСОБА_2 (колишня дружина позивача) разом із ОСОБА_1 (батько ОСОБА_2 ) уклали договори оренди земельних ділянок від 01.11.2018 р., здійснили державну реєстрацію права оренди, внесли зміни до повідомлення про початок виконання будівельних робіт, зареєстрували декларацію про готовність об`єкта до експлуатації і згідно з рішенням державного реєстратора Воловецької селищної ради зареєстрували одноособово за ОСОБА_1 право власності на закінчений будівництвом будинок АДРЕСА_1 .
Такими діями ОСОБА_2 фактично заперечує права позивача на спірне майно, і може в ході розгляду справи розпорядитися будинком, який був зведений позивачем, так само, як було передано в оренду земельні ділянки, які були придбані під час шлюбу.
Будучи титульним володільцем земельних ділянок ОСОБА_2 , з метою уникнення його поділу може відчужити їх разом із недобудовою, тим самим ускладнивши позивачу повернення майна з чужого незаконного володіння.
Відтак, для забезпечення ефективності судового захисту прав позивача належить накласти арешт на спірні земельні ділянки та будинок.
Ухвалою судді Міжгірського районного суду від 17 грудня 2019 р. заяву про забезпечення задоволено. Накладено арешт із забороною вчинення будь-яких реєстраційних дій на житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 . Накладено арешт на земельні ділянки належні на праві приватної власності ОСОБА_2 , які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0232 га, кадастровий номер 2122455100:01:009:0041 та площею 0,0756 га, кадастровий номер 2122455100:01:016:0056.
ОСОБА_1 просить скасувати цю ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. Доводить про порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
-матеріали справи не містять доказів наміру відповідачів учиняти дії із належним їм майном або іншим чином уникати виконання рішення;
-суд першої інстанції не звернув уваги на те, що будинок, на який наклав арешт суд, є відмінним від того, щоб був придбаний позивачем і його колишньою дружиною у шлюбі. Відтак у суду не було жодних обґрунтованих підстав накладати арешт на будинок, право власності за яким зареєстроване за
ОСОБА_1 також просить скасувати цю ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. Доводить про порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є аналогічні доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, із таких мотивів.
Суд виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивача. Таке забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції через його відповідність правильно встановленим обставинам справи, належно оціненим доказам і нормам матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову належить розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Так, ч.1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належить або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України) та забороною вчиняти певні дії (п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України).
Згідно з ч.2 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом спірних правовідносин є майно, а саме: земельна ділянка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:009:0041, площею 0,0232 га (а.с.13-16), земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:016:0056, площею 0,0756 га (а.с.17-20), об`єкт незавершеного будівництва, будинок садибного типу (73,51% готовності), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.26-31).
Позивач доводить, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, і після розірвання шлюбу в червні 2018 р. (а.с.11) підлягає визнанню спільним майном подружжя.
Однак, ОСОБА_2 (колишня дружина позивача) уклала із ОСОБА_1 (батьком) договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 від 01 листопада 2018 р. (а.с.36-39), відповідно до якого відповідач передала ОСОБА_1 у строкове платне користування земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:009:0041, площею 0,0232 га.
Також було укладено договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_2 від 01 листопада 2018 р. (а.с.40-43), відповідно до якого відповідач передала ОСОБА_1 у строкове платне користування земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:016:0056, площею 0,0756 га.
У свою чергу ОСОБА_1 подав до УДАБІ у Закарпатській області повідомлення про початок виконання будівле них робіт (а.с.48-51), а саме індивідуального житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номерземельної ділянки 2122455100:01:016:0056.
У вересні 2019 р. УДАБІ у Закарпатській області було зареєстровано декларацію про готовність до експлуатація об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта (а.с.52-54).
26.09.2019 р. ОСОБА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 2122455100:01:016:0056 було зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 288,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.55-56).
У свою чергу спірні земельні ділянки зареєстровані за ОСОБА_1 на праві оренди до 01.11.2020 р., орендодавцем є ОСОБА_2 донька орендаря і колишня дружина позивача (а.с.56-57).
Позивач доводить, що між сторонами виник спір щодо правомірності переходу спірного майна (земельних ділянок і недобудованого будинку) до іншої особи, а також визнання цього майна спільним майном подружжя.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач просив накласти арешт на спірне майно та заборонити вчиняти певні дії.
Довід апеляційних скарг стосовно того, що матеріали справи не містять доказів наміру відповідачів учиняти дії із належним їм майном або іншим чином уникати виконання рішення, суперечать матеріалам справи, оскільки відповідачі вже вчинили певні дії, спрямовані на переоформлення майна, яке позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя. Відтак, підозри позивача стосовно того, що такі дії можуть учинятися і під час розгляду справи, є повністю обґрунтованими.
Довід апеляційних скарг стосовно того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що будинок, на який наклав арешт суд, є відмінним від того, щоб був придбаний позивачем і його колишньою дружиною у шлюбі, а відтак у суду не було жодних обґрунтованих підстав накладати арешт на будинок, право власності за яким зареєстроване за ОСОБА_1 , не заслуговує на увагу, оскільки матеріали справи містять докази, що мова йде про той самий будинок.
Одним із таких доказів є те, що спірний житловий будинок збудований на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_3 :01:016:0056, тобто на спірній земельній ділянці, яка була придбана позивачем і ОСОБА_2 в шлюбі.
Очевидно, що в разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно та забороною вчиняти певні дії є ризики, що в подальшому відповідачами можуть вчинятися дії, покликані на відчуження спірного майна, подальших змін щодо його конфігураційтощо. Указані дії необхідно попередити, оскільки існує спір щодо правомірності набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на будинок і передачі йому в оренду земельних ділянок, які були придбані позивачем і відповідачем у шлюбі.
У випадку невжиття заходів забезпечення позову та за умови ухвалення судового рішення на користь позивача виконати таке рішення буде складно або взагалі неможливо, адже під час розгляду справи по суті спірнемайно може бути будь-яким способом відчужене третім особам або проведені певні зміни щодо його конфігурацій, що ставить під загрозу виконання майбутнього судового рішення, знову ж таки, у випадку задоволення позовних вимог.
Заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, є співмірними заявленим позовним вимогам, цілком відповідають характеру спірних правовідносин і ніяким чином не порушать прав учасників спору, а навпаки, зможуть забезпечити рівність таких прав.
Ужиття заходів забезпечення позову захистить права позивача у випадку задоволення його позовних вимог. Інтереси та права відповідачів таким забезпеченням не будуть порушені або обмежені, оскільки заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий характер і після вирішення спору по суті, вони будуть скасовані і у випадку ухвалення рішення не на користь позивача, відповідачі і надалі зможе реалізувати свої права стосовно майна, яке на цей момент є спірним.
Стороною позивача належними та допустимими доказами доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення у випадку ухвалення на його користь.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і позиції позивача, відтак не заслуговують на увагу.
Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. 2.Ухвалу судді Міжгірського районного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 19 червня 2020 р.
Судді:
Суд | Закарпатський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 11.06.2020 |
Оприлюднено | 21.06.2020 |
Номер документу | 89931114 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Закарпатський апеляційний суд
Куштан Б. П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні