Рішення

від 17.06.2020 по справі 910/1194/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2020Справа № 910/1194/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТЕМІДА ЕЛІТ" (вул. Івана Мазепи, б. 11, кв. 30, м. Чернігів, 14000)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ ГРУП" (вул. Панельна, б. 1, м. Київ, 02002)

про стягнення 973 307,00 грн

Представники сторін:

від позивача: Ясинчук І.Г.,

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТЕМІДА ЕЛІТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ ГРУП" про стягнення 973 307,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару за договором поставки № 260618 від 26.06.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 № 910/1194/20 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

05.02.2020 до суду від позивача надійшла заява на усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1194/20/20, підготовче засідання призначено на 02.03.2020.

27.02.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В підготовче засідання 02.03.2020 з`явилися представники сторін.

02.03.2020 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву у підготовчому засіданні до 25.03.2020 та встановити позивачу строк для надання відповіді на відзив до 10.03.2020.

10.03.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою Кабінетом Сіністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, з урахуванням Указу Президента України №87/2020 від 13.03.2020 щодо введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, судове засідання 25.03.2020 не відбулося. Відповідне оголошення було розміщено на офіційному веб-сайті суду та на сторінці суду в мережі Facebook.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 підготовче засідання у справі № 910/1194/20 призначено на 25.05.2020.

25.05.2020 на електронну пошту суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 25.05.2020 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 17.06.2020.

12.05.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про надання додаткових пояснень та доказів.

15.06.2020 на електронну пошту суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 17.06.2020 з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

При цьому, відповідачем направлено до суду клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване неможливістю забезпечення явки його представника в судове засідання, з огляду на призначення двох інших справ за участю відповідача до розгляду на той самий день.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд зазначає таке.

Частинами 2, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд зазначає, що наведені відповідачем обставини неможливості прибуття в судове засідання суд поважними не визнає, оскільки вони не підтверджені жодними доказами та ґрунтуються виключно на твердженнях відповідача.

Зважаючи на необґрунтованість клопотання про відкладення розгляду справи, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідачів було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 17.06.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТЕМІДА ЕЛІТ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЕМ ГРУП" (покупець) укладено договір поставки № 260618 (надалі також - договір), за умовами п. 1.1 якого на підставі цього Договору Постачальник зобов`язується поставити термічна знезаражені дерев`яні піддони розміром 800х1200 та/або дошку перетином 150х50 мм (далі -Товар), а Покупець прийняти та оплатити Товар.

За приписами пунктів 1.2, 1.3 договору, сторони погодили, що загальна кількість Товару, що підлягає поставці, найменування (асортимент, номенклатура), розміри та технічні характеристики визначаються додатком до Договору (специфікацією), який е невід`ємною частиною Договору.

На кожну поставку Товару за умовами Договору складається окремий додаток до Договору (специфікація).

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 договору, Покупець здійснює 100% оплату узгодженої вартості (ціни) Товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня поставки Товару на склад Покупця банківським переказом на поточний рахунок Постачальника, на підставі рахунку-фактури та видаткової накладної на відповідну партію Товару, наданих Постачальником.

У випадку ненадання Постачальником: оригіналу рахунку-фактури, електронної податкової накладної, оригіналу видаткової накладної, сертифікату якості, поставка буде вважатись незавершеною, а зобов`язання Покупця по сплаті за Товар починається з моменту надання Постачальником всіх необхідних для завершення поставки документів.

Всі розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України - гривні.

Поставка Товару здійснюється окремими партіями Товару силами та за рахунок Постачальника автомобільним транспортом.(п. 4.1 договору)

Згідно з пунктами 7.1-7.5 договору, товар приймається по кількості на підставі видаткової накладної, а по якості - у відповідності з сертифікатом якості, наданими Постачальником.

Днем поставки вважається день фактичного отримання Товару та підписання Покупцем відповідних видаткових накладних.

Строк для пред`явлення претензій щодо асортименту, кількості та якості Товару становить 30 (тридцять) календарних днів з дня поставки.

Товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем: за якістю - якщо фактичні показники якості відповідають показникам вказаним у сертифікаті якості, виданим Постачальником; за кількістю - згідно з рахунком-фактурою та видатковою накладною на відповідну партію.

Перехід права власності на Товар від Постачальника до Покупця, а також ризиків випадкового знищення (загибелі) та/або випадкового пошкодження (псування) Товару відбувається в момент здійснення фактичного прийому Товару Покупцем на складі Покупця та підписання Сторонами видаткових накладних та/або товаротранспортної накладної.

Як встановлено у пунктах 7.8, 7.9 договору, документи на Товар: Оригінал рахунку-фактури (другий примірник); Оригінал видаткової накладної (у 2-х примірниках); Оригінал товаротранспортної накладної; Електронна податкова накладна; Сертифікат якості; Акт регіональної Державної фітосанітарної інспекції; Акт проведення знезараження дерев`яного пакувального матеріалу; Карантинний та/або фітосанітарний сертифікат.

Зазначений у п. 7.8. Договору комплект документів Постачальник передає разом з відвантаженим.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2018 року. (п. 9.1 договору)

23.06.2018 та 23.07.2017 сторонами підписано Специфікації №1 та № 2 до договору.

На виконання умов договору сторонами підписано видаткові накладні № 40 від 20.05.2019 на суму 133 980,00 грн, № 41 від 23.05.2019 на суму 147 030,00 грн, № 42 від 28.05.2019 на суму 133 980,00 грн, № 43 від 30.05.2019 на суму 133 980,00 грн, № 44 від 03.06.2019 на суму 133 980,00 грн, № 45 від 05.06.2019 на суму 133 980,00 грн, № 46 від 10.06.2019 на суму 133 980,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до вказаних видаткових накладних позивач виконав свої зобов`язання з поставки товару за договором, однак, відповідач не виконав свої зобов`язання з оплати поставленого товару у повному обсязі, у зв`язку з чим його заборгованість становить 924 520,00 грн. Ураховуючи прострочення оплати, поряд з сумою основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача господарські санкції, з яких пеня - 18 490,40 грн, 3% річних - 16 429,00 грн та інфляційні - 13 867,80 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що позивач не виконав умови пунктів 3.2, 3.4, 7.8, 79 договору, у зв`язку з чим зобов`язання покупця з оплати товару не настало.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач в свою чергу прийняв товар на загальну суму 950 910,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 40 від 20.05.2019 на суму 133 980,00 грн, № 41 від 23.05.2019 на суму 147 030,00 грн, № 42 від 28.05.2019 на суму 133 980,00 грн, № 43 від 30.05.2019 на суму 133 980,00 грн, № 44 від 03.06.2019 на суму 133 980,00 грн, № 45 від 05.06.2019 на суму 133 980,00 грн, № 46 від 10.06.2019 на суму 133 980,00 грн, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.

Крім того, передача-прийняття товару також підтверджується наданими в матеріали справи товарно-транспортними накладними.

Відповідно до наданих позивачем оборотно-сальдових відомостей по рахунку 36 за 01.01.2019-25.11.2019, оплаченою відповідачем на суму 26 390,00 грн була поставка товару за накладною № 40 від 20.05.2019.

Однак, за твердженнями відповідача, в силу п. 3.2 договору строк оплати товару станом на даний час не настав, оскільки він разом з товаром не отримав сертифікат якості, акт регіональної Державної фітосанітарної інспекції, Акт проведення знезараження дерев`яного пакувального матеріалу, Карантинний та/або фітосанітарний сертифікат.

Суд розглянув та відхилив вказані заперечення відповідача, оскільки такі доводи ґрунтуються виключно на його твердженнях без відповідного доказового обґрунтування.

У п. 3.2 визначено, що у випадку ненадання Постачальником: оригіналу рахунку-фактури, електронної податкової накладної, оригіналу видаткової накладної, сертифікату якості, поставка буде вважатись незавершеною, а зобов`язання Покупця по сплаті за Товар починається з моменту надання Постачальником всіх необхідних для завершення поставки документів.

Суд зазначає, що відповідач не звертався до позивача в порядку п. 7.6 договору з повідомленням про невідповідність товару по якості, що саме і засвідчується сертифікатом якості. Доказів протилежного в матеріалах справи немає.

Відповідно до п. 3.1 договору, Покупець здійснює 100% оплату узгодженої вартості (ціни) Товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня поставки Товару на склад Покупця банківським переказом на поточний рахунок Постачальника, на підставі рахунку-фактури та видаткової накладної на відповідну партію Товару, наданих Постачальником.

Згідно з п. 7.5 договору, перехід права власності на Товар від Постачальника до Покупця, а також ризиків випадкового знищення (загибелі) та/або випадкового пошкодження (псування) Товару відбувається в момент здійснення фактичного прийому Товару Покупцем на складі Покупця та підписання Сторонами видаткових накладних та/або товаротранспортної накладної.

Отже, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором, підстав вважати поставку незавершеною у суду немає, у зв`язку строк виконання зобов`язання з оплати товару настав.

Належних та достатніх доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження оплати відповідачем решти поставленого товару на суму 924 520,00 грн до матеріалів справи не подано.

За наведених обставин суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 924 520,00 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Поряд з сумою основного боргу позивачем заявлено до стягнення інфляційні у розмірі 13 867,80 грн та 3% річних у розмірі 18 490,40 грн.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за загальний період прострочення відповідача з 19.06.2019 по 31.01.2020, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 16 346,59 грн у зв`язку з неправильним визначенням позивачем початку періодів прострочення відповідача за кожною накладною.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період прострочення відповідача з вересня по листопад 2019 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 13 867,80 грн, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 18 490,00 грн за загальний період прострочення з 19.06.2020 по 31.01.2020.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 8.3 договору сторони досягли згоди, що за порушення строків оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, при цьому загальна сума пені не може перевищувати 2% від несплаченої в строк суми.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведене, суд звертає увагу, що пунктом 8.3 договору сторони погодити стягнення пені у розмірі більшому від максимально встановленого законом.

Однак, заявлена до стягнення сума пені, що становить 2% від несплаченої суми боргу, не перевищує розраховану судом суму пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, у зв`язку з чим підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, у позові позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 15 500,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правничої допомоги №6 від 12.12.2019, укладений позивачем з адвокатом Ясинчук Іриною Георгіївною , додаткову угоду № 1 від 23.01.2020, ордер серії СН № 082852, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000492 від 28.09.2018, акт надання послуг № 1 від 10.06.2020, квитанцію № 733110 від 23.01.2020 на суму 2 000,00 гр, платіжні доручення № 269 від 27.01.2020 на суму 6 000,00 грн та № 271 від 21.02.2020 на суму 7 000,00 грн.

Дослідивши вказані документи, суд зазначає, що заявлений позивачем розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідач в свою чергу клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду не подав.

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ ГРУП" (вул. Панельна, б. 1, м. Київ, 02002, ідентифікаційний код 40657853) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТЕМІДА ЕЛІТ" (вул. Івана Мазепи, б. 11, кв. 30, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 42147383) борг у розмірі 924 520,00 грн, 3% річних у розмірі 16 346,59 грн, інфляційні у розмірі 13 867,80 грн, пеню у розмірі 18 490,40 грн, судовий збір у розмірі 14 598,38 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 998,73 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.06.2020

Суддя Т. Ю. Трофименко