Ухвала

від 18.06.2020 по справі 910/12073/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 червня 2020 року

м. Київ

справа № 910/12073/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Комодор" (далі - ТОВ "Комодор", позивач, скаржник) - не з`явились ,

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (далі - ТОВ "Дієса", відповідач) - Сукорянського Є.О. (адвокат, а/п від 05.09.2018 №6894/10) ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Комодор"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 (головуючий - суддя Тарасенко К.В., судді: Михальська Ю.Б., Іоннікова І.А.)

у справі № 910/12073/19

за позовом ТОВ "Комодор"

до ТОВ "Дієса"

про стягнення 2 272 758,72 грн .

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Комодор" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Дієса" про стягнення 2 272 758,72 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ "Дієса" не виконало взяте на себе зобов`язання за Договором оренди від 01.07.2015 №010715 (далі - договір №010715) з оплати орендних платежів, внаслідок чого у останнього заборгованість перед позивачем в сумі 2 272 758,72 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі №910/12073/19 позовні вимоги ТОВ "Комодор" задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ТОВ "Дієса" на користь ТОВ "Комодор" заборгованість зі сплати орендної плати за травень 2018 року за договором оренди №010715 у розмірі 2 272 758,72 грн та 34 091,38 грн судового збору.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем не доведений факт припинення орендних правовідносин, а отже у нього є обов`язок сплачувати орендну плату.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду ТОВ "Дієса" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

18.04.2020 ТОВ "Комодор" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі №910/12073/19, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у цій справі залишити в силі.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що:

- оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №910/11633/18 (висновки у даній справі, на думку скаржника, мають преюдиційне значення у спірних правовідносин), від 17.10.2019 у справі №922/3249/18, від 18.07.2018 у справі №758/824/17, від 15.10.2019 у справі №922/2665/17, від 11.12.2019 у справі №904/527/19, від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19, від 31.01.2020 у справі №916/2724/18;

- суд апеляційної інстанції невірно застосував до спірних правовідносин положення статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням статті 785 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2020, з підстав зазначених в ній, відкрито касаційне провадження у справі №910/12073/19.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Дієса" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/12073/19 на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

З огляду на зміст судових рішень убачається, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлені та неоспорені сторонами такі обставини:

між Товариством з обмеженою відповідальністю Комодор та Товариством з обмеженою відповідальністю Дієса 01.07.2015 був укладений Договір оренди №010715 (надалі - Договір № 010715) відповідно до п. А.1. якого, ТОВ Комодор (як Орендодавець) зобов`язувався передати в оренду Відповідачу (як Орендарю), а Відповідач зобов`язувався прийняти в оренду та сплачувати орендні платежі за приміщення та площі в блоках D , Е та F Логістичного комплексу Комодор, що знаходиться за адресою: Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 49-ж, площа яких в сукупності становила 33 498,6 квадратних метрів, також місця для паркування транспорту (надалі - Об`єкт оренди ).Відповідно до п. А.8. Договору оренди № 010715, Сторони домовились, що початковий строк використання Об`єкту оренди Орендарем починається з Дати початку оренди, що строк визначається згідно з п. А.9. цього Договору та закінчується 31 жовтня 2016 року (надалі початковий строк ). Згідно п. А.9. Договору оренди № 010715, Датою початку строку оренди є дата підписання Позивачем та Відповідачем Акту приймання - передачі Об`єкту. На виконання вимог зазначених вище пунктів Договору оренди № 010715, Позивачем та Відповідачем було підписано Акт приймання - передачі Об`єкту оренди від 01.07.2015, що є невід`ємною частиною Договору оренди № 010715 (Додаток 2 до Договору оренди № 010715 від 01.07.2015). Таким чином, Об`єкт оренди за Договором оренди №010715 було передано Позивачем Відповідачу, та відповідно, строк оренди розпочався 01.07.2015 року. Надалі, між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду №2 від 30.06.2016 року до Договору оренди № 010715 (надалі - Додаткова угода №2 ), відповідно до якої строк оренди Об`єкту оренди продовжено до 31.10.2017 року. Крім того, згідно п. 4 зазначеної додаткової угоди від 30.06.2016 року Сторони домовилися про право Позивача вимагати дострокове повернення блоку F Логістичного комплексу Комодор площею 8 578 квадратних метрів з оренди за Договором оренди №010715. 30.09.2017 року блок F Логістичного комплексу Комодор площею 8 578 квадратних метрів був повернутий Відповідачем Позивачу відповідно до Акту повернення блоку F від 30.09.2017 року. В результаті, Об`єктом оренди Договору оренди 010715 залишилися приміщення та площі в блоках D та Е загальною площею в сукупності 24 902,6 квадратних метрів, а також місця для паркування транспорту.

Листом №27.11/17 від 27.11.2017 позивач повідомив відповідача про те, що відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю Комодор заперечує проти поновлення Договору №010715.

04.12.2017 листом №1185 ТОВ Дієса повідомило ТОВ Комодор про те, що у відповідності до приписів ст. 284 Господарського кодексу України, ст. 764 Цивільного кодексу України, п. А.11 Договору №010715 вважає такий договір продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах, оскільки строк оренди за Договором №010715 закінчився 31.10.2017, однак, ТОВ Дієса станом на 01.12.2017 продовжує користуватися орендованим за ним майном та сплачувати всі необхідні платежі, а ТОВ Комодор зі свого боку не висунув жодних заперечень щодо цього.

Листами 08.02.2018 та 21.02.2018 ТОВ Дієса повідомило ТОВ Комодор про припинення Договірних відносин за Договором № 10715 з 30 квітня 2018р.

Листом 26.03.2018р. ТОВ Комодор повідомило ТОВ Дієса , про нікчемність повідомлення про припинення дії Договору № 010715 від 01.07.2015 оскільки він вже припинив свою дію 31.10.2017.

Листом від 19.04.2018 ТОВ Дієса повідомило ТОВ Комодор про припинення Договірних відносин за Договорами оренди № 010715 від 01.07.2015 з 30 квітня 2018 року відповідно до п.п. А.8, А.9 Договору №010715 та відповідно до ст. 795 Цивільного кодексу України. Також даним листом вказується, що повернення об`єкту оренди відбудеться 30 квітня у період з 14:00 год. до 18:00 год.

Листом від 25.04.2018 ТОВ Дієса було надано ТОВ Комодор відомості щодо уповноважених представників які будуть здійснювати повернення об`єкту оренди та повторно повідомлено про необхідність направлення представників на об`єкт оренди 30 квітня у період з 14:00 год. до 18:00 год.

24.04.2018 та 25.04.2018 ТОВ Комодор було складено та надано ТОВ Дієса акти виявлених недоліків від 24.04.2018 та 25.04.2018.

Листом від 02.05.2018 ТОВ Дієса було направлено ТОВ Комодор акти повернення приміщення за Договором оренди № 010715 від 01.07.2015.

Листом від 21.05.2018 ТОВ Комодор повідомило ТОВ Дієса про припинення дії Договору № 010715 з 31.10.2017 року і вступ в дію Договору № 190117 від 19.01.2017 з 01.11.2017 року, та відмову від підписання актів повернення приміщення за Договором № 010715.

Листом від 27.06.2018 ТОВ Комодор було надіслано до ТОВ Дієса рахунки за липень 2018 року за Договором № 190117 від 19.01.2017.

Листом від 30.07.2018 ТОВ Комодор було надіслано до ТОВ Дієса рахунки за серпень 2018 року за Договором № 190117 від 19.01.2017.

07.06.2018 ТОВ КОМДОР було направлено до ТОВ Дієса претензію про сплату заборгованості за квітень 2018 року відповідно договору № 190117 від 19.01.2017.

Листом від 28.09.2018 ТОВ Комодор надіслало до ТОВ Дієса рахунки за жовтень 2018 року за Договором № 190117 від 19.01.2017.

Листом від 29.10.2018 ТОВ Комодор було надіслано до ТОВ Дієса рахунки за листопад 2018 року за Договором № 190117 від 19.01.2017р.

24.07.2019 ТОВ Комодор було направлено рахунок-фактура № СФ-0000120 від 24.07.2019.

При цьому судом апеляційної інстанції, судове рішення якого оскаржується, встановлено таке.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року по справі №910/11633/18, яке набрало законної сили, було встановлено, що правовідносини сторін за новим Договором оренди № 190117 не розпочалися , а правовідносини Сторін за Договором №010715 не закінчилися , тобто Договір № 010715 залишається чинним……

… Водночас, суд першої інстанції застосував ці висновки і до спірного періоду, натомість у вказаній справі предметом спору було стягнення заборгованості з орендних платежів та заборгованості за експлуатаційні та комунальні витрати за квітень 2018 року і наявність заперечень орендодавця та обставини щодо повернення орендованого майна судом не досліджувались . Водночас, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 910/11633/18 зазначено зокрема наступне:

Листом №27.11/17 від 27.11.2017р. позивач повідомив відповідача про те, що відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України ТОВ Комодор заперечує проти поновлення договору №010715. /а.с. 94/. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.Доказів повернення спірних приміщень по договору №010715, шляхом підписання акту повернення, матеріали справи не містять. Умовами зазначеного договору, зокрема, п. А45 передбачено повернення приміщення по акту повернення, а закінчення строку користування має бути підтверджене складанням акту повернення об`єкту оренди (п. А12 договору №010715).Тобто, припинення дії договору оренди №010715 має бути підтверджене актом повернення об`єкта оренди.

З наведеного вбачається, що судом встановлено наявність заперечення орендодавця щодо продовження орендних правовідносин, однак правовідносини є продовженими у зв`язку з відсутністю факту повернення майна у період який розглядався у справі №910/11633/18.

Таким чином, Верховний Суд відзначає, що суд апеляційної інстанції у порядку та межах визначених статтею 269 ГПК України виходив з того, що судовими рішеннями у справі № 910/11633/18 встановлено факт заперечення орендодавця щодо продовження орендних правовідносин за договором оренди №010715; встановлено продовження саме правовідносин за договором у зв`язку з відсутністю факту повернення майна у період який розглядався у справі № 910/11633/18 (а не пролонгація договору оренди №010715).

Судом апеляційної інстанції також вказано, що: 30.06.2016 сторонами Договору №010715 укладено додаткову угоду №2 до Договору №010715, якою сторони продовжили строк оренди об`єкту оренди до 31.10.2017р. та виклали п. А.8 договору у наступній редакції: А.8. Сторони домовились, що початковий строк використання об`єкту оренди орендарем починається з дати початку оренди, що визначається згідно з п. А.9 цього договору та закінчується 31.10.2017р. (початковий строк). Передача об`єкту оренди орендодавцем орендарю оформлюється актом приймання-передачі об`єкту оренди та здійснюється на дату початку строку оренди, що визначається згідно п. А.9 даного договору, якщо інше не буде погоджено сторонами. Початковий строк починається з дати початку оренди як визначено нижче. Отже погоджений сторонами строк дії Договору № 010715 закінчився 31.10.2017. При цьому, позивач Листом №27.11/17 від 27.11.2017 повідомив відповідача про те, що відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України ТОВ Комодор заперечує проти поновлення Договору № 010715. Враховуючи, що позивачем були надані заперечення щодо поновлення дії Договору № 010715 від 01.07.2015 р. у встановлений ст. 764 Цивільного кодексу України місячний строк, що є достатньою умовою для відмови від поновлення договору на той самій строк та на тих самих умовах у відповідності до ст.764 Цивільного кодексу України, а отже колегія суддів приходить до висновку, про припинення дії Договору №011715 від 01.07.2015 з урахуванням приписів ч.2 ст. 795 Цивільного кодексу України, відповідно до якої необхідною умовою припинення такого договору є повернення предмета договору за відповідним документом (актом), з моменту оформлення якого договір найму припиняється .

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 759 ЦК України, яка кореспондується з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з частиною четвертою статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно зі статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (частина друга статті 795 ЦК України).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Як установлено судами попередніх інстанцій спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди від 01.07.2015 №010715, відповідно до пункту А.1. якого, ТОВ "Комодор" як орендодавець зобов`язувався передати в оренду відповідачу як орендарю, а відповідач зобов`язувався прийняти в оренду та сплачувати орендні платежі за приміщення та площі в блоках "D", "Е" та "F" Логістичного комплексу Комодор, що знаходиться за адресою: Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 49-ж, площа яких в сукупності становила 33 498,6 квадратних метрів, також місця для паркування транспорту (далі - "об`єкт оренди").

Відповідно до пункту А.8. договору оренди №010715 сторони домовились, що початковий строк використання об`єкту оренди орендарем починається з дати початку оренди, що строк визначається згідно з пунктом А.9. цього договору та закінчується 31.10.2016. Згідно з пунктом А.9. договору оренди № 010715, датою початку строку оренди є дата підписання позивачем та відповідачем Акту приймання-передачі об`єкту. На виконання вимог зазначених вище пунктів договору оренди №010715, позивачем та відповідачем було підписано Акт приймання-передачі об`єкту оренди від 01.07.2015, що є невід`ємною частиною договору оренди №010715 (Додаток 2 до договору оренди від 01.07.2015№ 010715). Таким чином, об`єкт оренди за договором оренди №010715 було передано позивачем відповідачу, та відповідно, строк оренди розпочався 01.07.2015.

У подальшому сторони уклали Додаткову угоду від 30.06.2016 №2 до договору оренди №010715, відповідно до якої строк оренди об`єкту оренди продовжено до 31.10.2017.

Крім того, згідно з пунктом 4 зазначеної додаткової угоди від 30.06.2016 сторони домовилися про право позивача вимагати дострокове повернення блоку "F" Логістичного комплексу Комодор площею 8 578 квадратних метрів з оренди за договором оренди №010715. 30.09.2017 блок "F" Логістичного комплексу Комодор площею 8 578 квадратних метрів був повернутий відповідачем позивачу відповідно до Акту повернення блоку "F" від 30.09.2017. В результаті чого об`єктом оренди договору оренди №010715 залишилися приміщення та площі в блоках "D" та "Е" загальною площею в сукупності 24 902,6 квадратних метрів, а також місця для паркування транспорту.

Суд апеляційної інстанції на підставі досліджених доказів у справі в порядку статті 86 ГПК України та, врахувавши обставини справи №910/11633/18, встановив у цій справі обставини, на підставі яких дійшов висновку, що зв`язку з порушенням позивачем зобов`язання щодо порядку складання акту повернення приміщення та процедури його повернення, передбачених договором оренди №010715 було порушено права відповідача на своєчасне повернення об`єкту оренди, наслідком чого стало продовження фактичного користування відповідачем об`єктом оренди. Встановивши, що договір оренди №010715 припинив свою дію 30.04.2018, а відповідач орендованим майном у травні 2018 року не користувався, а отже відсутні підстави для стягнення з відповідача орендних платежів за травень 2018 року.

Більш того, послідовна позиція позивача свідчить про те, що він заперечував дію договору оренди №010715 після 31.10.2017, що підтверджується відповідними листами, зверненням до суду з позовом з підстав невиконання договору оренди №190117, а також відсутністю рахунка-фактури за травень 2018, який направлявся лише в липні 2019 року і без посилання на договір оренди №010715.

Верховний Суд зазначає, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності .

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд виходить з того, що продовження правовідносин за договором оренди №010715 не є тотожнім з пролонгацією умов договору. Оскільки пролонгація можлива лише за наявності обопільної згоди сторін. Відсутність згоди на продовження договірних відносин виключає можливість вважається договір поновленим на строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Співвставивши обставини, які були встановленні судовими рішеннями у справі №910/11633/18 на відповідність критеріям, закріпленим у частині четвертій статті 75 ГПК України, суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, обґрунтовано виходив з того, що такі обставини, як встановлення факту заперечення орендодавця щодо продовження орендних правовідносин за договором оренди №010715; встановлення продовження саме правовідносин за договором у зв`язку з відсутністю факту повернення майна у період який розглядався у справі №910/11633/18, є преюдиційними, тобто такими, що не потребують повторного доказування. Верховний Суд не вбачає у діях суду апеляційної інстанції жодних порушень приписів наведеної процесуальної норми, а доводи касаційної скарги у цій частині є лише спробою спрямувати касаційний суд до повторної оцінки поданих доказів, що в силу статті 300 ГПК України є неприпустимим.

Відтак, аргумент касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №910/11633/18 (висновки у якій, на думку скаржника, мають преюдиційне значення у спірних правовідносин) відхиляються Верховним Судом.

Щодо доводів скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду з приводу застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №922/3249/18, від 18.07.2018 у справі №758/824/17, від 15.10.2019 у справі №922/2665/17, від 11.12.2019 у справі №904/527/19, від 06.02.2020 у справі №915/1429/19, від 31.01.2020 у справі №916/2724/18 Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).

Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема: суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин).

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника, що оскаржувана постанова прийнята без урахування висновків, викладених Верховним Судом у справах №922/3249/18, №758/824/17, №922/2665/17, №904/527/19, №915/1429/19, №916/2724/18, які, на його думку, стосуються правової оцінки тих чи інших юридичних фактів та безпідставно не були взяті судом апеляційної інстанції до уваги у розгляді даної справи, оскільки, по-перше, предмет та підстави позовів у зазначених справах і у справі № 910/12073/19 та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; по-друге, у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин, з урахуванням наданих сторонами доказів , що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Аргументи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням вище наведеного в цій ухвалі, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленим судом апеляційної інстанції.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно зі статтею 296 ГПК суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Комодор" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі №910/12073/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Комодор" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі №910/12073/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос