Постанова

від 17.06.2020 по справі 927/627/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2020 р. Справа№ 927/627/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Калатай Н.Ф.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Батьківщина" Краснопільського району Сумської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.11.2019

у справі № 927/627/19 (суддя Оленич Т. Г.)

за позовом Фермерського господарства "Батьківщина" Краснопільського району Сумської області

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина"

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та актів приймання-передачі транспортних засобів

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство Батьківщина Краснопільського району Сумської області звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 17.10.2019) до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю Техноторг та Товариства з обмеженою відповідальністю Промислова компанія Пожмашина про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу №41/23830 від 23.02.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Техноторг та Фермерським господарством Батьківщина Краснопільського району Сумської області;

- визнання недійсним акту приймання-передачі від 11.07.2018 за договором купівлі-продажу №41/23830 від 23.02.2018, складеного між Фермерським господарством Батьківщина Краснопільського району Сумської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Техноторг ;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Техноторг на користь Фермерського господарства Батьківщина Краснопільського району Сумської області 2900000 грн, сплачених за договором №41/23830 від 23.02.2018 та зобов`язання Фермерського господарства Батьківщина Краснопільського району Сумської області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Техноторг автопоїзд самоскидний у складі автомобіля самоскида АС-1422 та причепа-самоскида ПС-1424, 2018 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 ;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу №5946/2018/1084237 транспортного засобу від 30.08.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова компанія Пожмашина та Фермерським господарством Батьківщина Краснопільського району Сумської області;

- визнання недійсним акту приймання-передачі транспортного засобу серії ТОВ №474960 від 17.07.2018, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова компанія Пожмашина .

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.11.2019 у справі № 927/627/19 в задоволенні позовних вимог ФГ "Батьківщина" Краснопільського району Сумської області до відповідача-1 - ТОВ "Техноторг" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №41/23830 від 23.02.2018, визнання недійсним акту приймання-передачі від 11.07.2018 за договором купівлі-продажу №41/23830 від 23.02.2018, стягнення 2 900 000 грн, сплачених за договором купівлі-продажу №41/23830 від 23.02.2018, - відмовлено повністю.

В задоволенні позовних вимог ФГ "Батьківщина" Краснопільського району Сумської області до відповідача-2 - ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" про визнання недійсним договору купівлі-продажу 5946/2018/1084237 транспортного засобу від 30.08.2018 та визнання недійсним акту приймання-передачі транспортного засобу серії ТОВ №474960 від 17.07.2018, виданий ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина", - відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, керуючись приписами ст. ст. 202, 203, 204, 215, 216, 230, 334, 626, 628, 655, 656 ЦК України та з огляду на відсутність встановлення фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваних правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФГ "Батьківщина" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.11.2019 у справі № 927/627/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог немайнового характеру - визнання договорів купівлі-продажу та актів приймання-передачі недійсними та прийняти нове рішення в цій частині про повне задоволення зазначених вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи, на підставі невірного застосування норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт зазначає, що судом не було прийнято до уваги те, що на час укладення договору купівлі-продажу № 41/23830 від 23.02.2018 та складання акту приймання-передачі відповідач-1 не був титульним власником проданого ним майна, відтак вказані правочини є такими що не відповідають приписам ст. 658 ЦК України. Також апелянт вказує на те, що судом неправомірно було відхилено посилання позивача на Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 та Порядок здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 №1200. Позивач вважає, що за оспорюваним договором № 41/23830 від 23.02.2018 законне право власності на товар у нього не виникло. Щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.08.2018 апелянт зазначає, що відповідач-2 визнавав обставини того, що договір купівлі-продажу від 30.08.2018 був укладений формально для проведення державної реєстрації транспортного засобу, при цьому, ні передача, ні прийняття автомобіля, ні оплата за нього, фактично не здійснювалась.

24.12.2019 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа від 01.11.2019 № 503-01/366 щодо відвантаження спірного автомобіля (а.с. 15 том ІІІ).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Батьківщина" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.11.2019 у справі № 927/627/1, запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

Від ТОВ Техноторг надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.11.2019 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апелянта, відповідач-1 зазначає, що оспорюваний договір № 41/23830 від 23.02.2018 було виконано сторонами в повному обсязі, а саме відповідачем-1 передано транспортний засіб позивачу, а позивачем оплачено його вартість в повному обсязі. Також відповідач-1 звертає увагу на те, що акт про приймання-передачі від 11.07.2018 підписаний позивачем без будь-яких зауважень та заперечень. Крім того, відповідач-1 вказує на те, що оскільки вимог щодо обов`язкової державної реєстрації договорів купівлі-продажу транспортних засобів чинне законодавство не містить, а також не встановлено спеціальної норми щодо моменту переходу права власності на автомобіль, то, в такому випадку, для визнання моменту набуття відповідачем-1 права власності на отримане згідно договору поставки майно, яке згодом відчужено позивачу за оспорюваним правочином, підлягають застосуванню приписи ч. 1 ст. 334 ГПК України. Відповідач-1 вважає, що йому належало право власності на товар - транспортний засіб в момент його передачі позивачу за актом про приймання-передачі від 11.07.2018.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2020 розгляд справи № 927/627/19 призначено на 11.02.2020 року.

В межах встановленого судом процесуального строку від ТОВ Промислова компанія Пожмашина надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача, рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.11.2019 залишити без змін.

В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу, відповідач-2 зазначає, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи у відповідності до норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 розгляд справи відкладено на 20.02.2020.

14.02.2020 від позивача надійшли письмові пояснення, в яких сторона вказує на поважність причин неподання в суді першої інстанції листа виробника транспортного засобу у зв`язку з його отриманням вже після прийняття у даній справі оскаржуваного рішення.

20.02.2020 від відповідача-1 надійшло клопотання про зобов`язання позивача надати суду документальне підтвердження пробігу автопоїзду вантажного самоскиду МАЗ 6501С5.

В судовому засіданні 20.02.2020 оголошено перерву до 25.02.2020.

В судовому засіданні 25.02.2020 оголошено перерву до 24.03.2020.

19.03.2020 від представника позивача надійшли письмові пояснення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання не відбудеться.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2020 повідомлено, що розгляд справи відбудеться 28.04.2020.

Склад судової колегії Північного апеляційного господарського суду, що здійснював розгляд даної справи, неодноразово змінювався.

У зв`язку з перебуванням судді Мартюк А.І., яка входить до складу колегії суддів - у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2020, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О (головуючий), Калатай Н.Ф., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 справу № 927/627/19 прийнято до провадження визначеним складом суду.

Колегія суддів, розглянувши заявлені позивачем та відповідачем-1 клопотання, виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Із правового контексту вищенаведеної норми слідує, що за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Однак подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об`єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду. Обмеження права на подання доказів в суд апеляційної інстанції покликано активізувати змагальний процес в суді першої інстанції. Його можливо розглядати як своєрідну процесуальну санкцію за невиконання особою, що бере участь у справі, своїх обов`язків по доказуванню в суді першої інстанції.

Так, обґрунтовуючи неможливість подання в суді першої інстанції вищезазначеного листа від 01.11.2019 № 503-01/366 позивач вказує на те, що він був отриманий стороною вже після постановлення оскаржуваного рішення у даній справі. Однак, судова колегія вважає, що зволікання позивача із зверненням до виробника транспортного засобу за наданням відповідної інформації не можуть бути достатньою підставою для обґрунтування об`єктивної неможливості подання суду відповідних доказів. Крім того, в силу приписів ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Заявлене відповідачем-1 клопотання про зобов`язання позивача надати суду документальне підтвердження пробігу автопоїзду вантажного самоскиду МАЗ 6501С5 колегія суддів, на підставі ст. 207 ГПК України, залишає без розгляду як таке, що було подано поза межами встановлених судом процесуальних строків без обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.

Представник позивача в судовому засіданні 17.06.2020 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представники відповідачів в судовому засіданні 17.06.2020 заперечили проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

23 лютого 2018 року між ТОВ Техноторг (відповідач-1 у справі, продавець за договором) та ФГ Батьківщина Краснопільського району Сумської області (позивач у справі, покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу №41/23830 (далі - договір від 23.02.2018), згідно з яким відповідач-1, як продавець, прийняв на себе зобов`язання передати у власність позивачеві, як покупцю, а покупець у порядку й на умовах, передбачених даним договором, зобов`язався прийняти й оплатити техніку (далі по тексту - товар), асортимент, кількість та комплектність якої визначається сторонами у специфікації (додаток до договору) (т.1, а.с.80).

Відповідно до п.1.2. договору від 23.02.2018 якість та комплектність товару повинні відповідати ТУ, що діють у виробника товару.

Пунктом 1.3. договору від 23.02.2018 сторони передбачили, що право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати загальної вартості товару та підписання сторонами Акту приймання-передачі та/або видаткової накладної відповідно до п. 4.2 договору.

Згідно п. 2.1. договору від 23.02.2018 загальна вартість товару за даним договором становить 2900000грн, у т.ч. ПДВ - 483333, 33 грн.

В п. 2.2. цього договору визначені умови щодо порядку здійснення покупцем оплати товару, а саме: у сумі, що дорівнює 30% від загальної вартості товару згідно з п. 2.1. договору - протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання сторонами договору; у сумі, що дорівнює 70% від загальної вартості товару згідно з п. 2.1. договору - протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту одержання повідомлення продавця про готовність товару до поставки.

Оплата за договором вважається здійсненою з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (п. 2.4. договору від 23.02.2018).

В розділі 3 договору від 23.02.2018 визначено права та обов`язки сторін, а саме: в п. п. 3.1., 3.1.1. передбачається, що продавець зобов`язаний поставити товар покупцю на умовах EXW- склад продавця, м. Суми, вул. Чернігівська, 7 згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс-2010 протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту оплати покупцем загальної вартості товару, за умови направлення продавцем покупцю повідомлення про готовність товару до поставки.

Пунктами 3.1.2., 3.1.3., 3.1.4. договору від 23.02.2018 визначено, що продавець зобов`язаний: повідомити покупця про готовність товару до поставки; передати покупцю паспорт на товар, копію вантажної митної декларації, видаткову накладну, сервісну книжку на товар та Інструкцію по експлуатації товару; зобов`язаний здійснювати гарантійне обслуговування товару особисто або через свою уповноважену особу згідно з договором на гарантійне обслуговування, який укладається окремо.

Пунктом 4.1. договору від 23.02.2018 встановлено, що покупець здійснює одержання поставленого товару: - не пізніше строку, зазначеного у п.п.3.1.1. договору; - в день його поставки продавцем.

В п. п.4.2., 4.3. договору від 23.02.2018 сторонами викладені умови, що факт поставки продавцем товару покупцеві згідно з п.п.3.1.1. цього договору сторони фіксують шляхом складання відповідного двостороннього Акту приймання-передачі та /або видаткової накладної, у яких зазначають асортимент, комплектність, кількість та вартість товару, що передається покупцю. Підписанням відповідного двостороннього Акту приймання-передачі та/або видаткової накладної покупець підтверджує факт своєчасного передання йому товару, всієї необхідної інформації та супровідних документів стосовно товару, передбачених договором та чинним законодавством України, відсутності у нього будь-яких претензій щодо асортименту, якості, комплектності та кількості переданого йому товару, необхідної інформації та супровідних документів стосовно товару.

Відповідно до п.8.1. цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (та скріплення його тексту їхніми печатками) і діє до 31 грудня 2018 року , але у будь-якому випадку до повного виконання ними своїх зобов`язань.

До договору купівлі-продажу №41/23830 від 23.02.2018 сторонами підписано специфікацію, що є додатком до цього договору, в якій сторонами визначено найменування товару (марка, модель) - автопоїзд самоскидний у складі автомобіля самоскида АС-1422 та причепа-самоскида ПС-1424, у кількості 1 штука, ціна за одиницю - 2900000 грн, загальна вартість товару (з ПДВ) 2900000грн.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи копій примірника договору купівлі-продажу №41/23830 від 23.02.2018 та специфікації до нього, останні підписані сторонами та скріплені їх печатками, що свідчить про набрання чинності договором та узгодження асортименту, кількості та комплектності товару.

На виконання договору купівлі-продажу №41/23830 від 23.02.2018 позивачем сплачено відповідачеві-1 за товар 2 900 000 грн, що підтверджено платіжними дорученнями №1 від 28.02.2018 на суму 600 000 грн, №2 від 12.03.2018 на суму 270000 грн, №3 від 26.06.2018 на суму 2 030 000 грн (т.1, а.с.82-83).

11 липня 2018 року сторонами договору від 23.02.2018, а саме: позивачем та відповідачем-1 на підставі п.4.2 цього договору, складено Акт приймання-передачі від 11.07.2018 до договору купівлі-продажу №41/23830 від 23.02.2018. Із змісту даного акту вбачається, що:

1. Продавець (відповідач-1) передав, а покупець (позивач) прийняв товар та номерні знаки для разових поїздок (видаються у випадку продажу товару, який підлягає реєстрації у сервісних центрах МВС) або номерні знаки Транзит (видаються у разі продажу товару, який підлягає реєстрації у органах Держпродспоживслужби) щодо товару: Автопоїзд самоскидний у складі автомобіля самоскида АС-1422 та причепа-самоскида ПС-1424, 2018 року випуску, арт/зав № Y3M6501C5J0000267, вартістю 2 900 000,00грн.

2. Сторони констатують, що переданий покупцю за даним актом товар на момент його передачі покупцю знаходиться у відмінному стані та у повному обсязі відповідає умовам договору.

3. Покупець підтверджує, що разом із товаром ним одержано у продавця всю необхідну інформацію та супровідні документи стосовно товару, передбачені договором та чинним законодавством України.

4. У покупця відсутні будь-які претензії щодо якості, кількості та комплектації товару та супровідних документів (а.с.84 том І).

Акт підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

17.07.2018 підприємством-виробником: ТОВ ПК Пожмашина (відповідач-2 у справі) складено Акт приймання-передачі транспортного засобу серії ТОВ № НОМЕР_2 на Причіп-самоскид ПС 1424, колір синій, VIN НОМЕР_4 , який виготовлений і укомплектований відповідно до ТУ У-29.2-33742637-010:2017 і придатний до експлуатації. Дата виготовлення 30.05.2018 (а.с.87 том І). В даному акті зазначено про організацію-одержувача - ФГ Батьківщина Краснопільського району Сумської області.

30.08.2018 у Територіальному сервісному центрі МВС № 5946 РСЦ МВС в Сумській області між ТОВ Промислова компанія Пожмашина (відповідач-2 у справі, продавець за договором) та ФГ Батьківщина Краснопільського району Сумської області (позивач у справі, покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу 5946/2018/1084237 (далі - договір від 30.08.2018) (а.с.86 том І), згідно з умовами якого відповідач-2 зобов`язався передати у власність позивача транспортний засіб: марка МАЗ , модель 6501 С , 2018 року випуску, колір жовтий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_8 , номерний знак НОМЕР_9 , зареєстрований за продавцем 24.07.2018 підрозділом МВС ТСЦ 7442 (п.1.1.).

У відповідності до п. 1.2. договору від 30.08.2018 продавець гарантує, що майно, яке є предметом продажу за даним договором, належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває, не являється предметом спору у суді.

В п.1.3. договору від 30.08.2018 визначено, що покупець оглянув та ознайомився із майном, яке зазначене у п.1.1. цього договору, претензій щодо технічного стану та якісних характеристик відчужуваного транспортного засобу не має.

В розділі 2 Передача об`єкта договору від 30.08.2018 сторонами узгоджено про: передачу транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем після повної оплати вартості майна (п.2.1.); перехід права власності на транспортний засіб до покупця з моменту підписання даного договору (п.2.2.).

Ціна транспортного засобу визначена сторонами в сумі 1925550 грн (п.1.3. договору від 30.08.2018).

Відповідно до п.9.1. договору від 30.08.2018 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання.

Договір підписаний його сторонами - відповідачем-2 та позивачем, скріплений печатками сторін.

Договір оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі 5946 РСЦ МВС в Сумській області в присутності адміністратора, який перевірив відповідність інформації, внесеної до цього договору документами, які надані сторонами договору.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 від 30.08.2018 за позивачем зареєстровано транспортний засіб МАЗ, модель - НОМЕР_11 , тип - спеціалізований вантажний - спеціалізований самоскид, номер шасі НОМЕР_1 , колір жовтий, особливі примітки: Євро-5, переобл. в 2018, вст. самоскидного обл., НОМЕР_12 , НОМЕР_8 від 24.07.2018 ТСЦ 7442, ДКП ТСЦ 5946/2018/1084237 30.08.2018 (а.с.92 том І).

Обґрунтовуючи підставу звернення з позовом про визнання недійсним договорів та актів, ФГ Батьківщина посилається на те, що оспорюваний договір від 23.02.2018 не відповідає приписам ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України та укладений під впливом обману, а договір від 30.08.2018 є фіктивним та не відповідає вимогам ч. 3 ст. 203 ЦК України. У зв`язку з цим, також просить стягнути з відповідача-1 сплачені ним кошти в сумі 2 900 000 грн за договором від 23.02.2018 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 17.10.2019).

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Дослідивши зміст договору №41/23830 від 23.02.2018, укладеного між між ТОВ Техноторг (відповідач-1) та ФГ Батьківщина Краснопільського району Сумської області (позивач), судова колегія встановила, що він є договором купівлі-продажу, правове регулювання якого здійснюється Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей Господарського кодексу України та іншими нормативно-правовими актами.

Так, у відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1, 3, 5 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору. При цьому, в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Положеннями ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України передбачена недійсність правочинів з вадами волі, коли волевиявлення учасника правочину не відповідає його внутрішній волі, у тому числі якщо внутрішня воля сторони сформувалася невірно під впливом обману. Суд враховує, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Позивач звертаючись з даним позовом зазначає, що при укладенні договору від 23.02.2018 він був введений в оману зі сторони відповідача-1, зокрема, в частині того, що ТОВ Техноторг не був власником майна відчуженого за вказаним договором купівлі-продажу. Крім того, позивач вважає, що оспорюваний договір не відповідає вимогам ст. ст. 656, 658 ЦК України.

Частиною 1 статті 317 ЦК України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 658 ЦК України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно з ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У статті 334 ЦК України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

За змістом ст. ст. 664, 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 на підставі акту приймання-передачі від 05.07.2018 до договору поставки №0103/18 від 01.03.2018 прийняв від ТОВ ТД ЕГРІТЕК автопоїзд самоскидний у складі автомобіля-самоскида АС 1422 та причепа-самоскида ПС-1424 з такими індивідуальними ознаками: шасі - НОМЕР_1 , двигун - НОМЕР_14 , причіп-самоскид ПС 1424 шасі НОМЕР_15 . Акт підписаний представниками обох сторін та затверджений керівниками обох сторін.

Вказаний акт приймання-передачі складений на виконання договору поставки №0103/18 від 01.03.2018, сторонами якого є ТОВ ТОРГОВИЙ ДІМ ЕГРІТЕК (продавець) та ТОВ Техноторг (відповідач-1), відповідно до умов якого ТОВ ТД ЕГРІТЕК зобов`язався постачати, а відповідач-1, як покупець, зобов`язався прийняти та оплатити продукцію в порядку та на умовах, визначених даним договором. Перелік продукції, яка постачається в кожній конкретній партії, її асортимент, характеристики, ціна за одиницю продукції та загальна вартість кожної партії вказуються в специфікаціях, які підписуються уповноваженими представниками сторін і з цього моменту є невід`ємними частинами цього договору. В Специфікації №1, яка є додатком №1 від 01.03.2018 до договору №0103/18 від 01.03.2018, сторонами визначено найменування товару - автопоїзд самоскидний у складі автомобіля самоскида АС-1422 та причепа-самоскида ПС-1424, загальною вартістю 2 749 000 грн (а.с. 72-74 том ІІ).

Згідно з п.5.1. договору поставки №0103/18 від 01.03.2018 перехід права власності на продукцію та ризиків випадкового знищення та (або) пошкодження відбувається в момент фактичної передачі продукції від постачальника продавцю, що посвідчується підписанням товаросупроводжувальної документації на продукцію, що є підтвердженням господарської операції (а.с. 72 том ІІ на звороті).

Враховуючи вищевикладені приписи чинного законодавства, а також беручи до уваги договір поставки №0103/18 від 01.03.2018 та акт приймання-передачі від 05.07.2018, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що на час складання акту приймання-передачі від 11.07.2018 на виконання умов оспорюваного договору від 23.02.2018 відповідач-1 був власником майна - автопоїзда самоскидного у складі автомобіля самоскида АС-1422 та причепа-самоскида ПС-1424. При цьому, місцевий господарський суд підставно акцентував увагу на презумпції правомірності правочину - договору поставки №0103/18 від 01.03.2018.

Колегія суддів також вважає, що судом першої інстанції правильно відхилено посилання позивача на Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 та Порядок здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 №1200, оскільки вказані підзаконні акти не пов`язують момент реєстрації транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах із набуттям особою права власності на нього.

Аналогічну правову позицію щодо застосування вказаних норм права наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 910/4924/18, від 11.12.2019 у справі № 910/5233/18 (п. 6.17).

Доводи апеляційної скарги про те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано того, що відповідач-1 на час укладення договору від 23.02.2018 та акту приймання-передачі від 11.07.2018 не був титульним власником набутого ним майна не спростовує вищенаведених висновків суду щодо моменту виникнення права власності згідно приписів ст. 334 ЦК України, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції.

До того ж, державна реєстрація права власності не породжує виникнення права власності, а свідоцтво лише фіксує факт наявності відповідного права, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється (подібний висновок щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 925/797/17).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що визначена позивачем обставина не може бути кваліфікована судом обманом в розумінні приписів ст. 230 ЦК України, оскільки положеннями чинного законодавства передбачено можливість відчуження продавцем товару, який може бути набутий ним в майбутньому, що встановлено у даній справі. Відтак, підстав для визнання недійсним договору від 23.02.2018 у відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України не встановлено.

Поряд з цим, місцевим господарським судом слушно зауважено, що лише одне посилання позивача у позовній заяві на неповідомлення відповідачем-1 про обставини щодо природи укладеного між ним та відповідачем-1 договору від 23.02.2018, прав та обов`язків сторін не може бути підставою для визнання недійсним вказаного правочину, оскільки відповідні доводи не містять конкретизації істотності обставин, щодо яких позивач вважає, що його було введено в оману. Тобто підлягають відхиленню за необґрунтованістю.

Щодо підстав недійсності правочину унормованих в ч. 5 ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивач, наполягаючи на недійсності договору від 23.02.2018, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про безпідставність зазначених тверджень з огляду на підтвердження матеріалами справи факту вчинення сторонами послідовних, конклюдентних й цілеспрямованих дій, пов`язаних з його виконанням, а саме: передача відповідачем-1 позивачу за актом приймання-передачі від 11.07.2018 автопоїзда самоскидного у складі автомобіля самоскида АС-1422 та причепа-самоскида ПС-1424, 2018 року випуску, арт/зав № Y69PC1424H9C98012, вартістю 2900000,00 грн, а також сплата позивачем коштів за придбання вказаних транспортних засобів. Отже підстави для визнання недійсним договору від 23.02.2018 згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України відсутні.

Також не підлягають задоволенню вимоги похідного характеру про визнання недійсним акта приймання-передачі від 11.07.2018, який не є правочином в силу приписів ст. 202 ЦК України, та застосування наслідків його недійсності, визначених ст. 216 ЦК України. В задоволенні вимоги про стягнення 2 900 000 грн, сплачених за договором від 23.02.2018 слід відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору від 30.08.2018 як такого, що, на думку позивача, має ознаки фіктивності, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи був він визнаний судом недійсним. Розглядаючи відповідні справи, суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Таким чином, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16).

При цьому, фіктивний правочин визнається недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, визначених в ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Також у фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Звертаючись з даним позовом ФГ Батьківщина жодними доводами і доказами, в порядку ст. 74 ГПК України, не доведено наявності обставин того, що в діях сторін при укладенні спірного правочину мало місце наявність умислу, а також і те, що обидві сторони не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення з огляду на встановлення обставин здійснення 30.08.2018 державної реєстрації вказаного транспортного засобу за позивачем та видачі йому відповідного свідоцтва. При цьому, судова колегія зауважує, що невиконання умов договору купівлі-продажу від 30.08.2018 в частині оплати вартості придбаного автомобіля не може свідчити про фіктивність оспорюваних правочинів з огляду на наявність дій сторін з його виконання.

Враховуючи вищенаведене, вірним є висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині у зв`язку із недоведенням позивачем наявності у оспорюваного договору від 30.08.2018 кваліфікуючих ознак фіктивного правочину.

Твердження апелянта про те, що відповідачем-2 визнано обставини того, що договір від 30.08.2018 укладався формально для проведення державної реєстрації визнаються судом апеляційної інстанції непереконливими, позаяк спростовуються матеріалами справи, які не містять письмових пояснень ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" з визнанням ним фіктивності оспорюваного правочину. Представник відповідача-2 в судових засідання суду апеляційної інстанції неодноразово наголошував на тому, що стороною продавця обставини фіктивності правочину не визнавались.

Посилання апелянта на те, що волевиявлення позивача при укладенні договору від 30.08.2018 не відповідало його внутрішній волі відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на доведення матеріалами справи факту проведення державної реєстрації за ФГ Батьківщина транспортного засобу, придбаного згідно договору від 30.08.2018.

В задоволенні вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі транспортного засобу серії ТОВ № 474960 від 17.07.2018 (а.с.87 том І), також слід відмовити з огляду на наявність в матеріалах справи документів, що підтверджують набуття позивачем права власності на вказаний причеп та проведення 30.08.2018 відповідної державної реєстрації (лист Територіального сервісного центру № 5946 Регіонального сервісного центру МВС в Сумській області від 06.09.2019 № 31/18/5946П-200з; а.с. 82 том І). Тобто обставин того, що волевиявлення позивача на вчинення правочину не відповідало його внутрішній волі судом не встановлено.

Колегія суддів, серед іншого, вважає, що встановлені обставини щодо вчинення позивачем дій з укладення оспорюваних правочинів відносно одного і того ж майна та, відповідно, проведення державної реєстрації транспортного засобу за товариством дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Аналогічної правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 15.05.2019 у справі № 917/803/18; від 19.09.2019 у справі № 904/3831/18; від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18.

Поряд з цим, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що передача позивачу неякісного товару - транспортного засобу з технічними недоліками, не може бути підставою для визнання правочинів недійсними в порядку приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України. Натомість вбачається, що порушене право позивача може бути захищене в інший спосіб, визначений ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Визнання недійсним оспорюваних договорів не може бути ефективним способом захисту у питанні усунення невизначеності суб`єкта виконання претензій позивача з приводу гарантійного обслуговування та технічних недоліків транспортного засобу.

Щодо посилань апелянта на правову позицію, що була викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 903/439/18, від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц судова колегія вказує на відмінність обставин цих справ, з обставинами у цій справі. До того ж, у справі № 903/439/18 судами встановлено, що сторони оспорюваного правочину не вчиняли необхідних дій, спрямованих на досягнення правових наслідків, які обумовлені спірним договором. Тоді як, у даній справі, вбачається вчинення, зокрема, позивачем дій пов`язаних з реєстрацією за ним транспортних засобів та отримання відповідних свідоцтв.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному встановлені обставин, що мають значення для справи, на підставі невірного застосування норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.11.2019 у справі № 927/627/19 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Батьківщина" Краснопільського району Сумської області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.11.2019 у справі №927/627/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.11.2019 у справі №927/627/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Фермерське господарство "Батьківщина" Краснопільського району Сумської області.

4. Справу №927/627/19 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.М. Гаврилюк

Н.Ф. Калатай

Повний текст постанови складено 22.06.2020