Постанова

від 22.06.2020 по справі 910/17452/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2020 р. Справа№ 910/17452/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

Розглянувши у письмовому проваджені без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/17452/19 (суддя Демидов В.О., м. Київ, повний текст рішення складено 17.02.2020)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс", м. Київ

про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 29 958,41 грн,

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі-позивач/ПрАТ "АК "Київводоканал") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс" (надалі-відповідач/ТОВ "Парк-Сервіс") про стягнення заборгованість у розмірі 23 235,74 грн, з яких: 3 048,76 грн - інфляційні втрати, 877,43 грн - 3% річних, 472,19 грн - пені та штраф у розмірі 2 323,57 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору на послуги водопостачання та водовідведення № 9526/5-10 від 27.06.2001 в частині повної, своєчасної та систематичної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином у період 01.09.2016 по 30.06.2019. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладених на нього обов`язків за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 9526/5-10 від 27.06.2001, позивач також просить стягнути штрафні санкції та штраф на підставі п. 4.1. зазначеного договору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/17452/19 (суддя Демидов В.О., м. Київ, повний текст рішення складено 17.02.2020) позов задоволено повністю. За рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 23 235,74 грн, пеню у розмірі 472,91 грн, 3% річних у розмірі 877,43 грн, інфляційні нарахування у розмірі 3 048,76 грн, штраф у розмірі 2 323,57 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 921 грн.

Рішення місцевого господарського суду із посиланням на ст.ст. 525, 526, 530, 549, 599, 552, 610, 612, 625, 901, 903, 905 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 173, 174, 181, 193, 230, 232 Господарського кодексу України та ст.ст. 2, 4, 19, 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання та водовідведення" обґрунтовано тим, що відповідно до договору на послуги водопостачання та водовідведення № 9526/5-10 від 27.06.2001 позивачем було надано відповідачу послуги з прийняття стічних вод у період з 01.09.2016 по 30.06.2019 на суму 23 235,74 грн, однак відповідачем зобов`язання по оплаті наданих йому послуг не були виконанні, у результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 23 235,74 грн. Оскільки доказів погашення суми заборгованості відповідачем надано не було, суд визнав за правомірне задовольнити вказаний позов повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Парк-Сервіс" (надалі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Крім того, заявником апеляційної скарги подано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/17452/19.

Узагальнені доводи заявника апеляційної скарги зводяться до того, що:

- позивачем не надано до місцевого господарського суду розрахунків відповідно до положень п.п. 4.10-4.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України № 190 від 27.06.2008; в той же час надані ПрАТ "АК "Київводоканал" табличні відомості (розрахунки) та розшифровки не є належними доказами, оскільки містять суперечливі дані, і, відповідно, не дають однозначного розуміння фактичної суми заборгованості;

- відповідачем належним чином виконувались умови договору на послуги водопостачання та водовідведення № 9526/5-10 від 27.06.2001 в частині здійснення оплати за надані позивачем послуги (вказане підтверджується актами приймання-передачі послуг за вказаним договором та платіжними дорученнями про оплату наданих послуг, які додані до апеляційної скарги);

- від позивача починаючи з 2016 року до відповідача претензій щодо не оплати наданих ПрАТ "АК "Київводоканал" не надходило;

- поза увагою місцевого господарського суду залишилися умови абз. п.1 та аб. 4. п. 1 додаткової угоди до договору на послуги водопостачання та водовідведення № 9526/5-10 від 27.06.2001;

- відповідач не отримував від позивача копії позовної заяви та ТОВ "Парк-Сервіс" не було належним чином повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції, що позбавило останнього надати відзив на позовну заяву та свої заперечення, з відповідним наданням доказів, щодо заявлених позовних вимог.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

04.05.2020 від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ПрАТ "АК "Київводоканал" просило суд закрити провадження в частині стягнення основного боргу у розмірі 23 235,74 грн. В частині стягнення штрафних санкцій рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/17452/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач зазначив, що станом на 21.04.2020 заборгованість відповідача перед позивачем за послуг з водопостачання та водовідведення за період з 01.09.2016 по 30.06.2019 відсутня (що підтверджується довідкою розрахункового центру ПрАТ "АК "Київводоканал" від 21.04.2020), тому наявні підстави для закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 23 235,74 грн.

Приватне акціонерне товариство "АК "Київводоканал" вважає, що оскільки відповідач сплатив кошти в розмірі 23 235,74 грн вже після подання позовної заяви до суду, то наявні підстави для стягнення з ТОВ "Парк-Сервіс" інфляційних втрат, 3 % річних, пені та штрафу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу акцентує увагу на тому, що розрахунковим департаментом ПрАТ "АК "Київводоканал" для здійснення розрахунків за послуги водопостачання та водовідведення відповідачу було відкрито особові рахунки, а саме: код 4-602 - для здійснення розрахунків за питну воду (для потреб холодного водопостачання) та водовідведення відповідного об`єму стоків та код 20-3017- для здійснення розрахунків за стічні води у період дощів та сніготанення; відповідач здійснював лише оплату за кодом 4-602; в той час як позивачем дебітові повідомлення виставлялися як по коду 4-602 так і по коду 20-3017; в доданих до апеляційної скарги актах прийняття - передачі за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 9526/5-10 від 27.06.2001 підтверджується факт надання відповідачу послуг з постачання питної води та прийняття стічних вод за кодом 4-602; посилання на код 4-602 також містять і додані скаржником до апеляційної скарги платіжні доручення.

18.05.2020 від відповідача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив.

03.06.2020 від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2020 у справі № 910/17452/19 передано апеляційну скаргу ТОВ "Парк-Сервіс" для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 у справі № 910/17452/19 задоволено клопотання ТОВ "Парк-Сервіс" та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/17452/19; відкрито апеляційне провадження у справі № 910/17452/19; розгляд апеляційної скарги ТОВ "Парк-Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/17452/19 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у справі № 910/17452/19 відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ "АК "Київводоканал" про розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 17.02.2020 у справі № 910/17452/19 в судому засіданні з повідомленням (викликом сторін).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається з матеріалів справи, 27.06.2001 між ДКО "Київводоканал" (правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПрАТ "АК "Київводоканал"), як постачальником та ТОВ "Парк-Сервіс , як абонентом було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 9526/5-10 (надалі-Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язався надати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов`язується розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 № 65.

Постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна"; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин ( п. 2.1. Договору).

Відповідно до п.п. а) п. 2.2. Договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно із п.п. 3.1.-3.5. Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі тривалості роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою роботи водолічильника не менше 10-днів. Такий порядок зберігається до установки нового водо лічильника і перерахунок за попередній час не провадиться. Якщо водолічильники відсутні, постачальник визначає інший спосіб обліку використано, передбачений Правилами. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та ін. джерел водопостачання, згідно із показниками водо лічильника. Ліміти споживання води та скидання стоків у міську каналізаційну мережу встановлюються на підставі пропозицій постачальника. Про розмір лімітів постачальник повідомляє абонента додатковим оповіщенням, яке є невід`ємною частиною даного договору.

Абонент розраховується за надані послуги, у порядку, встановленим чинним законодавством у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи (п. 3.6. Договору).

У п. 3.7. Договору сторони обумовили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, абонент зобов`язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

За відмову від оплати наданих позивачем послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченою суми ( п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами ( п. 5.1. Договору).

01.09.2015 між позивачем (постачальник) та відповідачем (абонент) укладено додаткову угоду до Договору на водовідведення додаткового об`єму стічних вод, які потрапляють в комунальну каналізацію м. Києва через зливо приймачі та люки каналізаційних колодязів.

За умовами укладеної додаткової угоди постачальник надає абоненту послуги з водовідведення додаткового об`єму стічних вод від об`єкта абонента за адресою: м. Київ, б-р Перова, буд. 19А та вул. Райдужна, буд. 25А, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливо приймачі та люки каналізаційних колодязів в періоди дощів та сніготанення. Вартість послуг розраховується постачальником щомісячно (в інших випадках на квартал або рік) в залежності від об`ємів відведених стічних вод та на підставі тарифів на послуги з водовідведення, встановлених уповноваженими органами згідно з чинним законодавством України, і величини рівня атмосферних опадів за даними Гідромецентру України. В разі зміни тарифів у період дії договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах про внесення додаткових змін до договору стосовно строків їх введення та розмірів. Оплата послуг здійснюється абонентом на підставі розрахункового документа, який постачальник направляє абоненту в електронному вигляді (дебетові повідомлення) або у паперовому вигляді (вимоги-доручення, рахунки тощо) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника щомісячно (в інших випадках один раз на квартал або на рік), у п`ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа абоненту або до банківської установи абонента. В разі неотримання від постачальника поточного розрахункового документа, абонент самостійно отримує його у постачальника та здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним періодом.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за відповідачем наявна заборгованість за надані послуги з приймання стічних вод за період вересня 2016 року - червень 2019 року у розмірі 23 235,74 грн, з урахуванням кількості атмосферних опадів за даними Гідромецентру України.

Відповідач за надані позивачем послуги з приймання стічних вод за період вересня 2016 року - червень 2019 року не розрахувався. Указане стало підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (надалі-ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору № 09526/5-10 від 27.06.2001. Вказаний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Крім того, вказаний договір є договором про надання житлово-комунальних послуг в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з положеннями п.1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

За змістом положень ст.ст. 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903 ЦК України).

Згідно із ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою визначені Законом України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" (далі - Закон).

Статтею 2 Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється на всіх суб`єктів господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об`єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, надають послуги з водовідведення, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води та/або послуг з водовідведення, станом джерел, систем питного водопостачання та водовідведення, а також споживачів питної води та/або послуг з водовідведення.

Суб`єктами відносин, відповідно до положень ст. 4 цього Закону, у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення; підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення; споживачі питної води та/або послуг з водовідведення.

Положеннями ч. 2 ст. ст. 19 Закону передбачено, що договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону Про житлово-комунальні послуги визначено, що споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Про житлово-комунальні послуги обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Тому, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 221/515/15-а та від 05.10.2016 у справі №753/2526/16-ц.

Статтею 22 вказаного Закону визначено, що споживачі питної води зобов`язані: своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені Наказом Мінжитлокомунгоспу 27.06.2008 N 190 (далі - Правила).

Пунктом 1.1 розділу І Правил передбачено, що Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах

України (далі - Правила) визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Відповідно до п. 1.4 розділу І Правил приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у Мін`юсті 26.04.2002 за N 403/6691, а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.1, 3.7 розділу ІІІ Правил).

Відповідно до п. 3.13 розділу ІІІ Правил суб`єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Статтями 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України унормовано, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення Зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як вже зазначалось вище, 27.06.2001 між позивачем та відповідачем було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 9526/5-10.

На виконання умов вищезазначеного Договору позивач протягом вересня 2016 року по червень 2019 року надав відповідачу передбачені цією угодою послуги з постачання приймання стічних вод на суму 23 235,74 грн. Вказане підтверджується розшифровками рахунків абонента за вказаний період.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 9526/5-10 від 27.06.2001 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Відомостей про проведення звірки розрахунків або незгоди відповідача із вартістю отриманих послуг, як передбачено положеннями п. 3.7. Договору матеріали справи не містять.

Однак, ТОВ "Парк-Сервіс" взяті на себе зобов`язання за вказаним правочином у спірний період не виконало, у зв`язку з чим в останнього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 23 235,74 грн (підтверджується банківським виписками по рахунку позивача, розрахунком заборгованості з урахуванням з урахуванням кількості атмосферних опадів за даними Гідромецентру України).

Враховуючи те, що сума боргу відповідачем, яка становить 23 235,74 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем Договору, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за період з вересня 2016 року по червень 2019 року у розмірі 877,43 грн, інфляційних нарахувань за період з вересня 2016 року по червень 2019 року у розмірі 3 048,76 грн.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат в сумі 3 048,76 грн та 3% річних в сумі 877,43 грн нарахованих у період з вересня 2016 року по червень 2019 року, судом апеляційної інстанції встановлено, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача розмір інфляційних втрат та 3% річних відповідає вимогам чинного законодавства та положенням Договору, а тому позовна вимога про стягнення з ТОВ "Парк-Сервіс" штрафних санкцій (інфляційні втрати та 3% річних) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню за період січня-червня 2019 року у розмірі 472,91 грн та штраф у розмірі 2 323,57 грн. З даного приводу слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Положеннями ч. 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вище зазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 552 ЦК України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання ( ст. 230 ГК України)

Приписами ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Приписи ст.ст. 1, 3 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначають, що платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок пені за період січня-червня 2019 року та штрафу вважає його вірним та таким, що відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання судових рішень" та умовам Договору (п.п. 4.1.- 4.2. Договору).

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 472,91 грн та штраф у розмірі 2 323,57 грн.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі та позивачем у відзиві на апеляційну скаргу.

Посилання скаржника про те, що останнього було позбавлено можливості подати відзив на позовну заяву, у зв`язку з неналежним повідомлення про розгляд даної справи у суді першої інстанції судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.

Копію ухвали про відкриття провадження у даній справі від 16.12.2019 було надіслано ТОВ "Парк-Сервіс" 18.12.2019 на адресу, вказану позивачем у позовній заяві, яка також за адресою місцезнаходження відповідача: 02218, м. Київ, бульвар Перова, буд. 19-А .

Відповідно до наявного в матеріалах справи копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (сервіс Безкоштовний запит ) щодо ТОВ "Парк-Сервіс", місцезнаходженням ТОВ "Парк-Сервіс" є 02218, м. Київ, бульвар Перова, буд. 19-А ( а.с. 78-81).

При цьому, зазначеною ухвалою розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Однак, копія ухвали з поштовим конвертом повернулася до Господарського суду міста Києва 05.02.2020 з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 7 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

При цьому, відповідно до приписів ч.ч. 10, 11 ст. 242 ГПК України судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відтак, з огляду на положення ст.ст. 120, 242 ГПК України, п.п. 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про відкриття провадження у справі або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст.ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що така причина невручення учаснику справи копії ухвали, як за закінченням терміну зберігання може лише свідчити про те, що такому учаснику справи у встановленому порядку працівником пошти було залишено повідомлення про надходження на його адресу рекомендованого листа, однак учасник справи не вчинив належних дій для його отримання, а саме як одержувач кореспонденції не звернувся до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Отже, у даному випадку неотримання ТОВ "Парк-Сервіс" ухвали суду про відкриття провадження є наслідком поведінки самого відповідача (дії чи бездіяльність скаржника в організації контролю за отримання ним, як юридичною особою, адресованої йому поштової кореспонденції) та, відповідно, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер або ж спричинено будь-яким іншим стороннім чинником і у жодному випадку не залежало від дій чи бездіяльності місцевого господарського суду.

Стосовно ж посилання заявника апеляційної скарги на правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) та постанови Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 369/2744/15-ц (провадження № 61-16608св18) суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки не підлягають застосуванню у контексті даної справи з огляду на те, що вони стосувалися неналежного вручення учасникам справи судової повістки згідно приписів Цивільного процесуального кодексу України. Натомість, у даній справі відповідачу надсилалася копія ухвали про відкриття провадження за вищевказаними правилами Господарського процесуального кодексу України, якою не здійснювалися будь-які виклики до суду чи повідомлення про призначене судове засідання, а лише встановлено ТОВ "Парк-Сервіс" строк на подання відзиву на позовну заяву. При цьому, на поштовому конверті, у якому надсилалася копію вищевказаної ухвали, відсутня відмітка судова повістка .

Відхиляються як безпідставні посилання скаржника на неотримання останнім розрахункових документів на оплату наданих позивачем послуг, оскільки, додатковою угодою до Договору сторони обумовили, що у разі неотримання від постачальника поточного розрахункового документа, абонент самостійно отримує його у постачальника та здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним періодом.

Щодо посилання позивача про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 23 235,74 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 та постанові Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 916/144/18.

Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Предметом даного спору є вимога позивача до відповідача до про стягнення заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 9526/5-10 від 27.06.2001 у розмірі 23 235,74 та штрафні санкції, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем цього правочину.

Проте, з наданої довідки позивача № 3442/8/8/02-20 від 21.04.2020 не можливо встановити чи була здійснено оплата заборгованості відповідачем на суму 23 235,74 саме після відкриття провадження у справі та в процесі розгляду справи місцевим господарським судом.

Позивачем не надано та справи не містять виписок з банківського рахунку позивача/платіжні доручення тощо, які підтверджували факт сплати відповідачем заборгованості саме після відкриття провадження у справі та в процесі розгляду справи місцевим господарським судом, тобто не доведено те, що предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи місцевим господарським судом.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду було прийняте 17.02.2020; у той час, коли зазначена довідка фіксує відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.09.2016 по 30.06.2019 саме станом на 21.04.2020, тобто вже після прийняття рішення судом першої інстанції та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Так, скаржником до суду апеляційної інстанції було подано акти приймання-передачі послуг наданих за договором № 09526/5-10 від 27.06.2001, які підписувалися між сторонами за період з вересня 2016 року по червень 2019 року, та платіжні доручення по оплату послуг за вказаним правочином з вересня 2016 року по червень 2019 року.

Однак, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги додаткові документи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Частиною 1, 4 ст. 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів (ч. 7 ст. 80 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

У свою чергу, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124 пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, ст.ст. 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 913/479/18.

Крім того, скаржником як і самій апеляційній скарзі так і в її прохальній частині не ставилося питання про прийняття нових доказів, а саме - актів приймання-передачі послуг наданих за договором № 09526/5-10 від 27.06.2001 та платіжних доручень. Також апеляційна скарга не містить і посилань на ч. 3 ст. 269 ГПК України, якою як зазначалось вище, унормовано, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, подані позивачем нові докази не досліджуються судом апеляційної інстанції та не враховуються при перегляді рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/17452/19, та, відповідно апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 74, 86, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк-Сервіс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/17452/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова