Ухвала

від 19.06.2020 по справі 2014/1-430/11

ЗМІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2014/1-430/11

1-в/621/100/20

У Х В А Л А

іменем України

19 червня 2020 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючий - ОСОБА_1 ,

за участі: секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

заявника - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання заявника ОСОБА_4 про зняття судимості,

ВСТАНОВИВ:

Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 14 березня 2014 року ОСОБА_4 за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України - виправданий, а за сукупністю злочинів, передбачених частиною 4 статті 190 (із застосування статті 69 Кримінального кодексу України), частиною 1 статті 366, частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України засуджений до позбавлення волі на строк 4 роки 7 місяців 8 днів із позбавленням права обіймати виборні посади, та посади пов`язані з організаційною розпорядною та адміністративно-господарською діяльністю на строк 2 роки та конфіскацією всього належного йому майна.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області 19 червня 2014 року, вирок від 14 березня 2014 року скасований в частині засудження ОСОБА_4 за частиною 1 статті 366, частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України, а провадження по справі закрито на підставі статті 49 Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності, та засуджено ОСОБА_4 за частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк 4 роки 7 місяців 8 днів із конфіскацією всього належного йому майна.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року рішення щодо ОСОБА_4 залишені без змін.

15.01.2019 засуджений ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про зняття з нього судимості.

На обґрунтування клопотання зазначив, що призначене покарання Зміївським районним судом Харківської області він відбув у повному обсязі 14 березня 2014 року. Посилаючись до статті 155 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений вказав на наслідки його засудження. Відповідно до статті 91 Кримінального кодексу України (в редакції, яка була чинною на період вчинення діяння) передбачено правові підстави зняття судимості, відповідно до якої особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 Кримінального кодексу України.

Таким чином, засуджений дійшов висновку, що він з 14.03.2018 має правові підстави для звернення до суду з клопотанням про зняття з нього судимості на підставі статті 91 Кримінального кодексу України (в редакції, яка була чинною на період вчинення діяння) та в порядку статті 538 Кримінального процесуального кодексу України.

Щодо свого виправлення засуджений зазначив, що за час, який сплинув після відбуття покарання, він усвідомив свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, його поведінка стала зразковою, про що свідчать характеристика ДУ "Харківський слідчий ізолятор", довідка Департаменту інформаційних технологій МВС України, довідка ДОП Липецького ВП Харківського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_5 .

Після відбуття покарання з 2014 року працює головою СТ "Селекція", у 1987 році був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має інвалідність ІІ групи за загальним захворюванням, має державні нагороди.

На підставі викладеного, засуджений просив зняти з нього судимість за вироком Зміївського районного суду Харківської області від 14.03.2014.

Під час судового розгляду засуджений ОСОБА_4 підтримав клопотання, просив його задовольнити. Вважав, що додаткове покарання у виді конфіскація майна належить вважати відбутим з дня направлення судом виконавчого листа на виконання.

Прокурор ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення клопотання засудженого ОСОБА_4 мотивуючи тим, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про відбуття засудженим додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Вислухавши учасників судового провадження, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, суд дійшов наступного:

Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 14.03.2014 ОСОБА_4 за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України виправдано, а за сукупністю злочинів, передбачених частиною 4 статті 190 (із застосування статті 69), частиною 1 статті 366, частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України засуджено до позбавлення волі на строк 4 роки 7 місяців 8 днів із позбавленням права обіймати виборні посади, та посади пов`язані з організаційною розпорядною та адміністративно-господарською діяльністю на строк 2 роки та конфіскацією всього належного йому майна.

Цим же вироком задоволено цивільний позов Харківського міжрайонного прокурора та стягнуто з ОСОБА_4 на користь Кулінічівської селищної ради Харківського району Харківської області 23108 гривень на відшкодування матеріальної шкоди.

Крім того, із засудженого ОСОБА_4 стягнуто судові витрати на проведення судових експертиз на загальний розмір 25714 грн 14 к. (т. 14 а. с. 154-160).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області 19 червня 2014 року, вирок від 14 березня 2014 року скасований в частині засудження ОСОБА_4 за частиною 1 статті 366, частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України, а провадження по справі закрито на підставі статті 49 Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності, та засуджено ОСОБА_4 за частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк 4 роки 7 місяців 8 днів із конфіскацією всього належного йому майна. (т. 14 а. с. 219-224).

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року рішення щодо ОСОБА_4 залишені без змін. (т. 15 а. с. 63-65).

Даними характеристикиДУ "Харківськийслідчий ізолятор"підтверджується,що засуджений ОСОБА_4 06.10.2009прибув доустанови,а 12.03.2014був звільненийз підварти взалі суду,за частримання вустанові мав2стягнення,які погашеніу встановленомузаконом порядку.Під впливомзаходів виховногохарактеру переглянувсвої ставленнядо вимогрежиму ізмінив поведінкуна кращу,до суспільно-корисноїпраці незалучався, конфліктів не мав, дотримувався правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом. (т. 15 а. с. 90).

Даними довідки серія ІАА №0902856 Департаменту інформаційних технологій МВС України підтверджується, що засуджений ОСОБА_4 станом на 04.12.2018 інших злочинів не вчинив. (т. 15 а. с. 96).

Даними характеристики СТ "Селекція" підтверджується, що з 2014 року ОСОБА_4 є головою садівничого товариства, за час роботи проявив себе як кваліфікований фахівець, трудову дисципліну не порушував. (т. 15 а. с. 94).

З копій військового білету на ім`я ОСОБА_6 , посвідчення серія НОМЕР_1 вбачається, що останній у 1987 році був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має інвалідність ІІ групи за загальним захворюванням. (т. 15 а. с. 91-93).

Інформацією старшого ДОП СППП Липецького ВП Харківського ВП ГУНП в Харківській області підтверджується, що ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_1 , де спиртні напої та наркотичні речовини не вживає, з сусідами підтримує дружні відносини, характеризується позитивно, компрометуючих матеріалів на його адресу не надходило. (т. 15 а. с. 95).

Відповідно до статті 538 Кримінального процесуального кодексу України після відбуття покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі суд, який ухвалив вирок, має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України, злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

До даних правовідносин підлягає застосуванню, відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України, закон, в редакції, чинній на час ухвалення вироку.

Статтею 88 Кримінального кодексу України визначено, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

Згідно пунктів 5, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 №16 "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" передбачено, що відповідно до частини 1 статті 88 Кримінального кодексу України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Положення закону про судимість поширюються на весь строк відбування як основного, так і додаткового покарання, а у випадках, передбачених пунктами 5-9 статті 89, пунктами 2-4 частини 2 статті 108 Кримінального кодексу України, - і на певний строк після відбуття покарання.

При вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання, оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості, або починає обчислюватися строк, протягом якого вона вважатиметься такою, що має судимість.

Відповідно до частини 3 статті 88 Кримінального кодексу України такими, що не мають судимості, визнаються особи, яких засуджено за вироком суду без призначення покарання або яких повністю звільнено від покарання, чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом. При цьому необхідно враховувати, що Кримінальним кодексом України від 2001 року декриміналізовано значну частину діянь, які за Кримінальним кодексом України 1960 року визнавалися злочинними.

Такими,що немають судимості,визнаються згідноз частиною4статті 88Кримінального кодексуУкраїни 2001року такожособи,яких булореабілітовано,тобто ті,яких визнанонесправедливо репресованимив судовомуабо позасудовомупорядку з поновленням в усіх правах, у тому числі на підставі Закону України від 17 квітня 1991 р. N 962-XII ( 962-12 ) "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Відповідно до статті 91 Кримінального кодексу України (в редакції від 02.03.2014) якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.

Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.

Порядок зняття судимості встановлюється Кримінальним процесуальним кодексом України.

Вказана норма може бути застосована за наявності таких обставин, визначених в ст. 91 КК України, як то: особа після відбуття покарання зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, минуло не менш як половина строку погашення судимості.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного суду України №16 від 26.12.2003 "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" судам звернуто увагу на те, що дострокове зняття судимості відповідно до статті 91 чи частини 3 статті 108 Кримінального кодексу України з повнолітньої особи, яка відбула покарання у виді обмеження або позбавлення волі, та з особи, що вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до 18 років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, можливе тільки після закінчення не менше ніж половини строку погашення судимості, передбаченого статтею 89 Кримінального кодексу України, і лише за умови, що судом буде встановлено, що ця особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення. У такому випадку суддя виносить мотивовану постанову про дострокове зняття судимості. Зняття судимості є правом, а не обов`язком суду. Тому, якщо з урахуванням обставин справи суд дійде висновку, що особа не довела свого виправлення, він вправі відмовити у достроковому знятті судимості.

Згідно ч. 6 ст. 12 КК україни, особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено основне покарання у виді, зокрема позбалення волі на строк понад десять років, що охоплюється санкцією ч. 4 ст. 190 КК України.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 89 Кримінального кодексу України, такими, що не мають судимості, визнаються: особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КК України, строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

У суду не має сумнівів, що з дня відбуття основного покарання ОСОБА_4 минуло більше 4 років.

Разом з тим, заявником не доведено, що ним відбуто додаткове покарання у виді конфіскації всього його особистого майна.

А так як законодавець не розривно пов`язує початок відліку строку погашення судимості із відбуттям як основного так і додаткового покарання, що закріплено у ч. 1 ст. 90 КК України, то відсутність доказів про повне виконання додаткового покарання свідчить про відсутність такого юридичного факту, як відбуття покарання ОСОБА_4 за вироком Зміївського районного суду Харківської області від 14.03.2014.

Відповідно до ст. 48 Кримінально-виконавчого кодексу України, суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося.

Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Відомості про те, що вирок в частині конфіскації майна засудженого, був виконаний в матеріалах справи відсутні.

Заявником не надано доказів, а саме постанови про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого листа з відміткою про повне виконання, складеної відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження (в редакції 1999 року).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 25 ЗУ "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року, чинній на час виникнення правовідносин), державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Отже, Законом покладено на засудженого ОСОБА_4 прямий обов`язок про добровільне виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Доказів про те, що це покарання засудженим виконано добровільно на протязі семи днів з моменту набрання вироком законної сили, а саме, з часу постановлення ухвали апеляційного суду Харківської області з 19.06.2014 по 26.06.2014, заявником не надано.

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. (ч. 1 ст. 22 КПК України).

Обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на сторону, яка на них покликається; заявником та його захисником не надано доказів, які б у достатній мірі підтверджували виправлення ОСОБА_4 та слугували б підставами для дострокового зняття з нього судимості.

Відповідно до абзацу 1 п. 16 Постанови ПВСУ № 11від 21.12.1990 "Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних з виконанням вироку", у судовому засіданні суд зобов`язаний дослідити докази, що підтверджують наявність обставин, які мають значення для правильного вирішення питань, що виникли у процесі виконання вироку.

Відповідно до ст. 5 КВК України, кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Відповідно до п. 6 Постанови ПВСУ № 11від 21.12.1990 "Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних з виконанням вироку", у порядку ст.411 КПК України суди можуть також вирішувати питання, що виникли після винесення вироку в процесі його виконання, зокрема: про невиконання вироку в частині конфіскації майна, якщо актом амністії або помилування засуджений повністю звільнений від покарання і якщо до дня видання акта амністії або помилування вирок у частині конфіскації не був виконаний; при звільненні у порядку помилування одного із солідарних боржників від відшкодування шкоди суд вправі обговорити питання про розмір стягнення з солідарних боржників, що залишилися; за поданням судового виконавця або прокурора вирішити питання про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого, яке придбане до винесення вироку і підлягає за законом конфіскації, а також на майно, яке було придбане хоча б і після винесення вироку, але на гроші чи за рахунок майна, які підлягають конфіскації за вироком, у випадках, коли не закінчився строк давності виконання вироку; про передачу осіб, які засуджені умовно чи до мір покарання, не пов`язаних з позбавленням волі, або із застосуванням відстрочки виконання вироку відповідно до ст.46-1 КК України, на перевиховання та виправлення громадській організації чи трудовому колективу, якщо клопотання про це надійшло до суду після винесення вироку.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно правового висновку, викладеного у Постанові ВС у справі № 2-836/11 від 21.08.2019 стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII). У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України). Відповідно до підпункту 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (аналогічний припис відображений у підпункті 19.4 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ГПК України). Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.

Отже, системний аналіз наведених норм з урахуванням принципу невідворотності покарання дає правові підстави для поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа з примусового виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна засудженого ОСОБА_4 вироком Зміївського районного суду Харківської області від 14.03.2014 в межах строків давності виконання обвинувального вироку, що в даному випадку складає 10 років. починаючи з дня постановлення ухвали апеляційного суду Харківської області, а саме, з 19.06.2014 по 19.06.2024.

Не заслуговують на увагу аргументи заявника ОСОБА_4 про закінчення строків давності в частині виконання додаткового покарання (конфіскації майна), оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Прокурором обґрунтованостверджується пробезпідставність доводівклопотання прозняття судимостічерез відсутністьналежного підтвердженнявиконання призначеного додаткового покарання.

З врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що підстав для задоволення клопотання ОСОБА_4 та дострокового зняття з нього судимості, відсутні.

Керуючись статтями 88, 89, 91 Кримінального кодексу України, статтею 91 Кримінального кодексу України (в редакції від 02.03.2014), статтею 538 Кримінального процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання заявника ОСОБА_4 про зняття судимості.

2. Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Зміївський районний суд Харківської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: