Рішення
від 11.06.2020 по справі 922/3527/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3527/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія", м. Харків доТовариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-технічна компанія", м. Харків про та за позовом 3-ї особи, яка 3 - я особа, яка не до про визнання права власності заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Харківської міської ради, м. Харків заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача - Комунальне підприємство Харківський метрополітен , м. Харків 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія", м. Харків 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-технічна компанія", м. Харків 3. Приватного акціонерного товариства Концерн АВЕК ТА КО , м. Харків розірвання договорів та зобов`язання вчинення дій за участю представників:

позивача (за первісним позовом) - не з`явився

відповідача (за первісним позовом) - не з`явився

3-я особа, яка заявляє самостійні вимоги - Ворожбянова А.М. (дов. № 0821/4475/2-19 від 27.12.2019)

3-я особа, яка не заявляє самостійні вимоги (за позовом ХМР) - Щербак Н.Б. (дов. № 09/2644/01-09 від 21.12.2019)

1-го відповідача (за позовом ХМР) - не з`явився

2-го відповідача (за позовом ХМР) - не з`явився

3-го відповідача (за позовом ХМР) - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

1. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК СПРАВИ.

31.10.2019 до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" з спрямованими до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-технічна компанія" щодо: визнання права власності на нежитлові будівлі літ. 2Т-2 загальною площею 883,7 кв.м., літ.2Х-2 загальною площею 427,9 кв.м., які розташовані по просп. Ювілейному, 7 у м. Харкові, а також стягнути з Відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 04.11.2019 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" - залишено без руху, надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду: - подання доказів на підтвердження вартості майна (звіт про оцінку майна або довідку про балансову вартість майна, на яке позивач просить визнати право власності).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.11.2019 р. позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Було вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засідання на 03.12.2019 р. о 11:20.

Ухвалою суду від 03.12.2019 р. розгляд підготовчого засідання відкладено на 10.12.2019 р. о 10:20.

Ухвалою суду від 10.12.2019 р. розгляд підготовчого засідання відкладено на 17.12.2019 р. о 10:40.

Ухвалою суду від 17.12.2019 р. розгляд підготовчого засідання відкладено на 24.12.2019 р. о 10:40.

Суд, ухвалою від 24.12.2019 р. прийняв подану Позивачем заяву (вх. 31434 від 24.12.2019 р.) про збільшення позовних вимог в якій просить:

- Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" (код ЄДРПОУ 39783459) на нежитлові будівлі АА-2, літ. АБ-2, літ. АВ-2, літ. АГ-2, літ. АД-2, літ. АЕ-2, літ. АЗ-2, літ. АЧ-2, літ. АІ-2, літ. АК-2, літ. АЛ-2, літ. АМ-2, літ. АП-2, літ. 2А-2, літ. 2Б-2, літ. 2В-2, літ. 2Г-2, літ. 2Д-2, літ. 2Е-2, літ. 2І-2, літ. 2К-2, літ. 2Л-2, літ. 2М-1, літ. 2Н-1, літ. 2О-1, літ. 2П-2, літ. 2Р-2, літ. 2С-2, літ. 2Т-2, літ. 2Х-2, літ. 2Ч-2, літ. 2У-2, літ. 2Ф-2, літ. 2Ц-2, які розташовані по проспекту Ювілейному, 7 у м. Харкові ;

- Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" (код ЄДРПОУ 39783459) на нежитлові будівлі літ. А-2, літ. Б-2, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-1, літ. Е-1, літ. Ж-1, літ. З-1, літ. І-1, літ. Ї-2, літ. И-2, літ. Й-2, літ. К-2, літ. Л-2, літ. М-2, літ. Н-2, літ. О-2, літ. П-2, літ. Р-2, літ. С-2, літ. Т-2, літ. У-2, літ. Ц-2, літ. Ч-2, літ. Ш-2, літ. ВВ-2, літ. ДД-1, літ. ЕЕ-2, літ. ЖЖ-1, літ. П-2, літ. ИИ-1, літ. ЙЙ-2, літ. КК-1, які розташовані по вул. Ак.Павлова, 165-д у м. Харкові.

Харківська міська рада надала до суду позовну заяву (вх. № 769 від 14.01.2020), як третя особа яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, де просить суд:

- Залучити до участі у справі № 922/3527/19 Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" (вул. Різдвяна, 29, м. Харків, 61052, ідентифікаційний код юридичної особи 04805918) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;

- Розірвати договір оренди землі укладений 14.09.2004 між Харківською міською радою та АТ "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО" на земельну ділянку площею 6,1121 га по вул. Павлова Академіка (кадастровий номер 6310136600:09:001:0042), зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 14.09.2004 за № 66163/04;

- Знести за рахунок Приватного акціонерного товариства "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344), Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВСЬКА РОЗДРІБНА КОМПАНІЯ" (просп. Льва Ландау, 182, м. Харків, 61038, ідентифікаційний код юридичної особи 39783459) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМИСЛОВО-ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 33674761), як солідарних боржників: самочинно побудовані нежитлові будівлі літ. "А-2", літ. "Б-2", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Д-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1", літ. " 3-1", літ. "И-2", літ. " 1-2", літ. "ї-2",літ. "Й-2", літ. "К-2", літ. "Л-2", літ. "М-2", літ. "Н-2", літ. " 0-2", літ. "П-2",літ. "Р-2", літ. "С-2", літ. "Т-2", літ. "У-2", літ. "Ф-2", літ. "Х-2", літ. "Ц-2",літ. " 4-2", літ. "Ш-2", літ. "Щ-2", літ. "АА-2", літ. "ВВ-2", літ. "ГГ-2",літ. "ДД-1", літ. "ЕЕ-2", літ. "ЖЖ-1", літ. "ИИ-1", літ. "ІІ-2", літ. "її-2",літ. "ИИ-2", літ. "КК-1" розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0042;

- Зобов`язати Приватне акціонерне товариство "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344) повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 6,1121 га (кадастровий № 6310136600:09:001:0042) по вул. Академіка Павлова, 165-Д у м. Харкові з приведенням її у придатний для подальшого використання стан;

- Розірвати договір оренди землі укладений 01.03.2006 між Харківською міською радою та АТ "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО" на земельну ділянку площею 3,1674 га по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ (кадастровий номер 6310136600:09:001:0063), зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в державному реєстрі земель від 01.03.2006 за № 340667100026;

- Знести за рахунок Приватного акціонерного товариства "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344), Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВСЬКА РОЗДРІБНА КОМПАНІЯ" (просп. Льва Ландау, 182, м. Харків, 61038, ідентифікаційний код юридичної особи 39783459) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМИСЛОВО-ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 33674761), як солідарних боржників: самочинно побудовані нежитлові будівлі літ. " 2Г-2", літ. " 2Ч-2", літ. " 2Д-2", літ. " 2Е-2", літ. "АА-2", літ. "АБ-2", літ. "АВ-2", літ. "АГ-2", літ. " 2Б-2", літ. " 2В-2", літ. "АД-2", літ. "АЕ-2", літ. "АЗ-2", літ. "АЧ-2", літ. " 2А-2", літ. " 2Х-2",літ. "АІ-2", літ. "АК-2", літ. "АЛ-2", літ. "АМ-2", літ. "АП-2", літ. " 2І -2",літ. " 2К-2", літ. " 2Л-2", літ. " 20-1", літ. " 2Н-1", літ. " 2М-1", літ. " 2П-2", літ. " 2Р-2", літ. " 2С-2", літ. " 2Ф-2", літ. " 2У-2", літ. " 2Т-2", літ. " 2Ц-2" розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0063;

- Зобов`язати Приватне акціонерне товариство "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344) повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 3,1674 га по просп. Ювілейному, 7 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:09:001:0063) з приведенням її у придатний для подальшого використання стан;

- Стягнути з Відповідачів на користь Харківської міської ради витрати зі сплати судового збору в розмірі 12 612,00 грн.

Ухвалою суду від 14.01.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Харківську міську раду з прийняттям позову такої третьої особи до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-технічна компанія", Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" про розірвання договорів та зобов`язання вчинення дій до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження з первісним позовом вимоги за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Харківської міської ради.

Також було задоволено клопотання третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Харківської міської ради щодо вимог ч. 4 ст. 49 ГПК України про розгляд справи №922/3527/19 спочатку, відкладено підготовче засідання на "23" січня 2020 р. о 11:00 та залучено до участі у справі за позовом Харківської міської ради (вх.№769 від 14.01.2020) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача - Комунальне підприємство "Харківський метрополітен".

Ухвалою від 23.01.2020 підготовче засідання відкладено на 06.02.2020 на 11:20.

Суд, ухвалою від 17.03.2020 продовжив строк проведення підготовчого судового засідання на 30 днів до 15 квітня 2020 року, задовольнив клопотання (вх. № 6849 від 17.03.2020) про відкладення підготовчого засідання та відклад підготовче засідання на "07" квітня 2020 р. о 10:00.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 квітня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05 травня 2020 року о 12:45.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 травня 2020 року повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи на 21 травня 2020 року о(б) 11:15.

21 травня 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області від представника Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" надійшло клопотання (вх.№11429 від 21 травня 2020 року), в якому просить суд відкласти розгляд справи на пізнішу дату. Задовольняючи дане клопотання судом відкладено розгляд справи на "02" червня 2020 р. о 12:00, про що постановлена ухвала суду від 21.05.2020.

Судом, після ознайомлення з клопотанням (вх.№12210 від 01.06.20) про відкладення розгляду справи, постановлено ухвалу від 02.06.20 з повідомленням про наступне судове засідання у справі, яке відбудеться "11" червня 2020 р. о(б) 12:00.

Представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-технічна компанія" у судове засідання не з`явились, до суду не надали жодного документу, клопотань чи інших доказів, а також не повідомлено про поважну причину неможливості прибути у судове засідання. Про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

У судове засідання призначене на 11 червня 2020 року, представник ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" не з`явився, проте надав клопотання (вх. №13169 від 11.06.2020) про відкладення розгляду справи, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року, якою внесено зміни до деяких актів Кабінету Міністрів України та продовжено режим карантину на термін до 22 червня 2020 року.

Також, представник ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" посилається на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX у пп. 3. п. 11 визначено, що розділ X "Прикінцеві положення" доповнити пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину."

Представник Харківської міської ради у судовому засіданні проти клопотання Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК ТА Ко" заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

Стосовно поданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" позову заперечував з підстав викладених у відзиві та поясненнях, просив суд відмовити в повному обсязі його задоволенні, а також просив суд задовольнити позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Харківської міської ради у повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача (за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Харківської міської ради) - Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" у судовому засіданні проти клопотання Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК ТА Ко" заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

Проти позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" заперечував, а також просив суд задовольнити позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Харківської міської ради у повному обсязі.

Дослідивши клопотання ПрАТ "Концерн АВЕК ТА Ко" (вх. №13169 від 11.06.2020) про відкладення розгляду справи, суд враховує, що позивач, в свою чергу, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи, а також обізнаний про суть спору, однак своїм правом бути присутнім у судовому засіданні не скористався.

Суд зауважує, що 11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

Рішенням Ради суддів України від 17.03.2019 №19 затверджено Рекомендації Ради суддів України щодо встановлення особливого режиму роботи судів України задля убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу "COVID-19", який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, відповідно до яких Рада суддів України рекомендує на період карантину встановити особливий режим роботи судів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 були внесені зміни до вищезазначеної постанови від 11.03.2020 №211 та продовжено карантин до 24.04.2020, а постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 до 11.05.2020.

04.05.2020 Кабінет Міністрів України на позачерговому засіданні ухвалив рішення про продовження карантину в Україні до 22.05.2020, однак з карантинними послабленнями з 11.05.2020, зокрема, дозволено працювати за певних умов адвокатам, нотаріусам тощо. А з 22.05.2020 почався другий етап послаблення карантину.

На підставі викладеного, враховуючи пом`якшення карантинних обмежень, суд відхиляє клопотання ПрАТ "Концерн АВЕК ТА Ко" (вх. №13169 від 11.06.2020) про відкладення розгляду справи до офіційного виходу з карантину.

Окрім того, положеннями ч.ч. 1-4 ст. 197 ГПК України визначено, що учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.

Отже, враховуючи вищевикладене, Відповідач (Позивач) не був позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі Господарським процесуальним кодексом України суд розглядає справу протягом розумного строку.

Так, строк встановлений ст. 195 ГПК України для розгляду позову спливав 05.06.2020 р., оскільки строк підготовчого провадження спливав 15 березня 2020 р. (з дня відкриття провадження у справі), він був продовжений строком до 15.04.2020, згідно ухвали суду від 17.03.2020 р., у ухвалою суду від 07.04.2020 р. закрито підготовче провадження з призначенням справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05.05.2020, тоді як Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" хоча і запроваджено змін до ст.195 ГПК України, проте визначені строки повинні бути розумними та достатніми для розгляду справи і не повинні бути безмежними.

Судове засідання у справі вже неодноразово відкладалось за заявою ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко", неявка представника якого у судові засідання була визнана поважною, тоді як повторної неявки в судове засідання Відповідача по справі (його представника) незалежно від причин неявки зумовлює можливість розгляду справи судом за відсутності такого учасника справи (п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України);

Запровадженні карантинні заходи, на які посилається заявник клопотання, не передбачають обмеження гарантованої ст. 33 Конституції України свободи пересування, зокрема - в межах м. Харкова (місцезнаходження Відповідача та Господарського суду Харківської області), зважаючи на що не вбачається будь-якого обґрунтування існування об`єктивних перешкод в участі у судовому засіданні. Більш того, подання через канцелярію суду (а не через поштову чи кур`єрську службу) заяв про відкладання судового засідання Відповідачем (Позивачем), зумовлює висновок про безпідставність використання ситуації довкола запроваджених карантинних заходів як приводу для затягування розгляду справи. Крім того, подання таких клопотань з боку Відповідача (Позивача) означає його фактичну присутність у будівлі суду з одночасним ігноруванням судового засідання.

Обізнаність Відповідача (Позивача) про судовий розгляд та факт подання ним П`ЯТИ заяв про його відкладання вказує на наявність можливості письмово висловити свою позицію відносно предмету спору, невикористання якої є суб`єктивним правом Відповідача (Позивача), яке не може перешкоджати встановленню правової істини у справі.

Зазначена позиція викладена у Постанові Східного апеляційного господарського суду від 21 квітня 2020 року по справі 922/790/17.

Крім того, 10 червня 2020 року Європейська комісія з питань ефективності правосуддя (CEPEJ) під час спеціальної заочної пленарної зустрічі затвердила Декларацію "Вивчені уроки і виклики, з якими стикнулась судова влада протягом і після пандемії COVID-19". Про це поінформував прес-центр Верховного Суду. Декларація принципів є основою нової програми ("оперативного плану") CEPEJ для надання державам-членам плану дій на час кризового періоду, який впливатиме на роботу судових органів.

Пандемія COVID-19 - це криза у сфері охорони здоров`я із серйозними людськими та соціальними наслідками, з викликами для судів та судових органів у державах-членах. Така криза у сфері охорони здоров`я може повторитися. Судові системи мають бути готовими, зокрема, коли мова йде про ефективні рішення для забезпечення безперервності роботи судів та доступу до правосуддя з дотриманням прав людини".

У Декларації зазначається, що "криза вимагає негайного та невідкладного реагування". Однак будь-яка реакція на кризу має обов`язково ґрунтуватися на принципах верховенства права і повинна поважати та захищати права людини. "Надзвичайні заходи повинні здійснюватися у відповідності до принципів законності, правової визначеності та пропорційності й потребують здійснення постійного оцінювання. За потреби, необхідно проводити консультування судових органів та представників правничої професії з питань нормативних актів у сфері надзвичайних ситуацій. Будь-які впроваджені заходи повинні мати фіксовану дату закінчення, а судовий перегляд має відбуватись у встановлений термін", - наголошується у Декларації.

Забезпечення охорони здоров`я і безпеки усіх працівників системи правосуддя, а також відвідувачів судів, має бути пріоритетним завданням під час та після кризи. Необхідно вживати заходів безпеки для забезпечення необхідного дистанціювання у приміщеннях суду. "Всі заходи мають відбуватися після консультацій і роз`яснення усім зацікавленим сторонам, їх необхідно регулярно оцінювати і адаптувати до нових умов. Все це може вимагати додаткових інвестицій у судову інфраструктуру , - йдеться у Декларації.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги те, що є сторони, які в судове засідання не з`явились, зважаючи на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

Дотримуючись принципів господарського судочинства: верховенства права, розумності строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами, за наслідками судового засідання 11.06.2020 суд прийняв рішення, про що в судовому засіданні оголосив його вступну та резолютивну частини.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються первісні та зустрічні позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У листопаді 2019 року ТОВ "Харківська роздрібна компанія" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Промислово-технічна компанія" про визнання права власності на нежитлові будівлі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач набув фактичного володіння спірним нерухомим майном з волі ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко", який станом на дату укладання договору оренди був власником вказаного майна.

З дати передання Позивачу вказаного нерухомого майна в оренду він вказане нерухоме майно не повертав, вимоги про його повернення від Відповідача не отримував, іншим особам зазначене майно з наміром втрати власного володіння не передавав у зв`язку з чим заявляє про давність володіння майном і вважає, що в нього є передбачені ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підстави для визнання власником спірного майна за набувальною давністю.

У січні 2020 року Харківська міська рада подала до суду позовну заяву, як третя особа яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, де просила суд:

- Розірвати договір оренди землі укладений 14.09.2004 року між Харківською міською радою та АТ "Концерн АВЕК та Ко" на земельну ділянку площею 6,1121 га. по вул. Академіка Павлова (кадастровий номер 6310136600:09:001:0042), зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 14.09.2004 року за № 66163/04;

- Знести за рахунок Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344), Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВСЬКА РОЗДРІБНА КОМПАНІЯ" (просп. Льва Ландау, 182, м. Харків, 61038, ідентифікаційний код юридичної особи 39783459) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМИСЛОВО-ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 33674761), як солідарних боржників: самочинно побудовані нежитлові будівлі літ. "А-2", літ. "Б-2", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Д-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1", літ. " 3-1", літ. "И-2", літ. " 1-2", літ. "ї-2",літ. "Й-2", літ. "К-2", літ. "Л-2", літ. "М-2", літ. "Н-2", літ. " 0-2", літ. "П-2",літ. "Р-2", літ. "С-2", літ. "Т-2", літ. "У-2", літ. "Ф-2", літ. "Х-2", літ. "Ц-2",літ. " 4-2", літ. "Ш-2", літ. "Щ-2", літ. "АА-2", літ. "ВВ-2", літ. "ГГ-2",літ. "ДД-1", літ. "ЕЕ-2", літ. "ЖЖ-1", літ. "ИИ-1", літ. "ІІ-2", літ. "її-2",літ. "ИИ-2", літ. "КК-1" розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0042;

- Зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344) повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 6,1121 га. (кадастровий № 6310136600:09:001:0042) по вул. Академіка Павлова, 165-Д у м . Харкові з приведенням її у придатний для подальшого використання стан;

- Розірвати договір оренди землі укладений 01.03.2006 року між Харківською міською радою та АТ "Концерн АВЕК та Ко" на земельну ділянку площею 3,1674 га по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ (кадастровий номер 6310136600:09:001:0063), зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в державному реєстрі земель від 01.03.2006 року за № 340667100026;

- Знести за рахунок Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344), Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКІВСЬКА РОЗДРІБНА КОМПАНІЯ" (просп. Льва Ландау, 182, м. Харків, 61038, ідентифікаційний код юридичної особи 39783459) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМИСЛОВО-ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 33674761), як солідарних боржників: самочинно побудовані нежитлові будівлі літ. " 2Г-2", літ. " 2Ч-2", літ. " 2Д-2", літ. " 2Е-2", літ. "АА-2", літ. "АБ-2", літ. "АВ-2", літ. "АГ-2", літ. " 2Б-2", літ. " 2В-2", літ. "АД-2", літ. "АЕ-2", літ. "АЗ-2", літ. "АЧ-2", літ. "2А-2", літ. " 2Х-2",літ. "АІ-2", літ. "АК-2", літ. "АЛ-2", літ. "АМ-2", літ. "АП-2", літ. " 2І -2",літ. " 2К-2", літ. " 2Л-2", літ. " 20-1", літ. " 2Н-1", літ. " 2М-1", літ. "2П-2", літ. " 2Р-2", літ. " 2С-2", літ. " 2Ф-2", літ. " 2У-2", літ. " 2Т-2", літ. " 2Ц-2" розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0063;

- Зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344) повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 3,1674 га. по просп. Ювілейному, 7 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:09:001:0063) з приведенням її у придатний для подальшого використання стан;

2.1. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ІЗ КАДАСТРОВИМ НОМЕРОМ 6310136600:09:001:0042

Рішенням Харківської міської ради від 23.06.2004 року № 105/04

АТ "Концерн АВЕК та Ко" надана в оренду земельна ділянка по вул. Академіка Павлова загальною площею 61121 кв.м. (в тому числі, земельна ділянка, що раніше надавалась АТ "Концерн АВЕК та Ко" площею 41604 кв.м.) для будівництва тимчасової торговельної зони з місцями для зберігання товарів та автотранспорту (1 пусковий комплекс торговельно-виставочного комплексу) до 01.06.2007 року (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) та для подальшої експлуатації об`єкту до 01.06.2029 року Договір оренди земельної ділянки від 30.06.2000 року № 151/00 вважати таким, що втрачає чинність з моменту державної реєстрації нового договору оренди землі з АТ "Концерн АВЕК та Ко".

На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою

та АТ "Концерн АВЕК та Ко" 14.09.2004 року укладений договір оренди землі, зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 14.09.2004 року за № 66163/04.

Відповідно до п. 8 Договору оренди землі від 14.09.2004 року за № 66163/04 АТ "Концерн АВЕК та Ко" було зобов`язано до 01.06.2007 року (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) побудувати тимчасову торговельну зону з місцями для зберігання товарів та автотранспорту (1 пусковий комплекс торговельно-виставочного комплексу).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2006 року

у справі № 11/384-06 за АТ "Концерн АВЕК та Ко" визнано право власності на самочинно побудовані торгівельні об`єкти торгівельної зони з місцями для зберігання товарів і автотранспорту (1 пусковий комплекс торгівельно-виставочного комплексу): літ. А-2, літ. Б-1, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-1, літ. Е-1, літ. Ж-1, літ. 3-1, які розташовані по вул. Академіка Павлова в м. Харкові.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 року залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2017 року у справі № 11/384-06 рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2006 року у справі № 11/384-06 скасоване та прийняте нове рішення, яким ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на нежитлові будівлі літ. А-2, літ. Б-1, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-1, літ. Е-1, літ. Ж-1, літ. 3-1, які розташовані по вул. Академіка Павлова в м. Харкові.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (далі - Інспекція) протягом 2018 - 2019 років проведено ряд перевірок стосовно об`єктів будівництва, що розташовані на вказаній вище земельній ділянці, яка перебуває в користування ПРАТ "Концерн АВЕК та КО".

За результатами проведених перевірок встановлені факти самовільного будівництва на орендованій земельній ділянці, а ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" визнано винним у вчиненні низки правопорушень, передбачених абз. 2 п. 1 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності".

Пунктом 1.1. рішення Харківської міської ради від 22.08.2018 року № 1183/18 ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" дозволено збереження самочинно розпочатого будівництва нежитлових будівель (торгівельного призначення): літ. "А-2", літ. "Б-2", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Д-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1", літ. " 3-1", літ. "И-2", літ. " 1-2", літ. "ї-2", літ. "Й-2", літ. "К-2", літ. "Л-2", літ. "М-2", літ. "Н-2", літ. " 0-2", літ. "П-2", літ. "Р-2", літ. "С-2", літ. "Т-2", літ. "У-2", літ. "Ф-2", літ. "Х-2", літ. "Ц-2", літ. " 4-2", літ. "Ш-2", літ. "Щ-2", літ. "АА-2", літ. "ВВ-2", літ. "ГГ-2", літ. "ДД-1", літ. "ЕЕ-2", літ. "ЖЖ-1",

літ. "ИИ-1", літ. "ІІ-2", літ. "її-2", літ. "ИИ-2", літ. "КК-1" по вул. Академіка Павлова, 165-Д на земельній ділянці (кадастровий номер 6310136600:09:001:0042), яка знаходиться в оренді (договір оренди землі від 14.09.2004 № 66163/04).

Пунктом 1.2. цього рішення ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" дозволено змінити вид використання земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:09:001:0042) площею 6,1121 га. по вул. Академіка Павлова, 165-Д на "для завершення будівництва нежитлових будівель торгівельного призначення та подальшої експлуатації та обслуговування об`єктів" визначити строк завершення будівництва об`єкту до 22.08.2021 року.

Пунктом 1.3. цього рішення зобов`язано ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" звернутись в Департамент земельних відносин Харківської міської ради для оформлення додаткової угоди до договору оренди землі від 14.09.2004 року № 66163/04 в частині зміни виду використання земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:09:001:0042) та визначення строку завершення будівництва об`єкту.

Рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019 року № 1899/19 підпункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.7., 1.8, 1.9 пункту 1 додатку 2 до рішення 21 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання земельних ділянок для експлуатації та обслуговування об`єктів самочинного будівництва" від 22.08.2018 року № 1183/18 скасовано, в зв`язку з невиконанням ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" гарантійних зобов`язань та порушенням вимог законодавства, зокрема, Закону України "Про трубопровідний транспорт", ДБН В.2.3.-7:2018 "Споруди транспорту. Метрополітени", ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", ДБН В.2.5-75:2013 "Каналізація. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування", ДБН В. 1.1-24:2009 "Захист від небезпечних геологічних процесів. Основні положення проектування", ДБН В. 1.1-25:2009 "Інженерний захист територій та споруд від підтоплення та затоплення" та враховуючі рішення комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 13.12.2019 з метою забезпечення безпеки перевезень пасажирів та попередження виникнення надзвичайних ситуацій (подій) на Салтівській лінії метрополітену, на станції метро "Академіка Барабашова" (підстава - протокол від 13.12.2019 № 4 позачергового засідання міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій).

Згідно акту обстеження наданого Харківською міською радою земельна ділянка площею, орієнтовно, 6,1121 га. по вул. Академіка Павлова, 165-Д у м. Харкові використовується для експлуатації та обслуговування самовільно побудованих споруд торгівельного призначення.

Комісією КП "Харківський метрополітен" 06.12.2019 року проведене обстеження денної поверхні над тунелями перегону "Академіка Павлова - Академіка Барабашова", колодязів, дренажної системи, яка розташована між станціями метрополітену "Академіка Барабашова" - "Академіка Павлова.

В ході проведення обстеження комісією встановлено, що:

1. До колодязів № 1, 2, 3, 4 затонельної дренажної системи немає доступу, в зв`язку з тим, що вони засипані ґрунтом. Провести огляд і визначити працездатність затонельної дренажної системи на даній ділянці немає можливості.

2. До колодязя № 5 затонельної дренажної системи немає доступу,

в зв`язку з тим, що він знаходиться під земляним насипом, накритий залізобетонними плитами, які були укладені ТЦ "Барабашово".

3. Колодязі 6', 7', 8 затонельної дренажної системи оглянуті, знаходяться

в працездатному стані.

3. Колодязі 8', 9', 10' затонельної дренажної системи на момент огляду були накриті вініловим матеріалом, далі доступ був забезпечений. Затонельная дренажна система оглянута, знаходиться в працездатному стані.

4. До криниці № 9 затонельної дренажної системи немає доступу,

в зв`язку з тим, що він знаходиться під павільйоном ТЦ "Барабашово".

Разом з цим, КП "Харківський метрополітен" погодив план розміщення самовільно побудованих об`єктів на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:09:001:0042 за умови приведення об`єктів самочинної забудови в межах відведеної земельної ділянки площею 6,1121 га. у відповідність до вимог діючих державних актів та погодити проектну документацію із КП "Харківський метрополітен".

Вказані умови погодження ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" щодо приведення об`єктів самочинної забудови в межах відведеної земельної ділянки площею 6,1121 га. у відповідність до вимог діючих державних актів на момент розгляду справи не виконані.

2.2. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ІЗ КАДАСТРОВИМ НОМЕРОМ 6310136600:09:001:0063

Рішенням Харківської міської ради від 23.12.2005 року № 253/05 АТ "Концерн АВЕК та Ко" надана в оренду земельна ділянка по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ загальною площею 3,1674 га. для експлуатації самочинно побудованих об`єктів торгівлі на майданчику "Новый век" до 01.09.2030 року.

На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою

та АТ "Концерн АВЕК та Ко" 01.03.2006 року укладений договір оренди землі, зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в державному реєстрі земель від 01.03.2006 за № 340667100026.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.06.2006 року

у справі № 11/173-06 АТ "Концерн АВЕК та Ко" визнано право власності на торгівельні павільйони: літ 2А-2 загальною площею 1899,0 кв.м., літ. 2Б-2 загальною площею 661,0 кв.м., літ. 2В-2 загальною площею 240,1 кв.м., літ. 2Г-2 загальною площею 1195,4 кв.м., літ. 2Д-2 загальною площею 467,4 кв.м., літ. 2Е-2 загальною площею 411,6 кв.м., літ. 2Ж-2 загальною площею 1062,0 кв.м., літ. 2І-2 загальною площею 717,5 кв.м., літ. 2К-2 загальною площею 805,6 кв.м., літ. 2Л-2 загальною площею 850,6 кв.м., літ. 2М-1 загальною площею 262,0 кв.м., літ. 2Н-1 загальною площею 319,4 кв.м., літ. 2О-1 загальною площею 220,6 кв.м., літ. 2П-2 загальною площею 1239,5 кв.м., літ. 2Р-2 загальною площею 1420,4 кв.м., літ. 2С-2 загальною площею 1189,1 кв.м., літ. 2Т-2 загальною площею 883,7 кв.м., літ. 2Х-2 загальною площею 427,9 кв.м., літ. 2Щ-2 загальною площею 66,3 кв.м., літ.2Ч-2 загальною площею 89,2 кв.м., літ. 2У-2 загальною площею 1614,2 кв.м., літ. 2Ф-2 загальною площею 1664,9 кв.м., літ. 2Ц-2 загальною площею 1578,2 кв.м., які розташовані по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ в м. Харкові.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 року залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі № 11/173-06 скасоване рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2006 року у справі № 11/173-06 та прийняти нове рішення, яким ПРАТ "КОНЦЕРН АВЕК ТА Ко" відмовлено у задоволенні позову про визнано право власності на торгівельні павільйони які розташовані по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ в м. Харкові.

Відповідно Технічного висновку про стан будівельних конструкцій об`єктів, розташованих на торговельному майданчику "Новый век" по просп. Ювілейному, 7 в м. Харкові виконаного ТОВ "Інститут Градпроект" у 2007 році на замовлення ПРАТ "Концерн АВЕК та Ко" на земельній ділянці по просп. Ювілейному, 7 розташовані 34 будівлі та споруди літ. " 2Г-2", літ. " 2Ч-2", літ. " 2Д-2", літ. " 2Е-2", літ. "АА-2", літ. "АБ-2", літ. "АВ-2",літ. "АГ-2", літ. "2Б-2", літ. " 2В-2", літ. "АД-2", літ. "АЕ-2", літ. "АЗ-2", літ. "АЧ-2", літ. " 2А-2", літ. " 2Х-2", літ. "АІ-2", літ. "АН-2", літ. "АЛ-2",

літ. "АМ-2", літ. "АП-2", літ. " 2І -2", літ. " 2К-2", літ. " 2Л-2", літ. " 20-1",

літ. " 2Н-1", літ. " 2М-1", літ. " 2П-2", літ. " 2Р-2", літ. " 2С-2", літ. " 2Ф-2",

літ. " 2У-2", літ. " 2Т-2", літ. " 2Ц-2" (схема розташування будівель та споруд).Також згідно вказаного висновку - торгівельні споруди № 1-13 (літ. "АА-2", літ. "АБ-2", літ. "АВ-2", літ. "АД-2", літ. "АЕ-2", літ. "АЗ-2, літ. "АІ-2", літ. "АЛ-2", літ. "АК-2", літ. "АМ-2", літ. "АГ-2", літ. "АЧ-2", літ. "АП-2") побудовані в 2009 році.

Розташування будівель та споруд на схемі розташування будівель та споруд з Технічного висновку про стан будівельних конструкцій об`єктів, розташованих на торгівельному майданчику "Новый век" по просп. Ювілейному, 7 в м. Харкові не відповідає розташуванню на кадастровому плані земельної ділянки згідно проекту відведення земельної ділянки АТ "Концерн АВЕК та Ко" по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ у Київському районі м. Харкові для експлуатації об`єктів торгівлі на майданчику "Новый век".

Пунктом 1.7. рішення Харківської міської ради від 22.08.2018 року № 1183/18 ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" дозволено збереження самочинно розпочатого будівництва нежитлових будівель (торгівельного призначення): літ. " 2Г-2", літ. " 24-2", літ. " 2Д-2", літ. " 2Е-2", літ. "АА-2", літ. "АБ-2", літ. "АВ-2", літ. "АГ-2", літ. " 2Б-2", літ. " 2В-2", літ. "АД-2", літ. "АЕ-2", літ. "АЗ-2", літ. "АЧ-2", літ. " 2А-2", літ. " 2Х-2", літ. "АІ-2", літ. "АК-2", літ. "АЛ-2", літ. "АМ-2", літ. "АП-2", літ. " 21 -2", літ. " 2К-2", літ. " 2Л-2",

літ. " 20-1", літ. " 2Н-1", літ. " 2М-1", літ. " 2П-2", літ. " 2Р-2", літ. " 2С-2",

літ. " 2Ф-2", літ. " 2У-2", літ. " 2Т-2", літ. " 2Ц-2" по просп. Ювілейному,7.

Пунктом 1.8. цього рішення ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" дозволено змінити вид використання земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:09:001:0063) площею 3,1674 га. по просп. Ювілейному, 7 на "для завершення будівництва нежитлових будівель торгівельного призначення та подальшої експлуатації та обслуговування об`єктів" визначити строк завершення будівництва об`єкту до 22.08.2021 року.

Пунктом 1.9. цього рішення ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" зобов`язано звернутись в Департамент земельних відносин Харківської міської ради для оформлення додаткової угоди до договору оренди землі від 01.03.2006 року № 340667100026 в частині зміни виду використання земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:09:001:0063) та визначення строку завершення будівництва об`єкту.

Рішенням Харківської міської ради 18.12.2019 року № 1899/19 підпункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.7., 1.8, 1.9 пункту 1 додатку 2 до рішення 21 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання земельних ділянок для експлуатації та обслуговування об`єктів самочинного будівництва" від 22.08.2018 року № 1183/18 скасовано, в зв`язку з невиконанням ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" гарантійних зобов`язань та порушенням вимог законодавства, зокрема, Закону України "Про трубопровідний транспорт", ДБН В.2.3.-7:2018 "Споруди транспорту. Метрополітени", ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", ДБН В.2.5-75:2013 "Каналізація. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування", ДБН В. 1.1-24:2009 "Захист від небезпечних геологічних процесів. Основні положення проектування", ДБН В. 1.1-25:2009 "Інженерний захист територій та споруд від підтоплення та затоплення" та враховуючі рішення комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 13.12.2019 року з метою забезпечення безпеки перевезень пасажирів та попередження виникнення надзвичайних ситуацій (подій) на Салтівській лінії метрополітену, на станції метро "Академіка Барабашова" (підстава - протокол від 13.12.2019 року № 4 позачергового засідання міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій).

Комісією КП "Харківський метрополітен" 03.12.2019 року проведене обстеження водовідливної установки розташованої на ТЦ "Барабашово".

В ході проведення обстеження комісією встановлено, що, водовідливна установка працює в штатному режимі. Але немає доступу через колодязі для очищення трубопроводу напірної каналізації (колодязі знаходяться під підлогою будівель). Засмічення трубопроводу може привести до підтоплення тунелю та зупинки руху поїздів.

Гарантійні зобов`язання ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" (гарантійний лист № 488 від 16.08.2018) щодо винесення мережі напірної каналізації Кн від насосної станції разом з колодязями, які розташовані під будівлями на сьогоднішній день не виконані.

Згідно гарантійного листа № 488 від 16.08.2018 року ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" гарантував винесення мереж напірної каналізації Кн від насосної станції разом з колодязями, які розташовані під будівлями літ. " 2Ц-2", " 2Т-2", " 2У-2", " 2С-2".

3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО РІШЕННЯ

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй. Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України.

Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Також, суд звертає увагу Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц та на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаних Постановах суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004).

4. ПОЗИЦІЯ СУДУ ЩОДО ПЕРВІСНОГО ПОЗОВУ

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивачем за первісним позовом обрано такий спосіб судового захисту як визнання права власності за набувальною давністю на нежитлові будівлі, які знаходяться на земельних ділянках по вул. Академіка Павлова, 165-Д та по просп. Ювілейному, 7 у м. Харкові.

Частиною 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.

За змістом частини 1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі №910/17274/17).

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В основу первісного позову покладено висновок про добросовісне, відкрите, безперервне, тривале володіння позивачем спірним майном, внаслідок чого виникли підстави для визнання за Товариством права власності на це майно за набувальною давністю.

При цьому суд зауважує на тому, що такі висновки суперечать доказам наявним у матеріалах справи.

Зокрема, рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2006 року у справі № 11/384-06 за АТ "Концерн АВЕК та Ко" визнано право власності на самочинно побудовані торгівельні об`єкти торгівельної зони з місцями для зберігання товарів і автотранспорту (1 пусковий комплекс торгівельно-виставочного комплексу): літ. А-2, літ. Б-1, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-1, літ. Е-1, літ. Ж-1, літ. 3-1, які розташовані по вул. Академіка Павлова в м. Харкові.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 року залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2017 року у справі № 11/384-06 рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2006 року у справі № 11/384-06 скасоване та прийняте нове рішення, яким ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на нежитлові будівлі літ. А-2, літ. Б-1, літ. В-1, літ. Г-1, літ. Д-1, літ. Е-1, літ. Ж-1, літ. 3-1, які розташовані по вул. Академіка Павлова в м. Харкові.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.06.2006 року

у справі № 11/173-06 АТ "Концерн АВЕК та Ко" визнано право власності на торгівельні павільйони: літ 2А-2 загальною площею 1899,0 кв.м., літ. 2Б-2 загальною площею 661,0 кв.м., літ. 2В-2 загальною площею 240,1 кв.м., літ. 2Г-2 загальною площею 1195,4 кв.м., літ. 2Д-2 загальною площею 467,4 кв.м., літ. 2Е-2 загальною площею 411,6 кв.м., літ. 2Ж-2 загальною площею 1062,0 кв.м., літ. 2І-2 загальною площею 717,5 кв.м., літ. 2К-2 загальною площею 805,6 кв.м., літ. 2Л-2 загальною площею 850,6 кв.м., літ. 2М-1 загальною площею 262,0 кв.м., літ. 2Н-1 загальною площею 319,4 кв.м., літ. 2О-1 загальною площею 220,6 кв.м., літ. 2П-2 загальною площею 1239,5 кв.м., літ. 2Р-2 загальною площею 1420,4 кв.м., літ. 2С-2 загальною площею 1189,1 кв.м., літ. 2Т-2 загальною площею 883,7 кв.м., літ. 2Х-2 загальною площею 427,9 кв.м., літ. 2Щ-2 загальною площею 66,3 кв.м., літ.2Ч-2 загальною площею 89,2 кв.м., літ. 2У-2 загальною площею 1614,2 кв.м., літ. 2Ф-2 загальною площею 1664,9 кв.м., літ. 2Ц-2 загальною площею 1578,2 кв.м., які розташовані по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ в м. Харкові.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 року залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 року у справі № 11/173-06 скасоване рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2006 року у справі № 11/173-06 та прийняти нове рішення, яким ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" відмовлено у задоволенні позову про визнано право власності на торгівельні павільйони які розташовані по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ в м. Харкові.

Разом з тим Позивачем за первісним позовом під час розгляду справи не надано доказів щодо наявності у відповідача або інших суб`єктів господарювання спірного нерухомого майна як об`єкта цивільних прав, оскільки не встановлено час, коли та ким вказаний об`єкт був побудований, відсутні докази введення його в експлуатацію, тобто немає підтвердження факту набуття ним статусу нерухомого.

При цьому за змістом частини 1 ст. 344 ЦК України однією з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю є наявність у спірного майна правового режиму нерухомої речі, тобто об`єкта нерухомості, який прийнято в експлуатацію (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 року по справі №910/17274/17).

Відповідно до частин 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Разом з цим, земельні ділянки на яких розташовані будівлі надавались у 2005 році не Позивачу, а іншій особі АТ "Концерн АВЕК та Ко" та не під уже збудоване нерухоме майно.

Суд також зазначає, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 ст. 344 ЦК України.

Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 924/925/17 та від 22.05.2018 року у справі №922/1574/17).

Проте, Позивачем не враховано відсутність існування між ТОВ "Харківська роздрібна компанія" та ТОВ "Промислово-технічна компанія" спору про право власності на орендоване позивачем майно.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.04.2020 року у справі № 552/1354/18.

Враховуючи, що Позивач обізнаний про те, що ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" побудувало та намагалося оформити право власності на спірні нежитлові будівлі, а сам по собі факт користування Позивачем даним майном не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю, суд доходить до висновку, що у Позивача відсутні підстави для набуття права власності на вказане майно з підстав, передбачених ст. 344 ЦК України.

Суд звертає увагу не те, що відповідні висновки підтверджуються і судовою практикою Верховного суду по справам: № 571/1099/16-ц, № 201/12550/16-ц, № 683/2047/16-ц, № 205/1178/16-ц, № 296/6949/17, № 571/1099/16-ц, № 683/2047/16-ц), № 296/6949/17, № 175/4741/16 № 205/1178/16-ц, № 153/608/17 (провадження № 61-2689св18), № 922/1574/17, № 3-87гс15), № 923/82/19, № 755/16913/16-ц, № 201/12550/16 (провадження № 61-19156св18), №910/17274/17, №916/455/19, №915/962/18, №915/945/18, №920/999/16, №922/1574/17, №917/2156/17 та інші.

Враховуючи викладене, позов ТОВ "ХАРКІВСЬКА РОЗДРІБНА КОМПАНІЯ" про визнання права власності на нежитлові будівлі не підлягає задоволенню.

4.1. ПОЗИЦІЯ СУДУ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ІЗ КАДАСТРОВИМ НОМЕРОМ 6310136600:09:001:0042

Згідно зі статями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.

Харківською міською радою відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) здійснені заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади, додержанням земельного законодавства.

Внаслідок останніх встановлено, що на земельній ділянці (кадастровий номер 6310136600:09:001:0042) по вул. Академіка Павлова, 165-Д у м. Харкові площею 6,1121 га розташовані самочинно побудовані нежитлові будівлі (торгівельного призначення): літ. "А-2", літ. "Б-2", літ. "В-1", літ. "Г-1",літ. "Д-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1", літ. " 3-1", літ. "И-2", літ. " 1-2", літ. "ї-2",літ. "Й-2", літ. "К-2", літ. "Л-2", літ. "М-2", літ. "Н-2", літ. " 0-2", літ. "П-2",літ. "Р-2", літ. "С-2", літ. "Т-2", літ. "У-2", літ. "Ф-2", літ. "Х-2", літ. "Ц-2",літ. " 4-2", літ. "Ш-2", літ. "Щ-2", літ. "АА-2", літ. "ВВ-2", літ. "ГГ-2",літ. "ДД-1", літ. "ЕЕ-2", літ. "ЖЖ-1", літ. "ИИ-1", літ. "ІІ-2", літ. "її-2",літ. "ИИ-2", літ. "КК-1".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За ст. 13 даного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п. 15 Договору земельна ділянка передана в оренду для будівництва тимчасової торговельної зони з місцями для зберігання товарів та автотранспорту (1 пусковий комплекс торговельно-виставочного комплексу) та подальшої експлуатації об`єкту.

Згідно п. 3 Договору на орендованій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна або інших об`єктів немає.

Отже, під час передачі ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" земельної ділянки

(кадастровий номер 6310136600:09:001:0042) по вул. Академіка Павлова, 165-Д у м. Харкові площею 6,1121 га. не було інших будівель або об`єктів будівництва.

Разом з цим, п. 17 Договору заборонена самовільна забудова земельної ділянки.

Відповідно до п.п. д) та є) п. 31 Договору орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно із договором та дотримуватись правил забудови м. Харкова.

Цьому обов`язку кореспондує передбачене п.п. а) та б) п. 28 Договору право орендодавця вимагати використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно із договором та дотримуватись правил забудови м. Харкова.

Статтею 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (далі - Інспекція) протягом 2018 - 2019 років проведено ряд перевірок стосовно об`єктів будівництва, що розташовані на вказаній вище земельній ділянці, яка перебуває в користування ПРАТ "Концерн АВЕК ТА Ко".

За результатами проведених перевірок встановлені факти самовільного будівництва на орендованій земельній ділянці, а ПрАТ "Концерн АВЕК та КО" визнано винним у вчиненні низки правопорушень, передбачених абз. 2 п. 1 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності".

Таким чином, ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" в порушення умов договору оренди землі від 14.09.2004 року № 66163/04 було здійснено самочинне будівництво на орендованій ділянці. Даний факт підтверджений матеріалами справи та не спростований ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко".

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Пунктом 38 Договору передбачено, що дія Договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Матеріалами справи доведено невиконання умов договору щодо збереження стану об`єкта оренди, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що здійснення ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" самочинного будівництва при прямій забороні Законом України "Про оренду землі" та договором - є істотним порушенням умов договору та підставою його розірвання.

Так, ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору від 14.09.2004 року) визначає однією із істотних умов договору оренди умови використання та збереження стану об`єкта оренди.

Укладаючи договір, сторони погоджують всі істотні умови. Лише з моменту такого погодження договір вважається укладеним.

Очевидно, що у договорі оренди землі на території міста основний інтерес орендодавця полягає не тільки в отриманні орендної плати, але і в дотриманні умов використання земельної ділянки, та можливості повернення земельної ділянки у відповідному стані після закінчення договору оренди.

Порушення цього інтересу свідчить про позбавлення орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договору оренди землі.

Виходячи з пунктів 7, 17, 30 договору оренди, орендарю заборонено без згоди орендодавця, дозволу на виконання робіт та без введення в експлуатацію (тобто самочинно) зводити будівлі і споруди на земельній ділянці 6310136600:09:001:0042.

В порушення вказаних вимог, на орендованій земельній ділянці було здійснено самочинне будівництво. Тобто має місце порушення умов договору оренди.

Виходячи зі змісту ст.ст. 1, 13, 24, 25 ЗУ "Про оренду землі", умов договору від 14.09.2004 року № 66163/04, враховуючи щодо договір оренди є строковим та платним, Харківська міська рада розраховувала на отримання орендної плати, дотримання умов використання земельної ділянки, та на можливість повернення земельної ділянки у відповідному стані після закінчення договору оренди.

Істотним є порушення, коли сторона за договором значною мірою позбавляється того на що розраховувала, укладаючи договір оренди земельної ділянки (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Отже, в даному випадку має місце істотне порушення умов договору оренди земельної ділянки, що є підставою для розірвання договору в односторонньому порядку.

Таким чином спірний договір оренди землі підлягає розірванню в судовому порядку.

Відповідно до п. 8. Договору земельна ділянка передається для будівництва тимчасової торговельної зони з місцями для зберігання товарів та автотранспорту (1 пусковий комплекс торговельно-виставочного комплексу) до 01.06.2007 року (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) та для експлуатації цього об`єкту до 01.06.2029 року.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі, зокрема, є строк дії договору оренди.

Стаття 32 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст. 24, 25 цього Закону та умовами договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду.

В результаті того, що Відповідачем порушено істотну умову договору оренди землі (п. 8.) щодо будівництва житлового будинку до 01.06.2007 року вказана земельна ділянка використовується ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" з порушенням вимог земельного законодавства, а Договір підлягає розірванню.

Відповідно до п. 7. Договору у випадку не здачі об`єктів до експлуатації у встановлені в рішенні строки, а також не отримання дозволів на виконання будівельних робіт зазначене рішення втрачає чинність і договори оренди земельних ділянок підлягають розірванню у встановленому порядку.

Відповідно до п.п. б) п. 38. дія Договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок не виконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового з нищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає ії використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Отже, у зв`язку із невиконанням ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" вимог

п. 8. Договору, а саме не здачі об`єкту в експлуатацію, виникає підстава, передбачена п. 7. та 38 Договору для його розірвання.

Діями Відповідача порушується охоронюваний законом інтерес Харківської міської ради щодо використання земельної ділянки згідно умов спірного договору.

Враховуючи викладене, спірний договір оренди землі підлягає розірванню у судовому порядку у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору оренди землі та вимог чинного законодавства України.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Вимогам діючого законодавства передбачений певний порядок набуття права власності та право на виконання будівельних робіт та введення об`єкта в експлуатацію у встановленому законом порядку, однак задоволення позовної вимоги про визнання права власності буде таким, що направлено не на визнання права власності як такого, а на незаконне, в обхід встановленого порядку.

Доказів про наявність у сторін у справі прав власності та дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об`єкту та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до матеріалів позовної заяви не долучено.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" від 30.03.2012 року № 6 у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Таким чином, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а є лише власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, що були використані в процесі цього будівництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Враховуючи те, що земельна ділянка площею 6,1121 га. по вул. Академіка Павлова, 165-Д (кадастровий номер 6310136600:09:001:0042) надавалась для будівництва тимчасової торговельної зони з місцями для зберігання товарів та автотранспорту (1 пусковий комплекс торговельно-виставочного комплексу) та подальшої експлуатації об`єкту, а ПрАТ "Концерн АВЕК ТА Ко" самочинно побудувало інші об`єкти нерухомого майна, Харківська міська рада, як власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно на її земельній ділянці та таке майно підлягає знесенню.

Разом з цим, ч. 7 ст. 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно з п. 3.21 розд. 3 ДБН А 2.2-3-2014 реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, яка передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, унаслідок чого змінюються основні техніко-економічні показники (кількість продукції, потужність тощо), удосконалюється виробництво, підвищується його техніко-економічний рівень та якість продукції, що виготовляється, поліпшуються умови експлуатації та якість послуг.

Як вказувалося вище та встановлено постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 року у справі № 11/384-06 доступ до колодязів обмежено у зв`язку із розміщенням на земельній ділянці площею 6,1121 га по вул. Академіка Павлова у м. Харкові, яка використовується ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" на підставі договору оренди землі від 14.09.2004 року № 66163/04, об`єктів самочинного будівництва.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). щодо втручання держави у право на мирне володіння майном вказано, що відповідно до принципу "пропорційності" втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Протоколу за умов недотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Звісно, рішення ЄСПЛ мають бути застосовані судами обов`язково, але таке застосування у кожній справі повинно бути обґрунтованим, виваженим, таким, що не є формальним, а відповідає суті рішення ЄСПЛ, змісту та характеру правовідносин, що розглядаються.

Отже, суд наголошує, що не кожне втручання у право мирного володіння майном зумовлює порушення принципу пропорційності.

Застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів проаналізував та встановив, що:

1) Власник земельної ділянки, який звернувся до суду, не здійснює втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування;

2) Втручання власника земельної ділянки не переслідує через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруди є заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів у сфері містобудування;

3) Втручання у право відповідача є пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), а задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди не створює для Відповідача тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у сфері містобудування.

Отже, самовільне будівництво ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" будівель на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0042 суперечить суспільним інтересам, призводить до неможливості використовувати КП "Харківський метрополітен" власного майна та може призвести до порушень графіку руху поїздів на Салтівській лінії метрополітену та інших негативних наслідків пов`язаних із безпекою пасажирів та інших осіб такі будівлі підлягають знесенню за рішенням суду.

Наведене вище узгоджується з висновком зробленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі 916/2791/13.

Згідно п. 21 Договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Також, п.п. з) п. 31 Договору передбачений обов`язок орендаря, при передачі земельної ділянки орендодавцю до підписання акту прийому-передачі привести земельну ділянку у придатний до подальшого використання стан, у тому числі усунути недоліки, вказані орендодавцем.

Приведення ділянки у придатний стан включає в себе благоустрій території та інші дії за необхідності.

Враховуючи викладене орендар повинен повернути земельну ділянку Харківській міській раді в такому ж стані в якому він її отримував.

4.2. ПОЗИЦІЯ СУДУ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ІЗ КАДАСТРОВИМ НОМЕРОМ 6310136600:09:001:0063

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 даного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку

у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п. 15 Договору земельна ділянка передана в оренду для експлуатації самочинно побудованих об`єктів торгівлі на майданчику "Новый век".

Згідно Технічного висновку про стан будівельних конструкцій об`єктів, розташованих на торговельному майданчику "Новый век" по просп. Ювілейному, 7 в м. Харкові торгівельні споруд № 1-13 (літ. "АА-2", літ. "АБ-2", літ. "АВ-2", літ. "АД-2", літ. "АЕ-2", літ. "АЗ-2, літ. "АІ-2", літ. "АЛ-2", літ. "АК-2", літ. "АМ-2", літ. "АГ-2", літ. "АЧ-2", літ. "АП-2") побудовані в 2009 році.

Отже, під час передачі ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" на земельній ділянці (кадастровий номер 6310136600:09:001:0063) по просп. Ювілейний у м. Харкові площею 3,1674 га. були розташовані самовільно побудовані нежитлові будівлі (торгівельного призначення): літ. " 2Г-2", літ. " 2Ч-2", літ. " 2Д-2", літ. " 2Е-2", літ. "АА-2", літ. "АБ-2", літ. "АВ-2", літ. "АГ-2", літ. " 2Б-2", літ. " 2В-2",літ. "АД-2", літ. "АЕ-2", літ. "АЗ-2", літ. "АЧ-2", літ. " 2А-2", літ. " 2Х-2",літ. "АІ-2", літ. "АК-2", літ. "АЛ-2", літ. "АМ-2", літ. "АП-2", літ. " 2І -2", літ. " 2К-2", літ. " 2Л-2", літ. "20-1", літ. " 2Н-1", літ. " 2М-1", літ. " 2П-2",літ. " 2Р-2", літ. " 2С-2", літ. " 2Ф-2", літ. " 2У-2", літ. " 2Т-2", літ. " 2Ц-2".

Разом з цим, п. 17 Договору заборонена самовільна забудова земельної ділянки.

Але, згідно Технічного висновку про стан будівельних конструкцій об`єктів, розташованих на торговельному майданчику "Новый век" по просп. Ювілейному, 7 в м. Харкові торгівельні споруд № 1-13 (літ. "АА-2", літ. "АБ-2", літ. "АВ-2", літ. "АД-2", літ. "АЕ-2", літ. "АЗ-2, літ. "АІ-2", літ. "АЛ-2", літ. "АК-2", літ. "АМ-2", літ. "АГ-2", літ. "АЧ-2", літ. "АП-2") побудовані в 2009 році.

Відповідно до п.п. д) та є) п. 31 Договору орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно із договором та дотримуватись правил забудови м. Харкова.

Цьому обов`язку кореспондує передбачене п.п. а) та б) п. 28 Договору право орендодавця вимагати використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно із договором та дотримуватись правил забудови м. Харкова.

Враховуючи те, що на земельній ділянці розташовані об`єкти самовільного будівництва, що суперечить п. 17 Договору цим порушуються істотні умови Договору.

Стаття 32 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст. 24, 25 цього Закону та умовами договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду.

Відповідно до пп. б) п. 38 вказаного Договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Пунктом 41 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

В результаті того, що порушено істотну умову договору оренди землі

(п. 17) щодо заборони самовільного будівництва на орендованій земельній ділянці вказана земельна ділянка використовується з порушенням вимог земельного законодавства.

Статтею 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За результатами проведених перевірок встановлені факти самовільного будівництва на орендованій земельній ділянці, а ПрАТ "Концерн АВЕК та КО" визнано винним у вчиненні низки правопорушень, передбачених абз. 2 п. 1 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності".

Таким чином, ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" в порушення умов договору оренди землі від 01.03.2006 року за № 340667100026 було здійснено самочинне будівництво на орендованій ділянці. Даний факт підтверджений матеріалами справи та не спростований ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко".

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Пунктом 38 Договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Матеріалами справи доведено невиконання Відповідачем умов договору щодо збереження стану об`єкта оренди, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що здійснення ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" самочинного будівництва при прямій забороні Законом України "Про оренду землі" та договором - є істотним порушенням умов договору та підставою його розірвання.

Так, ст.15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору від 14.09.2004 року) визначає однією із істотних умов договору оренди умови використання та збереження стану об`єкта оренди.

Укладаючи договір, сторони погоджують всі істотні умови. Лише з моменту такого погодження договір вважається укладеним.

Очевидно, що у договорі оренди землі на території міста основний інтерес орендодавця полягає не тільки в отриманні орендної плати, але і в дотриманні умов використання земельної ділянки, та можливості повернення земельної ділянки у відповідному стані після закінчення договору оренди.

Порушення цього інтересу свідчить про позбавлення орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договору оренди землі.

Виходячи з пунктів 7, 17, 30 договору оренди, орендарю заборонено без згоди орендодавця, дозволу на виконання робіт та без введення в експлуатацію (тобто самочинно) зводити будівлі і споруди на земельній ділянці 6310136600:09:001:0042.

В порушення вказаних вимог, відповідач здійснив на орендованій земельній ділянці самочинне будівництво, що також було встановлено судом першої інстанції. Тобто має місце порушення умов договору оренди.

Виходячи зі змісту ст.ст. 1, 13, 24, 25 ЗУ "Про оренду землі", умов договору від 14.09.2004 року № 66163/04, враховуючи щодо договір оренди є строковим та платним, Харківська міська рада розраховувала на отримання орендної плати, дотримання умов використання земельної ділянки, та на можливість повернення земельної ділянки у відповідному стані після закінчення договору оренди.

Істотним є порушення, коли сторона за договором значною мірою позбавляється того на що розраховувала, укладаючи договір оренди земельної ділянки (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Отже, в даному випадку має місце істотне порушення умов договору оренди земельної ділянки, що є підставою для розірвання договору в односторонньому порядку.

Таким чином спірний договір оренди землі підлягає розірванню в судовому порядку.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Вимогами діючого законодавства передбачений певний порядок набуття права власності та право на виконання будівельних робіт та введення об`єкта в експлуатацію у встановленому законом порядку, однак задоволення позовної вимоги про визнання права власності буде таким, що направлено не на визнання права власності як такого, а на незаконне, в обхід встановленого порядку.

Доказів про наявність у сторін у справі прав власності та дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об`єкту та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до матеріалів позовної заяви не долучено.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" від 30.03.2012 року №6 у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Таким чином, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а є лише власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, що були використані в процесі цього будівництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Враховуючи те, що земельна ділянка площею 3,1674 га. по просп. Ювілейному, 7 (кадастровий номер 6310136600:09:001:0063) надавалась для експлуатації самочинно побудованих об`єктів торгівлі на майданчику "Новый век", а ПрАТ "Концерн АВЕК та КО" самочинно побудувало інші об`єкти нерухомого майна, Харківська міська рада, як власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно на її земельній ділянці та таке майно підлягає знесенню.

Разом з цим, ч. 7 ст. 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно з п. 3.21 розд. 3 ДБН А 2.2-3-2014 реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, яка передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, унаслідок чого змінюються основні техніко-економічні показники (кількість продукції, потужність тощо), удосконалюється виробництво, підвищується його техніко-економічний рівень та якість продукції, що виготовляється, поліпшуються умови експлуатації та якість послуг.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном вказано, що відповідно до принципу "пропорційності" втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Протоколу за умов недотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Звичайно, рішення ЄСПЛ мають бути застосовані судами обов`язково, але таке застосування у кожній справі повинно бути обґрунтованим, виваженим, таким, що не є формальним, а відповідає суті рішення ЄСПЛ, змісту та характеру правовідносин, що розглядаються.

Отже, суд наголошує, що не кожне втручання у право мирного володіння майном зумовлює порушення принципу пропорційності.

Застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів проаналізував та встановив, що:

1) Власник земельної ділянки, який звернувся до суду, не здійснює втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування;

2) Втручання власника земельної ділянки не переслідує через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруди є заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів у сфері містобудування;

3) Втручання у право відповідача є пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), а задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди не створює для Відповідача тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у сфері містобудування.

Самовільне будівництво ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" будівель на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0042 суперечить суспільним інтересам, призводить до неможливості використовувати КП "Харківський метрополітен" власного майна та може призвести до порушень графіку руху поїздів на Салтівській лінії метрополітену та інших негативних наслідків пов`язаних із безпекою пасажирів та інших осіб такі будівлі підлягають знесенню за рішенням суду.

Наведене вище узгоджується з висновком зробленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі 916/2791/13.

Споруди розташовані на земельній ділянці не введені в експлуатацію в установленому порядку, отже зобов`язати особу перебудувати їх в силу приписів ч. 7 ст. 376 ЦК України є неможливим.

Як вказувалося вище та встановлено постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 року у справі № 11/173-06 водовідливна установка працює в штатному режимі. Але немає доступу через колодязі для очищення трубопроводу напірної каналізації (колодязі знаходяться під підлогою будівель). Засмічення трубопроводу може привести до підтоплення тунелю та зупинки руху поїздів.

Доступ до колодязів обмежено у зв`язку із розміщенням на земельній ділянці площею 3,1674 га по проспекту Ювілейному (колишній проспект П`ятдесятиріччя ВЛКСМ) у м. Харкові, яка використовується ПРАТКонцерн АВЕК та Ко на підставі договору оренди землі від 01.03.2006 року № 334066710026, об`єктів самочинного будівництва.

Отже, самовільне будівництво ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" будівель на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0063 суперечить суспільним інтересам, призводить до неможливості використовувати КП "Харківський метрополітен" власного майна та може призвести до порушень графіку руху поїздів на Салтівській лінії метрополітену та інших негативних наслідків пов`язаних із безпекою пасажирів та інших осіб такі будівлі підлягають знесенню за рішенням суду.

Згідно п. 21 Договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Також, п.п. з) п. 31 Договору передбачений обов`язок орендаря, при передачі земельної ділянки орендодавцю до підписання акту прийому-передачі привести земельну ділянку у придатний до подальшого використання стан, у тому числі усунути недоліки, вказані орендодавцем.

Приведення ділянки у придатний стан включає в себе благоустрій території та інші дії за необхідності.

Враховуючи викладене орендар повинен повернути земельну ділянку Харківській міській раді в такому ж стані в якому він її отримував.

Позовні вимоги ТОВ "Харківська роздрібна компанія" обґрунтовані тим, що відповідно до договору оренди № 1 від 10.07.2015 року будівлі за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 165-Д, просп. Ювілейний, 7 були передані в оренду ТОВ "Харківська роздрібна компанія".

У разі, якщо у справі № 922/3527/19 відповідачем є ТОВ "ПРОМИСЛОВО-ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ" то нерухоме майно за договору оренди № 1 від 10.07.2015 ТОВ "Харківська роздрібна компанія" отримало від ТОВ "ПРОМИСЛОВО-ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ".

Разом з цим, Позивач набув фактичного володіння спірним нерухомим майном з волі ПрАТ "Концерн АВЕК та КО", який станом на дату укладання договору оренди був власником вказаного майна. З дати передання Позивачу вказаного нерухомого майна в оренду суб`єкт вказане нерухоме майно не повертав, вимоги про його повернення не отримував, іншим особам зазначене майно з наміром втрати власного володіння не передавав.

Отже вказаним нерухомим майном в різні періоди володіли три особи ПрАТ "Концерн АВЕК та КО", ТОВ "ПРОМИСЛОВО-ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ" та ТОВ "Харківська роздрібна компанія".

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Позадоговірна відповідальність має місце при порушенні зобов`язання, яке виникло не із договору, а з інших підстав. Вона настає у разі порушення юридичного обов`язку, що має абсолютний характер, входить до абсолютного правовідношення, змістом якого є необхідність утримуватися від порушення суб`єктивного права чи особистого блага, його порушення щодо конкретного носія права породжує новий обов`язок замість невиконаного.

Враховуючи те, що самовільне будівництво нерухомого майна на земельних ділянках комунальної власності здійснило ПрАТ "Концерн АВЕК та КО", а потім таке майно використовували ТОВ "ПРОМИСЛОВО-ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ" та ТОВ "Харківська роздрібна компанія" з порушенням вимог земельного та містобудівного законодавства вони мають нести солідарну відповідальність перед Харківською міською радою, як власником земельних ділянок та чиї права порушені.

Солідарна відповідальність дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь-кого з боржників у повному обсязі або частково, дає можливість звернутися з вимогою про стягнення до будь-кого з боржників, у кого є достатньо майна для задоволення вимог або до усіх разом. Усі боржники залишаються зобов`язаними до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане повністю.

5. ПОВ`ЯЗАНІ СПРАВИ ТА ВСТАНОВЛЕНІ РІШЕННЯМИ СУДІВ ПРЕЮДИЦІЙНІ ФАКТИ

Відповідно до Постанови Верховного суду від 23 жовтня 2018 року по справі № 11/173-06 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77528056) визначено та встановлено наявність самочинного будівництва та порушення прав КП "Харківський метрополітен" і суспільних інтересів територіальної громади міста Харкова.

Відповідно до Постанови Верховного суду від 12 березня 2018 року по справі № 11/384-06 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72704033) визначено та встановлено наявність самочинного будівництва та наявність порушень інтересів комунального підприємства "Харківський метрополітен" та територіальної громади міста Харкова.

6. ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ЄСПЛ ТА АКТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ ЩОДО СУТІ СПОРУ

Згідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В свою чергу, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією.

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

За практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004(справа № 1-10/200) поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України у вказаному Рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

У рішенні від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що "право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або у такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (див. там же; див. також серед багатьох інших джерел рішення у справі "Кордова проти Італії" (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, ECHR 2003-I та повторення відповідних принципів у рішенні від 21 вересня 1994 року у справі "Фаєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року).

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 7 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів серед іншого звертається увага на те, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно надати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, які здатні вплинути на вирішення спору, та звертається увага та те, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії"від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно - правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

При розгляді даного спору судом було дотримано всі три встановлені критерії щодо втручання держави у мирне володіння майном, а саме:

1) втручання в мирне володіння майном є законним, оскільки позивачем не було дотримано встановленого законом порядку (позивачем не було доведено наявність всіх правових підстав для набуття права власності на об`єкт спору);

2) втручання має на меті "суспільний", "публічний" інтерес, оскільки, як було встановлено судами, самочинно збудоване майно несе потенційну загрозу життю і здоров`ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, та в разі виникнення аварійної ситуації Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" не буде мати доступу до всієї затунельної дренажної системи, як наслідок, не зможе відновити постійну та безпечну роботу метрополітену на відповідній лінії;

3) враховуючи всі факти та обставини, встановлені судами, втручання у право на мирне володіння майном є цілком пропорційним визначеним цілям - а саме забезпеченню безпеки життя та здоров`я громадян, захисту інтересів територіальної громади міста Харкова з огляду на специфіку роботи метрополітену.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

У справі "Бендерський проти України" (п. 42) зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" (Ruiz Torija et Hiro Balani c. Espagne) від 9 грудня 1994 року).

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (cf., "Дюлоранс проти Франції" (Dulaurans c. France), no 34553/97, п. 33, від 21 березня 2000 року; " Донадзе проти Грузії"(Donadze c. Geogie), no 74644/01, пп. 32 et 35, від 7 березня 2006 року).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Щодо змісту, побудови та конструкції норм ст.ст. 344 та 376 ЦК України, то суд зазначає, що останні являють собою "якісний закон" щодо критеріїв якого ЄСПЛ по справі "Magyar Kйtfarkъ Kutya Pбrt v. Hungary" (201/17) зазначив: "Поняття "якості закону" вимагає тесту на передбачуваність: закон сумісний з верховенством права в національному законодавстві є належні гарантії проти довільного втручання з боку державних органів. Вимоги передбачуваності: норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою точністю, що дозволяє людині регулювати свою поведінку. Коли людина може передбачити, в тій мірі, в якій це розумно, наслідки своїх дій. Критерій передбачуваності не може тлумачитися як вимога про викладення всіх додаткових умов і процедур, що регулюють втручання, в самому матеріальному праві. Вимоги "законності" можуть бути виконані, якщо пункти, які не можуть бути задовільно вирішені на основі матеріального права, викладені в постановах нижчого рангу, ніж законодавчі акти. Тобто закон, який надає право розсуду, сам по собі не суперечить вимозі передбачуваності. За умови, що обсяг розсуду і спосіб його застосування вказані з достатньою ясністю, з урахуванням законної мети розглянутої заходи, щоб забезпечити індивідуальну адекватний захист від свавільного втручання.

Разом з тим, відповідачем у своєму відзиві (вх. № 2999 від 06.02.2020) заявлено клопотання про застосування позовної давності.

В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що посилання Харківської міської ради на пункти 7 та 8 договору оренди землі від 14.09.2004р. (земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:09:001:0042) як на підставу розірвання цього договору є недоречними і недобросовісними, адже згідно п. 8 вказаного договору оренди землі будівництво повинно було бути виконано до 01.06.2007. Про те, що зазначене було зроблено не з повним додержанням приписів п. 7 цього ж договору оренди землі, Харківська міська рада не могла не довідатися відразу ж після 01.06.2007 року. Таким чином, якщо навіть припустити, що внаслідок стверджуваних Харківською міською радою порушень умов, викладених у пунктах 7 та 8 договору оренди землі від 14.09.2004 р. (земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:09:001:0042), створюються підстави для розірвання відповідного договору оренди землі, то все одно право на відповідний позов у матеріальному сенсі вже задавнене, адже такий позові з урахуванням приписів статті 257 Цивільного кодексу України міг бути пред`явлений лише до 01.06.2010включно. Разом з тим, як випливає з ухвал Харківського апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження від 06.04.2017 року у справах № 11/173-06 та № 11/384-06 лист від 30.12.2016 №16/2187/01-09 КП "Харківський метрополітен" щодо проведення перевірки дотримання вимог земельного та містобудівного законодавства при використанні земельних ділянок по вулиці Академіка Павлова, 165-Д у місті Харкові (земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:09:001:0042) та по проспекту Ювілейному, 7 у місті Харкові (земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:09:001:0063) було направлено до Харківської міської ради наприкінці 2016 року. Навіть з урахуванням нормативу поштового пробігу зазначений лист Харківська міська рада очевидно отримала задовго до 14.01.2017 року. Тобто станом на 14.01.2017 року Харківська міська рада вже повинна була бути обізнана про існування самочинного будівництва на земельних ділянках по вулиці Академіка Павлова, 165-Д у місті Харкові (земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:09:001:0042) та по проспекту Ювілейному, 7 у місті Харкові (земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:09:001:0063).

Позивач також наголосив на тому, що Харківська міська рада була стороною у справах № 11/173-06 та № 11/384-06, рішенням господарського суду по яким було визнано право власності на такі об`єкти самочинного будівництва іще в 2006 році. При цьому, Харківська міська рада звернулася з позовом про знесення відповідних будівель 14.01.2020 року, тобто після спливу трьох років від дати, на яку вона завідомо була обізнана про їх існування та характер.

Відповідно до ст. 256, ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14, за змістом норми ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої ст.і 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Отже, позовна давність - це законний бар`єр на шляху до реалізації права на справедливий суд. Позовна давність ставить право на звернення до суду в залежність від фактору часу, тобто, інакше кажучи, обумовлює це право певною обставиною - обставиною часу. Таким чином, позовна давність по суті становить собою обмеження права на суд, а точніше - обмеження права на доступ до суду. Однак обмеження, встановлюване позовною давністю, як таке не є в усіх випадках порушенням фундаментальних прав людини, проголошених у Конвенції.

Як зауважив ЄСПЛ у справі Фінікарідов проти Кіпру існування позовної давності не є несумісним із Конвенцією. Право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним: воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. Однак будь-які обмеження цього права мусять бути виправданими, інакше вони є несумісними із Конвенцією і становлять порушення основоположних прав людини. Згідно із прецедентною практикою ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу [до суду] у такий спосіб чи такою мірою, що б зводили нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При цьому, право особи може порушуватися діями, що тривають, зокрема у разі перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Такий позов може бути пред`явлений у межах строку існування порушення права власності.

Також, суд не вбачає, що строк позовної давності за позовною вимогою сплив, з огляду ще й на те, що остаточні рішення, які набрали законної сили, у справах за № 11/173-06 та за № 11/384-06 були прийняті Верховним Судом у 2018 році.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приймаючи до уваги, що судом відмовлено у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія", враховуючи правила розподілу судових витрат визначених ст.129 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що судовий збір сплачений за подання даного позову з урахуванням збільшення, що складає 37 515,00 грн., не підлягає стягненню з відповідача за основним позовом, водночас, беручи до уваги, що судом задоволено позовні вимоги 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Харківської міської ради з врахуванням приписів ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідачів за подання такого позову у розмірі 12 612,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" повністю.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Харківської міської ради - задовольнити.

Розірвати договір оренди землі укладений 14.09.2004 між Харківською міською радою та АТ КОНЦЕРН АВЕК ТА КО на земельну ділянку площею 6,1121 га по вул. Академіка Павлова (кадастровий номер 6310136600:09:001:0042), зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 14.09.2004

за № 66163/04.

Знести за рахунок Приватного акціонерного товариства КОНЦЕРН АВЕК ТА КО (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344), Товариства з обмеженою відповідальністю ХАРКІВСЬКА РОЗДРІБНА КОМПАНІЯ (просп. Льва Ландау, 182, м. Харків, 61038, ідентифікаційний код юридичної особи 39783459) та товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМИСЛОВО-ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 33674761) , як солідарних боржників:

самочинно побудовані нежитлові будівлі літ. А-2 , літ. Б-2 , літ. В-1 , літ. Г-1 ,літ. Д-1 , літ. Е-1 , літ. Ж-1 , літ. 3-1 , літ. И-2 , літ. 1-2 , літ. ї-2 ,літ. Й-2 , літ. К-2 , літ. Л-2 , літ. М-2 , літ. Н-2 , літ. 0-2 , літ. П-2 ,літ. Р-2 , літ. С-2 , літ. Т-2 , літ. У-2 , літ. Ф-2 , літ. Х-2 , літ. Ц-2 ,літ. 4-2 , літ. Ш-2 , літ. Щ-2 , літ. АА-2 , літ. ВВ-2 , літ. ГГ-2 , літ. ДД-1 , літ. ЕЕ-2 , літ. ЖЖ-1 , літ. ИИ-1 , літ. ІІ-2 , літ. її-2 , літ. ИИ-2 , літ. КК-1 розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0042.

Зобов`язати приватне акціонерне товариство КОНЦЕРН АВЕК ТА КО (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344) повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 6,1121 га (кадастровий № 6310136600:09:001:0042) по вул. Академіка Павлова, 165-Д у м. Харкові з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Розірвати договір оренди землі укладений 01.03.2006 між Харківською міською радою та АТ КОНЦЕРН АВЕК ТА КО на земельну ділянку площею 3,1674 га по просп. П`ятдесятиріччя ВЛКСМ (кадастровий номер 6310136600:09:001:0063), зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в державному реєстрі земель від 01.03.2006 за № 340667100026.

Знести за рахунок приватного акціонерного товариства КОНЦЕРН АВЕК ТА КО (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344), товариства з обмеженою відповідальністю ХАРКІВСЬКА РОЗДРІБНА КОМПАНІЯ (просп. Льва Ландау, 182, м. Харків, 61038, ідентифікаційний код юридичної особи 39783459) та товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМИСЛОВО-ТЕХНІЧНА КОМПАНІЯ (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 33674761), як солідарних боржників:

самочинно побудовані нежитлові будівлі літ. 2Г-2 , літ. 2Ч-2 , літ. 2Д-2 , літ. 2Е-2 , літ. АА-2 , літ. АБ-2 , літ. АВ-2 , літ. АГ-2 , літ. 2Б-2 , літ. 2В-2 ,літ. АД-2 , літ. АЕ-2 , літ. АЗ-2 , літ. АЧ-2 , літ. 2А-2 , літ. 2Х-2 ,літ. АІ-2 , літ. АК-2 , літ. АЛ-2 , літ. АМ-2 , літ. АП-2 , літ. 2І -2 ,літ. 2К-2 , літ. 2Л-2 , літ. 20-1 , літ. 2Н-1 , літ. 2М-1 , літ. 2П-2 , літ. 2Р-2 , літ. 2С-2 , літ. 2Ф-2 , літ. 2У-2 , літ. 2Т-2 , літ. 2Ц-2 розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0063.

Зобов`язати приватне акціонерне товариство КОНЦЕРН АВЕК ТА КО (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344) повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 3,1674 га по просп. Ювілейному, 7 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:09:001:0063) з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська роздрібна компанія" (просп. Льва Ландау, 182, м. Харків, 61038, ідентифікаційний код юридичної особи 39783459), з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-технічна компанія" (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 33674761), Приватного акціонерного товариства Концерн АВЕК ТА КО (вул. Сумська, 70, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код юридичної особи 22649344) на користь Харківської міської ради (м-н. Конституції, 7, м. Харків, 61003, ідентифікаційний код 04059243, р/р UA908201720344280001000032986, Банк отримувача: Державне казначейська служба України м. Київ, МФО 820172) витрати зі сплати судового збору в розмірі 12 612,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "22" червня 2020 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін

СудГосподарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення11.06.2020
Оприлюднено23.06.2020
Номер документу89957076
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —922/3527/19

Ухвала від 23.11.2021

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Гетьман Руслан Анатолійович

Ухвала від 27.10.2021

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Гетьман Руслан Анатолійович

Рішення від 15.09.2021

Господарське

Господарський суд Харківської області

Прохоров С.А.

Ухвала від 30.08.2021

Господарське

Господарський суд Харківської області

Прохоров С.А.

Ухвала від 30.08.2021

Господарське

Господарський суд Харківської області

Прохоров С.А.

Ухвала від 18.08.2021

Господарське

Господарський суд Харківської області

Прохоров С.А.

Ухвала від 09.08.2021

Господарське

Господарський суд Харківської області

Прохоров С.А.

Ухвала від 09.08.2021

Господарське

Господарський суд Харківської області

Прохоров С.А.

Ухвала від 28.07.2021

Господарське

Господарський суд Харківської області

Прохоров С.А.

Ухвала від 28.07.2021

Господарське

Господарський суд Харківської області

Прохоров С.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні