Постанова

від 22.06.2020 по справі 924/215/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року Справа № 924/215/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Крейбух О.Г. , суддя Демидюк О.О.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 березня 2020 року (повний текст складено 25.03.2020) у справі № 924/215/20 (суддя Заверуха С.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "30/2 по вул. Тернопільській "ТРАНЗИСТОР"

про стягнення заборгованості у розмірі 8383,79 грн, з яких 5452,98 грн пеня, 1067,25 грн 3% річних, 1863,65 грн інфляційні втрати

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25 березня 2020 року у справі №924/215/20 позов Акціонерного товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "30/2 по вул. Тернопільській "ТРАНЗИСТОР" про стягнення заборгованості у розмірі 8383,79 грн, з яких 5452,98 грн пеня, 1067,25 грн 3% річних, 1863,65 грн інфляційні втрати, задоволено частково. Присуджено до стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "30/2 по вул. Тернопільській "ТРАНЗИСТОР" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1067,25 грн пені, 3% річних - 1829,05 грн, інфляційних втрат - 2062,90 грн, витрат по оплаті судового збору.

В решті позову в частині стягнення 34,60 грн інфляційних втрат, 2726,49 грн пені відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 2726,49 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 квітня 2020 року у справі №924/215/20 поновлено Акціонерному товариствау "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 березня 2020 року у справі № 924/215/20. Встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання копії даної ухвали. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 березня 2020 року у справі №924/215/20 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 вересня 2017 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник/позивач) та об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Транзистор" (споживач/відповідач) був укладений договір постачання природного газу №1192/1718-ТЕ-34 (далі - договір, а.с.19-38), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язувався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач в свою чергу зобов`язувався оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.2 договору).

У п.2.1 договору (в редакції додаткових угод №№ 2-5, від 06.04.2018, від 06.06.2018, від 08.08.2018, 07.09.2018) зазначено, що постачальник передає споживачу з 01.10.2017р. по 30.09.2018р. (включно) природний газ в тому числі по місяцях (тис. куб. м): жовтень - 4,000 тис. куб. метрів, листопад - 12,000 тис. куб. метрів, грудень - 16,000 тис. куб. метрів, січень - 16,000 тис. куб. метрів, лютий - 16,000 тис. куб. метрів, березень - 13,000 тис. куб. метрів, квітень - до 1,000 тис. куб. метрів, травень - до 1,000 тис. куб. метрів, червень - до 1,000 тис. куб. метрів, липень - до 1,000 тис. куб. метрів, серпень - до 1,000 тис. куб. метрів, вересень - до 1,000 тис. куб. метрів.

Обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у пункті 1.2 цього договору (п.2.2. договору).

Відповідно до п.2.4. договору, допускається відхилення споживання обсягу природного газу протягом відповідного місяця постачання газу в розмірі ± 5 відсотків від підтвердженого постачальником планового обсягу без узгодження сторін. Підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п. 3.7. цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу.

Згідно п. 2.5. договору у разі коли протягом дії договору у споживача в окремих точках комерційного обліку з`являється інший постачальник/постачальники природного газу, споживач зобов`язаний не менше ніж за 15 днів письмово повідомити про це постачальника, зазначивши в листі ЕІС - коди точок комерційного обліку споживача, по яких буде здійснюватися постачання природного газу за цим договором та внести відповідні в пункт 2.1. шляхом підписання додаткової угоди.

Пунктом 3.1 договору визначено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Як передбачено п.3.7. договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Відповідно до п.4.1. договору, кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. № 2494, та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. № 2493.

Згідно з п.п. 5.1, 5.2 договору ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін. Ціна за 1000 куб.м. природного газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору).

У п.6.2 договору сторони погодились, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим.

Відповідно до п.6.4 договору, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.

Згідно з пп. 6 п. 7.2 договору споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Пунктом 8.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 12.01.2018) визначено, що сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п.10.3 договору).

Згідно п.11.3. договору сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору, зокрема, усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці 1 п. 2.3., пунктах 11.4 та 11.5 цього договору.

Відповідно до п.12.1 договору (в редакції додаткових угод №№ 2-5, від 06.04.2018, від 06.06.2018, від 08.08.2018, від 07.09.2018) договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017р. по 30.09.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір підписаний представниками сторін, скріплений відтисками їхніх печаток.

Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року передано, а відповідачем прийнято у власність природний газ на загальну суму 321065,90 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с. 36-47).

Натомість, відповідач в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань оплату за поставлений газ здійснив несвоєчасно, з порушенням строку визначеного умовами п.6.1. договору, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по операціях за договором від 21.09.2017р. № 1192/1718-ТЕ-34 за період з 01.10.2017 по 30.06.2019 (а.с. 49).

Враховуючи викладене, АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Транзистор" про стягнення пені в розмірі 5452,98 грн, 1067,25 грн - відсотків річних та 1863,65 грн інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов`язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

За змістом ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.6.1. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3,4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім ішого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно п.8.2 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 12.01.2018) сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. № 256.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що п.8.2. договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції, правомірно задоволив пеню в розмірі 2726,49 грн, зменшивши її розмір на 50%.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як з`ясовано судами, прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що до стягнення підлягає 1067,25 грн відсотків річних та 1829,05 грн інфляційних нарахувань. При цьому, у стягненні 34,60 грн інфляційних суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред`явлено до стягнення безпідставно.

При цьому, посилання АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на те, що судом першої інстанції неправомірно зменшено розмір штрафних санкцій на 50%, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із ч.ч. 2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч.3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення розміру пені вірно взяв до уваги наступні обставини:

- отриманий природний газ відповідачем оплачено в повному обсязі та строк прострочення оплати останнього є незначним;

- відповідно до умов Договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню;

- ступінь виконання зобов`язання відповідачем та поведінка винної сторони: відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань за договором, оскільки прострочення зумовлене несвоєчасним надходженням на рахунок коштів від споживачів (мешканців будинку);

- предметом розгляду спору є стягнення пені та передбачених ст.625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність;

- розмір заявленої до стягнення пені є явно неадекватним спірним правовідносинам, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості відповідачем за договором в повному обсязі;

- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства;

- відсутність понесення позивачем збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором. Іншого матеріали справи не місять;

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, судом першої інстанції враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні клопотання про зменшення розміру пені, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 березня 2020 року у справі №924/215/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

4. Справу №924/215/20 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Демидюк О.О.