Рішення

від 15.06.2020 по справі 925/225/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 року м. Черкаси справа № 925/225/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Попельнюх А.О. - адвокат за ордером;

за участі Власенко У.О. - від Мінюсту України за посадою;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом державного підприємства "Сільськогосподарське Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№104) (смт. Олександрівка, Олександрівський район, Кіровоградська область) до товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" (с. Лубенці, Кам"янський район, Черкаська область) про визнання недійсним договору підряду

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про визнання недійсним договору підряду вирощування товарної сільськогосподарської продукції № 7/04 від 07.04.2017 укладеного між сторонами у справі.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач в жодне судове засідання не з`явився, явка обов`язковою не визнавалась. Позовні вимоги підтримує повністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, про що надав відзив на позов (а.с. 115-120).

Позивач за пропозицією суду не надав належного обґрунтування наявності підстав для залучення до участі у справі Мін`юсту України в якості третьої особи, дане питання судом не вирішувалося. На підставі отримання від позивача копії позову Мін`юст України надав у справі своє пояснення по суті спору, представник міністерства взяв у участь в засіданні в якості вільного слухача.

У відповідності до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, заслухавши доводи та пояснення представника відповідача, суд вважає, що в позов слід задовольнити повністю, виходячи з такого:

З матеріалів справи вбачається наступне:

07.04.2017 між Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№104) (далі - Замовник, позивач по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Колос 14" (далі - Підрядник, відповідач по справі) було укладено договір підряду № 7/04 вирощування товарної сільськогосподарської продукції (а.с. 10-12), у відповідності до якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується на власний ризик посіяти, виростити та реалізувати урожай товарної сільськогосподарської продукції у відповідності до умов даного договору та розподілити її відповідно до умов Договору (п. 1.1. договору).

Метою даного договору є вирощування та реалізація на власний ризик та за рахунок власних коштів Підрядника товарної сільськогосподарської продукції на землях, які є у власності Замовника, та отримання Замовником стабільного гарантованого доходу ( п. 1.2. договору).

Предметом підряду (результатом виконаних робіт за даним договором) є вирощений, зібраний та реалізований урожай товарної сільськогосподарської продукції в заліковій вазі та сплати гарантованого розміру доходу Замовнику (п. 3.1. договору).

Після виконання всіх взятих на себе обов`язків за цим Договором підрядник зобов`язується сплатити гарантовану частку доходу Замовнику у розмірі 2 500 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень) за один гектар, що загалом становить не менше ніж 7 % від вартості одного гектару на рік (п. 5.1. договору).

Підрядник зобов`язується сплатити зазначену суму в строки, вказані у додатку № 1, який є невід`ємною частиною даного договору. При цьому загибель урожаю, низька урожайність не є підставою для зміни або несплати зазначеної частки доходу Замовнику ( п. 5.2. договору).

Термін остаточних розрахунків за даним Договором встановлюється додатковою угодою, що є Додатком № 3 до цього Договору (п. 6.1. договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 23 грудня 2023 року (п. 8.1. договору).

Сторонами підписано акт приймання - передачі земельної ділянки по договору підряду (а.с. 15).

За доводами представника відповідача договір виконувався обома сторонами.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ст.ст.626, 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну припинення цивільних прав та обов`язків. На підставі ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 1, 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

На думку позивача, укладений між сторонами договір підряду № 7/04 вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 07.04.2017 укладений всупереч закону та є удаваним, оскільки фактично між сторонами був вчинений договір оренди земельних ділянок, який не відповідає вимогам чинного законодавства, без дозволу та погодження з боку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Зміст статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, яка є насправді. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний маскувати волю осіб; другий - прихований (фактичний), від якого вони очікують настання бажаних правових наслідків.

Даною нормою передбачено, що у випадку встановлення укладення між сторонами правочину, який має на меті приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з формального змісту правочину.

Таким чином, установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей інший правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Суд, на підставі аналізу умов спірного договору приходить до висновку, що умови договору підряду № 7/04 від 07.04.2017 вирощування товарної сільськогосподарської продукції (а.с. 10) фактично свідчать про укладення сторонами договору оренди землі, метою якого є вирощення та реалізація урожаю товарної сільськогосподарської продукції.

На це вказують умови спірного договору про те, що Замовник-позивач зобов`язався надати відповідачу земельну ділянку площею 82,6583 га (п. 4.2.), а підрядник-відповідач при цьому виконує посів, вирощування, догляд, збирання та реалізацію сільськогосподарської продукції (п. 2.1). Після завершення дії договору відповідач повинен повернути позивачу земельну ділянку в стані, в якому вона була отримана (п. 4.1.). Відповідач повинен сплатити позивачу 2500,00 грн. за один га на рік незалежно від результатів своєї діяльності (п. 5.1 та 5.2.).

За умовами спірного договору вся вирощена продукція залишається у відповідача, який повинен її виростити, зібрати та реалізувати.

Відтак, дані обставини надають безсумнівні підстави констатувати, що спірний договір, названий сторонами договором підряду вирощування товарної сільськогосподарської продукції, фактично є договором оренди землі, на підставі якого між сторонами виникли саме орендні правовідносини з користування відповідачем земельною ділянкою.

При цьому зі спірного договору не вбачається умов, які б вказували на те, що цей договір є класичним договором підряду і він не має нічого спільного з договором оренди землі, який регулюється окремим законодавством.

За правилами ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

При цьому з умов спірного договору вбачається, що підрядними роботами за цим договором сторони вважають посів, вирощування, догляд, збирання та реалізацію сільськогосподарської продукції, що виконує відповідач.

Однак при цьому умови договору не місять обов`язку відповідача передати результат своїх робіт позивачу -- натомість результат робіт залишається у відповідача. Відповідач за договором лише повинен заплатити грошові кошти позивачу у фіксованому розмірі з розрахунку за 1 га землі на рік.

Спірним договором прямо визначено гарантований дохід позивача у грошовій сумі, який не залежить від результатів його робіт та вираховується від площі земельних ділянок і ця умова є притаманною договору оренди землі, а не підряду чи спільній діяльності.

Таким чином, зі змісту прав і обов`язків сторін оспорюваного договору вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю "Колос 14" на підставі спірного договору фактично отримало для себе право користування земельними ділянками для вирощування сільськогосподарських культур, збирання врожаю та реалізацію врожаю, на платній основі.

Тобто правочин, який вчинено сторонами при укладенні договору підряду 7/04 від 07.04.2017 вирощування товарної сільськогосподарської продукції спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, а тому спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України.

Таким чином, до спірного правочину слід застосувати правила, передбачені для договору оренди землі.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі та іншими нормативно-правовими актами.

За нормою ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже договір оренди передбачає перехід предмета оренди в користування орендаря, у якого виникає зустрічне зобов`язання сплачувати орендну плату за користування ним.

Статтею 6 Закону України Про оренду землі унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч.1 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

За приписами ст.4 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Згідно ч. 4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 2 ст.16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме п.1.2. Статуту ДП сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 104 - а.с. 60) Підприємство безпосередньо підпорядковане Міністерству юстиції України, яке здійснює управління ним безпосередньо або через територіальні органи Міністерства юстиції України - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації і входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Кабінетом Міністрів України, від 02.07.2014 визначено, що Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

В підпункті 95 2 пункту 4 Положення зазначено, що Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань визначає основні напрями діяльності міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Мін`юсту, уповноважених органів з питань пробації, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ та організацій, утворених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

В ст. 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" вказано, що підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

Їх майно перебуває у державній власності, використовується виключно для забезпечення виконання їх завдань. Майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання.

Управління та розпорядження майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна ( ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу") .

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 20 ліквідовано як юридичну особу Центральне міжрегіональне у правління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції та утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання покарань - Департамент з питань виконання покарань, який є правонаступником територіальних органів Міністерства юстиції.

Як вбачається із наданих у справу доказів, позивач зі свого боку і сам користувався спірними земельними ділянками на підставі укладеного ним із Олександрівським виправним центром управляння Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№ 104) договору № Г-61/16 від 24.07.2016 про спільний обробіток землі -- а.с. 121.

Доказів укладення обох договорів (а.с. 10 та 121) за згодою чи дозволами органів управління майном Державної кримінально-виконавчої служби України у справі немає.

Згідно ст. 16 ЗУ "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Отже, немає підстав вважати, що спірний договір було укладено на користь відповідача позивачем з наявністю необхідного обсягу цивільної дієздатності.

З цих підстав позивач не вправі виступати орендодавцем земельних ділянок державної форми власності, які використовуються відповідачем за умовами спірного договору підряду № 7/04 вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 07.04.2017.

Крім того, у відповідності до ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є:

- об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- дата укладення та строк дії договору оренди;

-орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Умови спірного договору не відповідають цій нормі, бо не містять кадастрових номерів земельних ділянок та вказівку на їх місце розташування, які відповідач отримав у користування за договором підряду № 7/04 вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 07.04.2017, що за своїм правовим змістом є договором оренди земельної ділянки.

Також суд зазначає таке:

Згідно ст. 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється:

-у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

-шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

-шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

-шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

-за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

З наявних у справі доказів не вбачається, що спірні земельні ділянки, якими користується відповідач за спірним договором, є сформованими і тому взагалі можуть бути об`єктами цивільних прав.

Отже, виходячи з положень наведеного чинного законодавства, сторонами не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в оренду земельної ділянки, належного оформлення договору оренди

землі, яким фактично є спірний договір підряду № 7/04 вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 07.04.2017.

Відповідно до положень ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Встановлені судом обставини відсутності у позивача належних повноважень щодо передачі земельної ділянки в користування відповідачу, відсутність відповідних рішень уповноважених органів виконавчої влади, прийнятих у встановленому Земельним кодексом України порядку, рішень органу управління державним майном, невідповідність спірного договору вимогам ЗУ "Про оренду землі", відсутність доказів того, що орендовані відповідачем земельні ділянки за удаваним спірним правочином можуть бути об`єктами цивільних прав, свідчить про невідповідність укладеного 07.04.2017 договору підряду вирощування товарної сільськогосподарської продукції вимогам закону та наявність підстав для визнання цього договору недійсним з огляду на правову природу фактичних орендних відносин між сторонами, на підставі ч.ч.1, 2 ст.203, ст.ст.215 ЦК України як такого, що суперечить закону.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним договору № 7/04 підряду вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 07.04.2017.

Відповідно до ст.129 ГПК України, при задоволенні позову з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 102,00 грн. судового збору.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір підряду вирощування товарної сільськогосподарської продукції № 7/04 від 07.04.2017 укладений між Державним підприємством "Сільськогосподарське Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№104) (ідентифікаційний код 08680282, смт. Олександрівка, Олександрівський район, Кіровоградська область, вул. Незалежності України, 22А) та товариством з обмеженою відповідальністю "Колос 14" ( ідентифікаційний код 36027856, с. Лубенці, Кам"янський район, Черкаська область, Завгороднього, 2А).

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" (ідентифікаційний код 36027856, с. Лубенці, Кам"янський район, Черкаська область, Завгороднього, 2А) на користь Державного підприємства "Сільськогосподарське Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№104) (ідентифікаційний код 08680282, смт. Олександрівка, Олександрівський район, Кіровоградська область, вул. Незалежності України, 22А) -- 2102,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 19 червня 2020

Суддя Н.М. Спаських