Постанова

від 22.09.2020 по справі 925/225/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2020 р. м.Київ Справа№ 925/225/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 22.09.2020 року у справі №925/225/20 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020, повний текст якого складено 19.06.2020

у справі №925/225/20 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Державного підприємства Сільськогосподарське Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№104)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Колос 14

про визнання недійсним договору підряду.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року Державне підприємство Сільськогосподарське Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№104) (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Колос 14 (далі-відповідач) про визнання недійсним договору підряду вирощування товарної сільськогосподарської продукції №7/04 від 07.04.2017.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що спірний правочин є удаваним, оскільки фактично сторонами був вчинений договір оренди земельних ділянок, на укладення якого він не був наділений відповідними повноваженнями.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 у справі №925/225/20 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір підряду вирощування товарної сільськогосподарської продукції №7/04 від 07.04.2017, укладений між Державним підприємством Сільськогосподарське Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№104) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колос 14". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" на користь Державного підприємства "Сільськогосподарське Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№104) 2 102,00 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 у справі №925/225/20 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з невірним застосуванням норм матеріального права.

Також скаржник зазначає, що внаслідок укладання між позивачем та Олександрівським виправним центром управляння Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№ 104) договору №Г-61/16 від 24.07.2016 про спільний обробіток землі, позивачу надано право залучати для виконання свої зобов`язань за вказаним договором третіх осіб.

Крім того, скаржник зазначає, що умови оспорюваного договору не містять відомостей про кадастрові номери земельних ділянок, тому останній не можна тлумачити як удаваний правочин.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2020, справу №925/225/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 у справі №925/225/20 та призначено розгляд зазначеної апеляційної скарги на 02.09.2020 об 10 год. 10 хв.

10.08.2020 колегією суддів у складі: Ходаківська І.П.- головуючий суддя, судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В. заявлено самовідвід від розгляду справи №925/225/20, який вмотивований тим, що під час автоматизованого розподілу даної справи не було враховано спеціалізацію суддів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 заяву колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Ходаківської І.П.- головуючий суддя, судді:Демидової А.М., Владимиренко С.В. про самовідвід від розгляду справи № 925/225/20 задоволено.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/347/20 від 12.08.2020 призначено повторний автоматизований розподіл даної справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2020, справу №925/225/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя доповідач) Яковлєв М.Л., суддів: Шаптала Є.Ю., Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 у справі №925/225/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Отрюх Б.В., а також розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 у справі №925/225/20 призначено на 22.09.20 об 10:20 год.

Учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулося 22.09.2020, не з`явились, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності останніх.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 07.04.2017 між сторонами був укладений договір підряду №7/04 вирощування товарної сільськогосподарської продукції (далі-Договір), відповідно до умов якого позивач доручає, а відповідач зобов`язується на власний ризик посіяти, виростити та реалізувати урожай товарної сільськогосподарської продукції у відповідності до умов даного договору та розподілити її відповідно до умов Договору.

Згідно з п.1.2 Договору, його метою є вирощування та реалізація на власний ризик та за рахунок власних коштів відповідача товарної сільськогосподарської продукції на землях, які є у власності позивача, та отримання останнім стабільного гарантованого доходу.

Відповідно до п.3.1 Договору предметом підряду (результатом виконаних робіт за даним договором) є вирощений, зібраний та реалізований урожай товарної сільськогосподарської продукції в заліковій вазі та сплати гарантованого розміру доходу позивачу.

Після виконання всіх взятих на себе обов`язків за цим Договором відповідач зобов`язується сплатити гарантовану частку доходу позивачу у розмірі 2 500 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень) за один гектар, що загалом становить не менше ніж 7 % від вартості одного гектару на рік (п.5.1 Договору).

Відповідач зобов`язується сплатити зазначену суму в строки, вказані у додатку №1, який є невід`ємною частиною даного договору. При цьому загибель урожаю, низька урожайність не є підставою для зміни або несплати зазначеної частки доходу позивачу (п.5.2 Договору).

Термін остаточних розрахунків за даним Договором встановлюється додатковою угодою, що є Додатком № 3 до цього Договору (п.6.1 Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 23 грудня 2023 року (п.8.1 Договору).

Сторонами складено та підписано акт приймання - передачі земельної ділянки по Договору підряду (а.с.15 т.1).

Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач зазначає, що Договір укладений всупереч закону та є удаваним, оскільки фактично між сторонами був вчинений договір оренди земельних ділянок, який не відповідає вимогам чинного законодавства, без дозволу та погодження з боку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

В якості однієї із підстав позову позивач зазначив, що спірний Договір не є договором підряду, а фактично є договором про передачу у користування земельної ділянки.

Частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Отже, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про визнання його недійсним.

За правилами статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

В той же час, підрядними роботами за спірним Договором сторони вважаються посів, вирощування, догляд, збирання та реалізацію сільськогосподарської продукції, що виконує відповідач.

При цьому, умови Договору не місять обов`язку відповідача передати результат своїх робіт позивачу, а залишаються у відповідача. Натомість відповідач за Договором повинен лише заплатити грошові кошти позивачу у фіксованому розмірі з розрахунку за 1 га землі на рік.

У відповідності до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина 1). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина 2).

Таким чином, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Спірним Договором прямо визначено гарантований дохід позивача у грошовій сумі, який не залежить від результатів робіт та вираховується від площі земельних ділянок і ця умова є притаманною договору оренди землі, а не підряду чи спільній діяльності. Крім того, у Договорі передбачено обов`язки відповідача з використання земельної ділянки (п.4.1 Договору).

Відтак, дані обставини надають безсумнівні підстави констатувати, що спірний Договір, названий сторонами договором підряду вирощування товарної сільськогосподарської продукції, фактично є договором оренди землі, на підставі якого між сторонами виникли саме орендні правовідносини з користування відповідачем земельною ділянкою.

При цьому зі спірного Договору не вбачається умов, які б вказували на те, що цей Договір є класичним договором підряду і він не має нічого спільного з договором оренди землі, який регулюється окремим законодавством.

Тобто правочин, який вчинено сторонами при укладенні Договору спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, а тому спірний Договір є удаваним правочином згідно з ч.1 ст.235 Цивільного кодексу України.

З огляду на що, до спірного правочину слід застосувати правила, передбачені для договору оренди землі.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі та іншими нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже договір оренди передбачає перехід предмета оренди в користування орендаря, у якого виникає зустрічне зобов`язання сплачувати орендну плату за користування ним.

Статтею 6 Закону України Про оренду землі унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частиною 1 статті 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

За приписами ст.4 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Згідно ч. 4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 2 ст.16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Як вбачається з п.1.2 Статуту позивача, він безпосередньо підпорядкований Міністерству юстиції України, яке здійснює управління ним безпосередньо або через територіальні органи Міністерства юстиції України - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації і входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Кабінетом Міністрів України, від 02.07.2014 визначено, що Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

В підпункті 95-2 пункту 4 Положення зазначено, що Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань визначає основні напрями діяльності міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Мін`юсту, уповноважених органів з питань пробації, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ та організацій, утворених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Статтею 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу" визначено, що підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

Їх майно перебуває у державній власності, використовується виключно для забезпечення виконання їх завдань. Майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання.

Управління та розпорядження майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна ( ст. 26 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу") .

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 20 ліквідовано як юридичну особу Центральне міжрегіональне у правління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції та утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання покарань - Департамент з питань виконання покарань, який є правонаступником територіальних органів Міністерства юстиції.

Як свідчать матеріали справи, позивач користувався спірними земельними ділянками на підставі укладеного із Олександрівським виправним центром управляння Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№ 104) договору № Г-61/16 від 24.07.2016 про спільний обробіток землі.

Матеріали справи не містять доказів укладення вказаних вище договорів за згодою чи дозволами органів управління майном Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до ст.16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

З огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний Договір було укладено на користь відповідача позивачем без наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Тобто, позивач не вправі виступати орендодавцем спірних земельних ділянок, які використовуються відповідачем на підставі спірного Договору.

Крім того, спірний Договору не відповідає положенням ст.15 ЗУ "Про оренду землі", оскільки не містять істотних умов, а саме кадастрових номерів земельних ділянок та вказівку на їх місце розташування, які відповідач отримав у користування за спірним Договором.

Посилання скаржника на те, що внаслідок укладання позивачем із Олександрівським виправним центром управляння Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№ 104) договору №Г-61/16 від 24.07.2016 про спільний обробіток землі, йому було надано право залучати для виконання свої зобов`язань за вказаним договором третіх осіб, колегією судді відхиляються, оскільки вказані доводи жодним чином не спростовують факту удаваності спірного Договору, а також відсутності у позивача належних повноважень щодо передачі земельної ділянки в користування відповідачу.

Встановлені вище обставини відсутності у позивача належних повноважень щодо передачі земельної ділянки в користування відповідачу, відсутність відповідних рішень уповноважених органів виконавчої влади, прийнятих у встановленому Земельним кодексом України порядку, рішень органу управління державним майном, невідповідність спірного договору вимогам ЗУ "Про оренду землі", відсутність доказів того, що орендовані відповідачем земельні ділянки за удаваним спірним правочином можуть бути об`єктами цивільних прав, свідчить про невідповідність укладеного 07.04.2017 договору підряду вирощування товарної сільськогосподарської продукції вимогам закону та наявність підстав для визнання цього договору недійсним з огляду на правову природу фактичних орендних відносин між сторонами, на підставі ч.ч.1, 2 ст.203, ст.ст.215 ЦК України як такого, що суперечить закону.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.06.2020 у справі №925/225/20 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського Черкаської області від 15.06.2020 у справі №925/225/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №925/225/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 28.09.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

Б.В. Отрюх